Київська православна богословська академія

×

Попередження

JUser::_load: неможливо завантажити користувача з id: 64

Періодичні видання Київської Духовної Академії: до історії становлення та функціонування

свящ. Віталій Клос, кандидат богословських наук, викладач КПБА

Статтю присвячено 150-літтю з часу виходу першого номера журналу «Трудів Київської Духовної Академії» у 1860 році (1860 – 2010). Подаються відомості щодо історії формування та функціонування періодичних видань Київської Духовної Академії. Акцентується увага на «Трудах КДА» та «Воскресном чтенії».
Незаперечним історичним фактом є те, що Київ, як духовно-культурна столиця українського православного народу, впродовж більше сто років, в XVII ст. і в першій половині XVIII ст., мав велике культурне значення для сусідніх країн та народів. Сюди відносяться такі факти, як – признання «Православного Ісповідання віри» святителя Петра Могили символічною книгою й для інших православних народів; признання і дійсне вживання церковно-богослужбових та інших видань, друкованих в Києві тай в інших українських друкарнях, іншими слов’янськими народами; освіта й виховання в Києво-Братській колегії чи Академії студентів із-за кордону; допомога представників Київської наукової еліти в організації шкільництва в інших краях. Ще наприклад, перед 1640 роком св. Петро Могила на звернення Волоського воєводи Василя, послав до нього «благочестивих ченців» і добре вчених учителів для заведення шкіл на своїй батьківщині  .
Та найбільші культурні впливи Української Церкви зазнала на собі Московія. Про це досить яскраво писали такі дослідники як проф. П. Безсонов, та К. Харлампович. Зокрема, перший пише: «Кожний знає як українські та білоруські впливи були багаті й сильні для Великоросії й особливо Москви. Пришельці зайняли тут найбільш вигідні та впливові становища, від ієрархів до управлінь духовних консисторій, ними влаштованих, від вихователів царської родини до настоятелів монастирських, до ректорів, префектів і вчителів ними ж запроектованих шкіл, до кабінетних і друкарських учених, діловодів, приказних дяків і секретарів. Майже все підпало їхній реформі, з необхідності непереможному впливові: богословська наука, справляння священного і богослужбового тексту, друк, діла розколу, церковна адміністрація, проповідь, церковні, товариські й домові співи, ноти, зовнішність архієрейських домів, спосіб їх життя, виїзди й зброя, одяг слуг, рід і склад шкіл, предмети й способи навчання, склад бібліотек, правопис, вимова усна і в читанні... і т. д. і т. д.»  .
Київська ж Духовна Академія (далі КДА), як відомо, була заснована після реформи у 1819 р. і стала головним репрезентантом нової імперської системи духовної освіти на українських землях. Устрій Академії засно-вувався на загальних для всіх вищих духовних закладів Російської імперії правилах. Усі значні перетворення в її житті були зумовлені центра¬лізованим введенням чергового статуту духовних Академій, який, по-суті, визначав головні напрями її функціонування, формував цілу епоху в житті закладу. Основні постулати статутів хоч і спричинені політичною кон’юнктурою в державі, все ж відображали прагнення духовної освітньо-наукової системи до поступового вдосконалення. До кінця 1860-х років, на першому етапі формування цієї системи, уся наукова та навчальна робота перебувала під повним контролем центрального духовно-освітнього відомства країни та місцевої церковної влади  .
У другій половині XIX ст. та на початку XX століття відбувається значне піднесення щодо кількості періодичних видань у Російській імперії. Виходить надзвичайно багато видань церковно-богословського та пастирсько-просвітницього характеру, де подаються важливі актуальні питання, які турбують віруючий люд. Переважна більшість цих видань виписується монастирськими бібліотеками та приватними особами. Щоб приблизно уявити обсяг та тематику таких надходжень можна для прикладу взяти читальню бібліотеки Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря.
Щорічно бібліотека поповнювалась новими книгами та періодичними виданнями духовно-морального та богословсько-філософського змісту   (до 1 тисячі примірників в рік)  . Наприклад, ще на 1917 р. для читальні бібліотеки Золотоверхого монастиря були виписані наступні видання та газети: “1) Труды Кіевской Духовной Академіи, 2) Кіевскіе Епархіальные Ведомости, 3) Западно-Русская начальная школа, 4) Руководство для сельских пастырей, 5) Проповедническій листок, 6) Христианская Мысль, 7) Свет Печерскій, 8) Кіевлянин, 9) Кіев, 10) Кіевская Мысль, 11) Духовная Беседа, 12) Новое время, 13) Исторический Вестник, 14) Русская Старина, 15) Миссіонерское обозреніе, 16) Колокол, 17) Русский Паломник, 18) Сельскій хозяин, 19) Отдых христіанина, 20) Родная Жизнь, 21) Воскресный Благовест, 22) Церковные Ведомости, 23) Приходской листок, 24) Музыка и пеніе, 25) Хоровое и регентское дело, 26) Церква и жизнь, 27) Церковный Вестник” та багато інших. Разом 47 різних найменувань загальною вартістю 260 руб. Тут ми бачимо Київські, Петроградські, Московські, Харківські, Казанські, Чернігівські, Одеські, Рязанські та інші видання.
Однак у переліку журналів для передплати на означений рік зазначається, що такі видання, як “Христианское Чтеніе”, “Христианинъ” і “Странникъ” тимчасово не включені в список, хоча й виписувались у минулому році. Причина цього в тому, що висилка їх була призупинена з березня місяця поточного року, не дивлячись на те, що гроші на підписку були своєчасно вислані в редакцію цих журналів. «Якщо ж вони вислють свої журнали до кінця наступного року, – зазначається у документі, – тоді можна буде виписувати їх на майбутній 1917 р.»  . Журнал “Христианское чтеніе” попередньо щорічно надходив в Золотоверхий монастир починаючи від його заснування у 1821 р.  . Сучасний дослідник дореволюційних періодичних видань професор А. Бойко стверджує, що в Україні їх нараховувалося тоді більше 110 назв. Газети і журнали були систематизовані відповідно до загальноімперського принципу, але тематично вони все ж таки відрізнялися   .
У даному переліку ми бачимо надзвичайно багато саме київських періодичних видань. Перше місце серед них, зрозуміло що займають «Труди Київської Духовної Академії» (далі Труди КДА), «Київські Єпархіальні Відомості» (далі КЄВ) та «Воскресное Чтение», які готувала до друку Київська Духовна Академія. При Академії також готувалися до друку такі видання, як «Воскресный день», «Церковно-общественная мисль» та ін.   Наша увага буде зосереджена перш за все на «Воскресном Чтении» та «Трудах КДА» оскільки «Київські Єпархіальні Відомості» виходили в Академії не постійно, а тільки починаючи з 1879 року  .
Із перших років свого існування після реформи 1819 р. Академія налагодила видання студентських творів, опублікувавши 1823 р. «Некоторые опыты упражнений воспитанников Киевской духовной академии, изданные по окончании первого учебного курса», які розсилала в духовні і світські навчальні заклади, церковним ієрархам та іншим зацікавленим особам  . Митрополит Євгеній (Болховітінов) (1767 – 1837), перу якого належить цінні дослідження з історії Церкви, сприяв підвищенню інтересу студентів КДА до церковної історії. Разом із своїм товаришем канцлером Н. Румянцевим митрополит Євгеній пожертвував значний капітал, на проценти з якого мали друкуватися студентські напрацювання, а самі студенти заохочуватися до наукової діяльності  .
За часів ректорства архімандрита Інокентія (Борисова) у 1831 р. було видано «О происхождении Cв. Духа», «О духоборцах», «О времени крещения Российской Великой княгини Ольги». У 1832 р. – знову ж «Опыты упражнений воспитаников Киевской духовной академии, изданные по окончании первого учебного курса». Видавалися також і окремі студентські праці, зокрема 1836 p. – «Историческое обозрение богослужебных книг греко-российской церкви» M. Григор’єва. Згодом, через неприхильне ставлення Комісії духовних училищ до видань студентських творів, ця практика була зведена нанівець  .
У 1837 р. при КДА було засновано журнал «Воскресное чтение», який до початку 1860 рр. був практично єдиним друкованим органом Київської єпархії. Крім цього, «Воскресное Чтение» був першим популярним часописом Православної Церкви не лише на українських землях, але й в Російській імперії (виходив у 1837 – 1912 рр.)  . Він входив в групу, так званих, народних журналів, що призначені були для недільного читання. Пізніше подібного плану виходили «Воскресный благовест», «Воскресные беседы», «Воскресный день», які були дозволенні Учбовим Комітетом при Св. Синоді.
Необхідно сказати про те, що «Воскресное Чтение», наскільки нам відомо, на жаль, залишилось поза увагою науковців. Детальний історіографічний огляд його статтей та відомості про дописувачів ще чекають на своїх дослідників.  Однак, вважаємо за необхідне дати йому хоча б стислу  характеристику та згадати найвідоміших постатей, що мали безпосередню причетність до нього.
Отож, журнал був заснований з ініціативи ректора Академії преосвященного Інокентія (Борисова), архієрейська хіротонія якого відбулася у 1936 році. У виданні публікувалися статті підготовані як самим єпископом Інокентієм так і викладачами та студентами академії. Цей журнал був розрахований на масову аудиторію і мав просвітницьку мету – поширювати в народі християнські цінності, прищеплювати мораль, виховувати читачів у дусі відданості Православній Церкві.
Один із перших дослідників історії Академії протоієрей Ф. Тітов так оцінив роль та місце цього видання в історії просвіти: «У літературній діяльності нової Київської Духовної Академії, органом якої стало  «Воскресное Чтение», воскресли ідеали старої Академії з її всеросійським і всенародним значенням для вітчизняного просвітництва. Як стара Київська Академія, що була братською школою, потім зробилась колегією і Академією-університетом, стала постійним всенародним училищем, так всенародним училищем прагнула бути і нова Київська духовна Академія... Одна і та ж розумова і морально-утворююча сила діяла у тій та іншій...»  .  
Одним із перших редактором «Воскресного чтения», а пізніше і «Київських Єпархіальних Відомостей» був І. Скворцов (1795 – 1863), який після реформування Києво-Могилянської Академії отримав призначення на професора філософії, фізики та математики Київської Духовної Семінарії. Після 1819 р. отець Іван став бакалавром, а з 1824 – 1849 років – ординарним професором філософії КДА. У 1834 – 1858 роках він також був професором богослів’я, церковної історії та церковного права в університеті св. Володимира. Крім цього, священик Іван Скворцов з 1820 року був настоятелем Володимирської Києво-Печерської церкви, а з 1859 року – кафедральним протоієреєм Софійського собору, де провів велику роботу щодо систематизації та комплектації архіву храму.
