Київська православна богословська академія

×

Попередження

JUser::_load: неможливо завантажити користувача з id: 66

Євхаристія і шлюб

Зв’язок між шлюбом і Євхаристією на перший погляд може видатися неочікуваним, оскільки сучасна практика Таїнства шлюбу показує, що воно є сугубо особистою чи сімейною справою. Так, Церква його благословляє і це набуває відтінку законності і певної степені священності, але його зв’язок з Літургією для багатьох з нас залишається поки що неясним.
Сучасний обряд вінчання не має для нас очевидного зв’язку з Євхаристією, він перетворюється на свято, на яке ми запрошуємо родичів і друзів. Та протягом нашої бесіди ми постараємось вияснити для себе, що поза зв’язком з Євхаристією неможливо зрозуміти ні новозавітнє вчення про шлюб, ні сам обряд вінчання в Православній Церкві.
Євхаристія і єднання нас у Євхаристії – ось ключ до розуміння християнського відношення до шлюбу в Церкві і поза нею, адже багато труднощів, з якими ми зустрічаємось в сьогоднішньому світі, виникають власне від нерозуміння зв’язку шлюбу з Євхаристією.
Завдання цієї доповіді полягає в тому, щоб зробити необхідні висновки і спробувати оприділити, як повернути сучасним християнам уявлення про істинну сутність шлюбу.
Для цього нам необхідно буде навести дані Літургії і звернутися до фактів з історії розвитку самого чинопослідування вінчання, щоби згодом уже поставити Таїнство шлюбу в пряму, так би мовити, «залежність» від Євхаристії.
Самі ранні свідчення про християнський шлюб ми знаходимо в Новому Завіті. Особливу увагу питанням, пов’язаним зі шлюбом приділяє ап. Павло. Більше того, він підкреслює Божественне походження шлюбу, при чому, що досить важливо, не тільки між християнами, але і між язичниками (1 Кор. 7, 10-17).
Таке розуміння безпосередньо засноване на вчинках і словах Самого Господа Ісуса Христа, Який Своєю присутністю на весіллі в Кані Галилейській (Ін. 2, 1-11) і своїми словами про те, що ті, які вступили у шлюб «уже не двоє, але одна плоть» (Мф. 19, 6), прямо вказав на те, що всі шлюби, укладені відповідно загальноприйнятому звичаю і які не протирічать Божому закону, мають Боже благословення і що Він признає ці шлюби – законними, - адже ні ті, хто вступав в шлюб в Кані, ні фарисеї, до яких були звернені слова Спасителя не були християнами і вступали в шлюб так, як це було прийнято в Старозавітньому Ізраїлі.
Проте хоч про шлюб як такий немало сказано в Новому Завіті, ніяких згадок про яку-небудь особливу християнську церемонію в книгах Нового Завіту немає, і це можна пояснити як простим замовчуванням, так і тим, що така церемонія просто ще не встигла тоді виникнути.
При розгляді питань про зміст Таїнства Шлюбу чи історії його чинопослідування за основу часто приймається наступна схема, викладена видатним богословом і патрологом XX ст.. протоієреєм Іоаном Мейендорфом:
1. До IX ст. окремого чинопослідування церковного шлюбу не було; Таїнство шлюбу зводилось до особливого благословення тих, які вінчалися і що подавалось за Божественною Літургією.
2. Зміни у візантійському законодавстві, зроблені за ініціативою імператора Лева VI Мудрого (кінець IX – поч. X ст.), зробили церковне благословення обов’язковим при вступі вільних людей в шлюб.
3. Проте багато людей (в тому числі і сам імператор Лев) вступали в шлюб не в повній відповідності з вимогами християнської моралі, а таким надавати Євхаристію не можна.
4. Саме тому в часи імператора Лева в Церкві і сформувалось особливе чинопослідування вінчання, яке уже тепер могло не містити Причастя Святих Таїн.
5. Виокремившись із Літургії, це чинопослідування все ж зберегло сліди першопочаткового зв’язку з Євхаристією: виголос «Благословенне Царство…», читання Апостола і Євангелія за літургійним чином, літургійний порядок ектеній, спів «Отче наш» і спільну чашу. Остання, власне, і замінила собою Євхаристію.
Проте завідуючий кафедрою літургійного богослів’я в Православному Свято-Тихонівському гуманітарному університеті свящ. Михаїл Желтов у своїй статі «Брак и Евхаристия: история православного чина венчания», розглянувши свідчення джерел (Ігнатій Богоносець, Тертуліан, Климент Олександрійський тощо) наводить ряд аргументів, які цю схему в певних моментах суттєво корегують. Тут мається на увазі:
1. Церковне чинопослідування не виділялось із Літургії, навпаки, воно представляє собою облагороджений, одухотворений Церквою древній греко-римський обряд до якого просто приєднане те головне, що робить шлюб християн таїнством, а саме Причастя Святих Таїн.
2. Не необхідність вінчати, так би мовити, недостойних людей, а навпаки, досить високі вимоги до причасників привели до поступового виключення Причастя зі складу чина в XVI-XVII ст.
