Сьогоднішня субота, яка передує неділі, коли Ісус Христос торжественно входив у Єрусалим, носить назву Лазаревою суботою. Попри те, що хронологічно ці дві події не відповідають одна одній у церковній традицій вони слідують одна за одною.
Про чудо воскресіння Лазаря згадує лише євангелист апостол Іоан Богослов. Перед тим, як відправитися у столичне місто, Христос навідує своїх друзів у передмісті Єрусалима. Тут жили брат і сестри: Лазар, Марфа і Марія. Саме тут його зустрічають з сумною звісткою про смерть Лазаря, що викликало великий смуток і сльози у Христа.
Нам часто видається, що Бог пасивний у долі світу і Йому немає діла до нас, особливо у важкі періоди життя, тим більше в теперішній час жахливої війни в Україні, коли ми стаємо свідками нелюдських тортур кривдників над беззахисними дітьми і жінками. Мимовільно ми запитуємо: де ж Бог у цей потрібний час?
Відповідь знаходимо у Євангелії, яке засвідчує, що все життя Спасителя як Втіленого Бога є проявом тотальної солідарності Творця з долею Його ж творіння. Звідси Бог сумує і плаче, бо людська сваволя зробила смерть необхідною умовою земного існування, через що кожен змушений померти. Христос йде на катування і смерть, бо по-іншому не допомогти скаліченій людській природі, що приречена на загибель, а її ж Христос прагне врятувати в усій цілості.
Саме тому Христос іде наших шляхом, але не через безпосередній досвід гріха, а через прийняття і засвоєння у своїй істоті наслідків гріхопадіння, щоб через подолання їх, запропонувати людині спасительну альтернативу, якою людина повинна піти за Христом, щоб розділити Його участь безумовного життя у радості і любові.
{gallery}2022/04/16{/gallery}
