Київська православна богословська академія

×

Попередження

JUser::_load: неможливо завантажити користувача з id: 66

Порівняльний аналіз практики молитви у Християнстві і мантри в Індуїзмі

В основі православної практики молитви лежить єдність богослужіння, основним з яких є літургія та пояснення їх Священним Писанням, і ця єдність базується на спільності їх внутрішнього змісту. В індуїзмі за основу взята мантра – технічний прийом, спрямований на регулювання і налаштування розуму, який в більшості випадків використовується через різні види йоги. Промовляння Ісусової молитви та мантри нічого спільного в собі не мають, оскільки Православна молитва перш за все передбачає собою покаяння (помилуй мене грішного) без чого спасіння неможливе. По-перше, жодна з багато чисельних християнських конфесій не приписує конкретної позиції під час молитви. Ні в творах Отців Церкви, ні у інших вчителів християнської духовності немає точно визначеної позиції в якій потрібно перебувати під час молитви. Єдиним виключенням з цього правила є практика православного Сходу – ісихія, яка чітко прописує молитовну позицію, але навіть вона не є каноном, а є рекомендацією, яка відноситься до певного історичного періоду. А у великих релігійних системах індуїзму молитовна позиція не лише чітко прописана, а й чітко встановлена тривалість. Власне на техніках і ґрунтується “молитовна” практика індуїзму та менш значних поганських язичницьких релігій. По-друге, типова молитовна позиція “бойовки” зі задертою вгору головою, спричиняє зменшення надходження кисню до головного мозку та викликає змінений стан свідомості, подібний до того, який осягають адепти дихальної гімнастики Бутейка, яка повністю опирається на йозі. Згідно індуїських мантр виходить що їхня формула є безвідмовною. Тобто вистачає повторити її багато разів з піднятими вгору руками і головою, як мусить статися те, про що “проситься” у Бога таким способом. А таке сприйняття молитви є дуже далеким від синівської відданості Богу. Це спроба змусити Бога вчинити те, що людині до вподоби. Спроба маніпуляції Божеством, а це вже магія, а не віра, далеко не християнство і не віра. З цього випливає те, що індуїсти пропагують під маркою молитви магію та окультизм. Чому тоді люди ведуться на це? Ну, по-перше, все це виглядає дуже побожно; по-друге, критерії істинності, в теперішньому світі постмодерни змінилися (сучасний Кришнаїзм) більше не вважається істиною поєднання інтелекту й реальності, а істинним вважається те, що функціонує. От і ведуться номінальні християни на такі магічні речі. Але це є тим самим, чим займаються ворожки, коли, зливаючи віск, “молять” молитву “Отче наш…”. Побожно? Побожно. А яка сила діє через таку практику молитви нам байдуже, головне, що функціонує. В молитві показниками духовного зростання особистості є встановлення особистих стосунків з Богом, розвиток молитовних здібностей: споглядальної концентрації, уміння висловити почуття молитовного поривання, мобілізація духовної енергії в молитві, утримання безперервного молитовного стану, що допомагає ототожненню з творцями молитов, інтеграції християнських цінностей та вирощуванню православних чеснот. Святі отці, інтерпритуючи той чи інший текст зі Священного Писання, передавали читачу свій духовний досвід та запрошували розділити цей досвід відшукуючи “прихований” зміст в священних текстах, вони намагались встановити прямий зв’язок між Писанням та духовно-практичним життям. Святе Писання говорить нам, що ім’я Боже має велику духовну силу, в цьому і полягає сила практики Ісусової молитви, що ми взиваємо ім’я самого Бога, понад яке немає нічого сильнішого. Важливим є також визнання та усвідомлення своєї гріховності. Друга частина Ісусової молитви, коли ми промовляємо: “помилуй мене грішного чи грішну” несе собою важливу річ для духовного життя. Основна різниця у відповідях на одні й ті ж запитання стосується швидше за все форм, ніж змісту, тобто всі категорії індуїзму, є по суті справами християнськими. Безсумнівно в обох релігіях є поняття, які в самому широкому розумінні подібні. Однак в кожній релігії вони зведені в окрему спеціальну систему, в рамках якої набувають свій характерний зміст. Ототожнення цих категорій, вирваних з контексту, призводить до їх невірного тлумачення і часто до забуття початкового сенсу. Брахман стає Богом, Атма – душею, карма – гріхом, мокши – спасінням. З практичної точки зору, подібний підхід призводить або до несвідомої підміни понять однієї релігії, в якій можна примирити найбільш суперечливі концепції. Це стосується також і релігійної практики. Звичайний християнин не приділяє уваги медитації як однієї з можливих доріг ведучих до Бога. У індуїзмі такий спосіб є основним у досягненні духовної досконалості, він необхідний для кожного віруючого індуса. Досліджуючи неперервний