Аспірант II – го року навчанняМельничук Петро
З багатьох земних благ для більшості людей здоров’я є найбільш бажаним. Всі хочуть бути здоровими. Але … Але всі ми хоч іноді, та й хворіємо.
Аспірант II – го року навчання
Мельничук Петро
З багатьох земних благ для більшості людей здоров’я є найбільш бажаним. Всі хочуть бути здоровими. Але … Але всі ми хоч іноді, та й хворіємо. «Дні віку нашого – сімдесят літ, а як при силі – вісімдесят літ, і найкраща пора їх – труд і хвороби: час швидко минає, і ми зникаємо» (Пс. 89, 10), – говорить Пророк про загальну для всіх участь. Хвороба, хочемо ми цього чи не хочемо, – частина нашого життя. І чи не тому й питання здоров’я і нездоров’я, лікування і відносини до тілесних недуг найбільш болючі серед християнського світу.
Здоров’я, як ми можемо прочитати в тлумачному словнику, це «нормальний стан організму, при якому правильно діють всі його органи і системи органів». Додамо тільки, до цього, що такого стану організму вже давно ні в кого немає. А колись було. Давним-давно. Коли перші люди ще не порушили Божої заповіді, тобто не вчинили першого гріха. Ось тут «нормальний стан всього організму» і припинився. З’явилися хвороби. А за ними прийшла смерть.
Тому у стародавньому світі будь-яка хвороба і сприймалася як кара за гріх. Свій чи батьківський. «Хто згрішив, він чи батьки його, що народився сліпим?» – Запитують учні Христа про сліпонародженого (Ін. 9, 2). Нездорова людина вважалась грішником, тобто злочинцем, і ні в кому не викликала жалості і милосердя. «Сам винен», – готовий був суд для нещасного. І тільки з приходом Спасителя нове вчення запропонувало людству повернути погляд всередину своєї душі, і, побачити свої гріхи.
Гріх і хвороба обов’язково пов’язані в людині. Але пов’язані по-різному. Не завжди хвороба – лише наслідок гріха. Інший раз хвороба може бути і звільненням від гріха. «Але істина залишається істиною, що і хвороби тіла все і завжди від гріхів і заради гріхів», – писав святитель Феофан Затворник.
Дійсно хвороба в людському єстві є наслідком первородного гріха. Особисті хвороби трапляються від фізіологічних причин; на здоров’я людини впливає і її спосіб життя, «бо від перетрудження буває хвороба, і, від переїдання багато хто помер, а стриманий додасть собі життя» (Сир. 37, 33–34). І взагалі, стримання від пристрастей краще за всі медикаменти, і воно дає благоденство.
Але нерідко справжні причини захворювань лежать в духовній сфері. Святитель Василій Великий пише: «Не мала небезпека впасти розумом в хибну думку, ніби то всяка хвороба вимагає лікарської допомоги, тому що не всі недуги трапляються природно і трапляються з нами або від неправильного способу життя, або від інших яких-небудь матеріальних початків, в таких випадках, як бачимо, іноді буває корисне лікарське мистецтво, але часто хвороби є покаранням за гріхи, що накладаються на нас, щоб спонукати до покаяння».
Отже, однією з основних духовних причин хвороби є гріх, причому саме особисті гріхи хворих людей: «Чого волаєш ти про рани твої, про тяжкість хвороби твоєї? за безліч беззаконь твоїх Я зробив тобі це, тому що гріхи твої примножилися» (Єр. 30, 15).
Проте, як було вже вище сказано, далеко не завжди хвороби є покаранням за гріхи. Ця істина розкривається в книзі Іова і в бесіді апостолів з Господом про сліпонародженого (Ін. 9, 1–7). Святі отці вказували декілька духовних причин хвороби людини: «Невже, скажеш, всі хвороби від гріхів? Не всі, але велика частина. Деякі бувають і від безпечності. Трапляються хвороби і для нашого випробування в добрі». «Посилає Бог інше в покарання, як єпитимію, інше в напоумлення, щоб схаменулася людина; інше, щоб позбавити від біди, в яку потрапила б людина, якби була здорова; інше, щоб терпіння показала людина і тим більшу заслужила нагороду; інше, щоб очистити від якої пристрасті, і для багатьох інших причин».