Хоча із 1837 по 1871 роки редактор видання не вказується, однак за цей період можна назвати тих постатей, які брали безпосередню участь у його творенні та підготовці до друку. Це єпископ Інокентій (Борисов), ієромонах Димитрій (Муретов), Я. Амфітеатров, протоієрей І. Скворцов, І. Максимович, М. Щеголев, архімандрит Філарет (Філаретов), протоієрей А. Воскресенський. У 1872 – 1878 роках журнал виходив під редакцією X. Орди. У 1879 – 1883 роках головним редактором був єпископ Михаїл (Лузгин). Пізніше головами редакційної колегії були архімандрит Іриней (Орда) (1884 – 1888), архімандрит Борис (Плотніков) (1888 – 1889) та священик І. Богородицький (1890 – 1912)  
У 1872 – 1875 роках щомісячним додатком до журнала виходив «Листок духовной библиографии и журналистики», а з 1880-х років – «Киевские листки религиозно-нравственного чтения для народа», що виходили нерегулярно. У 1901 – 1912 роках «Киевские листки религиозно-нравственного чтения для народа» складалися всього з 4 сторінок. Ці листки виходили під різними назвами від 12 до 20 раз в рік, іноді з позначенням порядкового номера. Загальна назва їх «Киевские листки». Однак, як уже зазначалося, у деяких номерах журналу «Воскресного чтения»  вони відсутні.
Цікаво, що у редакції цього журналу завжди була велика маса матеріалу, й помістити статтю будь-якому автору, крім постійних співробітників, на сторінках «Воскресного чтения» вважалось великою честю. Наприклад, навіть такий знаний дослідник церковної історії як  І. Малишевский, тільки завдяки увазі до нього з боку ректора  Академії, на початковому етапі свого викладання мав можливість подавати свої статті на сторінках цього малодоступного, але відомого журналу.
Великий внесок у становлення та популяризацію «Воскресного Чтения» був зроблений професором В. Певницьким. Як ми вже зазначали, вказаний часопис  був розрахований на  масову аудиторію, проте переважна більшість читачів була саме з духовенства. І саме для них цей професор  започаткував своєрідну школу проповідництва, намагаючись повернути проповіді її первісне значення. У своїх працях він продовжив і творчо розвинув засади  античної школи риторики, збагативши її досягненнями українських полемістів.
І якщо на шпальтах «Трудів КДА» він публікував ґрунтовні наукові дослідження, як-от «Святий Григорій Двоєслов – його проповіді  та гомілетичні правила»  , «Святий Лев Великий та його проповіді»  , «З історії гомілетики. Гомілетика у новий час, після реформації Лютера»   та інші, які потім вийшли окремими виданнями, то на сторінках  «Воскресного Чтения»  подавалися  практичні поради щодо складання  проповіді, докладно, чітко пояснювались певні аспекти красномовства, мистецтва вести полеміку з  опонентами з різним рівнем освіти, культури, з різноманітними настановами (атеїстично налаштованими інтелігентами, представниками різних сектантських вчень, з  католиками, мусульманами, лютеранами, іудеями, тими, хто коливається у вірі та ін.). Велику увагу автор приділяв проповідництву, торкаючись не лише питань змісту проповіді, але й її побудови та суто філологічних аспектів сприйняття тексту, передбачаючи навіть реакцію на нього різних прошарків аудиторії. «Замість мертвих правил – живі приклади», – ось таким було кредо В. Певницького.
Це кредо актуалізувалось наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. коли деякі малообдаровані батюшки не могли донести слово істини до пастви. Ідеальний образ священнослужителя – пастиря, що є дійсним наставником для прочан, вимальовується з його статей, що містились на шпальтах  «Воскресного Чтения». Численні публікації Василя Певницького у цьому виданні, а також на сторінках  «Руководства для сельских пастырей», «КЄВ» та багатьох інших були присвячені висвітленню проблем суспільно-політичного та духовного життя православного люду.
Крім просвітницької діяльності КДА не припиняла займатися науково-богословською та перекладацькою діяльністтю. Для цієї мети з листопада 1859 р. був отриманий дозвіл Св. Синоду на випуск журналу «Труди КДА», перші випуски якого починають виходити з 1860 року. У ньому передбачалося друкувати наукові досягнення академічної професури.
На відмінну від «Воскресного чтенія» дослідженню публікацій збірника «Трудів КДА» та їх концепції, приділялася належна увага вже з самих початків виходу його в світ, і аж до припинення його друку. Цікаво, що переважна більшість цих досліджень публікувалися саме на шпальтах цього видання. Першим дослідником цього питання можна вважати проф. В. Певницького  , який у своїй великій за обсягом статті аналізує підходи та методи відносно підготовки молодих вихованців семінарії та студентів академії до перших спроб написання власних досліджень. Інша праця чітко вказала на напрям розвитку публікацій нового журналу, від традиційно просвітницької до інтелектуальної: «Наші передові журнали мають обов’язок  не тільки відповідати просвітницьким вимогам освіченого люду, але ще більше старатися розповсюджувати у масі ці вимоги, збільшуючи для себе читачів і пробуджуючи смак до серйозного читання…»  . Оригінальний оглядовий характер мала низка статтей, де згадується, зокрема, і журнал «Труди КДА» А. Клітіна. Вони публікувалась регулярно впродовж декількох років на сторінках «КЄВ»  .
Титанічну працю відносно дослідження двадцятирічної історії журналу «Труди КДА» здійснив професор вищої богосовської школи І. Корольков. Всі, хто б не звертався до дослідження цього питання не можуть оминути даного напрацювання оскільки тут детально висвітлюється багато моментів, які торкаються – передісторії виникнення «Трудів», первинного бачення часопису, розробки концепції видання, визначення його назви, тяганина щодо остаточного затвердження Св. Синодом тощо. Професор І. Корольков детально розглядає та систематизує надруковані статті починаючи з 1860 року та поділяє їх на два великі блоки, або ж десятиліття  .
Аналізуючи перше десятиліття «Трудів» (1860 – 1869) І. Корольков зупиняється на таких головних історичних аспектах: перша друкована програма чи концепція видання та її відмінність від програми, ухваленої спеціальною конференцією Академії; характеристика публікацій цього року (1860-го); зміни, зокрема щодо періодичності видання, у 1861 році та особливість праць надрукованих у 1861 – 1869 роках, які торкалися тогочасних актуальних питань.
У кінці розділу подаються висновки щодо згаданого періоду в історії журналу, висвітлюється інформація стосовно працівників редакції та авторства статтей. Звертаючись до характеристики другого періоду в історії журналу (1870 – 1879) проф. І. Корольков акцентує увагу на таких моментах: зміни в Академії пов’язані із запровадженням нового уставу та їх вплив на публікації в «Трудах»; поточні питання, що обговорювалися на сторінках журналу тощо. Також професор подає відомості стосовно змін у виданні «Трудів КДА» за останній (1879) рік другого десятиріччя, порівнюючи їх із програмою 1860 року  .
До цього часу праця проф. І. Королькова залишається, наскільки нам відомо, єдиною працею, де досить детально розкриваються питання історії та систематизуються всі напрацювання «Трудів КДА» у перші два десятиліття їх існування. Цікаво, що коли у 1905 році зявляється систематичний покажчик до статтей вміщених у «Трудах КДА» за 1860 – 1904 роки, його укладачі в передмові пишуть: «Укладення та видання цього «Покажчика» викликане необхідністю частого звернення до великого за обсягом наукового матеріалу, що складає зміст нашого академічного журналу за 45 років його існування; без данного ж «Покажчика» цей матеріал не міг до цього часу обслуговувати потреби наукових співробітників взагалі, а для більшості молодих богословів, зокрема, він і зовсім був не відомим». Тут також вказується, що для створення цього систематичного покажчика укладачі скористалися працею професора І. Королькова (тобто останньою її частиною), зробивши необхідні зміни й перевірку та додавши ті статті, які були ним поданні окремо на початку праці. Матеріал систематичного каталога групується у відповідності до тогочасних семінарсько-академічних кафедр  .
У 1915 році побачив світ ще один систематичний покажчик до «Трудів КДА» за 1904 – 1914 роки. Він був своєрідним продовженням попереднього покажчика й поміщений у однойменному журналі за 1915 рік додатком до № 7 – 8 (С. 1 – 48) та № 9 (С. 49 – 90), а також виданий окремою книгою  .  Особливістю останнього було те, що до нього увійшли витяги з журналів Ради Академії, звіти щодо її діяльності та діяльності існуючих при Академії товариств. Статті в ньому розміщувалися не в хронологічному порядку, а за алфавітом прізвищ авторів та рецензентів тощо.
Відомості про «Труди КДА» до 1919 року можна віднайти у джерелах, авторами яких є В. Срезневський  , М. Лісовський  , Л. Ільїнський   та професори-викладачі  Київської духовної школи М. Барсов  , І. Стрельбицкий  , прот. Ф. Титов  , М. Петров і багато інших, які залишили нам свої спогади та навіть цілі архви. Із сучасних, нам відомих дослідників, які займалися дослідженням згаданого журналу КДА варто назвати А. Бойко  , Л. Деменко  , О. Файда  , дияк. Ф. Федюк  , Н. Шип   тощо.
У Центральній науковій бібліотеці Академії Наук України ім. В. Вернадського (у відділі колекцій, де знаходяться колишні бібліотеки КДА та значних монастирів м. Києва, у колекціях Кримського і Попова) зберігається повний комплект усіх номерів журналу «Труди КДА». Крім періодичних видань КДА, значний науковий потенціал та чималу історіографічну цінність становлять і дисертації студентів КДА (Ф. 304). Тут можна побачити всю різносторонню проблематику досліджень студентів академії. Корисним було б систематизувати та проаналізувати основні їх напрями. З написання студентських дисертацій розпочали свою наукову кар’єру відомі дослідники, професори, праці які дуже часто друкувалися в «Трудах КДА» та інших періодичних виданнях Академії  .
А у фонді 160 Інституту рукописів зберігається діловодний архів редакції журналу «Трудів КДА». Також тут знаходиться певна кількість офіційних листів кореспондентів Церковно-археологічного товариства при КДА, які дають уявлення про наукові зв’язки цього товариства з різними комісіями, установами та навчальними закладами  .
