8 січня 2017 року ввечері, Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет очолив у Володимирському кафедральному соборі святкову Велику вечірню.
8 січня 2017 року ввечері, Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет очолив у Володимирському кафедральному соборі святкову Велику вечірню.
Його Святості співслужили Патріарший намісник, митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній, керуючий справами Київської Патріархії архієпископ Вишгородський Агапіт, вікарій Київської єпархії архієпископ Богуславський Олександр, вікарій Київської єпархії єпископ Васильківський Лаврентій, настоятель Володимирського кафедрального собору протоієрей Борис Табачек, настоятелі столичних храмів, викладачі Київської православної богословської академії у священному сані, соборне духовенство.
Після вечірньої Патріарший намісник, митрополит Епіфаній, ректор КПБА і постійний член Священного Синоду звернувся до Святійшого Владики зі словами вітання:
“Ваша Святосте, Святійший наш отче та Першосвятителю!
Христос народився!
Цими словами Православна Церква з великою радістю і духовним піднесенням знову звіщає нам велику тайну благочестя – Різдво Господа нашого Ісуса Христа.
Ми знаємо історію свята, і євангельські розповіді сповіщають нам про цю подію, але тайна втілення Сина Божого є надзвичайно величною, і чим глибше ми занурюємось у неї, тим більше знаходимо щось нове, корисне і спасительне для наших душ.
«Чудо Різдва, – говорить святитель Іоан Золотоустий, – безперестанно дивує мене. Давній днями (Дан. 7: 9) стає Младенцем; Той, Хто сидить на престолі високому і піднесеному (Іс. 6: 1), покладається в яслах; Той, Хто розриває узи гріха, повивається пеленами, – бо Він так благозволив. Він приймає тіло моє, щоб я вмістив у собі Його, дає мені Духа Святого, щоб спасти мене…».
Ваша Святосте! Усі ми – архієреї та численне духовенство – разом із паствою молилися у день Різдва Христового у своїх храмах, прославляючи Богомладенця Ісуса. А сьогодні ми, сповнені невимовної радості, прилинули до величного Свято-Володимирського кафедрального собору.
Прилинули, щоб передовсім подякувати Богові за ще один прожитий рік. Рік, який був важким для нашої держави, бо триває підступна та несправедлива щодо нашої Батьківщини війна. Ллється кров, гинуть наші військовослужбовці та мешканці Донбасу. Але навіть за таких страшних умов ми не впадаємо у відчай. Навпаки, ми утверджуємося духом, зміцнюємося вірою, сповнюємося любов’ю, покладаючи надію на Всемилостивого Бога. У цій боротьбі згуртовується і наш національно-свідомий дух. Ми стаємо великою християнською сім’єю.
Ми прилинули до патріаршого собору, щоб попросити Божого благословення і на рік прийдешній. У 2017 році ми будемо святкувати кілька великих ювілеїв та згадувати багато пам’ятних дат.
Так, зокрема, 12 липня ми будемо згадувати 1950 років з часу мученицької смерті святих славних і всехвальних апостолів Петра і Павла. Апостол Петро був найревнішим та найвідданішим учнем Спасителя у час Його земного життя, святого ж Павла ми називаємо «апостолом народів», апостолом, який «потрудився більше за всіх». Ви, Ваша Святосте, вповні увібрали у себе риси цих двох найбільших Христових учнів. Ваша праця на утвердження Православної Церкви не має меж.
У 2017 році ми будемо згадувати століття початку активної боротьби Української Православної Церкви за автокефалію та 25-річчя проведення Всеукраїнського помісного собору, на якому проголошено об’єднання Української Православної Церкви й Української Автокефальної Православної Церкви.
Шлях до визнання автокефалії складний і, на жаль, тривалий. Але завдяки Вашому невтомному патріаршому служінню ми не віддаємо усі сили, щоб здобути від когось визнання, а ревно трудимося – кожен на своєму місці, – щоб утверджувати Церкву, щоб Церква була місцем спасіння кожної християнської душі.
Ми прилинули до Володимирського собору, щоб за багатолітньою традицією привітати Вас – нашого Архіпастиря.
