Свято-Михайлівський Видубицький монастир Києві належить до числа найдревніших і найзнаменитіших православних монастирів на території України. Заснований ще у 70-х рр. ХІ ст. київським князем Всеволодом Ярославичем він швидко став одним з найбільших центрів православної духовності і культури.
Свято-Михайлівський Видубицький монастир Києві належить до числа найдревніших і найзнаменитіших православних монастирів на території України. Заснований ще у 70-х рр. ХІ ст. київським князем Всеволодом Ярославичем він швидко став одним з найбільших центрів православної духовності і культури. Не випадково тут творив ігумен Сильвестр – автор другої редакції «Повесті временних літ». Чимало випробувань випало на долю монастиря і в давні часи, був об’єктом нападів ординців у ХІІІ ст., він занепадає, до того ж на початку ХVІІ ст. ним заволоділи уніати. Відродження монастиря почалося з 1637 р., коли він був повернений православним і ним заопікувався сам київський митрополит св. Петро Могила, а з початком Національно-визвольної війни у 1648 р. до нього стали переходити деякі маєтності католицьких монастирів, гетьмани України постійно помагають йому. Після падіння Гетьманщини монастир знову переживає нелегкі часи, але знову відроджується як Фенікс із попелу. Жовтневий переворот, придушення Росією УНР і панування безбожної комуністичної влади призвели до тяжких наслідків. У 1921 р. обитель було ліквідовано, у 30-х рр. спалено її іконостаси, зруйновано цвинтар…Лише в часи незалежної України Свято-Михайлівський монастир розпочав нове життя, будучи переданим КПЦ Київського Патріархату.
Історія монастиря вивчена далеко не в повному обсязі. Це в першу чергу стосується гетьманських часів, бо в Російській імперії і СССР замовчували українські державницькі традиції, а в СССР до того ж по суті забороняли вивчати історію Церкви.
Щоб ліквідувати цю «білу пляму» відділ пам’яток княжої та козацької доби Інституту української археографії та джерелознавства НАН України розпочав дослідження теми «Джерела до історії Православної Церкви в Україні ХVІ-ХVІІ ст.». Серед пам’яток, які планується вивчити і опублікувати, знаходиться і копійна книга («книга-архів») Свято-Михайлівського Видубицького монастиря ХVІ-ХVІІІ ст.(1). Ця книга подібна до вже виданої копійної книги Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря (2) та деяких інших, але відміну від останньої неупорядкована, складається з десятка зв’язок документів – фасцикулів (всього близько 400 аркушів), несистематизованих за хронологію та географією, як це звичайно робилось в копійних книгах. Дослідження цих документів тільки починається. Але вже видно, що монастир мав маєтності на Корсунщині, Мозирщині, Чернігівщині…Документи, що стосуються корсунських маєтностей, вже опрацьовані і подані нами до друку, а ті, що стосуються Мозирщини знаходяться у процесі опрацювання. Тут пропонуються документи, що стосуються Чернігівщини.
Відповідний фасцикул завершує копійну книгу (аркуші 393-398), написаний каліграфічним почерком однією рукою не пізніше середини ХVІІІ ст. Тут містяться 10 документів 1715-1716 рр. (договір 1716 р. нами не публікується, бо він майже тотожний документу 1715 р.(№ 1): гетьманські універсали і листи (один універсал і два листи Івана Скоропадського, гетьмана у 1708-1722 рр.), лист генерального писаря у 1709-1725 рр. Семена Савича, бобровицького сотника у 1714-1725 рр. Костянтина Василевича (Косташа), договір монастиря щодо горілчаної оренди, три купчі. Згадуються й документи переяславського полковника у 1708-1715 рр. Стефана Томари і гоголівського сотника у 1700 р. Василя Потулинського (Потулицького). Всі вони стосуються монастирської маєтності монастиря, яка тоді знаходилась на території Київського полку: село Ярославка (нині в Бобровицькому районі Чернігівської обл.). Згадуються й сусідні містечка й села: Бобровиця (нині – райцентр Чернігівської обл.), Озеряни, Стара Басань (нині – села Бобровицького району). Листи були адресовані о. Лаврентію Горці, ігумену монастиря у 1713-1719 рр. і дозволяють поглибити наші знання про його роль на цій посаді. Зазначимо, що Горка був вихованцем Києво – Могилянської Академії та її викладачем, визначним поетом, драматургом, перекладачем і філософом, другом Феофана Прокоповича, Якова Марковича, Гавриїла