Хто ж стояв біля витоків цього науково-богословського видання? Ідея та ініціатива видання «Трудів КДА» належала ректорові Академії архімандриту Антонію. Він же, як представник вченої академічної корпорації і головний редактор журналу «Воскресное чтение», підготував концепцію й приблизну програму видання, що висвітлено в записці, у якій також окреслив мету та завдання майбутнього журналу, що мав бути додатком до тижневика «Воскресное чтение». Ця записка має неабияке значення для розуміння питання походження «Трудів КДА». Зокрема в ній йдеться про таке: «Журнал «Воскресное чтение», що виходить при КДА з 1837 року ...впродовж 20 років і до цього часу має значну кількість читачів, і надалі може приносити значну користь своїми статтями, спрямованими на навчання не лише вищого й освіченого класу народу, а й особливо середнього і простого. Разом із тим, у наш час розвивається і посилюється у вищому класі потреба в читанні творів духовного змісту, і такими статтями, які є у «Воскресном чтеніи», не задовольняються... на сторінках цього журналу не можуть бути надруковані наукові статті, які за необхідністю мусять бути значні за обсягом через те Академія і її духовні особи позбавлені можливості дати більш обширне висвітлення своїх наукових праць з різних наук… Виходячи з цього, я вважаю корисним і потрібним, продовжуючи видавати «Воскресное чтеніе»... видавати разом із ним додаток, щорічно до чотирьох книжок від 20 до 25 друкованих аркушів кожні три місяці. До складу цих книжок мають входити статті... з наук, які входять у академічний курс»  . Окрім зазначеного, видання мало містити оригінальні лекції і трактати професорів, спеціальні дослідження науковців і твори вихованців для отримання наукового ступеня та критичні відгуки на твори, що суперечать духу Православної віри  .
Прохання з даного питання було надіслане до Св. Синоду, який мав дозволити втілиті ці починання. Однак, у листі-відповіді на прохання про дозвіл на видання нового часопису обер-прокурор радив краще займатися виданням перекладів Отців Західної Церкви, які писали латиною, підкреслюючи, що «цією справою вже дуже давно з честю займається Московська Духовна Академія і цією ж справою вісім років займається Санкт-Петербурзька Академія; Казанська Академія прийняла на себе частину цієї справи»  .
Таким чином, київським професорам настирливо рекомендувалось займатися перекладами творів минулих часів і друкувати не додаток до «Воскресного чтения», а самостійне періодичне видання під назвою «Творения св. отцев Западной Церкви». Професор І. Корольков так прокоментував цю подію: «...Св. Синоду або точніше – митрополиту Григорію, було потрібно, щоби при Київській Академії був заснований новий, окремий від «Воскресного чтенія» журнал, за прикладом «Творений св. отцев», який виходив при Московській Академії, – того ж вигляду, обсягу і з тими ж підрозділами на два головних відділи. Пропозиція видавати окремий журнал... була зустрінута академічною корпорацією з повним співчуттям... Проте створення журналу за прикладом того, що видавався при Московській Академії, зовсім не відповідало поглядам і намірам київської академічної корпорації: їй не хотілося бути відголоском Академії московської, – вона прагнула йти у журнальному поприщі своєю самостійною дорогою, у багатьох аспектах відмінною від московського шляху. На першому плані було видання власних наукових досліджень із приєднанням перекладів Отців Церкви. Тому конференція Академії знову звернулась з проханням до Св. Синоду через митрополита Ісидора»  . Остаточний дозвіл на видання був отриманий, як уже зазначалося лише 9 листопада 1859 р. і журнал почав виходити після двох років протистояння Академії і синодальних установ.
Проф. І. Корольков згадував, що у 1860-х рр. тоді ще зовсім молодому В. Певницькому, а також Д. Поспехову та І. Малишевському перший редактор «Трудів КДА», преосвященний Філарет, доручав редагування статей, які мусили бути надрукованими у цьому щомісячнику  .
В. Певницький був також одним із тих, хто розробляв концепцію щомісячного періодичного видання "Труди КДА», його статті були опубліковані вже у  перших випусках цього унікального журналу. Ось як він писав про мету та завдання цього періодичного видання: «... При Академії видавався новий журнал наукового характеру, в якому члени академічної корпорації ділилися своїми знаннями, судженнями і поглядами з представниками освіченого суспільства і який  віддзеркалював розумовий склад та науковий рівень Академії»  .
Отримавши офіційний дозвіл, академічна корпорація негайно розпочала роботу над новим виданням, і на початку 1860 р. випустила в світ першу книгу, а на протязі року ще три. За рішенням академічної Конференції, затвердженим Синодом, журнал мав виходити щоквартально, але вже з 1861 р. видання виходило щомісячно і безперебійно до кінця 1917 р. Друкували його спочатку у друкарні Києво-Печерської Лаври  .
Перші випуски «Трудів КДА» 1860 р. мали характерні ознаки: часопис не був структурований, не було поділу на відділи та рубрики, не подавався зміст, статті публікувалися без зазначення прізвищ авторів, тобто анонімно. Усі матеріали мали великий обсяг, за жанром їх можна класифікувати як наукові статті філософсько-богословського характеру. Можливо, це зумовлювалося тим, що «Труди КДА» розраховували на вузьку аудиторію – переважно викладачів і студентів Київської Духовної Академії, тож усі потенційні читачі знали коло інтересів авторів, їх стиль, творчу манеру тощо, тому й легко могли ідентифікувати автора публікації. Однак уже з третьої книги 1860 р. почав друкуватися ″Зміст″, а з четвертої книги під статтями з'явилися прізвища авторів  .
Поступово формується сталий вигляд журналу, де крім наукових розвідок з різних питань також можна знайти відомості про життя Православної Церкви, а зокрема КДА (з 1869 року)  – захисти, урочисті зібрання, богослужіння. Заслуговують на увагу протоколи засідань Ради КДА – своєрідний літопис наукового життя закладу. Саме в них зосереджена інформація щодо організації науково-навчального процесу, внутрішньоакадемічні рецензії на праці професорів, викладачів та магістрів, а також відгуки на дослідження, представлені авторами на наукові премії. У протоколах містяться харак¬теристики на частину кандидатських дисертацій студентів. Особливо цінними серед публікації науковців Академії, що побачили світ у «Трудах КДА» – є їхні монографії (часто докторські чи магістерські роботи), статті та рецензії-відгуки, огляди. Частина студентських праць також публікувалася в академічному друкованому виданні або виходила окремими книгами.
Необхідно сказати, що базовим підрозділом для реалізації освітньо-наукового процесу була бібліотека КДА, яка з моменту заснування поповнювалася різноманітною літературою та джерельними матеріалами – як закордонними так і вітчизняними. Переважну частину збірок становили історико-богословські матеріали. Академія також самостійно вводила в науковий обіг оригінальні дослідження, насамперед, через свій друкований орган “Труди КДА”, а також окремими виданнями. Тут публікувалися не лише праці її професорів, викладачів та студентів, а й позаакадемічних учених з Російської імперії, а також переклади праць закордонних авторів з різних проблем. Бібліотека налічувала 90 тис. томів, 819 рукописів, 760 періодичних та 98 церковних видань.
Цілком зрозуміло, що досліджуючи різні питання для публікації в «Трудах КДА» молоді науковці та маститі професори Академії зверталися до різних тогочасних архівних, рукописних та книжкових зібрань, переважна більшість яких зосереджувалася у храмах та монастирях. Так, наприклад до преосвященних настоятелів Свято-Михайлівської Золотоверхої обителі, допоки ще не було монастирської читальні, неодноразово зверталися студенти та викладачі Київських навчальних закладів для дозволу користуватись бібліотекою святині. Зокрема звертались такі викладачі Київської Духовної Академії: доцент Арсеній Царевський (для досліджень із Святого Писання)  , секретар Церковно-Археологічного товариства при Київській Духовній Академії М. Петров (просив видати два латинські рукописи)  , проф. Василій Певницький (просив видати рукопис для наукової праці)  ; проф. Харківського імператорського університету “Коллежскій Советнік” Костирь (щоб надати йому свобідний доступ до бібліотечних зібрань)   тощо.
Бувало й так, що частину своїх стародруків та старовинних рукописів монастирі були просто змушені передавати різним установам. Наприклад, у 1874 р. згідно з указом Св. Синоду, відповідно до наслідків ревізії, проведеної в Київській Академії високопреосвященним архієпископом Литовським і Віленським Макарієм, було визначено «передати в академічну бібліотеку, для її поповнення, рукописи і стародруки з бібліотек і архівів монастирських і церковних Київської і Волинської єпархій… Києво-Печерської і Почаївської Лаври, Києво-Софійського собору, та монастирів: Золотоверхого Михайлівського, Видубицького, Германського, Телецького, Загоровського, Любарського, Тригурского…»  . Цілком зрозуміло, що передані таким чином рукописи належним чином описувалися і деякі з них друкувалися в «Трудах КДА».
Відповідно до введення нового статуту (1869) «Труди КДА» стали офіційним науково-богословським органом Академії та Археологічного товариства і набули переважно академічного характеру. Часопис був насичений текстами дисертаційних досліджень на отримання наукових ступенів кандидата, магістра та доктора богослів'я, а також матеріалами, які безпосередньо стосувались академічного життя: висновки про рівень лекцій, протоколи Вченої ради, розклади занять та іспитів для студентів. До того ж часопис почав розповсюджуватись насамперед у Духовних навчальних закладах України і Росії, безкоштовно надсилався у Правильну Палату при Санкт-Петербурзькій синодальній друкарні, в університет і т. ін. А тогочасні журнали здійснювали історіографічні огляди статей, надрукованих у «Трудах»  .
Через ці зміни, як стверджує дослідник православної преси А. Бойко, втрачалась актуальність видання, зменшувалась аудиторія, звужувалося коло потенційних читачів, падала популярність тощо  . Однак, в «Руководстве для сельских пастырей» за 1869 рік висловлюється зовсім інша думка з цього питання. Тут говориться про те, що журнал «Труди КДА» не зрадив своїм принципам, своєму науковому характеру та спрямуванню, залишився вірним поставленим завданням – задовольняти, по можливості, вимоги таких читачів, які шукають в духовних виданнях не лише морально-виховного читання, а й докладного викладення або розкриття християнського вчення. Це робить честь редакції, бо, без сумніву, відомо, що зміна напряму діяльності могла б стати корсною для неї в матеріальному плані. Крім цього, тут також подається певний аналіз деяким дослідженням поміщенним в «Трудах КДА»  .
З 1872 року в КДА існував свій церковно-археологічний музей (у ньому було понад 32 тисячі експонатів). Робота зі збереження та вивчення писемних та мистецьких пам’яток культури здійснювалась також у науково-дослідних установах, що існували при Академії – у Церковно-археологічному та історичному товаристві. На сторінках журналу «Труди КДА» подавалась вичерпна інформація про їх діяльність та про життя Богоявленського братства.