Для християнина тілесне здоров’я не є головною і самодостатньою цінністю, воно вторинне в порівнянні з духовним здоров’ям, тому цілком логічне сприйняття тілесної хвороби як одного із способів досягнення духовного здоров’я. Згідно православному розумінню, хвороба може бути корисна для людини. Хвороба має зміст.
Нерідко змістом є напоумлення людини: «Тепер, будучи сокрушенний, почав він залишати свою велику зарозумілість і приходити в пізнання, коли по покаранню Божому страждання його посилювалися з кожною хвилиною» (2 Мак. 9, 11).
«Хвороба посилається іноді для очищення грішників, а іноді для того, щоб усмирити гордих». Тоді недугою «вражається плоть, щоб зцілилася душа». Преподобний Іоан Ліствичник свідчить: «Бачив тяжко страждущих, які тілесною недугою, як би деякою єпитимією, позбавилися від пристрасті душевної».
Нерідко буває, що «коли людина хвора, тоді і душа її починає шукати Господа», «Хвороба мимоволі примушує пам’ятати про майбутнє життя і не захоплюватися красою світу, та і розум після хвороби буває чистішим і прозорішим, вона ж замінює і недолік справ наших», – писав преподобний Макарій Оптинський. «Хвороба багато чому доброму вчителька; понад те вона – послання Боже для поповнення наших недостатніх подвигів».
Згадуючи історію праведного Іова, святитель Іоан Золотоуст говорить: «Бог часто попускає тобі впасти в хворобі не тому, що Він залишив тебе, але щоб більше тебе прославити. Отже, будь терплячий». І хворобою можна послужити Богові, і через хворобу може Бог прославити Свого вірного раба, як видно, наприклад, із слів богослужбового величання святому апостолові і євангелистові Іоану Богослову: «…і шануємо чесні страждання і труди твої, ними ж потрудився єси у благовісті Христовому».
«Хвороба хоча і розслабляє тіло, але укріплює душу. Душа навчається смиренню, терпінню, пам’яті про смерть і від неї старанному покаянню, молитві, презирству до світу і мирської суєти. Хвороба гіркий, але цілющий засіб! Як сіль запобігає гниттю м’яса і риби. так всяка хвороба зберігає дух наш від гнилості і тління гріховного і не дозволяє пристрастям зароджуватися в нас. Для тебе хвороба твоя, а не проти тебе. Якщо з дякою терпиш хворобу твою, звернеться вона тобі на благо» – говорить святитель Тихон Задонський.
Аскетичний досвід православних подвижників свідчить про те, що хворобливий стан може надсилатися не тільки від Бога по одній з вищезгаданих причин, але і від диявола, який робить це для того, щоб під приводом хвороби мирянин, а в більшості випадків чернець ослабив свої подвиги. Преподобний Іоан Пророк так вчить розрізняти хворобу від Бога і хворобливий стан, проведений бісами: «Коли чоловік відчуває хворобу, і пристрасть не турбує його, то така хвороба від Бога і знищує [духовну] боротьбу, і тоді потрібно надавати тілу деяку поблажливість. Коли ж при хворобі турбує і пристрасть, то зовсім не потрібно слухатися тіла, бо ця хвороба походить від бісів, а поблажливість примножує пристрасть».
Найголовніший засіб для виправлення духовних причин недуг – молитва і покаяння. «Син мій! у хворобі твоєю не будь недбалий, але молися Господу, і Він зцілить тебе. Залиш гріховне життя і виправи руки твої, і від всякого гріха очисти серце. Піднеси пахощі і з семидала пам’ятну жертву і зроби приношення огрядне, як би вже вмираючий; і дай місце лікареві» (Сир. 39, 9–12).
Святі отці неодноразово давали поради про те, який духовний настрій повинен бути у хворіючого християнина, щоб гідно і з користю для душі перенести хворобу.
