Київська православна богословська академія

Блаженний Августин і його антропологічні погляди

 Коли ми говоримо про людину та її особистість, ми завжди стикаємось з проблемою істинності критеріїв її характеристики. Зрозуміло, що людина як творіння Боже, має відбиток Його образу. При цьому виникає питання, якщо елемент божественного присутній у кожній душі, то така присутність мала б удосконалювати людину у моральному розвитку і духовному зростанню. Але ми бачимо що це не завжди так. Проблема істинності критеріїв, за яким ми можемо охарактеризувати людську, природу полягає у тому, що сама людина знаходиться у площині досліджень соціології, філософії, релігієзнавства, культурології і так далі. Тому дуже важко сучасному досліднику знайти відповіді там, де їх не існує. В силу цього у даному дослідженні ми звертаємось до богословської і філософської спадщини блаженного Августина, як представника західного християнства, який дав оригінальне трактування антропологічних проблем.

Звертаючись саме до християнських авторитетів богослов’я, можна з упевненістю сказати, що соціальні і філософські моделі вирішення питань антропології створюються людьми, тому час від часу такі модельовані системи зазнають кризи. Християнська святоотцівська думка, навпаки, має вже готову відповідь на існуючу проблему. Тому, досліджуючи погляди отців і вчителів Церкви на людину, ми можемо застосувати їх знання у повсякденному сучасному житті. Актуальність проблеми людини полягає у тому, що ця проблематика відноситься до розряду вічних. Через те, що людина оновлюється в ході історії, змінюється її життя, знання та ідеали, така проблема ще і ще раз буде підніматися у наукових та релігійних колах. З фундаментальних робіт, присвячених аналізу людини у творах Аврелія Августина назвемо праці Верещацького П. І., Лега В. П., Лосєва А. Ф., Майорова Г. Г., Попова І. В., Столярова А. А., Трубецького Є. М. Відтак метою статті є з’ясування антропологічних поглядів блаженного Августина. Вивчаючи історію будь – якого періоду, неможна не помітити тієї особливості, що кожна епоха представлена визначними особистостями. Як би не змінювався світ, які б не поставали проблеми перед людиною, завжди буде відбуватися потяг до вивчення духовного минулого. Це потрібно для того, щоб, по-перше, мати необхідний арсенал для самовдосконалення, досвід; по-друге, мати знання, які допоможуть творити дійсність та якомога менше робити помилок у майбутньому. До таких особистостей, які перенесли на собі майже всі духовні хвороби людства, можна віднести блаженного Августина. Але він не тільки перехворів, а й навчив інших як уникати подібних хвороб. Так пише про Августина дослідник його творчості В. Герьє: «Великих людей можна уподібнити до високих гірських вершин, здалеку що приваблюють до себе своєю висотою, спрямованою до неба … подібно до таких гірських вершин притягують нас до себе великі люди своєю видатною особистістю і можливістю через них пізнати сучасний їм вік… І рідко хто дає стільки мотивів для історичного його вивчення, як Августин з його геніальною особистістю, моральною висотою, з його керівною роллю в сучасному його суспільстві і з його впливом на довгий ряд наступних поколінь» [ 3, с. 5 ].

