Спасіння, як і духовне життя кожного православного християнина, немислиме без його участі в Божественній літургії і особливо без причастя Святих Таїн Христових. Причащаючись Святих Тіла і Крові Христових, віруючі таємничо з'єднуються з Христом Спасителем, утворюють з Ним єдине Тіло – Його Святу Церкву, отримують освячення душі і тіла.

У статті висвітлюється роль Дніпровсько-Либідського перевозу, яким згідно з історичними фактами від самого початку свого існування володів Свято-Михайлівський Видубицький монастир.

Типікон при викладі чинопослідовань добового кола богослужіння має на увазі служіння тільки однієї літургії, яка в звичайний час року повинна звершуватися близько полудня – звідки походить її народна назва: «обідня»

Створення позитивного богослів’я людського гніву ніколи не було легким завданням. Григорій Ниський (335-395) та Евагрій Понтійський (345-399) – дві важливі постаті в ранній Церкві, які свідчать про значущість цього завдання.

Християнське життя не мислиме без життя духовного! Головне завдання Церкви стосовно її вірних полягає в тому, щоб привести їх до досвіду богопізнання, до життя у єднанні з Богом. Оскільки Церковне буття передусім пов’язане з буттям Самого Бога, то людина, будучи «членом Церкви, … існує, як існує Сам Бог, перебираючи на себе Його «спосіб буття».

У повсякденному житті ми всі дуже часто вживаємо слово «душа», й інколи з такою впевненістю, що важко нас запідозрити в нещирості або не визнати за нами серйозних пізнань про душу, які витікають із нашого особистого досвіду. Дуже часто ми чуємо от хоча б такі вирази як «тайна душі», «душа болить», «важко... скорботно... радісно на душі» та ін. Хто скаже, що все це пусті слова, випадкові фрази, без сенсу і значення?