Ось що радить преподобний Варсонофій Великий: «Охочим догодити Богові потрібно пройти через невелику скорботу. Як же ми ублажимо святих мучеників за страждання, які вони зазнали Бога ради, якщо самі не можемо переносити і лихоманки? Скажи скорботній душі своїй: чи не краще для тебе лихоманка, ніж геєна? Не слабшатимемо; ми маємо Бога милостивого, Який знає і неміч нашу більш за нас. Якщо Він, для випробування, попускає на нас хворобу, то ми маємо лікування від апостола, який говорить: “Вірний Бог, Який не попустить вам бути такими, що спокушаються понад сили” (1 Кори. 10, 13)».
Святий Іоан Кронштадтський показує високе значення терпіння: «І при сильних ударах хвороби сподівайся, що Бог не тільки від хвороби, але і від самої смерті сильний позбавити тебе, якщо Йому завгодно; не пощади, не полюби для Нього тіла свого тлінного, але віддай його добровільно і цілком Господу, як Авраам сина свого Ісаака у всепалення не падаючи духом, не даючи і вустами безумства Богові, нібито неправедно тебе караючого, – і ти принесеш велику жертву Богові, як Авраам, або як мученик».
Також і святий Нифонт говорить: «Як золото, що розпалюється вогнем, очищається від іржі, так і людина, що терпить хвороби, очищається від своїх гріхів».
Святі отці не тільки закликають під час хвороби проявляти терпіння відсутністю докору, але і – перш-за-все – дякою: «З одру хвороби принось подяку Богові. Дякою притупляється лютість хвороби! Дякою приноситься болящому духовна утіха!»
Багато святих мали хвороби, навіть невиліковні, у тому числі і апостол Павло. Як приклад православного відношення до хвороби можна привести свідчення святителя Григорія Богослова: «Страждаю від хвороби і знемагаю тілом. Не знаю, чи це наслідок стриманості, або наслідок гріхів, або боротьба. Втім, дяка моєму Правителеві! Це може бути для мене ж краще. Але заборони хворобі, заборони словом Своїм, Твоє Слово для мене спасіння! А якщо не заборониш, дай мені терпіння все перенести».
Господь Ісус Христос ходив після Галілеї, не тільки проповідуючи, але і зціляючи всяку хворобу і всяку неміч в людях (Мф. 4, 23). І не тільки Сам зціляв, але і, «призвавши дванадцять учнів Своїх, Він дав їм владу. зцілювати всяку недугу» (Мф. 10, 1). І не тільки дав владу, але і повелів: «Зціляйте. хворих» (Лк. 10, 9), і апостоли виконували це веління.
Сказане відноситься до чудодійних зцілень, але благою справою, згідно Писання, є і «природне» лікування – медицина: «Шануй лікаря честю заради потреби у ньому, бо Господь створив його, і від Вишнього – зцілення. Господь створив із землі ліки, і розсудлива людина не нехтуватиме ними» (Сир. 38, 1–2, 4).
Багато святих були лікарями, у тому числі і євангелист Лука, професію яку апостол Павло сугубо згадав: «Лука, лікар улюблений» (Кол. 4, 14). Церквою були особливо прославлені в лиці святих лікарі-безсрібники, такі як Косьма і Даміан, Кир і Іоан, Пантелеймон, Агапіт Печерський та інші, які лікували людей безкоштовно.
Отже, ні лікуватися, ні вдаватися до послуг лікарів для християнина не забороняється. Проте при цьому належить уникати тієї небезпеки, щоб всю надію одужання покладати на лікарів, ліки і лікувальні процедури. Священне Писання з осудом відзивається про ізраїльського царя Асу, який «в хворобі своїй шукав не Господа, а лікарів» (2 Пар. 16, 12).
Отже як не потрібно зовсім уникати лікарського мистецтва, так не належить цілком покладати на нього всю свою надію. Але як користуємося мистецтвом землеробства, а плодів просимо у Господа, так, ведучи до себе лікаря, коли розум це дозволяє, не відступаємося від покладання надії на Бога і на святу волю його, тому що тільки Йому Єдиному відомо що нам корисно.
