Київська православна богословська академія

Церква і політика в інформаційному просторі України (2014-2016 рр.)

Досліджуються маніпулятивні технології, що запроваджені у засобах масової інформації України. Акцентується увага на комунікаційних прийомах, якими проводиться пропаганда «руського мира» в медіа. Наголошується на необхідності створення системної протидії пропаганді.

Ключові слова: Православ’я, церква, медіа, пропаганда, маніпулятивні технології, політика в Україні.
Alla Boiko
Church and politics in the media space of Ukraine
(2014-2016).
We investigate the manipulative technologies introduced in the media Ukraine. We focus on communication techniques that carried out propaganda "Russian world" in the media. We underline the need for a systematic of counteraction propaganda.
Key words: Orthodox church, media, propaganda, manipulation technology, policy in Ukraine.


Події, які відбуваються у світі, сьогодні актуалізуються лише тоді, коли вони відобразились у засобах масової інформації. Тому й переоцінити вплив ЗМІ на суспільну думку неможливо. Тематика і проблематика ЗМІ, вибір характеру повідомлення, коментарів та ін. є одним із найважливіших факторів формування суспільних настроїв, ідей і думок. Інформаційна війна, яка кілька останніх років ведеться проти України, реалізується саме в ЗМІ. Необхідно зазначити, що однією з постійних тем для висвітлення в медіа є релігійні проблеми. Вони були і залишаються найактуальнішими для засобів масової інформації всього світу. Іноді вони перетинаються із іншою проблематикою медіа - міжнародною, економічною, політичною, мистецькою, соціальною та ін. Проте найпопулярнішою сьогодні є інформація про безпосередній зв'язок релігії/церкви із політикою.

Саме тому в представленій роботі ми висвітлюємо деякі моменти взаємозв’язку політичних і церковно-релігійних процесів, які відбувались в Україні впродовж 2015-2106 рр., в період гострої суспільно-політичної кризи. Цей час характеризується виникненням нових проблем, пов’язаних із релігією, і, відповідно, збільшенням уваги, яка приділялась їм у ЗМІ. Вважаємо це необхідним в аспекті створення Єдиної Православної церкви в Україні, протистоянням, яке викликає цей історичний момент, в також агресивною пропагандою «русского мира», яка проводиться в медіа УПЦ МП та деяких ЗМІ України.

Проблеми взаємозв’язку політики і релігії є об’єктом дослідження багатьох науковців, політиків, громадських діячів. Відзначимо лише кілька праць, які можуть бути засадничими при вивченні заявленої теми
Питання висвітлення релігії в аспекті політики досліджувалось у працях[1-4]. Засадничими в ідеологічному плані для нас є думки, висловлені в інтерв'ю, яке дав голова Департаменту у справах релігій та національностей при Міністерстві культури А. Юраш журналістці Т. Каленіченко [5]. Авторка цієї статті також зверталась до вказаної проблеми в аспекті її висвітлення в засобах масової інформації [6-8].

Патріарх Філарет в інтерв’ю, розміщеному на порталі «Духовна велич Львова», виклав ідеї щодо існування православ’я в нашій державі. Він сказав: «Єдина Помісна Церква в Україні – шлях до примирення у світовому Православ’ї, адже вона не менша за чисельністю, ніж Російська Церква. А християнство вони отримали від Києва, а не навпаки – Київ від Москви. І тому у них немає ніяких підстав вимагати першості у Православ’ї. А якщо не буде цього змагання, – настануть мир і злагода». І далі Його святість акцентував дуже важливу думку щодо підґрунтя для існування України: «Для того, щоб утвердити українську державу, потрібні дві речі - міцна армія і єдина Помісна Православна Церква» [9].

