Київська православна богословська академія

×

Попередження

JUser::_load: неможливо завантажити користувача з id: 64

Замковий монастир

zamokОлійников Валерій, студент 5-го курсу КПБА
Значну композиційну роль у формуванні образу Луцька відіграє Замковий монастир. Так його називають тому, що він розташований на території колишнього Окільного замку, від якого, на відміну від кремля – замку Любарта – збереглися лиш окремі фрагменти.Обитель більше відома як монастир бригіток, де за Польщі та «совєтів» була в’язниця.
Однак мало хто знає, що мури цієї споруди піднялися на колишній ділянці (погості) православної церкви Святого Якова [6, с. 82 – 85] . Треба додати, що у давньому Луцьку був ще костьол св. Якова, який іноді вважають теж православним храмом, але це зовсім інша будівля.
Церква Святого Якова вперше згадується у грамоті великого князя Свидригайла у XV ст. [1, с. 182]. На жаль, який вигляд мала церква, відомостей не збереглося. Поруч із храмом було засновано княжий шпиталь, яким опікувалися, за дорученням Свидригайла, ченці луцьких монастирів [14, с. 18].
У 1505 – 1506 роках погост із ще діючою церквою належав луцькому старості Федорові Янушевичу. В Описі Луцького замку 1552 року храм згадується теж. Він названий у переліку маєтностей Окільного замку після двору Михайла Свинюського [6, с. 85]. Розташування двору визначається місцем мурованої Свинюської вежі Окільного замку та підтверджується графіком руху люстраторів під час опису замку [5, с. 217 – 228]. У другій половині XVI ст. двір на погості церкви Святого Якова займає єпископ Марко (Жоравницький). Пізніше дворищем володіє Олександр Маркович – міський староста.
Привілей на муровану церкву св. Якова згадується у такому документі: «Донесеніе коморника королевського о церкви соборной Луцкой, составленное при передачЂ этой церкви епископу Кирилу Терлецкому». Тут міститься «…жалоба соборного духавенства о томъ, что невЂстка бывшего эпископа Луцкаго, Ионы Красенского, и ея сыновья просители церковного имущества и ограбили крестьян 1585 декабря 16 (расхитили)…» [1, с. 207].
В інвентарі луцького видавництва 1607 року при описі забудови Окільника зазначено, що від церкви Апостола Якова залишилися тільки сліди мурів: «Третья усадьба сохраняла въ время составленія описанія остатки каменныхъ стЂн церкви св. Иакова; О грамотЂ эпископу этой церкви также упоминается въ перечнЂ грамотъ, захваченныхъ невЂсткой Борзобогатого; потомъ въ этой усадьбЂ стоялъ домъ луцкаго городничаго Марка Жаровницкаго, перешедший затЂмъ къ п. п. Николаю и Станиславу Мишкамъ» [13, с. 30 ]. Плац на тому місці було забудовано.
Останнім приватним господарем церкви був у 1618 – 1619 роках ще один луцький староста – князь Альбрехт-Станіслав Радзивілл. На колишньому погості піднялися мури його палацу.
Але 1624 року Радзивілл фундує цю будівлю під кляштор (католицький монастир) Святої Бригітти. Це 2-3 поверхова споруда з двоповерховими підвалами, сполученими з р. Стир, розгалуженим планом розміром 70×72 м. Вона була прибудована до південної ділянки стіни Окільного замку, в якій пробили вікна між існуючими тоді баштами Свинюських і Четвертинських [8, с. 100].
До Луцька перші черниці ордену прибули 1624 р. [14, с. 48]. Палац Радзивілла мав вежу, яку використовували під тимчасову каплицю. У ній черниці розмістили привезений з собою образ св. Петра в кайданах [7, с. 105]. Тоді ж вони отримали в дар двір Окільного замку від шляхтича Миколая Єло-Малинського та його дружини Христини Вишневецької. Ціна двору становила 2 – 3 тис. золотих, так що дарування було досить щедрим.