Церковно-археологічний музей став першим у Російській імперії музеєм такого типу. Згодом він виріс в одне з найбільших в Європі зібрань церковних старожитностей. Значну частину експонатів музею становили пам'ятки українського походження. Відтак зібрання Київської Академії стало важливим фактором становлення й розвитку українознавства. Багаторічним секретарем товариства й доглядачем музею був професор М. Петров, який постійно дбав про належне наукове опрацювання та оприлюднення на сторінках «Трудів КДА» та інших видань відомостей про важливі матеріальні знахідки та писемні джерела, що зберігалися у згаданих наукових інституціях. Майже кожен номер журналу містив інформацію про діяльність церковно-археологічного товариства  .
Також тут подавалися звіти цієї установи за встановлений термін, де відображалися детально всі важливі аспекти з його життя. Наприклад, подавалися списки почесних та дійсних членів товариства з інформацією про будь-які зміни в його складі, відомості про фінансовий стан установи, повідомлення про нові надходження з детальною характеристикою від кого і що було отримано тощо  .
Наступний (1884) статут духовних академій ознаменував повернення до колишньої схеми залежності вищих духовних навчальних закладів від центрального церковного відомства і місцевого архієрея, і такий розпорядок підтримувала консервативно налаштована частина академічної корпорації. Події 1905 і наступного років виявили глибокі внутрішні суперечності в професорсько-викладацькій корпорації, засвідчили існування кардинально протилежних бачень шляхів розвитку вищої духовної освіти та науки в Російській імперії, що на практиці означало розкол в академічному середовищі, у тому числі спільноті КДА. У 1917 р. були намагання українізувати духовну освіту. Однак ці починання не були реалізовані з огляду на суспільно-політичною ситуацію в новій більшовицькій державі, де ані духовній освіті, ані богословській науці місця не було  .
Неабияке значення у справі видавництва «Трудів КДА» мали їх редактори. Першим редактором нового часопису був архімандрит Іоаникій (Руднєв) – 1860 р. У 1861 – 1878 роках видання редагував архімандрит Філарет (Філаретов), у 1878 – 1883 роках – єпископ Михаїл (Лузгин). У 1883 – 1889 роках це видання виходило під редакторством архімандрита Сильвестра (Малеванського). У час його керівництва за свої статті автори отримували за словами М. Петрова «пристойний гонорар… від 35 до 40 рублів за аркуш. Був створений і редакційний фонд до 4500 рублів, збільшений пізніше до 7 та 8 тисяч рублів… преосвященний Сильвестр намагався знаходити кошти для редакції «Трудів КДА» із будь-яких джерел»  .
У 1890 – 1905 роках «Труди КДА» редагував професор Київської Духовної Академії В. Певницький. За спогадами проф. Ф. Титова, – «...він із задоволенням брав на себе і виконував обов'язки редактора. Впродовж багатьох років він був редактором академічного журналу, в якому опублікував велику частину своїх творів. А у 1878–1883 рр. ...одночасно виконував обов'язки редактора «Воскресного чтенія», в якому також опублікував багато статей релігійно-морального і публіцистичного змісту»  .
У 1906 – 1910 роках посаду редактора займав В. Рибінський. З 1910 року головним редактором «Трудів КДА» став Д. Богдашевський, який після смерті дружини в тому ж році був рукоположений на диякона, а потім на ієрея. У 1913 році пострижений в мантію митрополитом Київським і Галицьким Флавіаном (Городецьким) з іменем Василій. У тому ж році він був піднесений до сану архімандрита. А 29 липня 1914 року архімандрит Василій був призначений ректором Київської Духовної Академії, ставши останнім ректором цього навчального закладу перед його закриттям  .
Останнім редактором «Трудів КДА» перед його забороною був професор-протоієрей Микола Гроссу, що виконував обов'язки з 1914 до 1917 року. У період його редакторства, а саме в 1915 p., до попередніх розділів часопису було додано ще кілька нових: 1) Православний Схід; 2) Чужинний Захід; 3) Сучасне церковно-суспільне життя; 4) Спомини, листи, ювілеї, некрологи  .
У серпні 1917 року вийшов останній номер «Трудів КДА», який об’єднав в собі всі наступні числа з 09 по 12 (з вересня по грудень). Це було зумовлено припиненням фінансування Академії з боку Тимчасового уряду, що привело до тяжкого стану викладачів та студентів духовної школи.  
Проф. А. Бойко називає «Труди КДА» часописом в якому вироблялися головні думки та ідеї, що поширювалися у всій православній пресі в Україні, а також формувалася концептуальна основа більшості публікацій  . Понад шістсот томів різноманітних публікацій, що зявилися на світ впродовж 58 років на сторінках «Трудів КДА», заслуговують спеціальних історіографічних досліджень у конкретно визначених напрямках. Цілком зрозуміло, що більшість з них зберігає свою цінність і до сьогодні. Ми ж спробуємо коротко, якщо не проаналізувати, то хоча б згадати самі важливі, на наш погляд, дослідження, професорів й викладачів Академії, які трудилися на науково-просвітницькій ниві. Більш детальні відомості з даного питання можна почерпнути у вище згаданого професора І. Королькова, у «Систематичних каталогах» до «Трудів КДА» і безпосередньо в самих науково-богословських журналах Академії.  
Вперше спробу систематизації матеріалів надрукованих у «Трудах КДА» за 1860 – 1879 роки здійснив, як уже було сказано, професор І. Корольков, який розподілив всі напрацювання відповідно до наук, що викладалися в Академії на той час: «1. Святе Писання і біблійна історія Старого та Нового Завіту: а) Переклад Святого Писання з єврейської мови; б) Переклад Святого Писання з грецької мови; в) Статті та дослідження. 2. Догматичне богослів´я. 3. Основне богослів´я. 4. Моральне богослів´я. 5. Порівняльне богослів´я. 6. Патристика. 7. Філософія (логіка, психологія, метафізика, історія філософії). 8. Педагогіка. 9. Загальноцерковна історія. 10. Історія Руської Церкви та руського розколу. 11. Загальна громадянська історія. 12. Руська громадянська історія. 13. Пастирське богослів´я. 14. Гомілетика. 15. Церковна археологія і літургіка. 16. Церковне право. 17 Теорія словесності і історія руської літератури з оглядом важливіших іноземних літератур. 18 Руська мова і словянські діалекти. 19. Єврейська мова і біблійна археологія. 20. Давні мови (грецька і латинська) і їх словесність. 21. Критичні і бібліографічні статті». Зрозуміло, що цей огляд не передає зміст публікацій, а обмежується тільки назвою, роком та номером, в якому міститься та чи інша стаття.

На останніх двадцяти сторінках огляду академічного часопису І. Корольков помістив перелік рецензій на премійовані, кандидатські, магістерські та докторські праці, а також вмістив підсумкові зауваження до наукових статтей, до перекладів Святого Писання та творінь Отців Церкви, осіб, які брали участь у перекладацькій діяльності. Разом з тим, тут подається стисла характеристика редакторів та пов’язаних з ними зміни у виданні «Трудів КДА», і що досить важливо – алфавітний покажчик авторів, перекладачів та рецензентів  .     
У друге п'ятдесятиріччя існування Київської Духовної Академії богословська наука сягнула справжнього розквіту. Силами професорів і викладачів Академії був здійснений переклад на російську мову кількох книг Старого Заповіту, а також творів західних Отців Церкви (Тертулліана, Арнобія, святителя Кіпріана Карфагенського, блаженного Августина, блаженного Ієроніма Стридонського). Загалом Академія випускає переклади західних Отців Церкви в кількості понад 30 томів.
Найвідомішими дослідниками Старого Заповіту в Києві були професори священик О. Глаголєв  , М. Дроздов, А. Олесницький, Д. Поспехов  , В. Рибинський, С. Сольский   і А. Царевський. У сфері вивчення Нового Заповіту, безперечно, найбільш плідним автором у Київській Академії був професор Д. Богдашевський (згодом — єпископ Василій). Він опублікував кілька монографій і десятки статей, присвячених різним аспектам вивчення Нового Заповіту  .
Ще однією історико-богословською наукою, що відображена рядом дослідницьких праць у «Трудах КДА» була патрологія (пат¬ристика). Патрологи вивчали життєвий шлях та твори Отців і Учителів Церкви, аналізуючи їх з науково-критичного та богословського огляду. Ця наука бере початок від запровадження її навчальною дисципліною в програми духовних Академій (початок 1840-х років). Водночас у Російській імперії церковним відомством було розпочато масштабний захід із формування бази творів Отців Церкви у перекладі російською мовою. У цьому проекті КДА було доручено перекладати західних (латинських) авторів таких як блаженного Августина, Арнобія, Тертуліана. Паралельно тут здійснювався також довготривалий переклад спадщини східного Отця – св. Іоана Златоустого.
Після поодиноких розвідок про богослов’я східних Отців Церкви, що належали К.Скворцову (середина ХІХ ст.) у КДА наприкінці ХІХ–на початку ХХ ст. спостерігається підвищений інтерес до постатей візантійських богословів. Зачинателем докладних розробок у цьому напрямі став К. Попов, котрий опублікував грецький текст з паралельним російським перекладом творів єпископа Фотіки Діадоха (V ст.) та джерельних свідчень про нього. Дослідник поставив собі за мету довести, що така особа реально існувала. Певне уявлення про заплановане (але не видане) теоретичне дослідження К. Попова про блаженного дають ряд статей, де аналізуються різні аспекти учення єпископа Діадоха.
Наступним дослідженням про Отців Церкви у Візантійській імперії була монографія М. Гроссу. Заснована на ґрунтовному вивченні джерел та історіографії питання, вона становила дослідження життя, церковно-політичної діяльності, літературної й богословської спадщини відомого візантійського церковного діяча епохи іконоборства св. Феодора Студита (згодом була доповнена перекладом дванадцяти похвальних слів преподобного).
Подальші і, як виявилося, останні студії про візантійських Отців Церкви у КДА з’явилися у 1913 – 1917 рр. Першию із них була монографія Т. Лященка “Св. Кирилл, архиепископ Александрийский. Его жизнь и деятельность”. Здобутком ученого в цій царині слід вважати докладне відтворення біографії та діяльності на ранньому відтинку життя св. Отця, про який збереглося обмаль документальних даних. При цьому важко не помітити певного намагання ідеалізувати особу александрійського єпископа.