Бужинського, Гедеона Вишневського, Феофілакта Лопатинського та інших релігійних та культурних діячів України кінця ХVІІ – першої половини ХVІІІ ст., єпископом Астраханським й Терським (1723-1727), Великоустюзьким і Тотемьким (1727-1731), Рязанським (1731-1733), В’ятським і Великопермським (1733-1737). Купчі простих козаків і священика проливають світло на господарське життя монастиря, зокрема зайвий раз заперечують стереотип про здирництво монастирів, які нібито незаконно збагачувались, до того ж є важливим джерелом з історичної географії, бо фіксують місцеву часом забуту топоніміку. Слід відзначити, що листи гетьмана, генерального писаря й сотника старшини до о. Лаврентія Горки засвідчують той факт, що монастир сам ставав інколи об’єктом посягань з боку старшини, зокрема київського полковника у 1712-1742 рр. Антона Танського, за яким тяглося багато скандальних справ. Договір монастиря з євреєм Леськом щодо горілчаної оренди цікавий уже тим, що укладався з юдеєм (ще один факт, який суперечить міфу про антисемітизм українців і церковних ієрархів). Цим не вичерпується значення наведених документів. Досить сказати, що документи козацької старшини цінні вже тому, що дозволяють поповнити «Український Дипломатарій ХVІ-ХVІІІ ст.».
Таким чином, документи, які наводяться нижче, є цінним історичним джерелом і проливають світло на життєдіяльність монастиря на початку ХУІІІ ст. і його ігумена о. Лаврентія Горки. Публікація даних джерел, яка нині пропонується, сподіваємося буде корисною не тільки науковцям, а й широкій читацькій масі, особливо тим, хто цікавиться історичним минулим Свято-Михайлівського Видубицького монастиря. Про правила видання документів ХVІ -ХVІІІ ст. ми вже не раз писали, тут тільки скажемо, що ми спиралися на правила, розроблені Ярославом Дзирою (3). Відзначимо тільки, що копіїст не завжди вирізняв літеру «й», подаючи її як «и». Ми зберегли цю особливість орфографії документів.
Примітки:
1)Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського.-Інститут рукописів. -Ф. 160.-№ 325.
2)Документальна спадщина Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві ХVІ-ХVІІІ ст.-К., 2011.
3)Літопис Самовидця.-К., 1971.-С.40-42.
* * *
№ 1
1715, червня 30.- Київ. – Договір Свято-Михайлівського Видубицького монастиря і євреєм Леськом щодо горілчаної оренди в с. Ярославці.
«Аренда на шинк в Ярославці року Бжого тисяча сімсот пятнацятого мсця июня дня 30.
Відомо чиним сим нашим писаннем, кому о том відати будет належало, тепер и в потомные часы, иж пустилисмо в аренду, Леску прозиваемому жидку, жителеви и подданому нашому літковскому выдубицкому шинк горілчаный, в селі нашом выдубицком, прозиваемом Ярославці, опроч кануну о Стой Покрові бываемого, а пиво в том же селі продавати собі на двор наш вымовляем. А проч едного кануну и опроч пива, пустилисмо в аренду шинк горілчаный, то ест горілку простую и аковитую и мед ему ж. Леску, в селі нашом продавати позволилисмо на еден рок (который зачинается от дня нинішнаго вышписаного и кончитися мает того ж дня и мсца приидучого року) за певную суму, за сто талярей доброи монеты. А отдаване сумы грошовой так на дві части розкладам: зараз при початку року при одобранню сеи интерцизы повинен мененый арендар половину сумы, то ест золотих полтораста отдати, а другую половину по Бгоявлении днем перед всеидною міет до мнстра привезти и уиститися. Ту же докладаем если бы (не дай Бже чого) міла ему в чом або от козаков, або от наших подданых діятися кривда, або перешкода, повинни будем для обороны давати ему помощи. Також варуем жебы ніхто з подданых наших ярославских не важился на весілле, чили на крестины, чили на иные значные учты на стороні без відома его, Леска, арендара нашого, напитку брати. А он, Леско, повинен будет подданым нашим на значную их потребу дешевше осмаком кварту, нежели иным людем продавать. А ежели бы кто з подданых наших важился потаемне в дому своем люб чужом напиток шинковати таковым сроgого карання не уйдет и вину заплатит талярей десять до мнстра нашого выдубицкого, також и на его, Леска арендара, талярей десять. Тилко ж и то варуем, абы в аренді напиток добрыи слушною мірою и ціною давано. Тое теди все постановение наше для лучшой певности, и для лучшого даня віры при печати мнстрскои велілисмо ему на писмі подати.