І ще раз потрібно звернути нашу увагу на те, що християнинові належить пам’ятати, що, чи зціляється він чудодійним чином або ж через посередництво лікарів та ліків, зцілення у будь-якому випадку подається від Господа. Тому в ліках і лікуванні необхідно вдаватися на волю Божу. Тому що Він сильний і лікаря напоумити, і зціляючу подати силу. І пріоритет при лікуванні, відповідно, мають духовні засоби: «У хворобах раніше лікарів і ліків користуйся молитвою».
Щоб уникнути вищезазначеної небезпеки, священномученик Арсеній (Жадановський) наставляє: «Недужий, май таке розташування серця: все в руках Божих – і смерть моя, і життя. Але ти, Господи, все дав на службу людині: Ти дарував нам і лікарську науку і лікарів. Благослови ж, Господи, звернутися до такого-то лікаря і умудри його допомогти мені! Твердо вірю, що якщо Ти, Господи, не благословиш, то ніякий лікар мені не допоможе».
Чи звертатися за лікуванням до лікарів або ж обмежити лікування молитвами і постом – це вільний вирішувати за своїм розумінням всякий християнин. При цьому якщо він обирає другий шлях, то не повинен і звеличитися, про що попереджає преподобний Варсонофій Великий: «Ті, які удаються до лікарів і які не удаються до них, поступають так сподіваючись на Бога. Ті, що вдаються говорять: “ В ім’я Господнє ввіряємо себе лікарям, та через них Бог подасть нам зцілення”. А ті, що не вдаються сподіваючись на ім’я Його не удаються до них, і Він зцілює їх. Отже, якщо ти отримаєш лікування – не погрішиш; а коли не отримаєш, не високомудрствуй. Знай же, що хоча ти і до лікарів вдаєшся, але буде лише те, що завгодно волі Божій».
Саме по собі бажання людини видужати і позбавитися від хвороби цілком природне, і гріхом не є, тому що дозволено шукати і просити у Бога зцілення при твердому намірі використати повернене здоров’я і сили на служіння Богові, а не на служіння суєтності і гріху.
Проте, є хвороби, на лікування яких Господь накладає заборону, коли бачить, що хвороба потрібніша для спасіння, чим здоров’я. Тому, якщо лікарі не допомагають або лікар не визначив правильно хвороби і хвороба не припиняється, то не потрібно поспішно і безрозсудливо вважати причиною безуспішності лікування ту, або іншу життєву обставину і не знаходити тому інших причин, крім тієї, що Богові всього лише неугодне, наше одужання, а угодне продовження наших хвороб. І коли хворий вже, після вживання багатьох засобів, не отримує одужання, то може бути впевненим, що на те є воля Божа, щоб йому терпіти протяжну і тяжку хворобу.
Здоров’я, як ми можемо прочитати в тлумачному словнику, це «нормальний стан організму, при якому правильно діють всі його органи і системи органів». Додамо тільки, до цього, що такого стану організму вже давно ні в кого немає. А колись було. Давним-давно. Коли перші люди ще не порушили Божої заповіді, тобто не вчинили першого гріха. Ось тут «нормальний стан всього організму» і припинився. З’явилися хвороби. А за ними прийшла смерть.
Тому у стародавньому світі будь-яка хвороба і сприймалася як кара за гріх. Свій чи батьківський. «Хто згрішив, він чи батьки його, що народився сліпим?» – Запитують учні Христа про сліпонародженого (Ін. 9, 2). Нездорова людина вважалась грішником, тобто злочинцем, і ні в кому не викликала жалості і милосердя. «Сам винен», – готовий був суд для нещасного. І тільки з приходом Спасителя нове вчення запропонувало людству повернути погляд всередину своєї душі, і, побачити свої гріхи.
Гріх і хвороба обов’язково пов’язані в людині. Але пов’язані по-різному. Не завжди хвороба – лише наслідок гріха. Інший раз хвороба може бути і звільненням від гріха. «Але істина залишається істиною, що і хвороби тіла все і завжди від гріхів і заради гріхів», – писав святитель Феофан Затворник.
Дійсно хвороба в людському єстві є наслідком первородного гріха. Особисті хвороби трапляються від фізіологічних причин; на здоров’я людини впливає і її спосіб життя, «бо від перетрудження буває хвороба, і, від переїдання багато хто помер, а стриманий додасть собі життя» (Сир. 37, 33–34). І взагалі, стримання від пристрастей краще за всі медикаменти, і воно дає благоденство.