Одну із основних складових богослів’я Григорія Нісського – есхатологічне вчення – у надзвичайно обширній історичній перспективі проаналізовано у монографії М. Оксіюка. Подібно в контексті всього візантійського богослов’я постать преп. Максима Сповідника розпочав всебічно вивчати С. Єпіфанович. Через скрутні часи нестабільності в державі вдалося видати лише невелике дослідження про преподобного, а також згодом опублікувати маловідомі джерельні матеріали до його життя. Біографію та діяльність одного з ранніх Отців Церкви єпископа Тарсу Діадора досліджував на основі тоді ще неопублікованих джерел М. Фетісов.
Отож, професори прот. К. Кекелидзе, К. Попов, К. Скворцов і М. Щеглов здійснили низку важливих досліджень творів святих Отців. Проте, мабуть, найяскравішим патрологом київської школи був професор С. Єпіфанович – видатний знавець спадщини преподобного Максима Сповідника. На жаль, Сергій Єпіфанович помер 1918 року у віці тридцяти двох років, у самому розквіті творчих сил.
Ще один напрям дослідницьких студій у КДА, який знайшов своє відображення на сторінках «Трудів КДА», була літургічна та церковно-археологічна наука. Активні дослідження з літургіки в Академії започаткував О. Дмитрієвський. Його доробок становлять наукові розвідки та публікації віднайдених ним невідомих чи малознаних богослужебних матеріалів (Типіконів та Євхологіїв) з православного Сходу, які були визнані і донині залишаються базовими для досліджень літургіки у російській, українській, європейській і американській науці.
Студії з середньовічної грецької богослужбової практики продовжив учень О. Дмитрієвського М. Пальмов – автор монографії про чини постриження у чернецтво. Докладне тлумачення історії формування Типікону у Східній Церкві подав у своїх розвідках М. Скабалланович. Окрім досліджень з літургіки, у КДА проводилося докладне вивчення інших пам’яток християнської культури, часто з мистецтвознавчим ухилом, насамперед, у працях М. Петрова. Цей учений також дослідив візантійські джерела слов’яно-руського Пролога. Розробкою проблем історії церковного права займався П. Лашкарьов  .
Отож, з київської богословської школи вийшли відомі літургісти О. Дмитрієвський і М. Скабаланович. Моральне богослов'я в Академії протягом багатьох років викладав професор М. Олесницький (рідний брат А. Олесницького). На початку ХХ століття завдяки публікаціям, що мали широкий суспільний резонанс, здобув популярність інший викладач Морального богослов'я — професор В. Екземплярський.
Надзвичайно великий спадок в галузі теорії й історії церковної проповіді залишив професор В. Певницький. Він зробив спробу повністю відмовитися від схоластичних підходів у гомілетиці й повернутися до вчення святих Отців про проповідь. За словами єпископа Василія (Богдашевського), ректора Київської Духовной Академії та багаторічного редактора «Трудів КДА», В. Певницький  «був великим художником слова... Він почав з проповіді Іоанна Хрестителя і довів історію проповіді до наших днів. Опублікувавши кілька статей з пастирства, він потім у великій своїй праці змалював живий образ пастирського служіння. Теж саме він зробив і у галузі церковного красномовства. Професор все своє життя віддав Академії, створив цілу школу учнів і послідовників і збагатив вітчизняну богословську науку»  .
Варто згадати  про ще один факт із біографії В. Певницького – своє майно і всі гроші він заповів на розвиток КДА;  його учні та  колеги  заснували при Академії рахунок, на відсотки з якого видавалася  премія за найкращі проповіді. Преосвященний Василій (Богдашевський), передостанній редактор «Трудів КДА», так сказав про Василя Певницького: «Істинне професорство є свого роду подвижництво. Це постійний труд, безперервна робота думки... Професорство внутрішньо злилося з його особистістю»  .
Традицію київської академічної філософської школи продовжували професори П. Ліницький (він працював в Академії з 1865 року) і П. Кудрявцев. Відомі праці з історії західних конфесій (про англіканство, методизм, баптизм, старокатолицтво) належать перу професора А. Булгакова – батька відомого письменника М. А. Булгакова.  Перші церковно-історичні напрацювання з візантиністки в КДА належать Ф. Терновському, наукові зацікавлення котрого представляє дослідження рецепції візантійської історії у Київській Русі та Московії. Вагомим здобутком ученого є висвітлення історії Церкви у Візантії в епоху Вселенських соборів (IV–IX ст.). Окремі положення праці стали причиною переслідувань науковця державними органами за звинуваченням у «неправославності», які мали, радше, політичне, ніж догматичне чи наукове пояснення.
Різноманітні аспекти взаємовідносин Церкви і держави за правління династії Комненів у ряді статей досліджував М. Гроссу. Зокрема, йому належить ряд розвідок про співпрацю та конфлікти державної влади та Церкви, спроби церковної унії з Римом, історію єретичних рухів у Візантії тощо. Ієромонах Анатолій (Грисюк) вивчав небагату на джерела, а тому складну і маловивчену церковною історіографією історію сирійського чернецтва (до середини VI ст.).
Дослідників з КДА цікавили також теми кирило-мефодіївської проблематики. Підвищений інтерес до теми пояснюється знаковою роллю солунських братів у культурній спадщині слов’янства, що підсилювалося рядом ювілейних дат, котрі випадали на другу половину ХІХ ст. У цьому напрямі ґрунтовні дослідження розпочав О. Воронов, предметом наукового зацікавлення якого стало критичне вивчення джерел з історії слов’янських Першовчителів. Ці питання стали предметом дискусії з іншим дослідником цього питання у закладі – І. Малишевським, автором докладного життєпису двох братів. Над окремими аспектами Кирило-Мефодіївської спадщини І. Малишевський продовжив роботу у ряді статей.
У другій половині XIX століття КДА славилася значною кількістю визначних учених і професорів. У Академії на фундаменті, закладеному професорами І. Малишевським і Ф. Терновським, формується авторитетна церковно-історична школа. До неї належали такі відомі вчені, як С. Голубєв, М. Петров і протоієрей Федір Титов. Завдяки їм було опубліковано багато цінних історичних джерел. Їхні власні дослідження з церковної історії України XVI-XVIII століть не втратили актуальності й донині. Історію Руської Церкви (у цьому курсі вивчалася і Церква на Україні) викладав проф. І. Малишевський, автор капітальної праці про александрійського патріарха Мелетія Пігаса. Як згадував О. Лотоцький, «знання мав він великі, але се був архів багатих історичних відомостей, не систематизованих в одному історично-філософічному фокусі»  .
Академічні історики приділяли увагу й вивченню минулого самої Київської школи. Так, 1901 року з ініціативи ректора, єпископа Димитрія (Ковальницького), Рада Академії ухвалила рішення щодо підготовки до 300-літнього ювілею Київських духовних шкіл (його святкування було заплановано на 1915 рік) серії «Актов и материалов по истории Киевской Академии». Загалом світ побачили десять томів документів, що охоплюють період з 1721 по 1869 роки.
Багато різних спогадів та листів між окремими особами, які мали відношення до історії православних монастирів, зокрема Свято-Михайлівського Золотоверхого, були поміщені у «Трудах КДА» та «Кіевскіхъ Епархіальныхъ ведомостяхъ». В останніх, 5 липня 1879 р., ієромонах Іларіон надрукував своє «Воспоминаніе о преосвящ. Мелетіе Леонтовиче, епископе Чигиринскомъ, викаріе Кіевской епархіи и настоятеле Кіево-Златоверхо-Михайловскаго монастиря»  .
У 1886 р. А. Дмитрієвський в «Трудах КДА» видав «Поминки по преосвящ. Порфирію Успенскомъ и проф. Московской духовной Академіи И. Д. Мансветове», у яких подав спогади про цих видатних світочів свого часу  . У 1883 р. Л. Маціевич видав у «Трудах КДА» неопубліковані рукописи архієпископа Інокентія Борисова.
У 1885 – 1886 рр. М. Барсов опрацював та опублікував у «Трудах  КДА» «Письма прот. І. М. Скворцова къ Иннокентію, архіеп. Херсонскому»  . Преосвященний Інокентій Борисов та прот. Іоан Скворцов були близькими знайомими і, після від’їзду першого на єпархіальне служіння, вели між собою досить інтенсивне листування. Будучи викладачем як Київської Духовної Академії, так і університету св. Володимира, прот. Іоан у своїх листах надсилав багато цікавої інформації про життя у Києві: академію, університет, Свято-Михайлівський монастир, тогочасну еліту; розповідав про свої особисті справи, і в той же час цікавився життям преосвященного Інокентія  .
У 1907 р. незмінний секретар церковно-археологічного товариства при Київській Духовній Академії М. Петров публікує в «Трудах КДА» «Автобіографическія записки преосвященнаго Иринея Фальковскаго», де міститься цікава інформація про життя єпископа Іринея та київські обителі в яких він проходив своє служіння, а пізніше був настоятелем  .
Найбільший вплив у Академії, вище вказаного періоду, мали дві принципово різні фігури, антиподи в науці та громадській діяльності – професори С. Голубєв та. М. Петров. Голубєв написав двотомну працю «Митрополит Петр Могила и его сподвижники». Він використав і запровадив до наукового обігу силу архівних матеріалів, але всі знали, що цінні документи професор «випозичав» без повернення з архівних збірок. У житті С. Голубєв відзначався «хворобливою реакційністю, а з погляду національного – українофобством»  .
На противагу йому, – «з найбільшою пошаною увага кожного українця мусить спинитися на особі проф. М. І. Петрова», росіянина, що перейнявся інтересами України і досліджував українську літературу, культуру, освіту, створив багатий церковно-археологічний музей при КДА. Дві його капітальні праці з історії української літератури були для свого часу унікальними. Проф. О. Лотоцький так писав про нього: «Заслугу М. Петрова для України не можна міряти лише тим трудом, що поніс він, як автор даної розправи, зазнав він за неї багато прикростей, що надають його заслузі характер горожанської мужности в обороні української національної справи». За публікацію його книги КДА отримала велику нагінку від Синоду. Особливу цінність становлять праці та публікації документів М. Петрова з історії КДА. У 25-літній ювілей своєї професорської діяльності М. Петров подарував студентам по примірнику «Очерков украинской литературы в XIX в.». О. Лотоцький часто відвідував Петрова, дискутував з ним. «Ті розмови були дуже цінні для мене, — згадував Лотоцький, — даючи мені багато відомостей бібліографічного і архівного характеру»  .
На думку професора А. Бойко «український елемент» у 1880 – 1890 роках став досить відчутним у «Трудах КДА»: «проте він зосереджувався переважно у культурологічних та історичних аспектах, й на сторінках досліджуваного нами видання ніколи не переходив у соціальну або політичну площину»  .
