День пам’яті святого Максима Сповідника

                                                    Дорогі брати!

Цей стан душі не увійшов у перелік головних християнських чеснот, але ним, як благовонним єлеєм, просякнуте православне богослів’я, а в XXI ст. ми взагалі забули що це таке. Я говорю про радість…
Наш вік модернізму, комп’ютерної геніальності, гігантських економічних пірамід – шалена світова круговерть: банки, валютні біржі, комерційні компанії… Просто голова йде обертом. Люди зранку до ночі будують свій “добробут”, працюють, зводять, планують…Аж раптом в одну мізерну мить все руйнується. Світовий економічний монстр зжирає сам себе. Багаті втрачають мільйони, бідні вже не мріють про шикарні авто, і в цей момент кожен задумується: “А де ж справжнє щастя? Чому те, що ним називалося розвіялося наче дим?..”
Людина створена для щастя, блаженства і вічної радості, але після гріхопадіння вона позбавила себе цього блаженного природного стану. Тому тепер ми тільки тим і займаємось, що шукаємо втрачену радість; коли ж приходить біда, пустіють фінансові установи, магазини, – церкви наповнюються людом, адже кожен підсвідомо розуміє, що справжнє щастя не побудуєш лише на тимчасовому.
Нещодавно мені потрапили до рук щоденникові записи видатного російського богослова в еміграції XX ст. прот. Олександра Шмемана. В них є прекрасні слова про радість: “Початок неправдивої релігії – невміння радіти, точніше – відмова від радості. Тому радість така важлива, бо вона – безсумнівний плід відчуття Божої присутності”. Підтвердженням цих слів є наші святі. Скільки з цього амвону ми вже чули про преподобних, святителів, юродивих, а особливо, – про мучеників. Чи можна хоч про одного з них сказати, що вони закінчили життя своє не в радості? Скільки житій страждальців Христових розповідає, як вони йшли на страждання, співаючи псалми; скільки преподобних, живучи у відлюдних місцях, будучи спраглими, голодними, повсякчас дякували Богові.
Згадаймо лише наших славних співвітчизників: святителя Арсенія(Мацієвича), митр. Ростовського та праведного Петра Калнишевського Багатостраждального. Перший, будучи вкиненим за наказом імператриці Катерини в кам’яний мішок однієї із камер Ревельської фортеці, відчуваючи після довгих страждань наближення швидкої кончини, вискріб на стіні напис: “Благо ми есть, яко смирил мя єси”. А праведний Петро Калнишевський після довгого перебування в Соловецькій в’язниці, отримавши імператорську “милість”, відмовився покидати місце ув’язнення. Про те, що справжню радість можна знайти лишу в Бозі свідчить і житіє преподобного Максима Сповідника, якого сьогодні вшановує свята Церква. Адже незважаючи на всі утиски і гоніння, які йому довелося перетерпіти протягом життя, він незмінно славив Бога в бадьорості духа…
Вже минули часи св. Максима, свт. Арсенія, прав. Петра, коли навіть під час кривавих гонінь люди прагнули не втратити духовної радості. Лихоліття ніколи не повернуться, якщо ми зрозуміємо справжню цінність життя, якщо зуміємо радіти елементарним, але прекрасним речам, якими обдарувала нас любов Божа, котрі перестали помічати: яскраве ранкове сонце, синє небо, посмішки друзів…Тоді осягнемо сенс буття, коли зрозуміємо, що радіти життю потрібно вже сьогодні, щоб пронести яскравий вогник миру і надії у майбутнє. Амінь.