Знаряддям для утвердження церкви і армії, а отже, й держави на сьогоднішній день слугують засоби масової інформації, - газети, журнали, телебачення, радіо, інтернет. Працівники ЗМІ мають розповідати, переконувати, пропагувати, вести активний діалог із суспільством для того, щоб закріплювати у свідомості суспільства «Український світ» на противагу «русскому миру». Адже ідеологія «русского мира» розповсюджується в численних медіа, які виходять під егідою УПЦ МП, а також і в суспільно-масових ЗМІ.
Аналізуючи контент представлених медіа в інших наших роботах[7-8], виокремимо кілька домінант, які вважаємо концептуальними для вказаної періодики в аспекті пропаганди «руського мира»:
• продукування і закріплення в свідомості аудиторії вказаних медіа міфу про спільну історію та єдність України, Росії і Білорусі (Малої, Великої і Білої Русі в інтерпретації авторів публікацій);
• пропаганда ідеї самодержавства в союзі, основу якого, на думку авторів указаних матеріалів, мусять складати названі країни;
• закріплення в масовій свідомості міфу про позитивну історичну роль самодержця, який уособлювався в царі Миколі ІІ (нині цей міф модифікується таким чином: будь-який представник династії Романових – Сталін – Путін);
• акцентуація самодержавницької влади як тієї, що надана Богом;
• пропагандистська кампанія по дискредитації інших конфесій у ЗМІ, заклики до репресій щодо релігійної організації та окремих осіб, ін.
• «мова ворожнечі» щодо представників інших конфесій, політичних партій, етноконфесійних груп, національностей.

Усі вказані домінанти ґрунтуються на сакралізованій «формулі» царського міністра М. Уварова «Самодержавство, православ’я, народність», і вони є стрижнем, на якому вибудовуються концептуальні особливості більшості публікацій. Ці концепції пов’язані між собою і тісно переплетені в контенті аналізованих видань, вони пропагуються у матеріалах різної тематики і жанрів. Уварівську «формулу» покладено в основу ідеології «русского мира».

Ідеолого-політичний вектор «русского мира» ґрунтується на пропаганді, тому, вважаємо, необхідно наголосити на деяких моментах теорії пропагандистської дії. Наукових праць із теорії пропаганди на сьогодні багато, проте методологічною основою для представленого дослідження є дві роботи дослідників І.Дзялошинського і Г.Почепцова [10, 11]. Для цієї роботи скористаємось класифікацією маніпулятивних комунікацій, яку запропонував І.Дзялошинський [10 ]. Науковець уважає, що комунікаційні технології можна розбити на три групи згідно їх функцій. Таким чином, він пропонує розрізняти «білі» технології (інформування, діалог, переконання), «сірі» технології (наслідування, провокування, навіювання), «чорні» технології (маніпулювання, психологічний примус, інформаційне насилля) [10, с.5].

Українські журналісти доволі часто пишуть про зв'язок представників церкви і влади, обмежуючись лише інформацією про факти, аналітичних публікацій дуже мало. Втім, аудиторія ЗМІ, яка часто не має релігієзнавчої підготовки, сприймає такі явища як належні, не піддаючи їх критичному осмисленню. Ми не будемо докладно зупинятись на численних фактах публікацій в ЗМІ інформації про релігійні акції, влаштовані політиками. Розглянемо лише резонансні події, які відбулись упродовж 2014-2016 рр. і викликали значну кількість медіа повідомлень та великий інтерес у суспільстві. Маємо на увазі привезення із Афону в Київ сакральної пам’ятки, яка отримала назву «Дари волхвів» (24 - 30 січня 2014 р.) і Всеукраїнську хресну ходу, організовану УПЦ МП на честь хрещення Київської Русі (липень 2016 р.).

Акція «Дари волхвів» відбулась узимку 2014 р., під час суспільної кризи і подій, які ввійшли в історію як Революція Гідності. Цей захід широко анонсувався у засобах масової інформації. Інформацію поширювали УНІАН, «Укрінформ», «Незалежне бюро новин» та ін. Репортажі з нього демонструвались на «Інтері», «ТСН», «УТ-1», ICTV, «5-й канал», в суспільно-масовій пресі «Сегодня», «Комсомольская правда в Украине», «Хрещатик», та ін., у засобах масової інформації УПЦ МП. У деяких публікаціях акцентувалась увага на присутності тогочасної владної верхівки та очільників, а також представників політичних сил на вказаній акції. Наприклад, у газеті «Сегодня» опублікований матеріал із заголовком «Янукович поклонився Дарам Волхвов» [12]. На шпальтах «Комсомольской правды в Украине» в указаний період була розміщена низка публікацій, присвячених цій події. Часто вона висвітлювалась в контексті політичних реалій. Домінантним став фоторепортаж із супроводжувальним текстом: «28 січня в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври президент України Віктор Янукович вклонився Дарам волхвів. Також Дарам волхвів вклонилися губернатор київської області Анатолій Присяжнюк, Генеральний прокурор України Віктор Пшонка та інші посадові особи [13]. Таким чином в свідомості аудиторії закріплювалась думка про зв'язок влади з сакральною святинею. Тобто, була спроба підтримати комунікаційний міф про боротьбу «з абстрактним злом», яку нібито вела тогочасна владна верхівка, наголошуючи на її відданості ідеалам релігії і церкви як соціального інституту.
Журналісти звертались із проханням прокоментувати події виключно до духовенства УПЦ МП, які підкреслювали «благодійність російської православної церкви» щодо України.

