“У гробі тілом, у пеклі душею, як Бог, в раю ж з розбійником, і на Престолі був Ти, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, Неописанний”.
“У гробі тілом, у пеклі душею, як Бог, в раю ж з розбійником, і на Престолі був Ти, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, Неописанний”.
(Тропар Пасхи на часах)
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Дорогі браття і сестри!
У той час, коли тіло Ісуса Христа спочивало у гробі, Своєю душею Він сходив до пекла – як Бог і Переможець смерті. З пекла Христос звільнив усіх, хто мучився там у чеканні Спасителя. У пеклі були ув’язнені всі, хто помер, – від першої людини, Адама, до останньої перед зішестям туди Спасителя. Врата раю були зачинені для всіх, поки не здійснилося спокутування людського роду, поки Спаситель не постраждав, не помер на хресті й не воскрес з мертвих.
З якою радістю кинулися до Нього всі душі, які померли з вірою і очікуванням Його пришестя. Всі, хто увірував, були звільнені від мороку й уз пекла. Тому Церква вчить, що пекло стало порожнім після зішестя туди Переможця смерті й пекла. Апостол Павло в радості промовляє: “Смерть! Де твоє жало? Пекло! Де твоя перемога?” (1 Кор. 15: 55). Диявол, споконвічний ворог роду людського, втратив свою здобич, втратив свою владу і сам був зв’язаний силою Христа Спасителя.
Тепер для тих, хто вірує в Ісуса Христа і живе за вірою, після смерті відкрито Царство Небесне. Слово Спасителя “де Я, там і слуга Мій буде” в точності виконується. Душі благочестивих християн і тих, хто до смерті покаявся у своїх гріхах, удостоюються блаженства у Царстві Небесному. Але це блаженство залишається неповним до загального воскресіння, коли душі померлих з’єднаються зі своїми тілами.
Віра у загальне воскресіння померлих породила звичай здійснювати поминання померлих у храмі й на могилах у понеділок і вівторок, починаючи з Фоминої неділі. Він бере початок з найдавніших часів. “Для чого отці наші встановили збиратися нам на кладовищі? – запитує св. Іоан Золотоустий. І відповідає: – Тому, що сьогодні Ісус Христос зійшов до мертвих”.
З цих слів вселенського учителя, який жив у IV – на початку V ст. видно, що звичай поминання померлих після Пасхи дуже давній.
Сенс ходіння на кладовища до могил померлих полягає в тому, що ми поспішаємо поділитися радістю Воскресіння Христового з нашими померлими. Тому ми кладемо на їхні могили крашанки або писанки – ці символи воскресіння. Спонукувані любов’ю до своїх померлих, близьких за кров’ю та вірою, християни посилюють свої молитви за них до воскреслого Христа. В пам’ять про померлих християни супроводжують свої молитовні поминання милостинями і ділами благодійництва. Як багато християнської любові у цих молитвах про померлих братів і сестер – любові, яка, за ап. Павлом, простягається за межі земного життя! Там, на могилах, християни відчувають себе ближче до своїх померлих батьків, матерів, братів і сестер. На могилах яснішими стають спогади про них, живіше б’ються любов’ю до них серця і гарячішою буває молитва. Могили близьких серцю є для живих священним місцем, яке з благоговінням охороняється і оберігається. Могили можуть сказати багато повчального для живих. Вони красномовно нагадують про швидкоплинність земного життя, про неминучість для всіх людей смерті й про нашу небесну вітчизну. Тут сильніше відчувається необхідність виправити гріховний спосіб життя і потурбуватися про вічність.
Пасхальне поминання померлих дає привід звернути увагу на помилку тих християн, які вважають за непотрібне і даремне молитися за померлих. Ця помилка є результатом поверхового знання християнства. У Святому Письмі Ісус Христос ясно каже, що “Бог не є Бог мертвих, а живих” (Мф. 22: 32). А це означає, що коли живі моляться за живих, то хто може заборонити їм молитися за померлих, які перед Богом живі.