Августин народився 13 листопада 354 року у Північній Африці, у місті Тагаст. Батько його був язичником, а мати глибоко віруючою християнкою. У 370 році Августин вивчав риторику в Карфагені, столиці Африки. У віці дев’ятнадцяти років він знайомиться з маніхейством, і стає його палким прихильником аж на десять років. Закінчивши освіту, Августин викладав риторику. Щоб ознайомитися з його приватним життям, слід почитати працю «Сповідь». Ця книга висвітлює не тільки біографію Августина, а й певну трагічність його особисто і людства загалом перед Обличчям Бога. У 383 році він переїжджає у Рим і викладає там риторику. Після цього Августин опиняється у Медіолані, де єпископом тоді був усім відомий Амвросій, проповіді якого дуже вразили молодого Августина. Одного разу молодий Августин почув голос дитини, який сказав: «Візьми і читай». Він відкрив рукопис послання до Римлян Апостола Павла на словах: «але зодягніться Господом Ісусом Христом, а догоджання тілу не обертайте на пожадливість» ( Рим. 13, 14 ). Це відбулося у 386 році, а у наступному під впливом святого Амвросія Августин приймає хрещення. Після цього він повертається до Північної Африки, де згодом стає єпископом Гіппона, і цю посаду обіймає до самої своєї смерті на протязі тридцяти п’яти років. Протоієрей І. Мейєндорф так пише про єпископство Августина: «В цей період він написав багато творів, а також приймав активну участь у церковному житті. Він став знаменитим учасником всіх африканських соборів. Справа у тому, що в Африці існував звичай ставити єпископа над кожним приходом, що нараховував більше дванадцяти чоловік. Відповідно, більшість єпископів були малоосвіченими, простими людьми. Будучи єдиним серед них богословом і ритором, Августин фактично очолив церковне життя Африки. Його велика популярність і вплив дозволили йому внести великий вклад у законодавчу діяльність африканської Церкви» [ 6, с. 222 ].

Помер Аврелій Августин 28 серпня 430 року. Дослідник його творчості М. Красін говорить, що «Августин представляє в історії римського християнства теж саме, чим був Цицерон в історії язичницької літератури Риму»[ 7, с. 3 ]. Спадщина Августина дуже величезна. У нього ми знаходимо цілі системи і окремі думки з богослов’я, філософії, антропології, психології, естетики і так далі. Але у даному дослідженні нас цікавить тільки антропологічний аспект його світогляду. Праці Августина у яких розкриваються погляди на людину слід назвати «Сповідь», діалог «Про кількість душі», «Про безсмертя душі» та інші. Основу вчення про людину Августин вбачає в поверненні і злитті з Богом. Відомо, що людина – це творіння Боже, в якій Творець залишив Свій образ. Але через гріхопадіння в Едемі відбувся розрив між Богом і першими людьми, а гріховне життя наступних поколінь ще більше віддаляли людство від Творця. На прикладі власного життя Августин у «Сповіді» з відвертою щирістю розповідає про свою душу, яка знаходилась у постійному пошуці, де б вона могла утамувати спрагу, знайти внутрішній спокій. Це шлях постійних злетів і падінь, сумнівів і тривог, це шлях вічного пошуку Істини. Звертаючись до Бога, він викликує: «Ти створив нас для Себе, і не знає спокою серце наше, поки не заспокоїться у Тобі» [ 1, с. 7 ]. Августин знаходить такий спокій у християнстві, він знаходить Істину в особистості Ісуса Христа. Проходячи свій шлях у пошуках Бога, Августин в самому собі пізнав боротьбу двох начал: божественного, і гріховного. Це протиріччя і поклало початок його антропологічного світогляду. Вчення про людину Августин формує через призму власної особистості. Це досить гарно показано у «Сповіді», де він пише: «…я звернувся до себе і сказав: «Ти хто?». І відповів: «Людина». Ось у мене тіло і душа, готові служити мені; однак, знаходиться в зовнішньому світі, інша в середині мене. У кого з них запитувати мені про Бога мого..? Краще, звичайно, те, що в середині мене… Ми не боги; Творець наш ось Він. Внутрішній людині повідомила про це зовнішня, яка стоїть у неї на службі; я, внутрішній, взнав про це, – я, я душа, через свої тілесні почуття» [1, с. 188 – 189]. Таким чином, природа людини, за блаженним Августином представляє діаду тіла і душі. Але така важливість душі, внутрішньої людини, у Августина призводить до заниження значення тіла, зовнішньої людини: «І ти, душа, кажу це тобі, ти краща, бо ти оживляєш глибу тіла, в якому живеш, і сповіщаєш йому життя: ні одне тіло не може цього дати тілу» [1, с. 189]. Тут спостерігається вплив на погляди Августина з боку неоплатонізму, де тіло сприймалось як в’язниця душі. Так засновник неоплатонізму Плотін (204/5 – 269/270 рр.) писав про тіло: «…Тіло, отримуючи життя, отримує з нею і відчуття, із відчуттів народжуються пристрасті.