В даному випадку спостерігаємо застосування маніпулятивної технології - перенесення позитивної якості одного явища на інше, а саме, «імідж» релігійної пам’ятки на політиків, а також передбаченої асоціативності, створення «фактів» і підтримання «інформаційного шуму», також були використані технології відволікання. Для розуміння цього варто звернутись до суспільно-політичного контексту. В розпал політичного протистояння в Київ привезли сакральну пам’ятку, яка мала привернути до себе увагу суспільства, підтриману численними медійними публікаціями. Ця подія була презентована як сенсація, найважливіша для церкви і держави. У той же час провладні медіа майже не надавали інформації про акції протесту мільйонів громадян України, проходили у центрі Києва та всіх містах держави, ігноруючи реальне волевиявлення народу.

Проте, як виявилось пізніше, технологія «відволікання» не обмежувалась лише спробами переключити увагу з протистояння «влада – народ на Майдані». Після демонстрації «Дарів волхвів» у Києві цю пам’ятку перевезли у Крим – у Сімферополь і Севастополь, а також вона була продемонстрована представникам Військово-морських сил України. Жодний засіб масової інформації не задався питанням – чому саме Крим був вибраний для демонстрації «Дарів волхвів», чому цю пам’ятку не привезли у більш населені райони (якщо метою була демонстрація цього артефакту якомога більшій кількості православних). Проте відповідь на ці питання була зроблена пізніше.

Через кілька місяців після події на порталі «Релігія в Україні» була розміщена така публікація: «З'являється все більше даних про причетність до підтримки збройного захоплення Криму і тероризму на Донбасі учасників російської делегації, що супроводжувала взимку 2014 року в Україні афонську святиню "Дари волхвів"... Костянтин Малофєєв…Ігор Гіркін (Стрєлков) використовували цю поїздку для проведення розвідувальної діяльності на території України». І далі ця тема розвивається таким чином: «Гіркін був майже постійним членом православних делегацій в Україні. Є підтвердження, що він планомірно відвідував південні і східні єпархії УПЦ (МП). У січні в складі делегації, що супроводжувала Дари волхвів, разом з Гіркиним у Криму висадився цілий десант російських політиків» [14].

І хоча ці свідчення були доступними для всіх бажаючих, інформація про «шпигунське підґрунтя» привезення «Дарів волхвів» в Україну була коротко висвітлена лише на шпальтах «Дзеркала тижня» і в сюжеті «Проповіді від лукавого» на каналі ТСН. Ми не знайшли згадки про підсумок привезення «дарів волхвів» у жодному з численних ЗМІ, які висвітлювали вказану акцію. Також не було про це згадки у медіа УПЦ МП. Таким чином, розвиток цієї теми був штучно припинений, хоча для аудиторії цих медіа вона могла б бути сенсаційною. Редакційні колективи відмовились від сенсації, що суперечить професійним стандартам і традиціям журналістської роботи.

В контексті цих проблем варто звернутись ще до однієї резонансної події – Всеукраїнської хресної ходи, яка була організована УПЦ МП у липні 2016 р. Подія анонсувалась заздалегідь як хода заради миру, любові і молитви в Україні. Втім, у медіа ця хресна хода отримала численні коментарі і трактування. Суперечливі і різновекторні повідомлення подавались із багатьох джерел, тож ще за кілька тижнів до початку акції був створений «інформаційний шум». Варто звернути увагу на заголовки публікацій: «УПЦ КП: Ходу Московського Патріархату спонсорують ті ж політики, що й Антимайдан», «СБУ і МВС моніторять ситуацію навколо "хресної ходи" – Геращенко», «Андрій Юраш: Спротив хресній ході – знак для УПЦ (МП), що слід бути з народом, а не з терористами», «Глава СБУ про хресну ходу: ворожим силам потрібен Франц Фердинанд», «Блаженніший Любомир: «Не можна одночасно молитися за мир і бити кулаком по носі», «Хресну ходу пропустять через металошукачі й паспортний контроль» та ін. http://risu.org.ua/» [15].

