Жидачівська ікона Пресвятої Богородиці

Львівський мистецтвознавець Володимир Вуйцик, досліджуючи Жидачівську ікону у 1980-90 рр., назвав її «Жидачівська Оранта» і стверджував, що в іконографічному плані вона є унікальною і єдиною пам’яткою такого типу в українському середньовічному малярстві

Львівський мистецтвознавець Володимир Вуйцик, досліджуючи Жидачівську ікону у 1980-90 рр., назвав її «Жидачівська Оранта» і стверджував, що в іконографічному плані вона є унікальною і єдиною пам’яткою такого типу в українському середньовічному малярстві.
Датою написання ікони можна вважати 1406 рік, а її автором ієромонаха Веніаміна. Іконописець, можливо, походить із балканських країн і був знайомий із Орантою на мозаїці Софії Київської (ХІ ст.) і Ярославською Орантою (ХІІ ст.). Саме ці древні ікони стали праобразом Жидачівської Оранти.
Жидачівська ікона виконана темперою на одній суцільній дошці без шпуг. Її розміри 144 х 75,5 см., а товщина дошки 38-40 мм. Богоматір на іконі зображена в повний зріст у строго фронтальній позі з піднятими руками, як на мозаїці Софії Київської. У складах мафорія на грудях Богоматері поміщено погрудне зображення Дитяти Христа Спаса, який лівою рукою підтримує сувій, а правицею іменословним жестом благословляє.
До цього часу невідомо коли і який папа Римський чи митрополит оголосив Жидачівську ікону чудотворною та надав відповідну грамоту.
Вперше інформацію про чудотворність ікони і пов’язану з нею легенду надав вчений А. Ш. Петрушевич у своїй Сводній Галицько-Руській літописі. Опис чудес пов’язаних із Жидачівською Орантою стали записуватись у цій книзі з 1750 року під заголовком «Руно орошеное Пречистой Діви Марії чудодійственная благодати роса от чудотворнаго єя образа истікающая в Жидачеві».
Існує легенда, що ікона припливла до Жидачева річкою Стрий і знайшли її біля моста та передали до Святовоскресенської церкви, настоятелем якої був протопресвітер о. Іван Жигалович.
За іншою легендою, величний образ з’явився і засяяв на груші, звідки його взяли до церкви в с. Лисятичах (тепер Стрийського району). З Лисятич ікона дивом повернулась на своє місце.
Коли ікона (десь у 1572р.) була передана до Святовоскресенської церкви, для неї  збудували спеціальну бічну каплицю.
Велика пожежа 14 травня 1888 року знищила майже три чверті міста, в тому числі Воскресенську церкву, побудовану у 1848 році. Чудом були врятовані деякі церковні книги, утвар та чудотворна ікона Богородиці.
Після пожежі святу ікону Богоматері було передано до римського костьолу Успіння Діви Марії.
Тільки через тринадцять років після пожежі парафіяни змогли збудувати прекрасний мурований Храм церкви Воскресіння Господнього і 21 вересня 1901 року урочисто освятили його.
Чудотворну ікону Матері Божої помістили у святилищі за престолом і заслонили образом Непорочного Зачаття. Ще з XVIII ст. благодатну ікону нарядили у дерев’яні малярсько-золочені і посріблені шати та увінчали розкішною металевою короною. Невід’ємним її атрибутом стали коралі.

Як прояв шанування  чудотворного образу з часу повернення ікони до парафіяльної Святовоскресенської церкви з 1752 року проводяться відпусти, на які збиралось багато людей із всієї Галичини. На восьму п’ятницю після Великодня, а з 1948 року у неділю Всіх святих (або у неділю після Зіслання Святого Духа – зелених свят) на відпустовий празник до Жидачева прибуває багато вірних, щоб помолитися перед святинею, возвеличити Пречисту Діву Марію.
Всі, хто отримував оздоровлення чи ласки офірували іконі воти – дари чи коралі. У 2005 році за ініціативи пароха церкви о. Василя Юріва ці воти поміщено у ніші вівтаря з чудотворною іконою.
Ще одним феноменом чудотворної ікони є давнє щорічне вшанування Жидачівського чудотворного образу на празник Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня) у дуброві села П’ятничани Стрийського району біля дерев’яної каплички, де б’є цілюще джерело. Тут колись знаходився василіанський монастир «Стриянець». У 2000 році в капличці помістили копію чудотворного образу Жидачівської Оранти без шат.
Жидачівська Оранта – образ Пресвятої Богородиці з погрудним зображенням Дитяти Христа Спаса та піднятими у молитві руками. Це Та, що молиться за нас, за наше майбутнє, бо Вона заступниця і надія наша.