ланцюг святоотецької молитовної практики, можна зробити висновок, що були конкретні святі отці та визначні діячі Церкви, які поступово формували всю сукупність практики Ісусової молитви, кожен вносячи та розвиваючи ті чи інші її елементи. Одні отці її доповнювали, інші впроваджували в неї нові типи, методи та принципи; ще інші виражали та підтверджували надбання цієї молитви в різних практичних сторонах християнського життя, а деякі розбудовували символічну систему тлумачення. Нарешті, були й ті, які в своєму житті синтезували та втілили це духовне надбання так яскраво, що їхні твори стали справжніми перлинами. Вони охоплюють та освітлюють до сьогодні всі сторони християнського життя, ставши актуальними і взірцевими для всіх наступних християнських поколінь. Узагальнюючи значення, та проводячи аналіз практики молитви у християнстві та індуїзмі треба сказати, що християнськими подвижниками було сформовано досконалу духовну практику покаянної молитви, в яку включено було всі сторони християнського життя, всі найдосконаліші способи найкоротшого шляху обожнення людини. На відміну від індуської практики (мантри), яка є лише формою тої самої йоги, покритої тонким шаром християнської атрибутики, а також відкритими дверима до маніпуляції людською свідомістю. У наш час, час занепаду віри, йде наступ темних сил зла, які борються проти правди Божої. І нам, віруючим, потрібно особливо пам’ятати, що ніхто інший як ченці-посники і молитвеники є передовими борцями проти сил зла. Бо сам Господь сказав: “Цей рід виганяється тільки молитвою і постом” (Мф. 17, 21). Ми, православні християни, знаючи велику силу молитви і посту, повинні щоденно творити молитву і мірою сил наших поститися у визначені дні, щоб набути стриманості, зміцнити душу у святих намірах і виховати у собі духовну силу, щоб з допомогою Божою можна було протистояти небезпечним сектам сучасності, які також нам пропонують свої так звані “молитви”, а насправді несуть собою згубну дію для людської душі. Молитва не є зайвим (як дехто вважає), а навпаки, головною і грунтовною справою для християнина, про це ясно свідчить нам Сам Христос і Його апостоли, своїми прикладами і повчаннями. Господь Сам часто відходив у безлюднее місце і там молився (Мк. 1, 35). Під час молитви на горі Фавор, Христос преобразився перед учениками: “І коли Він молився, вигляд лиця Його змінився, і одяг Його зробився білим, блискучим” (Лк. 9, 29). І апостоли Христові часто відходили на молитву (Діян. 3, 1; 10, 9). І всіх вірних Христос закликає до молитви: “Отже, пильнуйте повсякчас і моліться…”(Лк. 21, 36). Для успішної праці, якою б не займалася людина, потрібні зусилля і правильна спрямованість. Багато у нас запитують: “Як правильно молитись? І чи є дієва молитва в нашому житті?” Спаситель говорить: “Тому кажу вам: усе чого, чого ви просите в молитві, вірте, що одержите, – і буде вам. І коли стоїте на молитві, прощайте, коли щось маєте на кого, щоб і Отець ваш Небесний відпустив вам гріхи ваші” (Мк. 11, 24-25). Отже, ми християни повинні твердо пам’ятати, що найперший обов’язок, який накладає на нас наша віра, це є обов’язок молитви. Та навіть і не обов’язок, як щось ззовні накладене, оскільки молитва повинна бути природною властивістю християнина, бо вся суть християнської віри це є найкраще виховання душі людської, що цінніша за увесь світ (Мф. 16, 26), утворення в душі людини такого настрою, таких почуттів, такого морального скарбу, щоб придбавши його, християнин почував себе щасливішим, ніж коли б увесь світ придбав. Звичайно що Індуїська мантра, йога, медитація не можуть пробудити в нас цих духовних почуттів, тому живу віру і живе уповання на Бога ми можемо досягнути з істинно щирою покаянною молитвою перебуваючи у святій, соборні, апостольській православній Церкві Христовій і живучи життям Церкви, яка є союз любові у якій незмінно, за обітницею Божою, перебуває Дух Святий, посилаючи Свої благодатні дари в Таїнствах Церкви для нашого зміцнення на шляху спасіння.

 

  Джерела:
1. Біблія. Книги Священного Писання Старого і Нового Завіту. – К: Видавництво УПЦ Київського Патріархату, року Божого 2004.
2. Феофан (Говоров). Что есть духовная жызнь и как на нее настроиться. – М.: Мысль, 1904.
3. Феофан Затворник, свт. Путь ко спасению. – Клин: Христианская жизнь, 2003.
Література:
1. Альбедиль М. Ф. Индийськая релігія и философия. – Спб., 1999.
2. Антоний (Блум), митроп. Учитесь молиться. – М., 1999.
3. Варденбург Жак. Мировые религии с точки зрения индуизма. – М., 2000.
4. Илларион (Алфеев), игум. О молитве. – Клин, 2001.
5. Осипов А. И. Учение о молитве Иисусовой святителя Игнатия (Брянчанинова) и в “Откровенных рассказах странника”. М., 1996.

Іван Гальчук,
випускник КПБА

© Київська православна богословська академія: офіційний сайт провідного закладу вищої духовної освіти України