Заголовки публікацій, присвячених хресній ході 2016 року на сайті «Спілки православних журналістів» нагадують інформацію з місць військових дій, а не мирної ходи: «Православний джихад» або хресний хід за братовбивчу війну», «Учасники Всеукраїнського Хресного ходу стали жертвами невігластва і провокацій, — журналіст», «Одеський «Автомайдан» під загрозою спалення живцем заблокував паломників Хресного Ходу», «Обидві вітки Хресного ходу зійшлися на Європейській площі», «Єпископ Климент (Вечеря): віруючих не можна налякати гранатами, вони вірять в Божу допомогу Хресний хід з Почаєва зупинили через повідомлення про мінування траси», «Російські ЗМІ вже знають час атаки на Хресний Хід» та ін. (Збережено граматику авторів і редакторів публікацій) [16].

Ніяких доказів про мінування траси і погрози про спалення живцем прочан не подавалось у ЗМІ, проте маніпулятивна технологія залякування була застосована повною мірою. Страх є тією силою, яка змушує людей некритично сприймати будь-яку інформацію. В контексті численних публікацій, присвячених хресній ході, спостерігаємо застосування «мови ворожнечі». Цей маніпулятивний засіб уживається для акцентування нібито ворожого ставлення до волевиявлення віруючих. Характерно, що у більшості публікацій не вказані реальні особи або організації, які здійснюють «ворожі дії». Замість конкретних назв організацій або імен тих, хто намагається перешкоджати хресній ході вживаються слова-ярлики «радикали», «націоналісти», «розкольники», «невігласи», «провокатори» та ін. Публікації створюють «фальшиву реальність», яка є питомою для будь-якої маніпуляції.

В «інформаційному шумі» майже загубилось повідомлення про «репетицію» цього заходу 10 липня 2016 р.: «У Харкові УПЦ (МП) провела «хресну ходу» за мир з «колорадськими стрічками» і портретами Миколи П»[17]. Тобто, політичне підґрунтя цього заходу було неоднозначно вказане – пропаганда «русского мира», яка не має нічого спільного з релігією. Мета цього заходу в медіа, які виходять під егідою УПЦ МП, презентувалась як хода за мир. Утім, у деяких ЗМІ не приховувались справжні цілі акції. Так, на сайті «РІА Новости. Украина» був розміщений матеріал, у якому мета хресної ходи 2016 р. була чітко вказана вже у заголовку публікації: «Випробування вірою. Чи стане хрещена хода альтернативою Майдана?»[18]. Тобто, підкреслювалось, що акція, яку аналізуємо, мала суто політичний характер і протиставлялась саме політичним подіям, які ввійшли в історію під назвою Революція Гідності.

Варто звернути увагу на один момент, який видається красномовним щодо політичного підґрунтя хресної ходи. Телемарафон із цієї події, який транслювався на сайті Спілки православних журналістів, вів фахівець із політичної проблематики у ЗМІ В.Піховшек, відомий як член команди Л.Кучми, а потім В.Януковича.
Хресну ходу 2016 р., яка презентувалась як всеукраїнська, а також численні приклади висвітлення привезення ікон, мощів, акція «Дари волхвів в Україні» та ін., на основі викладених фактів і аргументів розцінюємо як маніпуляцію ціннісними уявлення суспільства і, зокрема, аудиторії вказаних ЗМІ. Вважаємо, що в даному випадку відбулось емоційне маніпулювання релігійними почуттями і вірою, підміна духовно-релігійних цінностей політичними цілями. Теоретики масової комунікації стверджують, що для маніпуляції необхідне створення фальшивої дійсності, що й робиться у багатьох медіа, в тому числі й тих, що виходять під егідою УПЦ МП. Таким чином, маніпуляції піддається численна група віруючих.

Висновки. 1.Маніпулятивні комунікаційні технології, що використовуються у засобах масової інформації, призводять до викривлення уявлень про факти церковно-релігійного життя; до нерозуміння суспільством мети церковної діяльності і ЗМІ, в яких висвітлюється вказані проблеми; до хибного уявлення великої частини суспільства про духовно-релігійні цінності і до підміни релігії та віри політичними цілями. Всі досліджені в цій статті технології є «чорними» (за класифікацією І. Дзялошинського) і завдають шкоди певним суспільним групам.