Діялося в мнстру нашом в Стом Михайловском Выдубицком киевском року мсца и дня вышписаного.
Иеромонах Лаврентий Горка, игумен мнстра Сто Михайловского Выдубицкого киевского зо всею в Хсті братиею.
Иеромонах Гавриил, намісник.
Монах Никодим, економ.
Иеромонах Венедикт Полатный.
Июля 1 при одобраню интецизы дал зараз за погода пн Леско арандар золотих полтораста. При докончаню року знову отдал полтораста золотих и так во всем уже известился».
(НБУ.-ІР.- № .-Арк. 393-393 об. – Копія середини ХУІІІ ст. Наприкінці документу намальоване коло, яке мало символізувати місце печатки, а також запис: «С подлинным сводил иеромонах Иларион»)
№ 2
1716, липня 5 (червня 24). – Купча Павла Дубини.
Я, Павел Дубина, що прошлого року в Літках словісно приговорилем, тоеж и тепер доброволне писмом оутверждаю, иж гай муй отцевский в Клину, едучи до Шаповала будучий, его млсти отцу Лаврентию, игумену выдубицкому, и братии его вічнимы часы отдалем и отдаю в заміну за коня манастирского, и не маю ані я сам, ані теж кто з кревных моих, близких и далеких, николи в гай оный втручатися, под утратою всей худобы. А я, яко не уміючи писати, покладаю крт святый + Павел Дубина.
Я,иереи Алексеи, устне прошоный от Павла Дубини подписания руки .
Я, Гаврило Иесифович, дяк ярославский, устне прошоный руку подписал.
(НБУ.-ІР.- № .-Арк. 394 об. – Копія середини ХVІІІ ст. Тексту передує заголовок зроблений на півуставом: «Карта на гай Дубинин в Клину, идучи до Шаповала, будучий в заміну за коня монастирем выдуб[ицким] даный. Року 1716 мсца юня числа 24». На полях зроблено запис: «С подлинног[о] сводил иеромонах Иларион»
№ 3
1716, липня 13 (2). – Купча ярославського священика о. Олексія.
«Я, иерей Алексій, пресвитер ярославский, відомо чиню сим моим писаннем иж по смрти небощика Леска Тумка, одержалем был гай Тумков, в березі над річкою, низше млына Шаповалового зростаючий. Который гай Мария, жона Лескова Тумкова, доброволне отдала мні была на сорокоуст на поминание мужа свого, покойника Леска Тумка, и заводила мене в гай оный з людми зацними, з Федором Гайдуком, наказним отаманом, и з Апанасом Долгополом, ктитором нашим, и з Микитою Химиченком, и з Андріем Харченком, родним братом Лесковой Тумковой, и з Стефаном старшим сином небощика Леска Тумка; а поневаж такая вышла установа от преосвященного архипастира нашого, жебы сщенник имінии нерухомих не важился за дшу на поминание или яким иншим способом собі отбирати, теды я, иерей Алексий, гаю вышписаного его млсти гсдну отцу Лаврентию Горці, игумену ншому видубицкому, яко поссесорови Ярославки уступую и уступилем, и в вічную поссесию отдалем, а на сорокоуст за небощика Леска Тумка гроши от рук того ж его млсти отца игумена взялем в мнстиру Видубицком киевском року и дня вышписаного.
Иерей Алексій Иесифович рукою власною.
(НБУ.-ІР.- № .-Арк. 393 об. – Копія середини ХVІІІ ст. Тексту передує заголовок зроблений на півуставом: «Карта от отца Алексія, свщенника ярославского, на гай низше млина Шаповалового понад берегом зростаючий. Року Бжого 1716 юля дня 2». Наприкінці документу зроблено запис: «С подлинным сводил иеромонах Иларион»)
№ 4
1716, липня 30(19).- Купча Василя Реви.