Дослідники з КДА завжди проводили ґрунтовну і кропітку роботу з джерелами, які вони всебічно використовували. Окремі учені Академії працювали одразу у кількох напрямах, що свідчить про різнобічність їхніх зацікавлень. Увівши до наукового обігу малознані та невідомі документи, вони суттєво збагатили джерельну базу церковно-історичної та богословської науки. Ці публікації особливо активно видавали учені-патрологи та літургісти КДА (“Описание литургических рукописей”, “Блаженный Диадох (V в.), епископ Фотики Древнего Эпира, и его творения” та ін.), сприяючи таким чином розширенню поля досліджень як для дослідників Російської імперії, так і закордонних.
Впродовж багатьох десятиліть атеїстичного панування не могло бути навіть мови не тільки по відношенні до відродження «Трудів КДА», але й щодо відновлення діяльності самої Київської Духовної Академії. Хоч остання й планувалася відкритися у післявоєнний час на місці Київської Духовної Семінарії, яка існувала тоді на сучасній території розореного Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, однак і самій Семінарії залишилося діяти у Києві недовго. Попри всі зусилля, зокрема і ректора архімандрита Філарета (Денисенка), сьогодні Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України, за наполяганням влади КДС було закрито у 1960 році, а вихованців переведено до Одеської та Луцької Семінарій  .
Наступне відродження духовної освіти, а з ним – і церковної періодики, відбулося вже після проголошення державної незалежності України. У 1989 році стараннями тоді Екзарха України, Митрополита Київського і Галицького Філарета, у великій святині українського Православ´я Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі відкривається Київська Духовна Семінарія, а з утворенням Української Православної Церкви Київського Патріархату (в 1992 році), остання переноситься у Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир  .
З часом, як у Києво-Печерській Лаврі, де розмістилась і кафедра митрополита Київського і всієї України (що знаходиться в єдності з Московським Патріархатом), так і в Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі, відроджують свою діяльність дві Київські Духовні Академії, які наслідуючи дореволюційну духовну школу відновлюють випуск відомого в минулому наукового збірника під назвою «Труди Київської Духовної Академії».
Першими відновили друк журналу «Трудів КДА» у 1997 році наші брати у Христі, що знаходяться у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі. У 1996 році вони навіть зареєстрували свій журнал у міністерстві України у справах преси та інформації, про що свідчить кожна титульна сторінка їх видання. У 2009 році вийшов одинадцятий ювілейний номер журналу, сформований на основі матеріалів конференції, присвяченої святкуванню 20-річчя з часу відродження Київських духовних шкіл  .
Збірник науково-богословських праць «Трудів КДА», що почав виходити в 2003 році у Київській Духовній Академії Української Православної Церкви Київського Патріархату станом на початок 2011 року має в своєму переліку шість номерів. Кожен із них має свою присвяту. Так, перший номер видання обсягом 186 сторінок присвячено «75-літтю від дня народження Його Святості, Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета». На початку «Трудів» подається його зміст, подяка жертводавцям та привітання з приводу виходу першого номера від Святійшого Патріарха Філарета, ректора Львівської Духовної Академії і Семінарії протоієрея Ярослава Ощудляка, професора, декана філософсько-теологічного факультету Чернівецького Національного університету ім. Ю. Федьковича В. Балуха. Серед іншого Святійший Владика сказав таке: «Тепер, коли наша столична Духовна Академія відзначила своє десятиліття, коли вже нагромаджений певний досвід навчальної і дослідницької праці в історико-церковній та богословській ділянках, саме час відновити видання «Трудів КДА». Це буде наш внесок у дальшу розбудову Помісної Української Православної Церкви, у піднесення духовності українського народу. За минуле десятиліття склався поважний колектив викладачів КДА з числа духовенства і світських науковців. Певний, що відновлене видання насамперед буде розраховане на публікацію їхніх праць в розгалуженій системі богословських наук»  .
Другий номер відновлених «Трудів» обсягом вже 368 сторінок побачив світ у 2005 році й був присвячений «390-літтю з дня заснування Київської Духовної Академії 1615 – 2005». Третій – «Присвячено 1700-річчю мучеництва святої діви Варвари» (362 сторінки). Четвертий номер дещо запізнився з часом свого виходу, однак по своєму наповненню він не поступається попереднім. У 2008 – 2009 роках надзвичайно активізувалося життя духовної школи та Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. Це було пов’язане з відзначенням значних ювілеїв в історії Українського Православ´я. У 2008 році у стінах Київської Православної Богословської Академії побачили світ два наукових збірника – перший був присвячений 900-річному ювілею Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, другий – 1020-літтю хрещення Київської Руси-України. У 2009 році були підготовані ще два наукових збірника, які вийшли як спеціальні випуски «Трудів КДА» присвячених – 300-річчю з дня упокоєння гетьмана Івана Мазепи «Гетьман Іван Мазепа – будівничий Української Православної Церкви» (№ 5) та 300-літтю з дня упокоєння святителя Димитрія (Туптала), митрополита Ростовського «Святитель Димитрій, митрополит Ростовський та його доба» (№ 6). Головним редактором всіх вище означених номерів «Трудів КДА» був ректор Київської Православної Богословської Академії (2000 – 2010) намісник Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, зараз митрополит Львівський і Сокальський Димитрій (Рудюк). На сторінках відновленого видання побачили світ дослідження багатьох питань здійсненні сучасними науковцями, викладачами академії тощо.         
У наш час правонаступницею давньої Київської Академії себе вважають три навчально-наукові інституції – Київська Православна Богословська Академія Української Православної Церкви Київського Патріархату, що знаходиться на території Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, Київська Духовна Академія Української Православної Церкви в єдності з Московським Патріархатом – на території Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври та Національний університет «Києво-Могилянська Академія» – на історичній території дореволюційної Київської Академії. Зрозуміло, що кожна із згаданих інституцій може висунути вагомі причини своєї правонаступності, але якщо зробити короткий ретроспективний огляд академічного життя та навчальних і наукових особливостей Київської вищої школи, то це складне питання, на нашу думку, може бути розв’язаним. Оскільки в даному дослідженні ми не ставимо перед собою такого завдання, то вважаємо за необхідне сказати хоча б те, що тільки завдяки творчій праці благовістителів та просвітників, які різними культурними засобами несли Слово Боже, ми маємо чим пишатися починаючи від святої Софії Київської і закінчуючи Києво-Могилянською, а пізніше Київською Духовною Академіями. А той, в кого виникають сумніви з приводу вище означеного питання, може звернутися до бібліотечних та рукописних зібрань старої дореволюційної Академії, або згадає ким були, в переважній більшості, викладачі цієї духовної школи.
На завершення хотілося б акцентувати увагу на тих питаннях, які і зараз є актуальними для богословської науки. Як в той дореволюційний час, так і зараз треба констатувати ізольованість богословської науки від духовних запитів сучасного суспільства. Варто звернути увагу на ті намагання, які були здійсненні в старій Академії для звершення просвітницької та місіонерської праці навчально-наукової установи, що дало позитивний результат. Неодноразово можна зустріти твердження дослідників означеного питання про те, що спрямованість публікацій в періодичних виданнях КДА і зокрема в «Трудах КДА» проводилися по конкретним науковим напрямках (чи кафедрам), що розроблялись в академії. Крім цього варто наголосити на тому, що дослідження у періодичних виданнях Київської Духовної Академії  публікувались переважно професорсько-викладацькою корпорацією духовної школи.
Всі ці питання жваво обговорювалися 21 грудня 2010 року в залі засідань Вченої Ради КПБА на засіданні круглого столу: «Періодичні видання Київської Духовної Академії: історія і сучасність». Захід був проведений з ініціативи кафедри Церковної історії Київської Православної Богословської Академії. Засідання очолив преосвященнійший Епіфаній (Думенко), ректор Академії. Владика наголосив на актуальності пропонованого для обговорення питання, оскільки періодичні видання, як у дореволюційній Київській Духовній Академії, так і зараз відіграють велику роль у становленні богословської науки та поширенні християнських істин.
Ідеї та пропозиції, які прозвучали на даному заході детально обговорювались та активно дискутувались присутніми викладачами та аспірантами. Важливими та актуальними були перш за все думки щодо розширення рубрикації та збільшення кола дописувачів «Трудів КДА», подання рецензій, бібліографічних оглядів, а також бібліографії праць викладачів та аспірантів Академії.
Отож, результати проведеної у стінах Академії великої дослідницької роботи, яка різнобічно розкривала минуле Церкви не втратили актуальності донині. Про це свідчать праці сучасних дослідників, які з культурної спадщини КДА нерідко черпають матеріал для своїх досліджень на різноманітну тематику.
У 2015 році виповнюється 400-літній ювілей Київської Академії, а тому вже сьогодні потрібно прикладати зусиля для належної підготовки до нього. Найкращою підготовкою, на наш погляд, може стати дослідження минулого Академії та публікація відповідних матеріалів для того, щоб показати значення цієї духовної школи не тільки для України, але і всієї Східної Європи та інших земель, які сприйняли зерна Христової віри через православних місіонерів – колишніх випускників Академії.

Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви: В 4 т. –К.: Вид. УПЦ КП, 1998.–Т.2. – С. 242.
Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви: В 4 т. –К.: Вид. УПЦ КП, 1998.–Т.2. – С. 243.
Файда О. Спадщина Київської Духовної Академії: спроби переосмислення та перспективи дослідження у сучасній українській історіографії // Наукові записки: Збірник наукових статей Національ¬ного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. – Київ: НПУ, 2002. – Вип.L(50). – С.243–253.
ЦДІА України в м. Києві. Ф. 169. – Оп. 8. – Спр. 4993.- Арк. 1, 2.
ЦДІА України в м. Києві. Ф. 169. – Оп. 6. Спр. 264.- Арк. 1–5 зв.; ЦДІА України в м. Києві. Ф. 127. – Оп. 876. – Спр. 760. – Арк. 3; Звід пам'яток історії та культури України: Енциклопедичне видання: В 28 т. / Гол. ред. В. Смолій: НАН України. - К.: Головна редакція Зводу пам’яток історії та культури при видавництві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. - Кн. 1. - Ч. 2. – С. 674.
ЦДІА України в м. Києві. Ф. 169. – Оп. 6. – Спр. 581.- Арк. 1, 2.
ЦДІА України в м. Києві. Ф. 169. – Оп. 2. – Ст. 1. - § 5. Спр. 11.- Арк. 2.