Упродовж сорока днів різдвяного посту ми готувалися, щоб чистою душею увійти у радість Вифлеємської печери. Цією радістю ми хочемо поділитися з Вами – нашим Ангелом Української Церкви.
Від імені Священного синоду, синодальних управлінь, єпископату, настоятелів столичних храмів, духовенства, чернецтва, духовних навчальних закладів та всієї пастви вітаю Вас, Ваша Святосте, з великим і радісним святом Різдва Христового та новоліттям Божої благодаті до нас та зичу міцного здоров’я та всіляких гараздів.
Нехай новий 2017 рік принесе перемогу над агресором і жаданий мир українському народові та єдність Українського Православ’я під святительським омофором свого Предстоятеля – Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.
Іс полла еті агіотате деспота!”
На завершення свого слова владика Епіфаній підніс Предстоятелю квіти.
Святійший Патріарх подякував архіпастирям, духовенству та всім присутнім за вітання і молитви та виголосив повчальне слово:
“Ваші високопреосвященства, преосвященні архіпастирі, всечесні отці, дорогі браття і сестри!
Христос народився!
Я дякую, Владико, за Ваше привітання, за правильні слова, що стосуються сутності нашого свята Різдва Христового. І дійсно Різдво Христове – це насамперед виявлення Божественної любові до свого творіння, тобто людини. Бо якби Бог не любив людину, людей, яких Він створив, то Він би не став принижувати Себе до такого стану, а якраз любов звела Сина Божого з висоти до такої низькості, тобто що Він народився в яслах, де народжуються тварини. Не в царських палатах, а в тваринних яслах, і це Творець.
І що звело Сина Божого з такої висоти до такої низькості? Любов. Якщо ми зануримося в сутність свого життя, в сутність вічного життя, то воно полягає в любові. Там, де любові нема, там нема ні блаженства, ні щастя, ні миру, ні радості. І тому, коли Господа запитували: «Яка головна Заповідь?» Головна Заповідь полюбити Господа Бога і полюбити свого ближнього.
Ось ми хочемо всі в Царство Небесне, хочемо отримати блаженне життя, а для того, щоб отримати це блаженне життя треба любити. Чому любити треба? А тому, що Царство Небесне, Царство Боже – це Царство любові. Хочеш блаженствувати – люби. А не хочеш любити, не можеш – в Царстві Небесному не будеш. І тому Ісус Христос і вимагає від нас любові. До кого? Любові до ближніх. На перше місце ставить любов до Бога, а полюбити треба спочатку ближнього. Чому? Апостол каже: «Якщо ви не любите того, кого бачите, то як ви можете полюбити того, кого ви не бачите?» Тобто спочатку треба здобути любов, в серці і в душі, а потім ця любов буде зростати.
Зароджується вона, ця любов в сім’ї. Спочатку між чоловіком і жінкою. Чому Господь сказав Адаму: «Не добре бути чоловікові одному?» Чому не добре? А тому, що нема кого любити. А людина створена для любові і тому любов зароджується в сім’ї між чоловіком і жінкою, а потім між дітьми і батьками. І тому сім’я є джерелом любові. Далі, коли ця любов у людини є в серці, то вона може розповсюджуватися і на ближніх, а в кого любові в серці нема, той не може любити ближнього. Ну як він може полюбити, якщо в нього нема в серці любові? Не може. Тому любов треба виховувати в собі, в своєму серці, в своїй душі. Але яким чином? По-перше: через співстраждання. Ось якщо ви почнете вивчати, що впливає на любов, то це страждання іншої людини. Ось коли ви бачите, що людина страждає, то у вас виникає почуття співстраждання як у того самарянина. Самарянин, коли побачив людину, яка потрапила в руки розбійників, ось тоді він виявив свою любов, а коли він не бачив цього, то він любові своєї не виявляв. І тому не треба, дорогі браття і сестри, скаржитися на скорботи, не треба скаржитись. Тому що скорботи викликають в наших серцях співстраждання, а співстраждання це і є виявлення любові, але не тільки співстраждання викликають і підсилюють в наших серцях любов, підсилює любов і добро, яке ми звершуємо. Ось коли ви бачите людину, яка любить, чинить добро, у вашому серці викликається любов до нього. Чому? А тому, що він чинить добро. І це добро викликає і підсилює любов. А коли ви бачите людину, яка чинить зло, то ви не можете любити зло, воно викликає у вас відразу, а добро викликає любов. І тому нам треба, щоб підсилювати любов і в самому собі, і в суспільстві, – чинити добро і треба співстраждати. І коли ми не хочемо цього робити, то Господь створює нам умови, в яких ми змушені виявляти або байдужість, або навпаки співстраждати.