2. Для запобігання маніпулюванню громадською думкою необхідно актуалізувати просвітницько-пропагандистську роботу, яка в умовах сьогодення можлива лише в засобах масової інформації. Для цього, вважаємо, треба систематично подавати інформацію в ЗМІ про вирішення і трактування суспільних проблем із позицій релігії і Церкви

3. Інформаційна війна, яка ведеться проти України і Української православної церкви Київського патріархату, а також проти інших релігійних організацій, змушує чинити опір, який можливий лише при створенні розгалуженої системи засобів масової інформації, розрахованої на різні аудиторні прошарки. Має бути створена система медійного реагуванні на всі процеси і явища, які виникають в духовно-релігійній сфері. Перспективним у даному напрямку вважаємо підготовку медійних працівників, спеціалістів із зв’язків із громадськістю, які б могли фахово виступати проти маніпулювання суспільством і перемагати в «інформаційній війні».

1. Олбрайт М. Религия и мировая политика. М.: Альпина Бизнес Букс, 2007. – 352 с.
2. Карпіцький М.М. Репресії проти немосковсько-православних християн на Донбасі: роки українсько-російської війни // Українське релігієзнавство. № 76. 2015. С. 183-200
3. Филипович Л.О. Стереотипи в релігійній сфері: різноманітність змістів і одноманітність форм//Університетські наукові записки.- 2009. - №3(№1).- с. 419-423.
4. Рибачук М. Громадянське суспільство і церква [Елек¬тронний ресурс] / М. Рибачук // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. – Вип. 5. – Режим доступу : http://lib.chdu.edu.ua/pdf/pidruchnuku/21/4.pdf. (11.01.2014).
5. Відповідальність Московської патріархії за провокування та перебіг подій у Криму і в Донбасі має бути належно оцінена світовим товариством, - Андрій Юраш. Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/interview/60777/
6.Бойко А. Релігія і політика в медіа: особливості сприйняття інформації молодіжною аудиторією/ Збірник праць науково-дослідного центру пресознавства. – Львів, 2013 – Вип. 3 (21). – С.307-318.
7. Бойко А. Обережно, релігія: пропаганда в медіа під час «гібридної війни» // Історія та сучасні виклики непокараних злочинів радянського тоталітаризму проти церкви. – Дніпропетровськ: Пороги, 2015. – 284-294
8. Бойко А. «Православні медіа» і проблема інформаційного захисту українського суспільства. // Православ’я в Україні. – Ч.1. – К., 2015. – С. 207-214.
9. Святійший Патріарх Філарет: "Єдина Помісна Церква в Україні - шлях до примирення у світовому Православ’ї. - Режим доступу : http://velychlviv.com/patriarh-filaret-yedyna-pomisna-tserkva-v-ukrayini-shlyah-do-prymyrennya-u-svitovomu-pravoslav-yi/
10.Дзялошинский И. Манипулятивные технологии в СМИ - Уч. пособие для студ. Факультета журналистики. – М., 2006.
11.Почепцов Г. Новые методы пропагандистского воздействия: будущее уже рядом. – Режим доступу: http://psyfactor.org/lib/propaganda41.htm
12. Режим доступу : http://www.segodnya.ua/
13. Янукович, Пшонка и Присяжнюк поклонились «Дарам волхвов» . - Режим доступу : http://kp.ua/life/435661-yanukovych-pshonka-y-prysiazhnuik-poklonylys-daram-volkhvov
14. Эксперты и СБУ подтверждают причастность к терроризму членов делегации, сопровождавшей «Дары волхвов» в Украине. Режим доступу : http://www.religion.in.ua/news/vazhlivo/25833-yeksperty-i-sbu-podtverzhdayut-prichastnost-k-terrorizmu-chlenov-delegacii-soprovozhdavshej-dary-volxvov-v-ukraine.html
15. «Релігійно-інформаційна служба України». - Режим доступу : http://risu.org.ua/
16. «Спілка православних журналістів». - Режим доступу : http://uoj.org.ua/ua/spetsproekty/khresna-khoda-2016
17. Испытание веры. Станет ли крестный ход альтернативой Майдану?- «РИА.Новости в Украине». - Режим доступу : http://rian.com.ua/columnist/20160711/1013001414.html


Бойко Алла Анатоліївна – доктор філологічних наук,
професор Інституту журналістики
національного університету імені Тараса Шевченка

© Київська православна богословська академія: офіційний сайт провідного закладу вищої духовної освіти України