Таким чином бажає тіло, тому що воно хоче користуватися тим, чого бажає, тіло ж і боїться, бо неминуче позбавиться усіх задоволень і загине » [8, с. 9]. Про неоплатонічні риси у поглядах Августина вивчено достатньо. Можна звернутися хоча б до роботи Попова І. В. «Особистість і вчення блаженного Августина », але у питанні антропології важливий не сам неоплатонізм, а його тлумачення з позицій християнства. Сам Попов помічає позитивний вплив на Августина з боку неоплатонізму: «Якщо в своєму внутрішньому світі Августин не бачив нічого, окрім образів речей, які знаходяться ззовні нас, то його думка оберталась в області предметів зовнішнього світу. Він жив не в собі самому, а поза собою. Неоплатонізм ввів йогo у внутрішній храм власної душі [9, с. 499 ]. Тіло, яку б негативну роль не відігравало в процесі спасіння людини, повинно воскреснути в останні часи, як Воскрес Христос. А таке вчення, як ми знаємо, не завжди сприймалося тими кому проповідувалось Євангеліє. У той час як вчення про безсмертя душі знаходило схвалення серед філософів, язичників, проповідь про воскресіння тіла викликало недовір’я. Відоме звернення Апостола Павла до стоїків і епікурейців в Афінському Ареопагу про Воскресіння Христа, що призвело до насміхання: « Як почули ж вони про воскресіння мертвих, то одні насміхатися стали, а інші сказали: « Про це будемо слухати тебе іншим разом… » (Діян. 17, 32). Таке недовір’я і скепсис стосовно воскресіння мертвих зводилось до неусвідомлення самої можливості з’єднання розкладених частин померлого тіла, з іншого боку поставало питання якими будуть ці тіла після воскресіння, якщо на час смерті вони мали фізичні вади? Відповідаючи на ці питання блаженний Августин звертає увагу на те, « що не можливе людині, можливе Богові ». Смерть тіла Августин розглядає як останню земну стадію болісного процесу поступового вмирання. Якщо вважати, що гріх – це смерть, то наше земне життя – це процес поступового вмирання. Воскресіння у такому випадку звільняє людину від гріха, відповідно і від подальшої смерті. Перевага душі над тілом у Августина полягає у тому, що саме душа, а не тіло, пізнає Бога, а тіло тільки заважає цьому процесу. Звідси висновок, людині треба як найретельніше піклуватися про душу, а тілу обмежувати чуттєві насолоди. На це спрямована, як відомо, вся аскетика християнства. Така подвійність і роздільність людської природи не давала спокою в антропологічних пошуках Августина. Бо людина робить так, як не хотіла б робити. Людина не хоче чинити зло, гріх, і все ж таки чинить його. І це відбувається не тільки на рівні окремої людини, а й на рівні усього суспільства. Тому ідеальна особистість можлива тільки в ідеальному суспільстві, яке обіцяє Месія у кінці віків. А практичне завдання людини у цьому житті повинно бути спрямованим на зведення до мінімуму гріховних вчинків і до пізнання самих себе, через що пізнається Бог.