Збагатілі пожертвами бригітки розпочали активно перебудовувати палац і доповнювати його новим корпусом з бароковим кляштором. Згадаймо, що на початку XVII ст. по Волині пронеслася перша хвиля перебудов мурованих православних храмів, щоб надати їм вигляду костелів.
Будівництво кляштору бригіток велось одночасно з сусіднім костелом єзуїтів та більш віддаленою синагогою. На їх прикладі спостерігаємо характерний для того часу прийом – спорудження у місті масивних обороноздатних будівель культового призначення. Культові споруди входили до другої та третьої лінії оборони міста. Перша і друга – підходили до місця, де стоїть Луцька синагога [4, с. 83]. У межах Окільного замку монастир був третім за розмірами архітектурним комплексом після Троїцької катедри з допоміжними будинками та єзуїтського колегіуму з костелом. Усі три комплекси розміщувались уздовж стін Окільника.
Остаточно завершили будівництво монастиря 1718 року, проте нищівна пожежа 1724-го завдала значної шкоди його будівлям. Удруге обитель згоріла 1781 року, але численні пожертви посприяли швидкій відбудові, щоправда, уже з ознаками класицизму – архітектурного стилю, який докотився до Волині з країн Західної Європи. Це друга хвиля перебудови церков. Бароко поступилося місцем класицизму. Особливо популярним був тоді й стиль ампір. На фасадах багатьох храмів «наклеюються» своєрідні прикраси – пілястри й антаблементи, надбудовуються трикутні фронтони, замінюються профілі карнизів тощо.
Цегла для будівництва монастиря Святої Бригітти поставлялася з власної цегельні над Глушцем. (Із початку XVII ст. на Волині з’являються багато цегелень, які ставлять дати виготовлення на свої продукції, ініціали господарів підприємств. Наявні цеглини зі знаком цегельні монастиря бригіток [10, с. 101]). Тоді ж було вимуровано високу огорожу, яка щільно блокувала дівочу обитель від міста. За ту огорожу та міцні ворота панни бригітки не допустили луцьких міщан, котрі зібрались загасити вогонь на даху кляштору 17 травня 1845 року. В результаті величезна пожежа поглинула все місто. Згоріло 500 житлових будинків, магістрат, два монастирі, три костьоли та інші громадські споруди. Загальні збитки були оцінені в 150 тисяч срібних російських рублів, указом Сенату відшкодування матеріальних втрат здійснювалося конфіскацією монастирських коштів і маєтків [14, с. 48; 9, с.17]. Ліквідували монастир 1878 року.
На Волині значну кількість скасованих кляшторів було переобладнано під в’язниці. Така ж доля спіткала й кляштор бригіток. Коли мешканці Луцька на початку 1890 р. дізнались про таке рішення, то почали писати скарги. З ними розбиралась міська дума. Наводимо витяг з однієї з таких скарг: «Жители города Луцка ... 14 числа настоящего месяца сделали городскому управленню заявление о том, что учреждение в этом месте такого заведення, как тюрьма, не может не привести к ужасу за последствия в отношении безопасности для здоровья и прямо для жизни жителей» [7, с. 106]. Усе ж скарги не вплинули на прийняте рішення і приміщення монастиря було переобладнано під в’язницю, а частина костелу – під в’язничну каплицю.
Починаючи з 1890 року, споруда зазнає великих змін: збивається фасадний декор, з боку річки надбудовується третій поверх. Змінюється кількість і форма віконних прорізів фасаду монастиря зі сторони вулиці.
