Київська православна богословська академія

×

Попередження

JUser::_load: неможливо завантажити користувача з id: 64

Виокремлення підстилів та жанрів у конфесійному стилі української мови

Конфесійний стиль – один з найдавніших стилів в історії української літературної мови і один з найменш вивчених у сучасному українському мовознавстві. Свій початок він бере з часу запровадження християнства як державної релігії Київ¬ської Русі (988 р.). Спершу перекладні, а згодом і оригіналь¬ні твори церковного письменства існували і продовжують існувати у складі різних мовних систем: старослов’янської (церковнослов’янської), давньоруської, староукраїнської, нової (сучасної) української літературної мови.
Довгий час вивчення конфесійного стилю було під заборо¬ною радянської атеїстичної системи. І лише зі здобуттям Укра¬їною незалежності відновилися наукові студії, пов’язані з ши¬роким спектром вивчення церковно-релігійної проблематики, зокрема й мовознавчих аспектів. Серед українських мовознав¬ців назвемо праці (автори вказані за часом виходу їхніх праць) митрополита Іларіона (Огієнка), В. В Німчука, С. В. Бібли, І. В. Бочарової, Н. В. Пуряєвої, Т. В. Мороз, П. В. Мацьківа, Ю. В. Осінчука, С. В. Лук’янчук, Н. О. Мех, Н. Д. Бабич та ін.
Досі залишається дискусійною назва стилю, який поклика¬ний обслуговувати релігійні потреби. Так, серед філологів не¬має єдності у поглядах на те, як іменувати цей стиль. Відомі такі варіанти назв: церковно-релігійний (Н. В. Пуряєва), релігійний (Н. Д. Бабич), сакральний (В. В. Німчук, Т. А. Коць), богослов¬ський (Н. Д. Бабич), культовий (В. А. Передрієнко), культовий, або конфесійно-проповідницький (В. М. Русанівський). Проте більшість дослідників використовують найбільш відому і по¬ширену назву – конфесійний (Н. Д. Бабич, Н. Я. Дзюбишина-Мельник, П. С. Дудик, Л. І. Мацько, Л. Л. Шевченко та ін.).
Спробуймо з’ясувати семантичний зв’язок між терміна¬ми релігія, конфесія, церква. Так, релігією пропонуємо на¬зивати різні сповідання (визнання) різних вір (християнство, юдаїзм, іслам та ін.), конфесією – різні сповідання однієї віри (православ’я, католицизм, протестантизм), а церквою – одне сповідання однієї віри (Українська православна церква, Росій¬ська православна церква, Грецька православна церква та ін).
Визначення стилю залежить від вживання специфічних мовних засобів, сфери використання або комунікативної ситуа¬ції. Вихідним у визначенні стилю, підстилю та жанру має бути текст. Тільки на підставі повного лінгвістичного аналізу (на фонетичному, фонологічному, лексичному, фразеологічному, морфемному, словотвірному, морфологічному, синтаксичному та ін. мовних рівнях) можна говорити про його стильовий різ¬новид та жанрову приналежність.
У сучасному українському мовознавстві відомо кілька кла¬сифікацій конфесійного стилю, який за сферою використання поділяється на жанри. У підручнику зі стилістики (за редак¬цією проф. Л. І. Мацько) виділено такі підстилі конфесійно¬го стилю: 1) власне конфесійний, 2) конфесійно-популярний, 3) конфесійно-навчальний, 4) конфесійно-обрядовий, 5) конфе-сійно-публіцистичний. До текстових жанрів автори підруч¬ника зараховують Біблію, євангеліє, богослужіння, молитву, проповідь, псалом, духовну бесіду, видіння, літургію [5: 248-249, 291].
Н. Д. Бабич до стильових різновидів (підстилів) богослов¬ського, за її словами, стилю зараховує: 1) мову канонічної богослужбової літератури, 2) мову тлумачної богослужбової літератури, 3) мову популярної (пізнавальної) богослужбової літератури, 4) мову проповідей, 5) мову текстів богослужбового піснеспіву, 6) мову богослужбово-методичних (катехітич¬них, не катехізичних!) текстів, 7) розмовне діалогічне мовлен¬ня священика з вірним, який сповідається, 8) богословсько-публіцистичну літературну мову [1: 26].