Не меншою помилкою є недостойна поведінка віруючих і невіруючих на могилах померлих. Нерідко бувають випадки, коли замість молитви на могилах відбувається звичайне пияцтво. Таке поминання не приносить користі ні померлим, ні живим.
Православні християни не повинні забувати, що вони приходять на могили своїх близьких помолитися за них і виявити до них свою любов. Не будемо, дорогі браття і сестри, оскверняти благочестиві древні православні звичаї недостойною поведінкою на священних могилах наших померлих!
З якою радістю кинулися до Нього всі душі, які померли з вірою і очікуванням Його пришестя. Всі, хто увірував, були звільнені від мороку й уз пекла. Тому Церква вчить, що пекло стало порожнім після зішестя туди Переможця смерті й пекла. Апостол Павло в радості промовляє: “Смерть! Де твоє жало? Пекло! Де твоя перемога?” (1 Кор. 15: 55). Диявол, споконвічний ворог роду людського, втратив свою здобич, втратив свою владу і сам був зв’язаний силою Христа Спасителя.
Тепер для тих, хто вірує в Ісуса Христа і живе за вірою, після смерті відкрито Царство Небесне. Слово Спасителя “де Я, там і слуга Мій буде” в точності виконується. Душі благочестивих християн і тих, хто до смерті покаявся у своїх гріхах, удостоюються блаженства у Царстві Небесному. Але це блаженство залишається неповним до загального воскресіння, коли душі померлих з’єднаються зі своїми тілами.
Віра у загальне воскресіння померлих породила звичай здійснювати поминання померлих у храмі й на могилах у понеділок і вівторок, починаючи з Фоминої неділі. Він бере початок з найдавніших часів. “Для чого отці наші встановили збиратися нам на кладовищі? – запитує св. Іоан Золотоустий. І відповідає: – Тому, що сьогодні Ісус Христос зійшов до мертвих”.
З цих слів вселенського учителя, який жив у IV – на початку V ст. видно, що звичай поминання померлих після Пасхи дуже давній.
Сенс ходіння на кладовища до могил померлих полягає в тому, що ми поспішаємо поділитися радістю Воскресіння Христового з нашими померлими. Тому ми кладемо на їхні могили крашанки або писанки – ці символи воскресіння. Спонукувані любов’ю до своїх померлих, близьких за кров’ю та вірою, християни посилюють свої молитви за них до воскреслого Христа. В пам’ять про померлих християни супроводжують свої молитовні поминання милостинями і ділами благодійництва. Як багато християнської любові у цих молитвах про померлих братів і сестер – любові, яка, за ап. Павлом, простягається за межі земного життя! Там, на могилах, християни відчувають себе ближче до своїх померлих батьків, матерів, братів і сестер. На могилах яснішими стають спогади про них, живіше б’ються любов’ю до них серця і гарячішою буває молитва. Могили близьких серцю є для живих священним місцем, яке з благоговінням охороняється і оберігається. Могили можуть сказати багато повчального для живих. Вони красномовно нагадують про швидкоплинність земного життя, про неминучість для всіх людей смерті й про нашу небесну вітчизну. Тут сильніше відчувається необхідність виправити гріховний спосіб життя і потурбуватися про вічність.
Пасхальне поминання померлих дає привід звернути увагу на помилку тих християн, які вважають за непотрібне і даремне молитися за померлих. Ця помилка є результатом поверхового знання християнства. У Святому Письмі Ісус Христос ясно каже, що “Бог не є Бог мертвих, а живих” (Мф. 22: 32). А це означає, що коли живі моляться за живих, то хто може заборонити їм молитися за померлих, які перед Богом живі.
Не меншою помилкою є недостойна поведінка віруючих і невіруючих на могилах померлих. Нерідко бувають випадки, коли замість молитви на могилах відбувається звичайне пияцтво. Таке поминання не приносить користі ні померлим, ні живим.
Православні християни не повинні забувати, що вони приходять на могили своїх близьких помолитися за них і виявити до них свою любов. Не будемо, дорогі браття і сестри, оскверняти благочестиві древні православні звичаї недостойною поведінкою на священних могилах наших померлих!
Амінь!
Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет