Друк

Слово в день Стрітення Господнього

Нині відпускаєш раба Твого,
Владико, за словом Твоїм з миром…
(Лк. 2: 29)

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!

Сьогодні Церква Христова урочисто святкує Стрітення Господнє. Стрітення означає зустріч, дивну і сповнену таємничості, зустріч у Єрусалимському храмі старця Симеона і новонародженого Богомладенця Ісуса.

Задовго до народження Ісуса Єгипетський цар Птоломей захотів для своєї бібліотеки зробити грецький переклад єврейської Біблії. Для того, щоб перекласти Писання з єврейської на грецьку мову, було вибрано сімдесят учених мужів, які добре знали обидві мови. За Переданням в числі перекладачів був чоловік на ім’я Симеон, якого Церква в подальшому назвала Богоприїмцем. Річ у тому, що, перекладаючи книгу пророка Ісаї, Симеон дійшов до місця, де говориться: «Ось, Діва в утробі зачне і народить Сина» (Іс. 7: 14), і подумав, що в тексті помилка. Не може Діва народити дитину. Він вирішив виправити те місце і написати: «Молода жінка народить сина», однак ангел Господній зупинив його і сказав, що на підтвердження цього, він не побачить смерті до того часу, поки не виконається пророцтво. Він же стане свідком цього. З того часу, очікуючи пришестя у світ Спасителя, Симеон жив праведно і благочестиво, і «Дух Святий був на ньому» (Лк. 2: 25).

Коли ж настала повнота часу і у світ прийшов обіцяний Месія, Пресвята Богородиця разом з Йосифом на сороковий день після народження, за Законом Мойсея, принесли младенця Ісуса у храм, щоб посвятити первенця Богові і принести викупительну жертву. Виконуючи цей закон Господній, Матір Божа нині явилася в храм разом із Законодавцем. Вона прийшла очиститися, хоч і не мала потреби в очищенні як неосквернена, нетлінна і пречиста. Бо Та, Яка зачала без мужа і похоті і народила без порушення Свого дівства, не мала скверни, бо як могла торкнутися нечистота Тієї, Яка народила Джерело чистоти? Марія і Йосиф приносять викупительну жертву за Того, Хто Своєю присутністю освячує храм і святеє святих, Хто стане жертвою за гріхи всього світу. Та, перед Якою схиляється і Яку прославляє весь духовний ангельський світ, чесніша від херувимів і славніша від серафимів, схиляє Свою голову перед благословенням священика.

На порозі храму Пресвяту Діву Марію зустрів первосвященик Захарія, сюди ж Святим Духом приведений був і старець Симеон. Він побачив Богомладенця, осяяного невимовним небесним світлом, і Господь відкрив йому, що це Месія і Спаситель світу. Праведний Симеон взяв Младенця на руки і проголосив дивні пророчі слова: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля» (Лк. 2: 29 – 32). Так увінчалось трьохсотлітнє очікування старця, кінець життя його наповнився світлом радості явлення у світ Спасителя.

Тримаючи на своїх руках Богомладенця Ісуса, в убогості принесеного смиренними і маловідомими батьками, Симеон духовними очима бачить Його божественну славу і в своїх богонатхненних словах промовляє такі таємничі поняття про Месію, які були недоступними більшості тогочасних юдеїв. Тоді більшість юдеїв очікували від обіцяного Спасителя не тільки визволення від духовного рабства, а і заснування на землі непорушного і величного царства, яке зможе перемогти всі земні царства і стати пануючим, а юдеї вже не будуть пригніченим народом, а народом, який пануватиме над всім світом. Симеон же, навпаки, бачить у пришесті Христовому спасіння, приготоване для всіх народів землі, і світло, яке просвітить язичницькі народи і теж відкриє їм можливість спасіння. Праведний старець промовив свої дивні, наповнені таємничим змістом слова не тільки від себе, він говорив від імені всіх старозавітних пророків і праведників. Він говорить, що закінчився час важкого і довготривалого очікування і настав час спасіння, адже світло, яке виходило від Богомладенця, освітило і його серце світлом богопізнання.

Перед очима блаженного старця тепер відкрились всі ті блага, які приніс на землю Богомладенець Ісус не як великий цар-завойовник, а як смиренний раб, Просвітитель і Спаситель наших душ, Який прийшов на землю звільнити рід людський від рабства гріха і смерті, від пристрастей і суєвір’я, які чорною хмарою нависли над людством, і розвіяти темряву і тінь смертну світлом Свого божественного вчення.