У дисертації І. С. Грималовського фіксуємо такий погляд на цю проблему: «Справді, у мовленні сучасних українців слово «конфесія» дещо однобоко відображає суть означуваної реалії. Цю номінацію, вважаємо, потрібно відкинути. Для того, щоб уникнути плутанини і двозначностей, а також охопити писемні джерела усіх релігій, ми пропонуємо ввести поняття релігійно¬го метастилю, у межах якого функціонують язичницький, хрис¬тиянський, мусульманський, іудейський, буддистський стилі. Той стиль, який у мовознавчих працях іменують конфесійним, потрібно, на наш погляд, називати християнським. До нього повинні бути віднесені всі праці, що стосуються християнської сакрально-релігійної сфери» [3: 57]. Дослідник пропонує такий поділ на підстилі: 1) сакральний (Святе Письмо, канонічні мо¬литви); 2) літургійний (літургійні тексти); 3) проповідницький (проповіді); 4) науково-християнський (наукові праці з христи¬янського богослов’я); 5) навчально-християнський (катехізиси, підручники з релігії для дітей); 6) художньо-християнський (авторські молитви, переспіви біблійних текстів) [3: 57-58].
Проте наведені класифікації, на нашу думку, не є достат¬ньо чіткими і не відображають специфіки функціонування мови в релігійній сфері. Тому в конфесійному стилі виділяємо і пропонуємо для розгляду, критичного осмислення такі під¬стилі: 1) Священного Писання, або Біблійний; 2) літургічний, або богослужбовий; 3) патрологічний, або святоотцівський; 4) агіографічний, або житійний; 5) проповідницький, або ора¬торський; 6) науково-богословський; 7) церковно-правовий; 8) публіцистичний; 9) канцелярський; 10) катехізичний, або навчально-релігійний; 11) паломницький; 12) полемічний; 13) художньо-релігійний; 14) епістолярний; 15) зовнішньо-церковний, або міжрелігійний; 16) уснорозмовний.
Біблійний різновид стилю представлений сімдесятьма сімома книгами Біблії. За часом написання вони поділяються на старозавітні (50) та новозавітні (27). За змістом усі 77 книг поділяються на законодавчі, історичні, повчальні (поетичні) та пророчі. Основними жанрами є євангеліє, діяння, послан¬ня, апокаліпсис, притча, псалом, пісня, гімн. Тексти підстилю представлені у таких книгах: Біблія, Євангеліє, Апостол, Псал¬тир, Учительне євангеліє, Паремійник, Новий Завіт.
Сферою використання літургічного підстилю є богослу¬жіння. Сюди належать такі жанри: молитва, єктенія, тропар, кондак, канон, стихира, сідальний, антифон, іпакої, кафизма, прокимен, паремія, апостол, євангеліє, ікос, світильний, екза¬постиларій, акафіст та ін. Такі жанри, як кафизма, прокимен, паремія, апостол, євангеліє мають біблійне походження (урив¬ки з Біблії, які читаються під час богослужіння). Вказані жанри в літургічному підстилі, зазвичай, не функціонують самостій¬но, а композиційно об’єднані чи є структурними елементами більших за обсягом жанрів – Літургія, вечірня, повечір’я, полу¬ношниця, утреня, часи та ін. Тексти цього підстилю містяться у Євангелії, Апостолі, Псалтирі, Служебнику, Требнику, Моли¬товнику, Мінеї, Часослові, Октоїху, Тріоді, Акафістнику та ін.
Патрологічний підстиль представлений творами святих от¬ців та учителів Церкви. До жанрових різновидів цього підсти¬лю належать: послання, апологія, бесіда, слово, повчання, гімн, лист, тлумачення та ін. Тексти представлені великою кількістю хрестоматійних видань, що містять повні зібрання або окремі твори одного чи кількох святих отців. Деякі твори аскетичного змісту, авторами яких були преподобні отці, вміщені у збірці, яка має назву «Добротолюбіє».
