Друк

Слово Патріарха Філарета в день чергового випуску у КПБА

Ваші Високопреосвященства, всечесні отці, шановні викладачі, випускники,
магістри, бакалаври, дорогі гості!

Насамперед я хочу привітати всіх випускників із закінченням Київської православної богословської академії. Це ще один випуск, який утверджує нашу Українську Православну Церкву Київського Патріархату. Ви відчуваєте, що Київський Патріархат зростає і зміцнюється. За рахунок чого міцніє Київський Патріархат? За рахунок чого? За рахунок того, що український народ хоче мати свою Церкву – це є джерело. Якби народ не хотів, то наші зусилля були б даремними, а оскільки народ хоче мати свою Церкву, і ми хочемо і працюємо, тому наша Церква і зростає. Для того, щоб зростала Українська Православна Церква треба, щоб вона мала свій високоосвічений єпископат. Маємо ми? Маємо. Хто дав нам цей єпископат? Дала Київська духовна академія і Михайлівський монастир, в основному. Але єпископату одного не достатньо, треба, щоб Церква мала достатню кількість священиків. Маємо ми достатню кількість? Маємо, бо кожного року Київська академія поповнює наші кадри. І наші супротивники зараз кажуть: «Церква молода», бо молоде духовенство, молодий єпископат, а отже це є основа; не старе покоління, яке помре, а молоде, яке буде жити ще довго. Але для утвердження Церкви цього не достатньо. Потрібна внутрішня сила, яка б зміцнювала Українську Православну Церкву і відрізняла її від інших Помісних Церков. Хоча ми і єдина Церква Христова, але Ми Помісна Церква, Церква Українського народу, як і інші помісні Церкви. Це є Церкви того чи іншого народу. Тому для того, щоб наша Церква була українською Церквою, треба, щоб у нас було все українське. І своя українська історія, насамперед, своя культура і своя мова. Ви подивіться на всі Помісні Церкви, мають вони свою мову чи у всіх спільна мова? Греки мають свою мову, болгари – свою, серби – свою, грузини – свою, румуни – свою. Чому ми, будучи українським народом, повинні проповідувати і служити не на рідній мові? Ви ж добре знаєте, як вчить про мови апостол Павло, добре знаєте, тому нам треба утверджувати свою українську, рідну мову для того, щоб бути Українською Церквою. Бо якщо не будемо мати української мови, не будемо мати ні української Церкви, ні української держави. Ви подивіться, що відбувається в Україні і в Росії. Йде боротьба за те, щоб України як незалежної держави не було. І яким чином знищити українську мову? Створити єдиний «Русский мир». Чого сюди їздить Патріарх Кирил, щоб утверджувати у свідомості українців, що вони належать до єдиного народу. До якого? До Російського. А ми ж українці і нам вбивають в голову поступово, що ви не українці, що ви належите до спільного народу – російського. А для того, щоб утверджувати цю свідомість, нам треба виправити нав’язану нам історію. Чому Патріарх, коли приїжджав в минулому році виступив проти виправлення історії? Чому? А тому, що вони нав’язали нам свою концепцію історії російської і хочуть, щоб ми тримались цієї історії як придаток до Москви, придаток Росії. А правдива історія свідчить навпаки, що це є корінь християнства в Східній Європі – Київ, а не Москва. А нас із центру проповіді Євангелія Христового перетворили в додаток. Тому нам треба переглянути нав’язану нам історію. І зараз іде тиск – з одного боку – тисне на нас Російська Церква зі своїм поглядом на нашу українську історію, а з іншого боку – тисне на нас греко-католицька Церква зі своєю історією, зі своїм баченням, тягне нас до Риму. А звідкіля ми прийняли християнство, звідкіля християнська культура прийшла? З Риму чи з Константинополя? Звідкіля? З Константинополя, тобто ми Православ’я прийняли і нам це Православ’я треба утверджувати. І тому, серед цих двох тисків – з одного боку від греко-католиків, а з іншого – від Москви – і нам треба створити свою правдиву, більш-менш правдиву історію, церковну історію. Чому більш-менш правдиву? А тому, що взагалі об’єктивної, правдивої історії в світі немає. Тому що всі пишуть під себе історію, вибирають те, що їм треба. Що для цього треба зробити? Ніхто, крім нас, цього не зробить, крім нас, духовних академій: і Київської, і Львівської, і тепер вже Волинської академії. Нам треба відновити нашу історію. А для того, щоб створити цю концепцію, нам треба виконувати дослідницьку працю. Тому ці «Труди Київської Духовної Академії» – це є початок, початок цієї дуже важливої праці. Якщо ми виконаємо цю роботу, то ми вкладемо міцний камінь в основу нашої Української Церкви. Вже не будуть говорити, що ми Російська Церква, Московський Патріархат. Щоб саме поняття «московський патріархат» в Україні вийшло із усвідомлення будь-якого українця. Щоб ми усвідомлювали, що ми є Українська Церква, у нас все українське: і наша українська історія, і українська культура, і українська мова. Що стосується богослужбової мови. Ми вже зробили: у нас всі, майже всі, богослужбові книги перекладені українською мовою. Але є у нас одне велике «але», у нас мало богословської літератури українською мовою. І ось ви, випускники, коли писали твори, якими користувались книгами, українськими чи російськими? Переважно російськими. Добре, коли той, хто писав, знає російську мову, а якщо мови не знає, то як можна користуватись цією богословською літературою на російській мові? За рахунок автоперекладів через комп’ютер? І тому, коли мені подають переклади святих отців аспіранти з російської на українську мову, я бачу: мови не знає російської, а працює комп’ютер. То треба комп’ютером користуватись, але мову знати, а краще, щоб у нас була своя богословська література, література церковна, українською мовою. І для цього нам треба, для утвердження Української Церкви, мати в перекладі всі труди святих отців і не тільки творіння святих отців, а треба мати українською мовою в перекладі і основні, ґрунтовні праці з богослів’я і інших предметів богослів’я і церковної історії. Ось це нам треба робити. І цим самим ми будемо утверджувати Українську Православну Церкву. Сьогодні вже всі переконалися, що знищити Київський Патріархат не може ніхто, будь-який президент, хто б він не був, а знищити Київський Патріархат не в силі, бо він вже найбільший в Українській Церкві. Ми кажемо, що Київський Патріархат має 14,5 млн. віруючих, а в Москві кажуть – ні, більше, більше 15 млн. вже, отже, росте Київський Патріархат, не зважаючи на те, що умови для його розвитку не дуже благоприємні, але росте. Треба бути переконаними, дивитися вперед і бачити, що в майбутньому буде в Україні одна Церква. Те, що в нас Помісна Церква є – це вже факт, але нам зараз треба, щоб в Україні була одна Православна Церква – це означає, що нам обов’язково треба об’єднатися з Московським Патріархатом і щоб тут Московського Патріархату вже не було. Які є підстави говорити так і бути впевненим? Підстава для цього є воля Божа. Бо якби волі Божої не було, то наші всі труди були б даремними. Але є воля Божа на те, щоб була і Україна незалежною державою і щоб в цій державі була і своя Помісна Українська Церква. Це перше. Друге – це те, що існує нездоланний Київський Патріархат. Це друге. Третє – це стан Української Православної Церкви Московського Патріархату на сьогоднішній день. Який же це стан? А стан розбрату, розділення, розділення на дві частини: на так званих автокефалістів, тобто тих, які хочуть зберегти самостійність і незалежність в управлінні, і на тих, які хочуть, щоб ніякої самостійності і незалежності в Церкві в Україні не було. До цієї групи належить митрополит Одеський Агафангел, митрополит Павло (Лебедь) і Донецький Іларіон, ось ця трійця. Що вони роблять? Вони хочуть змінити статут Української Православної Церкви зі самостійності і незалежності в управлінні, хочуть змінити. І тому це ідея Патріарха Кирила – позбавити нарешті Українську Церкву цієї, неприємної для Москви, самостійності і незалежності в управлінні. Тому він і їздить сюди, для того, щоб переконати і духовенство, і єпископат, що глава ваш не в Києві, а глава ваш в Москві. Так ось ці три митрополити, і не тільки вони, а й ще є деяка кількість, хочуть змінити статут. І ми звертались до них: «Будьте обережними, будьте обережними, тому що вас хочуть позбавити самостійності і незалежності». А нам відповідали: «Ні, ми є і будемо самостійними і незалежними». Добре. Що ви хочете бути такими, але ось остання доповідь митрополита Володимира на конференції про що свідчить? Свідчить про те, що така небезпека є, і вона реальна, і чому він виключив із цієї комісії митрополита Іларіона як голову? Тому, що веде не туди, веде до позбавлення самостійності і незалежності. Тобто бачите, що в цій Церкві іде боротьба між двома силами: промосковською і українською. Українська частина набагато більша, ніж проросійська, набагато більша, але аморфна. Вона не використовує весь свій потенціал, який у неї є, а та, не велика, але активна, агресивна.