Я, Василий Рева, старобасанский, чиню відомо в сем моем писании, иж дарую поле, нив три, на обител стую отцу Лаврентию, игумену выдубицкому, из братиею его, а тое поле, лежачее в усти Бобровици, и в сагу не буду от сего року интересоватися, ані з кревних, дабы нихто не важился як саги, так невя, упоминатися, на що и писание сие даю на себя. А за тее честный оц игумен велел ему пенкув (?) накопати. Я, Василий Рева, подписую, крст + святий кладу».
(НБУ.-ІР.- № .-Арк. 395. – Копія середини ХVІІІ ст. Тексту передує заголовок зроблений на півуставом: «Карта Василя Ревы на тры нивы в Басанщині и на сагу».)
№ 5
1716, липня 30(19).- Бобровиця. – Лист бобровицького сотника Костянтина Василевича до Лаврентія Горки, ігумена Свято-Михайлівського Видубицького монастиря.
«Высоце в Бгу превелебный мсц отче игумен видубицкий.
Мой велце премилостивый добродію.
Любо то не сподобилемся поклонитися превелебности вшои по желанию моем, будучи на тракті, а звлаща за тим вимираюся, и отпроважалем архиерея Бжого, ясне в Бгу преосщенного его млсти архиепископа митрополита киевского, и за тое прошу превел[ебности] вшои о прощение на мене. слугу своего, бо гди ж мні ніхто не дал знат як проихали превел[ебность] ваша через містечко наше. При сем же доношу відати превел[ебности] вшои, иж будучи в мене староста озерански и я питался его, чи не можна бы трави где укосит, и он слугу моего завюл за траву с косарами моими, и я послал слугу своего до отца городничого ярославського, ознаймуючи где косит заведено и отц городничих, выехавши до косарів, и хотіл зогнат ис травы, и я, там же будучи совокупно с отцем городничих, міл розговор, иж я не сам казал там косит и не привлащаю до себе того gрунту, и отц городничих, відечи, иж я не самоволием там стал косит и не казал зганят косаров, и я за тое прошу покорне прев[елебности] вашои, иж я не естем пудступцею монастиревы, але подлецаюся наинижшим и от сего часу не буду жаднои перепони чинит, яко и не чинилем. А при сем зостаю назавше превелебности вашой, моему премилостивому добродіеви слуга наинижши, Константин Василиевич, сотник бобровицки. З Бобров[ици] июля 19 року 1716.
При сем же докладаю превел[ебности] вашои, иж пишет до мене отц городничий ярославский, и хочет сіно забрат, о що и повторе прошу превел[ебности] вшои вшего благословения, жебы того сіна не брано, а я за дознаную ласку, отримавши от превел[ебности] вшои, субмітуюся во всяких оказіях отслуговати, и прошу отписочки до отца городничого, если будет ваше благословение сторони сіна.
(НБУ.-ІР.- № .-Арк. 395-395 зв. – Копія середини ХVІІІ ст. Тексту передує заголовок зроблений півуставом: «До отца Лаврентия Горки писаны. Лист пна сотника бобровицкого екскузуется, же почал косити коло Чорного кургана и gрунтов тых собi не привлащает”)
№ 6
1716, вересня 13(2).- Лист гетьмана Івана Скоропадського до Лаврентія Горки, ігумена Свято-Михайлівського Видубицького монастиря.
«Превелебный в Бзі мсці отче игумен мнстра Видубицкого.
Мой велце ласкавый отче и приятелю.