Агіографічний, або житійний, стильовий різновид об’єднує велику кількість перекладних та оригінальних творів про жи¬тія прославлених і шанованих церквою святих. Сучасна біло¬руська дослідниця Л. В. Левшун уживає термін агіобіографія як синонім до агіографії і пояснює, що агіобіографія (букв. свято¬життєопис) «включає в себе безліч жанрових модифікацій, що належать до різних розділів типікарних [або уставних, від слова Типікон або устав. – О. М.] читань: синаксарне, або проложне, житіє, що органічно включене у склад канону святому, належить до панегіричного розділу. Житіє, яке головну увагу приділяє описові подвигів святого (мінейне, патерикове, літописне) – до дидактично-агіографічного» [4: 268-269]. До основних жанро¬вих модифікацій агіобіографії Л. В. Левшун, за власними визна¬ченнями, зараховує «мартирій», «біос», «похвалу». Український дослідник проф. П. В. Білоус вказує на три типи житійної прози: Четьї Мінеї, проложні житія – скорочені виклади житія святих, патерикові житія – життєписи синайських, єрусалимських чен¬ців [2: 99]. Жанровими різновидами агіографічного підстилю є: мучеництво, житіє, сказання, пам’ять, похвала тощо. Тексти пам’яток житійної писемності містять Четьї Мінеї, Житія свя¬тих, Патерики, прологи, а також окремі видання житія (окремо або разом зі службою чи акафістом) одного чи кількох святих (Житія українських святих, Житія волинських святих та ін.).
Проповідницький, або ораторський, підстиль репрезентова¬ний проповідями, промовами, посланнями та іншими жанра¬ми ораторського мистецтва. Л. В. Левшун пише: «Проповідь – не жанр, а жанрова асоціація, яка об’єднує багато жанрових моди¬фікацій. Тому різні жанрові модифікації проповідництва нале¬жать до різних розділів типікарних читань: святкова урочиста проповідь – до панегіричного, тлумачна – до екзегетичного, катехізична – до екзегетичного чи дидактичного» [4: 194]. На жанровий різновид проповіді іноді вказує напис «слово», «по¬хвала», «повчання», «оглашення», «бесіда», «казань». Відомі різноманітні збірки проповідей священнослужителів.
Науково-богословський підстиль – це мова богословської науки. Поширений у духовних та інших навчальних та науко¬вих закладах, де вивчають богословські та релігієзнавчі дисци¬пліни. До текстових жанрів належать підручники, монографії, статті, дисертації, конспекти лекцій та ін.
До церковно-правового підстилю належать правила святих апостолів, вселенських і помісних соборів та святих отців, які вміщені у «Книзі правил», а також постанови помісних та архі¬єрейських соборів, що не увійшли до «Книги правил», тлума¬чення на «Книгу правил», рішення Синоду, грамоти, судові рі¬шення тощо. Деякі тексти церковно-правового змісту вміщені у «Кормчу книгу» та «Номоканон».
Публіцистичний різновид конфесійного стилю спрямова¬ний на доведення релігійної інформації до віруючих через за¬соби масової інформації: Інтернет, телебачення, газети, жур¬нали тощо. До основних жанрів належить: репортаж, замітка, інтерв’ю, повідомлення, оголошення та ін.
Канцелярський підстиль – мова документів, що використо¬вуються у церковно-релігійній сфері: статути, звіти, накази, розпорядження, прохання, листи, протоколи тощо.
Катехізичний, або навчально-релігійний, підстиль подає осно¬ви віровчення, готує до поглибленого оволодіння релігійними іс¬тинами. Тексти жанрів (повчання, бесіда та ін.) містяться у катехі¬зисах, Законі Божому та інших релігійно-повчальних виданнях.
Паломницький підстиль представлений жанром ходіння: «Ходіння ігумена Даниїла у Святу землю».