Але нерідко справжні причини захворювань лежать в духовній сфері. Святитель Василій Великий пише: «Не мала небезпека впасти розумом в хибну думку, ніби то всяка хвороба вимагає лікарської допомоги, тому що не всі недуги трапляються природно і трапляються з нами або від неправильного способу життя, або від інших яких-небудь матеріальних початків, в таких випадках, як бачимо, іноді буває корисне лікарське мистецтво, але часто хвороби є покаранням за гріхи, що накладаються на нас, щоб спонукати до покаяння».
Отже, однією з основних духовних причин хвороби є гріх, причому саме особисті гріхи хворих людей: «Чого волаєш ти про рани твої, про тяжкість хвороби твоєї? за безліч беззаконь твоїх Я зробив тобі це, тому що гріхи твої примножилися» (Єр. 30, 15).
Проте, як було вже вище сказано, далеко не завжди хвороби є покаранням за гріхи. Ця істина розкривається в книзі Іова і в бесіді апостолів з Господом про сліпонародженого (Ін. 9, 1–7). Святі отці вказували декілька духовних причин хвороби людини: «Невже, скажеш, всі хвороби від гріхів? Не всі, але велика частина. Деякі бувають і від безпечності. Трапляються хвороби і для нашого випробування в добрі». «Посилає Бог інше в покарання, як єпитимію, інше в напоумлення, щоб схаменулася людина; інше, щоб позбавити від біди, в яку потрапила б людина, якби була здорова; інше, щоб терпіння показала людина і тим більшу заслужила нагороду; інше, щоб очистити від якої пристрасті, і для багатьох інших причин».
Для християнина тілесне здоров’я не є головною і самодостатньою цінністю, воно вторинне в порівнянні з духовним здоров’ям, тому цілком логічне сприйняття тілесної хвороби як одного із способів досягнення духовного здоров’я. Згідно православному розумінню, хвороба може бути корисна для людини. Хвороба має зміст.
Нерідко змістом є напоумлення людини: «Тепер, будучи сокрушенний, почав він залишати свою велику зарозумілість і приходити в пізнання, коли по покаранню Божому страждання його посилювалися з кожною хвилиною» (2 Мак. 9, 11).
«Хвороба посилається іноді для очищення грішників, а іноді для того, щоб усмирити гордих». Тоді недугою «вражається плоть, щоб зцілилася душа». Преподобний Іоан Ліствичник свідчить: «Бачив тяжко страждущих, які тілесною недугою, як би деякою єпитимією, позбавилися від пристрасті душевної».
Нерідко буває, що «коли людина хвора, тоді і душа її починає шукати Господа», «Хвороба мимоволі примушує пам’ятати про майбутнє життя і не захоплюватися красою світу, та і розум після хвороби буває чистішим і прозорішим, вона ж замінює і недолік справ наших», – писав преподобний Макарій Оптинський. «Хвороба багато чому доброму вчителька; понад те вона – послання Боже для поповнення наших недостатніх подвигів».
Згадуючи історію праведного Іова, святитель Іоан Золотоуст говорить: «Бог часто попускає тобі впасти в хворобі не тому, що Він залишив тебе, але щоб більше тебе прославити. Отже, будь терплячий». І хворобою можна послужити Богові, і через хворобу може Бог прославити Свого вірного раба, як видно, наприклад, із слів богослужбового величання святому апостолові і євангелистові Іоану Богослову: «…і шануємо чесні страждання і труди твої, ними ж потрудився єси у благовісті Христовому».
«Хвороба хоча і розслабляє тіло, але укріплює душу. Душа навчається смиренню, терпінню, пам’яті про смерть і від неї старанному покаянню, молитві, презирству до світу і мирської суєти. Хвороба гіркий, але цілющий засіб! Як сіль запобігає гниттю м’яса і риби. так всяка хвороба зберігає дух наш від гнилості і тління гріховного і не дозволяє пристрастям зароджуватися в нас. Для тебе хвороба твоя, а не проти тебе. Якщо з дякою терпиш хворобу твою, звернеться вона тобі на благо» – говорить святитель Тихон Задонський.