В самому собі Августин у першу чергу пізнає душу, завдяки якій відбувається богоспілкування: « Тісний дім душі моєї, щоб Тобі ввійти туди: розшир його» [1, с. 10]. Душу він розуміє як окрему субстанцію, яка не може бути ні властивістю тіла, ні його формою. Цим він наслідує Платонівське (427 – 347 до Р. Х.) визначення душі, як самостійної сутності, на противагу Арістотеля (384/5 – 322 рр. до Р. Х.), який говорить що душа – це « ентелехія », тобто функція тіла. За Августином в душі немає нічого матеріального, вона має тільки функції мислення, волі, і пам’яті Івід тіла вона різниться досконалістю та безсмертям. Розвиток душі незалежний від розвитку тіла. У своєму діалозі з учнем Еводієм, Августин говорить: «…зверни увагу на те, як нерозумно, якщо душа виростає, ставити приріст її у залежність від тілесних сил… Якщо ми думаємо, що душа виростає, коли надаються їй сили, то повинні думати, що вона і зменшується, коли сили віднімаються. Але сили віднімаються у старості, віднімаються і при наукових заняттях. А між тим в цей час пізнання набуваються і збільшуються… Відповідно, та обставина, що у старшому віці сили бувають більшими, не є доказом зростання душі» [2, с. 222 – 223]. Звідси Августин робить висновок, що зростання душевних сил людини не залежить від розвитку тіла. Приступаючи до самопізнання, Августин стикається з проблемою. Бо не можна пізнати те, що сховано від людини. У «Сповіді» він дає зрозуміти, що процес самопізнання повинен поєднуватися з процесом Богопізнання. Те, що знає людина про себе, це дія Божого світла (одкровення), а те, що не знає, людина може взнавати по мірі того, як їй відкривається Творець. З цього приводу дослідник насліддя Августина Попов І. В. пише: «…щоб могло виникнути бажання пізнати що-небудь, треба любити предмет пізнання, а щоб любити його, треба його знати… Джерело пізнання для усього, що не дано у досвіді, бл. Августин зазвичай шукає у незмінній Істині» [10, с. 454]. За Августином, людина, яка приступає до пізнання себе, вже знає себе, бо роздумує над тим, що таке «пізнавати» і що значить «себе». Важливість самопізнання полягає у тому, що Христос, відповідаючи фарисеям про прихід Царства Божого говорив: « Не прийде Царство Боже помітно, і не скажуть: ось, воно тут, або: ось, там. Бо Царство Боже в середині вас є » (Лк. 17, 21). Таким чином, Августин беручи за основу ці євангельські слова, розміщає Царство Боже і Самого Бога в середині людини, в її внутрішній складовій. А центром людини внутрішньої, наслідуючи Христа, Апостолів і багатьох отців Церкви, Августин розміщає у серці: «…я шукав Тебе поза собою і не знаходив «Бога серця мого…» [1, с. 94].

В іншому місці своє серце Августин називає найпотаємнішим місцем власного внутрішнього дому. Про нього він говорить немовби про іншу особу, і це не дивно, бо серце в святоотцівській думці завжди відігравало роль містичного місця, де зустрічається Бог і людина. Повертаючись до функцій душі, Кибардин Н. П., дослідник педагогічних поглядів Августина, пише: «Як глибокий психолог–аналітик, Августин, звичайно, не знаходив можливості розмежувати душевне життя на певні області: він усвідомлював, виносив з акту самоспостереження глибоке переконання в єдності вольового, мислячого і чуттєвого життєвого начала. Він розумів душу як єдине, живе ціле особистості, хоча і допускав методичні підрозділи її діяльності на декілька моментів» [5, с. 11]. Августин відкидає теорію Платона про перевтілення душ, хоча у своїй « Сповіді » він питає у Бога: « Господи, дай відповідь мені, чи наступило дитинство моє за якимось іншим моїм померлим віком, чи йому передував тільки період, який я провів в утробі своєї матері? Про нього я дещо знаю, зрештою і сам я бачив вагітних жінок. А що було до цього, Радість моя, Господь мій? Був я де ні будь, чи був я кимось? Розказати мені про це нікому: ні батько, ні мати цього не могли; нема тут ні чужого досвіду, ні власних спогадів. Ти смієшся над тим, що я запитую про це…» [4, с. 57 – 58]. Зрештою, це не важливо, тому що більш суттєве є те, що чекає нас у майбутньому – споглядання і єднання з Богом. У своєму трактаті «Про кількість душі» Августин переховує сім сходинок, які проходить душа на шляху до споглядання. Першу сходинку святитель називає життям відповідно до рослин, другу – відчуттям, що притаманні тваринам. Третя сходинка – це творчий потенціал душі людини. Справжній шлях до досконалості починається з четвертої сходинки – шлях добрих справ, що супроводжується очищенням душі. Через устремління до Бога душа переходить на п’яту сходинку, на якій наступає умиротворення і душевний спокій. Шоста сходинка характеризується устремлінням до Божественного Світла і, якщо душа досягає Його, то піднімається на сьому сходинку, де, власне, і відбувається саме умоспоглядання. Якщо порівняти перші три сходинки, описані Августином, з уявленням Аристотеля про душу, то можна провести певну аналогію. Сам Аристотель розрізняє три види душі. Найнижчий рівень души – це душі рослин. Слід зазначити, що рослинна душа є у кожної живої істоти, яка живе, росте і розмножується.