Наприкінці 1921-го чи на початку 1922 р. польський уряд тимчасово передав монастир римо-католицькій семінарії. Так розпочалося «…бурхливе будівництво… Малопольщі. Суть того будівництва… навернення волинян на польськість та римо-католицьку віру…» [11, с. 124].
За «перших совєтів» тут знову була в’язниця. У ній 23 – 24 червня 1941 р. співробітники НКВС і більшовицького партактиву напередодні поспішного відступу Червоної армії без суду і слідства розстріляли, закололи і закидали гранатами від 3 до 5 тис. в’язнів – українських патріотів [12, с. 208 – 220; 3, 11]. Офіційний похорон замучених відбувся лише в липні [2, с. 3]. Упродовж останніх років 23 червня збираються тисячі людей, щоби вшанувати пам’ять жертв радянського терору. Навіть були гості з-за кордону. Українець із Канади, якому вдалося втекти із застінків радянської катівні та врятуватися, до сліз розчулився, коли побачив, що на кривавому місці тепер моляться Богу за розстріляні душі [3, 11].
Під час хрущовської відлиги тюрму перевели в інше приміщення, а в монастирі розмістили музичне училище, виробниче об’єднання «Укркінотехніка» тощо.
Від 2002 року тут засновано православний монастир і розпочато реставрацію приміщення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Архивъ Юго-Западной Россіи, издаваемый комиссіею для разбора древнихъ актовъ. – К., 1859. – Ч. 1. – Т. 1. – 554 с.
2. Бондарчук А. І досі топчемось по людських кістках // Волинь нова, 2005. – 14 липня. – С. 3.
3. Жарчинська О. У Колишній Луцький тюрмі – церква Дмітрія Солунського // Вісник, 2003. – 18 грудня. – С. 11.
4. Ковальчук Є. Храми-твердині Волині: Оборонні функції храмів-пам’яток культової архітектури України // Замосцько-Волинські зошити: Zamoszko-Wolynskie zeszyty muzeane. – Zamоsz, 2004. – Т. II. – С. 83 – 85.
5. Колосок Б. В. Луцькі Верхній та Окольний замки: Дослідження з слов’яно-руської археології. – К.: Наукова думка, 1976. – 302 с.
6. Колосок Б. В. Православні святині Луцька. – К.: Техніка, 2003. – 296 с.: іл. – (Національні святині України).
7. Колосок Б. В. Римо-католицькі святині Луцька. – К.: Техніка, 2004. – 224 с.: іл. – (Національні святині України).
8. Колосок Б. В., Метельницький Р. Г. Луцьк: Архітектурно-історичний нарис. – К.: Будівельник, 1990. – 192 с.: іл.
9. Колосок Б. В., Якубюк А. М. Луцький історико-культурний заповідник. – К.: Будівельник, 1987. – 65 с.: іл.
10. Лесик О. О. З історії храмового будівництва // Науковий вісник: Історичні науки, 2001. – №5. – С. 98 – 102.
11. Рожко В. Є. Українські православні Святі історичної Волині IX – XX ст.: Історико-краєзнавчий нарис. – Луцьк: Медіа, 2003. – 224 с.
12. Рожко Володимир. Закривавлена Волинь // Біль. – Львів, 1993. – С. 208 – 220.
13. Сборник статей и материалов по истории Юго-Западной России, издаваемый Киевской комиссией для разбора древних актов. – К., 1916. – Вып. 2. – 120 с.; дополнение – 10 с.
14. Троневич П. О., Хілько М. В., Сайчук Б. Т. Втрачені християнські храми Луцька. – Луцьк: Діксон, 2001. – 80 с.
15. Шарандін В. Замковий монастир // Волинські єпархіальні відомості, 2008. – Січень – лютий. – С. 3.



Надруковано:
Волинська духовна семінарія (до 20-річчя відродження). Збірник матеріалів науково-практичної конференції з нагоди ювілею 20-річчя відродження Волинської духовної семінарії. – Луцьк: ВАТ «Волинська обласна друкарня», 2010. – С. 158-162.

© Київська православна богословська академія: офіційний сайт провідного закладу вищої духовної освіти України