3. Протягом ще багатьох віків після імператора Льва чинопослідування Таїнства шлюбу, обов’язково вміщувало в собі Причастя Святих Таїн.
4. Спільна чаша ні за своїм першопочатковим походженням (чаша шлюбного бенкету), ні за своїм місцем в чині вінчання (після Причастя як запивки) не вводилась в чин у якості заміни Євхаристії і ніколи такою не вважалася.
Проте для висвітлення теми ми не ставимо собі за мету детальний розгляд історико-літургійної побудови тієї чи іншої схеми чинопослідування Таїнства шлюбу, а навпаки постараємось розглянути сутність відносин між чоловіком та жінкою в площині євхаристійного єдинства.
Євхаристійне розуміння шлюбу ясно показує, що суть християнських вимог до людини – у відношенні до неї як образу Божого, як до учасника Божественного життя.
Патристичне богослів’я стверджує, що особа – це «образ і подоба Божа». Із цієї точки зору патристичне богослів’я розглядає людину в світлі двох «способів існування». З цього приводу сучасний грецький богослов Йоан Зізіулас говорить, що перший може бути названий іпостассю біологічного існування, а другий – іпостассю еклезійного існування. Що це означає?
Іпостась біологічного існування «створюється» через зачаття та народження людини. Кожна людина, що приходить у світ, несе в собі свою «іпостась», але ця біологічна конституція людської іпостасі наражається на дві проблеми, що руйнують якраз те, чого прагне людська іпостась, а саме особу. Першу проблему можна назвати «онтологічною необхідністю», оскільки біологічна іпостась обов’язково пов’язана з природними інстинктами, з потягами, що перебувають поза контролем з боку свободи. Через це особа як істота «існує» не як свобода, а як необхідність.
Друга проблема є природним наслідком першої. Її можна назвати індивідуалізмом, відокремленням іпостасей. Біологічна конституція людської іпостасі веде до увічнення природи, що здійснюється через творення тіл, тобто іпостасних одиниць, які утверджують своє існування через відокремленість від інших одиниць, або «іпостасей». Тому «природним» етапом розвитку біологічної іпостасі є смерть.
Іпостась еклезійного існування створюється через нове народження людини, тобто через хрещення.
Євхаристія, без сумніву, є первинним і фундаментальним таїнством Церкви, що конституює і увиразнює її. Втім в особистому житті кожного християнина найпершим таїнством, через яке він входить до Церкви, стаючи її членом, є хрещення. Через хрещення Церква прилучає нову людську особистість до свого тіла, до своєї боголюдської природи.
Перша і найважливіша характеристика Церкви в тому і полягає, що вона вводить людину у такі стосунки зі світом, котрі не визначаються біологічними законами. Християни перших віків висловлювали таке подолання стосунків, створених біологічною іпостассю, переносячи на Церкву термінологію, що застосовується до сім’ї. Підтвердженням цього послужать слова ап. Павла з послання до ефесян: «Тайна ця велика; я говорю щодо Христа і Церкви» (Еф. 5, 32).
Шлюб в християнстві розуміється як онтологічне з’єднання двох людей в єдине ціле, яке звершується Самим Богом і являється даром повноти життя.
Цей самий принцип зберігається і на площині тілесного єднання подружжя.
За Христосом Яннарасом шлюб надає іпостасного буття статевому коханню і тілесності еклезіологічним чином, преображуючи фізичні стосунки на єднання особистостей у свободі і любові через їх євхаристійне єднання із Христом.
Проте вінчання в плоть єдину – це не є лише констатація плотського єдинства, але це є єдинство чоловіка і жінки у церковному шлюбі вкорінена в єдиному Тілі Христовому, котрим є Церква і членом цього Тіла Христового людина стає лише через Євхаристію. Тому древні християни звершували це Таїнство під час Євхаристії, коли вони разом зі всією общиною приступали до Божественної Євхаристійної Чаші, і єпископ, і вся громада, і самі вони усвідомлювали, який дар вони просять тут у Христа: з’єднати їх один з одним в союзі нерозлучної любові, вічний союз любові Божественної.
Підводячи підсунки даної теми, зробимо логічний висновок.
Перші християни не мислили своє життя поза Євхаристією. Християнське життя починалось як життя євхаристійної громади, в центрі якої була Вечеря Господня. Саме євхаристія є тією повнотою, яка породжує усі інші форми християнського життя, є джерелом і повнотою всіх Таїнств. Таїнство шлюбу, як і всі решта Таїнств, було укорінене в Євхаристії, але можна сказати, що воно належало Євхаристії в більшій мірі, тим більше що сама Євхаристія нерідко символізувалась весільним бенкетом Жениха-Христа.
Григораш Андрій,
студент 5-го курсу КПБА