Таким чином, існує певна ієрархія якості души. До другої категорії душ відносяться души тварин. У тварин, крім вище згаданих функцій, душа може відчувати і мати бажання. Найвищий рівень души – є розумна душа, яка притаманна людині, і включає в себе ще розсудливість і мислення. Таким чином, виходячи з трьох основних якостей души, Аристотель вимальовує певну фізіологічну і психічну картину людини. Завдяки здатності росту, у людини формується тіло, мускули, діяльність органів. Розвиток відчуттів формує волю, мужність і т. д. Завдяки розумності душі у людини формується ум, інтелект і взагалі система знань. Блаженний Августин розділяє такий погляд античного філософа на людську душу, але у людини окрім життя фізичного, життя психічного є ще і життя духовне. Тому і не випадково святий говорить про можливість душі бачити Божественне Світло. Для цього треба змінити своє життя. Зміна образу життя, про яке говорить Августин, починається з очищення, вигнання з ума гріховних думок і дурних спогадів. Наступний етап – досягнення внутрішньої тиші. Але це не втеча у себе, не замикання у своїй сутності. Такий процес – не що інше, як збирання сил, концентрація зусиль, духовних і фізичних, з ціллю здійснення прориву із своєї самотності до Бога.

Отже, основна антропологічна тема Блаженного Августина полягає у сходженні людини до Бога. По мірі того, на скільки душа усвідомлює свій скалічений гріхом стан і робить кроки на шляху до виправлення, настільки вона приближає до себе пізнання Бога. А самі антропологічні погляди Августина обумовлюються в значній мірі власним релігійним досвідом, який спрямований до єднання з Христом. 

Протоієрей Сергій Чутченко

 


1. Блаженный Августин. Исповедь / Пер. с лат. М. Е. Сергеенко; вступ. ст. диак. А. Гумерова. – М.: Изд – во Сретенского монастыря, 2006. – 320 с.
2. Блаженный Августин. Творения в четырех томах. Т. 1 / Под общ. Ред. С. И. Еремеева.– СПБ.: Изд – во « АЛЕТЕЙЯ », К.: Изд – во « УЦЫММ – Пресс », 1998. – 744 с.
3. В. Герьє. Блаженный Августин. М. : Т – ов «Печатня С. П. Яковлева». Петровка, Салтык. п., д. Т – ва, № 9, 1910. – 682 с.
4. Исповедь блаженного Августина, епископа Гиппонского. М., 1991. С. 57-58.
5. Кибардин Н. П. Система педагогики по творениям блаженного Августина. – Казань: Центральная типография, 1910. – 160 с.
6. Мейендорф И., прот. Введение в святоотеческое богословие. Пер. с англ. Л. Волохонской. Изд. 4 – е, испр. и доп. – К.: храм прп. Агапита Печерского, 2002. – 360 с.
7. М. Красин. Творение блаженного Августина DE CIVITAE DEI как апология христианства в его борьбе с римским язычеством. Казань,      1873. – 396 с.
8. Плотин. Эннеады. – К.: УЦЫММ – ПРЕС. 1996. – с. 236.
9. Попов И. В. Жизнь и развитие блж. Августина до его крещения // Богословский вестник 1915. Т. 2. № 7/8. С. 474 – 511 (1 – я пагин.). (Продолжение).
10. Попов И. В. Учение блж. Августина о познании души // Богословский вестник 1916. Т. 1. № 3/4. С. 452 – 493 (2 – я пагин. ). (Начало).


Archpriest Sergiy Chutchenko
Blessed Augustine and his anthropological views

© Київська православна богословська академія: офіційний сайт провідного закладу вищої духовної освіти України