Вичитавши мы з листа вашой превелебности жалобливое на пна Василя Танского донесене, же он на степу, до села Ярославки здавна належном, позволивши оного половину сотникови бобровицкому через свого старосту озерянского одвести казал, скосивши сіно, забрати, а особливе сам там же на пахатних полях ярославских самовластне и ґвалтом наехавши, килкадесят коп збожа подданих монастирских жителей ярославских, же веліл взяти и запровадит оное до своей маетности, села Озерян; пишем наш до его доволно упоминателный лист, грозно приказуючи, иж бы он так тое забраное собою сіно и збоже до обытели всеконечне возвратил, яко и вперед до тих полюв и степу найменшого не мів интересу, на якие мы для спокойнішого вперед того кгрунту уживаня, так уже и на подсусідки козацкие в маетностех монастирских мешкаючи, навертаючи оних до обытели вашой превел[ебности] в совершенное и цілое прислушание, иж бы также оні в кгвалтовних всяких нуждах подданим монастирским именно нуждах подданим монастирским именно в вистатченю подвою, в кормленю драгунов, и в видачи на компанію місячного, и в прочих прилучаючихся потребах чинили помощ, на прошение превелебности вашои велілисмо видати наш універсал, який до превелебности вшой тут же посилается, где и тое казалисмо обваровати, жебы козаки подданих монастирских, если бы який похотіл, удаляючис од посполитой тяглости, в козацтво, тиснутися жадною мірою не важилися приймати; взглядом зас гребелки на річці Смердлику найдуючойся, жебы обадва береги з хмизником там и нивам будучим до обытели вшои превелебности в владіние ствердити, не можем тепер нашого на то видати універсалу, але первеи разві бы треба совершенно розвідать, если там з людзким яким не будет укривженем и витиском, поневаж як разсудилисмо, вичитавши лист и покойного Томари, полковника переяславского, до вашой превелебности писанний, же он и господар будучи в своем полку, а не позволил превелебности вашои того хмизнику до обытели в область приняти, леч откладав на далшое о том разсмотрение. А що ваша превелебность просиш нас о уволнение всіх маетностей монастирских од станции подлуг монарших грамот и привилеов королевских, о яких в листі своем превелебность ваша наміняєш, на тое виданних, теди сам превелебност ваша разсуди, если возможно в нинішное трудное время тому статися, ибо и ваша ж превелебность можеш тое добре відати, же тепер нічий, навіть и наши гетманские маетности, не сут од станции свободи.
Предлагаем и за тим молитвам превелебности вшой полецаемся .
Вшои превелебности зичливий приятел Иван Скоропадский, гетман Войска его црского пресвітлого влчества Запор[озкого].
Глухов, септевр(ия) 2 року 1716.
В Бгу превелебному его млсти отцу Лаврентию Кгорці, игуменови монастира стого Михайловского Выдубицкого киевского, моему велце ласкавому отцу и приятелеви, подати».
(НБУ.-ІР.- № .-Арк. 396-396 зв. – Копія середини ХVІІІ ст. Тексту передує заголовок зроблений півуставом: «Лист гетманский о степу и полях ярославських, що коло Чорного кургана, о подсусідках, о мужиках, абы в козацтво не вписовалися. О гребелці, о нивках и хмизах за гребелкою и о уволненю от станций.” На полях запис того часу: «С подлиним сводил иеромонах Иларион»)
№ 7
1716, вересня 12 (2).- Глухів. – Лист гетьмана Івана Скоропадського до київського полковника Антона Танського.
«Мои ласкавий пне Танский.
З немалим жалем писал до нас превелебный его мл. оц. игумен мнстира Видубицкого, прекладаючи, что в. мсть, не знат з якой причини веліл, что чрез своего озеранского старосту сотникови бобровицкому степу до села Ярославки, маетности тоеиж обители Видубицкои належнои около якогос Чорного кургана будучого, отвести половину, и позволилес ему оный скосити и сіно забрати казал, надто в. мст сам там же на ярославских полях пахатних оружейно и gвалтовне наехавши, самовластне велілесь кількадесят коп збожа людзкого того ж монастира подданых жителей ярославских же взяти и запровадит оное до своеи маетности Озеран, произносячи еще од себе и похвалки в смерт законников забивати, о чом хочай его превел[ебност] отц игумен до в. мсти писал и мунімента на той степ и поля для обявления ему посилал, просячи о поверненне того забраного сіна и збожа. а именно лист небощика Томари, полков[ника] переясл[авского], до сотника басанского з тим повелением писаный, чтоб его сотні обывателі, до якой и село Озеране, маетност в.мстина прислушает. жадного не иміли до тых полюв и степу вступу и інтересу; однак в мст нічого того возвратити не похотіл. Прето мы не помалу тому мусимо удивлятися, од колы б в. мсти такая зухвалост и самоволне уростало, якое тепер в. мст од себе являєш, же не доволствуючися тими gрунтами, яких и первый державца села Озеран спокойне заживал, чужие еще собі привлащаеш добра, а так то нам всегда тое як видим, если кому яковый висвідчимо респект, нічим иншим на потом, але единими клопотами и турбациею нагорожается, чого ради пилно напоминаем, абыс оставивши и занехавши тую свою непотребную дерзость, непремінно так помянутое сіно все возвратил, яко им збоже собою gвалтовне забраное, казал воспят подданым обытели стой всеконечне поворочати, и впред того степу и пахатных полюв ярославских около Чорного кургана як виже намінено будучих, а до того села Ярославки маетности манастырской належних, жадною мірою не интересовался. Поневаж уже той степ и поля, яко з многих свідетелств на писмах изображенных порозумілісмо границею еще за антцессора нашого до села Ярославки отведени и отмежованы, на якие мы тепер в потвержене и універсал наш казалисмо выдати предлагаем.