Ось війна ця, яка йде з одного боку це є зло, тому що всяка війна є зло, а ось результати можуть бути добрими, тому що через страждання в людських душах виявляється співстраждання. Співстраждаємо ми до тих, хто захищає нашу Батьківщину, нашу землю? Співстраждаємо. Допомагаємо? Допомагаємо чим можемо. Але навіть той, хто не може нічим допомогти, багато й таких серед нас є, але в душі своїй співстраждає, тому і ця людина виявляє любов, бо як говорить святий Іоан Золотоустий, що Господь цінує не тільки діла, але й наміри цінує.
Тому, дорогі браття і сестри, головне чого ми повинні досягти в земному житті – це зберегти і примножити в своїх серцях любов. Ось якщо ми цього досягнемо, звичайно треба мати віру, бо без віри догодити Богові не можливо. Так ось при умові віри треба мати любов і якщо буде у наших серцях любов, то тоді Царство Боже забезпечене нам і вічне блаженне життя. Чому? Тому що Бог справедливий: не може Бог покарати людину, яка любить. Не може тому, що Він сам виявив любов до людини. То як Він може покарати людину, яка любить? І духовне життя якраз полягає в цьому, щоб виховувати в серці і в душі любов до людини, а насамперед до ближніх своїх, а потім вже й до всіх, так само і до всіх народів, бо Господь не обмежує любов любов’ю до свого народу і в приклад привів самарянина, який належав до іншого народу. Але інший народ просто полюбити тільки тоді, коли ти свій народ любиш. А коли свій народ не любиш, то значить у тебе немає любові і тому ти ніколи не полюбиш інший народ. Різдво Христове нам нагадує про це.
Чому ми кожного року святкуємо Різдво Христове? Христос народився один раз, а чому ми щороку згадуємо? А для того, щоб воно пробуджувало в наших серцях те, заради чого народився Син Божий у Вифлеємській печері, для цього згадуємо.
І крім того треба ніколи не забувати: ми всі в тяжких обставинах, правда завжди перемагає, добро завжди перемагає. Не може зло перемогти добро – ніколи. І чому ми так впевнені в нашій перемозі? А тому що правда з нами, а раз з нами правда, з нами добро, значить і перемога з нами, іншого не може бути. В історії не було такого, щоб перемогло зло. Зло перемагає, але тимчасово. Тимчасово перемагає як і Гітлер, тимчасово перемагав, а закінчив – застрілив сам себе, повна поразка. Так і тут, на Донбасі, не ми напали на Росію, не ми свої війська до них направили, а Москва направила і війська свої, і військову техніку на чужу землю, хіба вони справедливо чинять? Не справедливо. А раз не справедливо, то поразка їм забезпечена, нехай вони про це знають, тим більше вони християни. Християни, нехай пам’ятають про свою відповідальність як християн, бо Господь сказав: «Раб, який знав волю Господаря Свого», а вони знають волю Господаря, – буде битий багато. Тому вони будуть биті багато за те, що порушили Заповідь про любов до своїх братів. Вони ж називають себе старшим братом. А чому ж як «старший брат» «молодшого брата» знищують?
Все це, дорогі браття і сестри, навіває нам це свято Різдво Господа нашого Ісуса Христа, Який прийшов визволити нас від гріха і від смерті, тому ми й прославляємо Його.
Христос народився!”
Після многоліття Патріарха Філарета співом колядок привітали діти недільної школи Володимирського собору. Святійший Владика подав благословення віруючим, а дітки ще й отримали солодкі подарунки.
{gallery}//2017/01/pryvit{/gallery}