Бойко А. Періодичні видання православної церкви в Україні кін. XIX – початку XX століття // Труди Київської Духовної Академії. – К.: Вид. УПЦ Київського Патріархату, 2006. - № 3. – С.  309 – 338.
Бойко А. Періодичні видання православної церкви в Україні кін. XIX – початку XX століття // Труди Київської Духовної Академії. – К.: Вид. УПЦ Київського Патріархату, 2006. - № 3. – С.  309 – 338.
Петров Н. Двадцатипятилетие издания Киевских Епархиальных Ведомостей //  Киевские Епарх. Ведомости. – К., 1886. – Ч. 2. - № 5. – С. 201 – 215; № 6. – С. 251 – 262.
Шип Н. Видавнича і просвітницька діяльність Київської духовної академії // Київська старовина. – К., 1999. – №. 3. – С. 3.
Нестор (Соменюк), архим. На пути к синтезу русского академического богословия и церковно-исторической науки: вклад Киевской Духовной Академии // Труди Київської Духовної Академії. – К.: Видавничий відділ УПЦ [в єдності з Московським Патріархатом], 2009. - № 11 (ювілейний збірник). – (С. 49 – 79) С. 51.
Шип Н. Видавнича і просвітницька діяльність Київської духовної академії // Київська старовина. – К., 1999. – №. 3. – С. 3.
Димитрій (Рудюк), архієп. Слово на урочистому акті в Київській Православній Богословській Академії 9 жовтня 2006 року // Труди Київської Духовної Академії. – К.: Вид. УПЦ Київського Патріархату, 2006. - № 3. – С.  345 – 354.
Титов Ф. Імператорская Киевская духовная Академия в её трехвековой жизни и деятельности. – ЦНБ ім. В.Вернадського. Інститут рукописів.  – Ф. 175. –  № 41/2. – С. 62.
Певницкий В. Святой Григорий Двоеслов  – его проповеди и гомилетические правила.  – К., 1871.  – 156 с.
Певницкий В.  Святой Лев Великий и его проповеди. – К.,  1873. – 174 с.
Певницкий В.  Из истории гомилетики. Гомилетика в новое время, после реформы Лютера. – К., 1899. – 545 с.
Певницький В. Заметка о первоначальном пріученіи воспитанников к письменному изложенію своих мыслей // Труды Кіевской Духовной Академіи: В типографіи Кіевопечерской Лавры, 1861. – декабрь. – С. 419 – 455.
Певницький В. Требования по отношению к духовной журналистике в нашем читающем обществе  // Труды Кіевской Духовной Академіи: В типографіи Кіевопечерской Лавры, 1861. – Т 3. – С. 50 – 114.
Русские духовные периодические издания в 1879 году // Киевские Епархиальные ведомости. – 1879. - № 9. – С. 5 – 7.
Корольков И.  Двадцатилетие журнала ″Труды Киевской Духовной Академии″ (1860 – 1879 г.г.). (С подробным обозрением статей, посвященным современным вопросам, систематическим перечнем ученых статей и алфавитным указателем авторов, переводчиков и рецензентов). – К., 1883. – 320 с.
Деменко Л. Наукова періодика Київської Духовної Академії другої половини XIX – початку XX ст.: перші знахідки з історіографії періоду до 1919 р. //  Рукописна та книжкова спадщина України: археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів / НБУ ім. В. І. Вернадського, Інститут рукопису. – К., 2009. - № 13. – С. 305 – 314; http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/rksu/v_13/index.html

Систематическій указатель статей, помещенныхъ въ журнале «Труды Кіевской Духовной Академіи» за 1860 – 1904 г.г. – К.: Тип. И. И. Горбунова, Крещ., д. Дегтерева, № 38-й., 1905.-  159 с.
Систематическій указатель статей, помещенныхъ въ журнале «Труды Кіевской Духовной Академіи» за 1905 – 1914 гг. – К.: Тип. Акц. О-ва «Петръ Барскій въ Кіеве». Крещатикъ, № 40, 1915.-  90 с.
Срезневский В. Список руських повременных изданий с 1703 по 1899 гг. с сведениями об экземплярах, принадлежащих библиотеке имп. Академии наук: Корректурное изд. – СПб., 1901. - № 2679.
Лисовский Н. Библиография русской периодической печати, 1703 – 1900 гг.: В 4 вып. – СПб.; Пг., 1898 – 1915. - № 669.
Ильинский Л. Список повременных изданий за 1917 год. – Пг., 1919. – Ч. 1: Алфавитный список.
Барсов Н. Письма протоіерея І .М. Скворцова к Иннокентію, архіепископу Херсонскому // Труды Киевской Духовной Академии.  – 1886. – № 6. – С. 119 – 136.
Стрельбицкий И. К матеріалам для біографіи преосвященнаго Иннокентія Херсонскаго // Труды Киевской Духовной Академии.  – 1889. – № 8. –С. 632 – 636.
Титов Ф., прот. Василий Федорович Певницкий // Труды Киевской Духовной Академии.  – 1911. – № 9. – С. 150.
Бойко А. Періодичні видання православної церкви в Україні кін. XIX – початку XX століття // Труди Київської Духовної Академії. – К.: Вид. УПЦ Київського Патріархату, 2006. - № 3. – С.  309 – 338.
Деменко Л. Наукова періодика Київської Духовної Академії другої половини XIX – початку XX ст.: перші знахідки з історіографії періоду до 1919 р. //  Рукописна та книжкова спадщина України: археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів / НБУ ім. В. І. Вернадського, Інститут рукопису. – К., 2009. - № 13. – С. 305 – 314; http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/rksu/v_13/index.html
Файда О. Спадщина Київської Духовної Академії: спроби переосмислення та перспективи дослідження у сучасній українській історіографії // Наукові записки: Збірник наукових статей Національ¬ного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. – Київ: НПУ, 2002. – Вип.L(50). – С.243–253.
Федюк Ф., дияк. ″Труди Київської Духовної Академії″ в історії богословської науки (До 150-річчя початку виходу у світ) //http://www.lviv-orthodox.net.ua/index.php?start=130
Шип Н. Видавнича і просвітницька діяльність Київської духовної академії // Київська старовина. – К., 1999. – №. 3. – С. 3.
Крайняя О. Диссертационный фонд Киевской Духовной Академии в Институте рукописи Национальной библиотеки Украины им. В. И. Вернадского. Диссертационный фонд Киевской Духовной Академии в ИР НБУВ // Труди Київської Духовної Академії. – К.: Вид. УПЦ МП, 2009. - № 11 (Ювілейний збірник присвячений 20-річчю відродження Київських духовних шкіл). –   С. 164 – 192.
Архів ІР. – Ф. 160. - Оп. 1. № 256, 258, 368-369, 904, 1050, 1056, 1171-1413, 2655-2773.
Корольков И. Двадцатилетие журнала ″Труды Киевской Духовной Академии″ (1860 – 1879 г.г.). (С подробным обозрением статей, посвященным современным вопросам, систематическим перечнем ученых статей и алфавитным указателем авторов, переводчиков и рецензентов). – К., 1883. – С. 112-113.
Федюк Ф., дияк. ″Труди Київської Духовної Академії″ в історії богословської науки (До 150-річчя початку виходу у світ) //http://www.lviv-orthodox.net.ua/index.php?start=130
Корольков И. Двадцатилетие журнала ″Труды Киевской Духовной Академии″ (1860 – 1879 г.г.). (С подробным обозрением статей, посвященным современным вопросам, систематическим перечнем ученых статей и алфавитным указателем авторов, переводчиков и рецензентов). – К., 1883. – С. 117.
Корольков И. Двадцатилетие журнала ″Труды Киевской Духовной Академии″ (1860 – 1879 г.г.). (С подробным обозрением статей, посвященным современным вопросам, систематическим перечнем ученых статей и алфавитным указателем авторов, переводчиков и рецензентов). – К., 1883. – С. 118-119.
Корольков И. Преосвященный Филарет, епископ Рижский, как ректор Киевской духовной Академии. – К., 1882. – С. 91.
Певницкий В. Мои воспоминания. – К., 1911. – С. 51.
Жуковський А. Вклад Київської Духовної академії та її "Трудів" на культурному і богословському відтинках // Хроніка 2000 – К., 2000 – Вип. 37-38 – С. 492.
Бойко А. ″Труды Киевской Духовной Академии″: до історії становлення // Збірник праць науково-дослідного центру періодики. – Львів, 2004. – Вип. 12. – С. 33 - 34.
ЦДІА України в м. Києві. Ф. 169. – Оп. 6. – Спр. 280.- Арк. 1.
ЦДІА України в м. Києві. Ф. 169. – Оп. 7. – Спр. 118.- Арк. 2.
ЦДІА України в м. Києві. Ф. 169. – Оп. 6. – Спр. 457.- Арк. 1.
ЦДІА України в м. Києві. Ф. 169. – Оп. 8. – Спр. 600.- Арк. 2–3.
Известіе // КЕВ. – К., 1875. – № 1. – С. 28–29.
Федюк Ф., дияк. ″Труди Київської Духовної Академії″ в історії богословської науки (До 150-річчя початку виходу у світ) //http://www.lviv-orthodox.net.ua/index.php?start=130
Бойко А. ″Труды Киевской Духовной Академии″: до історії становлення // Збірник праць науково-дослідного центру періодики. – Львів, 2004. – Вип. 12. – С. 37.
Наша периодическая духовная литература в минувшем году //  Руководство для сельских пастырей. – 1869. - № 3. – С. 96 – 107.