В. мсти ласкавый Иван Скоропадский, гетман Войска его црского пресвітлого велич[ества] запор[озкий]. З Глухова септевр[ия] 2 року 1716 дня».
Взглядом сего интересу доносил нам пн писар войсковой енералный, еще попервом в. мстином наперед сего листовном предложеню, же якобы в. мсть тых тилко кгрунтов держишся, якие до Озеран належат, леч тепер увідомилисмося з жалобливого донесеня его млсти отца игумена, что в мсть оружеино и кгвалтовне набігши пашню и сіно позабирав, и аж по Чорный курган поки до села их Ярославки опреділено, поля заихав, теди неслушне так діетъся, поневаж треба было первеи людми розискати, а не так кгвалтом чужое заездить од чого вперед вмст хоти унятися.
(НБУ.-ІР.- № .-Арк. 396-396 зв. – Копія середини ХVІІІ ст. Тексту передує заголовок зроблений півуставом: «Надпис того ж гетманского листу: «Моему ласкавому пну Василию Танскому, знатному товаришеви войсковому подати». Перед останнім абзацем зазначено: «Цедула гетманская до того ж пна Василя Танского»).
№
1716, вересня 14(3).- Глухів. – Універсал-наказ гетьмана Івана Скоропадського.
«Его црского пресвітлого влчства Войска Запорожского гетман Иоанн Скоропадскии.
Пану полковникови киевскому его полковою старшиною, особливе пном сотникам бобровицкому и басанскому з их урядами и всім кому о том відати будет належало сим нашим ознаимуем універсалом, иж превелебный в Бгу его млст оц Лаврентий Кгорка, игумен монастира Сто Михайловского видубицкого киевского з братиею, жалобне доносил нам, что пн Василь Танский, знатный товариш войсковий, втрутившися самоволне в одмежованый преділ степу сінокісного, и пахатних, около Чорного кургана, полюв, до села Ярославки маетности их обытели видубицкой, не тилко сам кгвалтовне наехавши, на тих же полях килкадесят коп збожя забрал, але еще и сотникови бобровицкому через свого озеранского старосту позволил половину того степу одвести, и сіно также веліл забрати, якие поля и степ, же здавна еще за антецессора нашого и за нашои уже власти гетманскои до помянутого села Ярославки належали и тамошние жители спокойне по сеи час о них уживали, были нам презентовани от его превелебности отца игумена и свідителства од староствующих там прежде на писмах изображенние, а именно лист Василия Потулицкого, сотниковавашего в Гоголеві, виражаючи в себі границу тих пахатних полюв и степу, чрез него ж з повеления антецессора нашего учиненню до преречоной Ярославки, и з единой сторни по Чернии курган, а з другой по шлях Басанский, з третой зас по дорожку з Бобровиц до Ярославки лежачей отведенную. Такъже и другии лист Богдановского, нинішнего дозорци нашого евминского, тую ж власне границу подтвержаючий, особливе и покоиного Томари, полковника переяславского, до сотника басанского з тим запріщением, писаний лист, жебы сотні его обыватели до помененного степу и полюв жадного не міли интересу и просил у нас на той кгрунт для твердшого и спокойнішого в далшии час владіния подтвержателного універсалу. Теди мы, гетман, принявши его превелебности отца игумена слушное прошение, яко помянутому пну Танскому самоволний таковии поступок зганили, и особним нашим листом приказали ему забранное збоже и сіно до обытели возвратити, и впред до преречоного кгрунту жадного иміти вступу запретили. Так сим нашим універсалом оний, як ся міет в своем ограниченю, в зуполное обители стой ствержаючи владіние, грозно упоминаем, абы ніхто жадною мірою до того кгрунту, з границею, як вишей зображено. до Ярославки отведеного, особливе обыватели сотень Бобровицкой и Басанскои, так же и сами помянутая старшина пн полковник и сотники, втручатися не дерзали. Особливе тут же приказуем, абы подсусідки козацкие в маетностех монастирских мешкаючи, иміли свое прислушание до обытели стой, а подданым монастирским в прилучаючихся также кгвалтовних и гсдрственних и войскових нуждах в вистатченю подвод, кормленю драгун, и выдачи на компанію місячного без отречения чиним помощ.