Полемічний стильовий різновид відображає міжконфе¬сійну полеміку, яка набула свого розвитку у XVI-XVII ст. До пам’яток (у формі трактату) полемічного письменства нале¬жить «Історія про одного папу римського», «Ключ царства небесного» Герасима Смотрицького, трактати Клірика Ост¬розького, «Апокрисис» Христофора Філарета, твори Мелетія Смотрицького (жанр плачу, «ляменту») та ін.
Художньо-релігійний підстиль представлений художніми творами релігійного змісту, що побутують у середовищі вірних (часто поза храмом): коляди, канти, псалми, духовна поезія і проза, художні твори для дітей тощо.
До епістолярного стильового різновиду належать приватні листи релігійного змісту між духовенством і мирянами: вітан¬ня, відповідь, запрошення тощо.
Зовнішньо-церковний, або міжрелігійний, підстиль – сфера вза¬ємин між релігійними організаціями, конфесіями та церквами. У його текстах висвітлюється їхня спільна позиція з певних суспіль¬но важливих питань. Найпоширенішим жанром є звернення.
Уснорозмовний підстиль задовольняє комунікативні потреби як у середовищі духовенства, так між духовенством і мирянами.
З уваги на те, що кожен функціональний стиль має ядро і периферію, в основі конфесійного стилю розрізняємо такі підстилі: 1) Священного Писання, або Біблійний; 2) літургічний, або богослужбовий; 3) патрологічний, або святоотцівський; 4) агіографічний, або житійний; 5) гомілетичний, або пропо¬відницький; 6) науково-богословський; 7) церковно-правовий; 8) катехізичний, або навчально-релігійний; 9) паломницький; 10) полемічний. Решта підстилів перебувають на периферії і можуть вступати у зв’язки з іншими стильовими різновидами стилістичної системи української мови.
Систему кожного функціонального стилю складають під¬стилі та жанри. У літературознавстві й лінгвостилістиці жанр визначається як тип (вид) літературних творів, що склався іс¬торично; як узагальнення рис, характерних для широкої гру¬пи творів певної епохи, нації або світової літератури взагалі. Найпоширенішими жанрами у конфесійному стилі є євангеліє, притча, послання, апокаліпсис, псалом, молитва, проповідь, єктенія, тропар, кондак, канон, стихира, сідальний, антифон, іпакої, ікос, світильний, екзапостиларій, акафіст, апологія, про¬мова, бесіда, слово, повчання, лист, мучеництво, житіє, ска¬зання, пам’ять, правила і постанови соборів, рішення синоду, акти про канонізацію, грамоти, відпускні листи, паломництва, релігійні небогослужбові піснеспіви, які виконуються народом як у храмі, так і поза ним тощо. Деякі жанри можуть належати кільком підстилям, а інші – тільки одному.
Вивчення підстилів та жанрів конфесійного стилю має ве¬лике значення для нового осмислення історії української літе¬ратурної мови та визначення місця конфесійного стилю у ній, адже історія літературної мови – це історія її стилів, а історія стилю – це історія його стильових різновидів і жанрів.

1. Бабич Н. Д. Богословський стиль української мови у контексті стилістичної науки: збірник науково-дидактичних праць. – Чернівці, 2009.
2. Білоус П. В. Історія української літератури ХІ-ХVІІІ ст.: навч. посібник. – К., 2009.
3. Грималовський І. С. Мова української духовної поезії ХVІІІ – початку ХІХ століття: Дис. ... канд. філол. наук / Чернівецький нац. ун-т ім. Юрія Федьковича. – Чернівці, 2006.
4. Левшун Л. В. О слове преображенном и преображающем: теоретико-аналитический очерк истории восточнославянского книжного слова ХІ-ХVІІ веков. – Минск, [2009].
5. Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Мацько О. М. Стилістика української мови: підручник / За ред. Л. І. Мацько. – 2 вид. – К., 2005.
 
Олександр Мирончук,
кандидат богословських наук,
викладач КПБА та аспірант Інституту української мови НАН України 

© Київська православна богословська академія: офіційний сайт провідного закладу вищої духовної освіти України