Известія Церковно-Археологического Общества при Кіевской Духовной Академіи за месяцъ декабрь 1882 г. Секретар О-ва Н. Петровъ // Труды КДА. – К.: Типогр. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1883. - № 2. – С. 352-362; Известія Церковно-Археологического Общества при Кіевской Духовной Академіи за месяцъ февраль и мартъ 1882 г. Секретар О-ва Н. Петровъ // Труды КДА. – К.: Типогр. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1883. - № 6. – С. 369-376; Известія Церковно-Археологического Общества при Кіевской Духовной Академіи за месяцъ апрель 1882 г. Секретар О-ва Н. Петровъ // Труды КДА. – К.: Типогр. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1883. - № 7. – С. 532-535; Известія Церковно-Археологического Общества при Кіевской Духовной Академіи за месяцъ іюнь 1882 г. Секретар О-ва Н. Петровъ // Труды КДА. – К.: Типогр. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1883. - №10. – С. 311-331; Известія Церковно-Археологического Общества при Кіевской Духовной Академіи за месяцъ августъ 1885 г. Секретар О-ва Н. Петровъ // Труды КДА. – К.: Типогр. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1885. - № 11. – С. 505-514; Известія Церковно-Археологического Общества при Кіевской Духовной Академіи за месяцъ декабрь 1884 г. Секретар О-ва Н. Петровъ // Труды КДА. – К.: Типогр. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1885. - № 2. – С. 308-312; Известія Церковно-Археологического Общества при Кіевской Духовной Академіи за месяцъ декабрь 1889 г. Секретар О-ва Н. Петровъ // Труды КДА. – К.: Типогр. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1890. - № 7. – С. 469-502; Известія Церковно-Археологического Общества при Кіевской Духовной Академіи за месяцъ январь 1890 г. Секретар О-ва Н. Петровъ // Труды КДА. – К.: Типогр. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1890. - № 8. – С. 662-663; Известія Церковно-Археологического Общества при Кіевской Духовной Академіи за месяцъ ноябрь 1888 г. Секретар О-ва Н. Петровъ // Труды КДА. – К.: Типогр. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1889. - № 1. – С. 197-203; Известія Церковно-Археологического Общества при Кіевской Духовной Академіи за месяцъ октябрь 1892 г. Секретар О-ва Н. Петровъ // Труды КДА. – К.: Типогр. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1892. - № 12. – С. 716; Известія Церковно-Археологического Общества при Кіевской Духовной Академіи за месяцъ май 1893 г. Секретар О-ва Н. Петровъ // Труды КДА. – К.: Типогр. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1893. - № 8. – С. 716-717.

Отчетъ Церковно-Археологического Общества при Кіевской Духовной Академіи за 1888 годъ // Труды КДА. – К.: Тип. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1889. - № 3. – С. 509-540; Отчетъ Церковно-Археологического Общества при Кіевской Духовной Академіи за 1897 годъ // Труды КДА. – К.: Тип. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1898. - № 3. – С. 2-23; Отчетъ Церковно-Археологического Общества при Кіевской Духовной Академіи за 1898 годъ // Труды КДА. – К.: Тип. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1899. - № 3. – С. 491-509; Отчетъ Церковно-Археологического Общества при Кіевской Духовной Академіи за 1899 годъ // Труды КДА. – К.: Тип. И. И. Горбунова, Крещатикъ д. Дегтерева, № 38, 1900. - № 4. – С. 1-19; Отчетъ Церковно-Археологического Общества при Кіевской Духовной Академіи за 1908 годъ // Труды КДА. – К.: Тип. И. И. Горбунова, Крещатикъ д. Дегтерева, № 38, 1909. - № 3. – С. 1-25; Отчетъ Церковно-Археологического Общества при Кіевской Духовной Академіи за 1912 годъ // Труды КДА. – К.: Тип. И. И. Горбунова, Крещатикъ д. Дегтерева, № 38, 1913. - № 4. – С. 1-14.
Файда О. Спадщина Київської Духовної Академії: спроби переосмислення та перспективи дослідження у сучасній українській історіографії // Наукові записки: Збірник наукових статей Національ¬ного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. – Київ: НПУ, 2002. – Вип.L(50). – С.243–253.
Бойко А. Періодичні видання православної церкви в Україні кін. XIX – початку XX століття // Труди Київської Духовної Академії. – К.: Вид. УПЦ Київського Патріархату, 2006. - № 3. – С.  309 – 338.
Титов Ф. Василий Федорович Певницкий // Труды Киевской Духовной Академии.  – 1911. – № 9. – С. 150.
Петрушко В. Священноисповедник Василий (Богдашевский), архиепископ Каневский и Киевская духовная академия в годы послереволюционной смуты на Украине // Всеукраинский журнал «Мгарскій колоколъ». www.pravoslavye.org.ua  
Федюк Ф., дияк. ″Труди Київської Духовної Академії″ в історії богословської науки (До 150-річчя початку виходу у світ) //http://www.lviv-orthodox.net.ua/index.php?start=130
Бойко А. Періодичні видання православної церкви в Україні кін. XIX – початку XX століття // Труди Київської Духовної Академії. – К.: Вид. УПЦ Київського Патріархату, 2006. - № 3. – С.  309 – 338.
Деменко Л. Наукова періодика Київської Духовної Академії другої половини XIX – початку XX ст.: перші знахідки з історіографії періоду до 1919 р. //  Рукописна та книжкова спадщина України: археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів / НБУ ім. В. І. Вернадського, Інститут рукопису. – К., 2009. - № 13. – С. 305 – 314; http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/rksu/v_13/index.html
Глаголев А., свящ. Ветхій Завет и его непреходящее значеніе в христіанской церкви (по поводу древних и современных литературнных и общественных теченій против общепринятаго значенія и употребленія христіанами ветхозаветных священних писаній) // Труды Киевской Духовной Академии. – 1909. – Т. 3. - № 11. – С. 353 – 380; № 12. – С. 517 – 550; Купина неопалимая (Очерк библейско-экзегетическій и церковно-археололгическій). – 1914. – Т, 1. - № 2. – С. 221 – 233.
Поспехов Д. О книге премудрости Соломоновой (опыт историко-библіологическаго изследования) // Труды Киевской Духовной Академии. – 1862.- № 1. - С. 11-52; № 10. – С. 180 – 215; № 11. – С. 333 – 363; 1863. - № 5. – С. 49 – 106.

Сольский С. Краткій очерк исторіи священной библіологіи и экзегетики // Труды Киевской Духовной Академии. – 1866. - № 10. – С. 157 – 190; № 11. – С. 305 – 342; № 12. – С. 466 – 506; Из чтеній по ветхому завету // Труды Киевской Духовной Академии. – 1870. - № 9. – С. 589 – 640; 1871. - № 7. – С. 71 – 117.
Систематическій указатель статей, помещенныхъ въ журнале «Труды Кіевской Духовной Академіи» за 1860 – 1904 г.г. – К.: Тип. И. И. Горбунова, Крещ., д. Дегтерева, № 38-й., 1905.-  С. 1 -11; Систематическій указатель статей, помещенныхъ въ журнале «Труды Кіевской Духовной Академіи» за 1905 – 1914 гг. – К.: Тип. Акц. О-ва «Петръ Барскій въ Кіеве». Крещатикъ, № 40, 1915.-  С. 1 -7.
Файда О. З минулого церковно-історичної науки в Україні: Володимир Барвінок // Апологет. Богословський збірник Львівської духовної академії і семінарії Української Православної Церкви Київського Патріархату. – Львів, 2003. – №1. – С.99–104.
Богдашевський Д. Речь перед панихидой в 40 – й день по кончине професора В.Ф.Певницкого // Труды Киевской Духовной Академии. – 1911. – № 9. – С. 241.
Богдашевський Д. Речь перед панихидой в 40 – й день по кончине професора В.Ф.Певницкого // Труды Киевской Духовной Академии. – 1911. –№ 9. – С. 238 – 239.
Лотоцький О. Сторінки минулого. – Варшава, 1932. – Ч. 1. – С. 122.
Иларіонъ, іеромонахъ (1879 г. 5 іюля). Воспоминаніе о преосв. Мелетіе Леонтовиче, епископе Чигиринскомъ, викаріе Кіевской епархіи и настоятеле Кіево-Златоверхо-Михайловскаго монастыря  // Кіевскія Епархіальныя ведомости. – К., 1879. –  № 29 (Часть Неоффиц.). - С. 9-14.
Дмитріевскій А. Поминки по преосвящ. Порфирію Успенскомъ и проф. Московской духовной Академіи И. Д. Мансветове // Труды КДА. – К.: Типогр. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1886. - № 3. – С. 331-339.
Письма прот. І. М. Скворцова къ Иннокентію, архіеп. Херсонському. Сообщилъ Н. Барсовъ // Труды КДА. – К.: Типогр. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1885. - № 6. – С. 314-328; Письма прот. І. М. Скворцова къ Иннокентію, архіеп. Херсонському. Сообщилъ Н. Барсовъ // Труды КДА. – К.: Типогр. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1885. - № 9. – С. 158-160.
Барсовъ Н. Письма прот. І. М. Скворцова къ Иннокентію, архіеп. Херсонському // Труды КДА. – К.: Типогр. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1885. - № 8. – С. 671-673; Барсовъ Н. Письма прот. І. М. Скворцова къ Иннокентію, архіеп. Херсонському // Труды КДА. – К.: Типогр. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1886. - № 1. – С. 119-136; Письма прот. І. М. Скворцова къ Иннокентію, архіеп. Херсонському. Сообщилъ Н. Барсовъ // Труды КДА. – К.: Типогр. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1885. - № 6. – С. 314-328; Письма прот. І. М. Скворцова къ Иннокентію, архіеп. Херсонському. Сообщилъ Н. Барсовъ // Труды КДА. – К.: Типогр. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1885. - № 9. – С. 158-160.
Петров Н. Автобіографическія записки преосвященнаго Иринея Фальковскаго. Ч. 1 (1762-1783) // Труды Кіевской Духовной Академіи. - К., 1907. - № 7. - С. 456-479.
Лотоцький О. Сторінки минулого. – Варшава, 1932. – Ч. 1. – С. 126.
Лотоцький О. Сторінки минулого. – Варшава, 1932. – Ч. 1. – С. 126.
Бойко А. Періодичні видання православної церкви в Україні кін. XIX – початку XX століття // Труди Київської Духовної Академії. – К.: Вид. УПЦ Київського Патріархату, 2006. - № 3. – С.  309 – 338.
Преловська І. Київська Академія: історія і сучасність // Труди Київської Духовної Академії. – К.: Вид. УПЦ Київського Патріархату, 2003. - № 1. – С.  5 – 25.
Димитрій (Рудюк), архієп. «Правонаступниця Києво-Могилянської Академії» (Доповідь на урочистому акті з нагоди 390-ліття Київської Духовної Академії 9 жовтня 2005 року) // Труди Київської Духовної Академії. – К.: Вид. УПЦ Київського Патріархату, 2006. - № 3. – С.  339 – 345.
Антоний (Паканич), архиеп. Двадцатилетний юбилей возрождения Киевских духовных школ и перспективы изучения истории Киевской Духовной Академии // Труди Київської Духовної Академії. – К.: Вид. УПЦ МП, 2009. - № 11 (Ювілейний збірник присвячений 20-річчю відродження Київських духовних шкіл). –   С. 13 – 25.
Привітання з відновленням «Трудів» // Труди Київської Духовної Академії. – К.: Вид. УПЦ Київського Патріархату, 2003. - № 1. – С.  3.

© Київська православна богословська академія: офіційний сайт провідного закладу вищої духовної освіти України