У нас такої боротьби немає і не може бути, тому що ми ідейно єдині, ми за Помісну Українську Церкву, ми є такою Церквою. І тому у нас єдність, а там єдності немає і в майбутньому не буде, тому що там є дві сили. І ми хочемо, щоб переборола, перемогла та, проукраїнська, сила. І коли вона переможе ту, то тоді ми прийдемо до необхідності, по-перше, відновити діалог, а діалог наш може мати одну тільки мету – об’єднання в одну Помісну Православну Церкву. Інших переговорів з Московським Патріархатом у нас не повинно бути. Нехай вони забудуть назавжди про «покаяння» наше і повернення до Москви. Такого ніколи не буде. Не буде тому, що немає нам в чому каятися. Хіба ми робимо зло. – чи добро для свого народу? Якщо ми робимо добро, то скажіть, коли і хто каявся в добрі? Було таке покаяння в добрі? Немає і не може бути, і тому покаяння такого не буде у нас ніколи, бо ми робимо добро для своєї Церкви і для свого народу. На закінчення хочу висловити побажання, щоб академія підвищувала рівень навчання, щоб вона займалась науковою діяльністю і збагачувала цю нашу українську концепцію історії, і коли ми це виконаємо і будемо у всіх відношеннях українською Церквою, тоді нас ніхто і ніколи не подолає, бо з нами Бог. Йому слава на віки віків.

Слово Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета на урочистому засіданні в день чергового випуску у Київській православній богословській академії 07.06.2012 року Божого.

Розшифрував Михайло Омельян, аспірант КПБА

Поширити у соцмережах