Праведний Йосиф і Пречиста Діва Марія, почувши сказане Симеоном про Немовля, дивувалися. Вони бачили, що старець говорить до Младенця Ісуса не як до звичайної дитини, а як до «Вітхого днями» і, молячись, звертається до Нього не як до людини, а як до Бога, Який має владу життя і смерті і може утримати або у ту ж мить відпустити.

Розуміючи все це, блаженний старець промовив і до Богородиці: «Ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання, – і тобі Самій душу пройме меч, – щоб відкрилися помисли багатьох сердець» (Лк. 2: 34 – 35). Тлумачачи ці слова, блаженний Феофілакт говорить, що «Господь лежить на падіння зла, яке гніздиться в наших серцях і душах, і на піднесення добра; впаде блуд – піднесеться цнотливість. Лежить Він на падіння у тому розумінні, що Сам повинен постраждати і піддатися смерті, а через Його падіння багато хто має піднестися, тобто це для невіруючих падіння, а для віруючих піднесення». Младенець Ісус лежить на падіння тих, які, будучи засліпленими своєю гордістю і ненавистю, не побажають слухати Його проповіді і не повірять Його словам, простим же, чистим серцем і душею людям, Він стане піднесенням. Він обере нерозумне світу цього і посоромить премудре, щоб впало старозавітне юдейське зборище і постала благодатна новозавітна Церква Божа. Стане Він і знаменом сперечання, бо великий розбрат станеться через Нього: одні назвуть Його благим, інші ж скажуть, що Він обманює людей; і покладуть Його, за словом пророка Єремії, «ніби ціллю для стріл» (Плач. 3: 12), розіп’явши на хресті і уразивши цвяхами і списом, неначе стрілами. При цьому Богородиця, побачивши розіп’ятого на хресті Свого Сина, «пройнята мечем болі і страждання» проводжала зі світу Того, Кого народила без болю і мук. Тут у Єрусалимському храмі Пресвята Богородиця вперше пережила Свою Голгофу. В його словах Вона побачила те, що в недалекому майбутньому чекає Її Сина і все новозавітне людство.

Наше серце, дорогі браття і сестри, наповнюється великою радістю, що збулася обітниця Господня над старцем Симеоном, а дехто мимоволі і позаздрить йому, бо він став одним із тих небагатьох, які сподобилися зустрітися з Господом і доторкнутися до Його пречистої плоті. Однак і всі ми, християни і діти Христові, не позбавлені такої ж участі. Кожен із нас може не одноразово зустрітися у земному житті із Господом, потрібно тільки достойно прийняти і відчути її. Кожна людина, приймаючи перші таїнства Церкви Христової – Хрещення і Миропомазання – стає храмом і вмістилищем Духа Святого. Зустрічається душа християнина з Богом і під час молитви, якщо ця молитва щира і якщо людина відкриває свою душу і серце перед Господом. Щира молитва дає можливість відчути присутність Бога. Зустрічається людина з Богом і тоді, коли чинить якусь добру справу, адже, роблячи щось добре своєму ближньому, – за словами Самого Господа, – ми робимо це для Нього (Мф. 25: 40). Святитель Іоан Золотоуст говорить, що коли ми робимо благу справу, то поряд з нами невидимо стоїть Сам Христос і приймає нашу жертву. Але найближче ми зустрічаємось із Господом у найвеличнішому таїнстві Церкви Христової – Євхаристії. У ньому ми приймаємо під виглядом хліба і вина Самого Господа і Спаса нашого Ісуса Христа у своє єство. Ось найвеличніша зустріч людини з Богом.

Дорогі браття і сестри! Під час земного життя Господь неодноразово удостоїть кожного із нас зустрічі з Ним. Він стоїть близько до кожного із нас, але через нашу гріховність ми не можемо відчути цієї зустрічі відповідним чином. Та буде ще одна зустріч, зустріч вже не на землі, а на небесах. Ця зустріч для кожного буде останньою, і ніхто не зможе її уникнути. Всі: і віруючий християнин, і невіруючий безбожник стануть перед Господом, щоб отримати свою винагороду. І для того, щоб ця зустріч не була страшною і останньою, Творець дарував кожному із нас життя, щоб, живучи на землі, ми змогли заслужити собі блаженне життя у вічності. А для того, щоб заслужити блаженство у вічності, ми повинні бути християнами не за назвою, не на словах, а ділами, достойними цього високого звання. Якщо ми навчимось жити згідно з євангельським вченням і творити добро, то Господь благословить наші труди і старання, і зробить останню зустріч з Ним не вічними муками, а початком блаженного життя у Царстві Небесному. Амінь.

ЕПІФАНІЙ,
архієпископ Переяслав-Хмельницький
і Бориспільський

Поширити у соцмережах