Где того накріпко варуем, абы козаки там же в маетностех жиючие, жадного такового, хто бы з власних подданых монастирских ухиляючися од посполитой тяглости, похотіл в козацтво тиснутися, отнюд приимати не важилися, реиментарско и повторе повагою сего нашого універсалу упоминаем. Дан в Глухові септевр[ия] в року 1716.
Звыш менованный гетман рукою власною».
(НБУ.-ІР.- № .-Арк. 397-398. – Копія середини ХVІІІ ст. Тексту передує заголовок зроблений півуставом: ««Универсал гетманский на поля и степ ярославские до самого дворца опреділеные з границею по Чорный курган по шлях Басанский и по дорожку з Бобровиці до Ярославки лежачую и на подсусідки козацкие и на всі мужики монастирские, абы их в козаки не примано». Фрагмент тексту документа підкреслено копіїстом. Наприкінці документу намальовано коло, в середині якого написано «Місце печати рейментарской», а також запис: «С подлиног[о] сводил иеромонах Иларион».
№
1716, вересня 13(2).-Лист генерального писаря Війська Запорозького Семена Савича до Лаврентія Горки, ігумена Свято-Михайлівського Видубицького монастиря.
«В Бгу превелебный мсці отче игумен мнстира Видубицкого киевского.
Мои велце мсцівый гспдине отче и благодетелю.
Листовне од вшои превелебности выраженние обыды от мл. пна Василия Танского завладінием степу и полюв пахатних ярославских творити начинаючиеся, ясне велможный его млст пн. гетман, так з листа до своей панской особы писаного, вычитавши, яко и з моего донесеня зрозумівши (хочай вправді и недавно перед сим он, пн. Танский, через оказию до мене писал, обявляючи, будто он чужих кгрунтов не чепает, тилко тих, якие ему з селом Озеранами належние до его наданы держится), а барзіи разсмотрівши з писем, же степ и поля пахатние од села Ярославки по Чорный курган и по певние дві дороги здавна до того села Ярославки належат, повеліл выдати на потвержение оных свои реиментарскии універсал, котории я, справивши, до вшои превелебности посилаю, в яком и о подсусідках того ж села Ярославки изображено обширний указ, то ест, жебы оны в подданическом послушании наидовалися и всякие тяглости одбували и жебы також жители тамошныи в государственних и войскових ділах, яко то в выстатченю провианту, в даваню коней в подводи и в уищеню належних од себе на компаніицов грошеи чинили вспоможение; на протчие зас вшои превелебности требования, и в том же листі специфікованние интереса з отвітом моим, для чого оние не собулися не розшираючися, слагаюся на респонс его панской велможности до вшои превелебности посилаючийся. При том богоугодним вшои превелебности млтвом и неотмінной приязни и ласце полецаю мя пребывая.
Превелебности вшои всего добра зичливий пртел и поволный до услуг его црского прсвітлого влчества Войска Запорожского писар енералный Семен Савич. З Глухова септевр[ия] 2 року 1716».
(НБУ.-ІР.- № .-Арк. 396-396 зв. – Копія середини ХVІІІ ст. Тексту передує заголовок зроблений півуставом: ««Лист его млсти писара енералного до отца Лаврентия Горки игумена видубицкого писаныи о степу и полях Ярославских по Черный курган и по дві дороги и о підсусідках козацьких”. Адреса на звороті: «Превелебному в Бгу его млсти отцу Лаврентию»).
Протоієрей Юрій Мицик, д. і. н., проф., Інна Тарасенко, к. і. н.