Аскетичний досвід православних подвижників свідчить про те, що хворобливий стан може надсилатися не тільки від Бога по одній з вищезгаданих причин, але і від диявола, який робить це для того, щоб під приводом хвороби мирянин, а в більшості випадків чернець ослабив свої подвиги. Преподобний Іоан Пророк так вчить розрізняти хворобу від Бога і хворобливий стан, проведений бісами: «Коли чоловік відчуває хворобу, і пристрасть не турбує його, то така хвороба від Бога і знищує [духовну] боротьбу, і тоді потрібно надавати тілу деяку поблажливість. Коли ж при хворобі турбує і пристрасть, то зовсім не потрібно слухатися тіла, бо ця хвороба походить від бісів, а поблажливість примножує пристрасть».
Найголовніший засіб для виправлення духовних причин недуг – молитва і покаяння. «Син мій! у хворобі твоєю не будь недбалий, але молися Господу, і Він зцілить тебе. Залиш гріховне життя і виправи руки твої, і від всякого гріха очисти серце. Піднеси пахощі і з семидала пам’ятну жертву і зроби приношення огрядне, як би вже вмираючий; і дай місце лікареві» (Сир. 39, 9–12).
Святі отці неодноразово давали поради про те, який духовний настрій повинен бути у хворіючого християнина, щоб гідно і з користю для душі перенести хворобу.
Ось що радить преподобний Варсонофій Великий: «Охочим догодити Богові потрібно пройти через невелику скорботу. Як же ми ублажимо святих мучеників за страждання, які вони зазнали Бога ради, якщо самі не можемо переносити і лихоманки? Скажи скорботній душі своїй: чи не краще для тебе лихоманка, ніж геєна? Не слабшатимемо; ми маємо Бога милостивого, Який знає і неміч нашу більш за нас. Якщо Він, для випробування, попускає на нас хворобу, то ми маємо лікування від апостола, який говорить: “Вірний Бог, Який не попустить вам бути такими, що спокушаються понад сили” (1 Кори. 10, 13)».
Святий Іоан Кронштадтський показує високе значення терпіння: «І при сильних ударах хвороби сподівайся, що Бог не тільки від хвороби, але і від самої смерті сильний позбавити тебе, якщо Йому завгодно; не пощади, не полюби для Нього тіла свого тлінного, але віддай його добровільно і цілком Господу, як Авраам сина свого Ісаака у всепалення не падаючи духом, не даючи і вустами безумства Богові, нібито неправедно тебе караючого, – і ти принесеш велику жертву Богові, як Авраам, або як мученик».
Також і святий Нифонт говорить: «Як золото, що розпалюється вогнем, очищається від іржі, так і людина, що терпить хвороби, очищається від своїх гріхів».
Святі отці не тільки закликають під час хвороби проявляти терпіння відсутністю докору, але і – перш-за-все – дякою: «З одру хвороби принось подяку Богові. Дякою притупляється лютість хвороби! Дякою приноситься болящому духовна утіха!»
Багато святих мали хвороби, навіть невиліковні, у тому числі і апостол Павло. Як приклад православного відношення до хвороби можна привести свідчення святителя Григорія Богослова: «Страждаю від хвороби і знемагаю тілом. Не знаю, чи це наслідок стриманості, або наслідок гріхів, або боротьба. Втім, дяка моєму Правителеві! Це може бути для мене ж краще. Але заборони хворобі, заборони словом Своїм, Твоє Слово для мене спасіння! А якщо не заборониш, дай мені терпіння все перенести».
Господь Ісус Христос ходив після Галілеї, не тільки проповідуючи, але і зціляючи всяку хворобу і всяку неміч в людях (Мф. 4, 23). І не тільки Сам зціляв, але і, «призвавши дванадцять учнів Своїх, Він дав їм владу. зцілювати всяку недугу» (Мф. 10, 1). І не тільки дав владу, але і повелів: «Зціляйте. хворих» (Лк. 10, 9), і апостоли виконували це веління.
Сказане відноситься до чудодійних зцілень, але благою справою, згідно Писання, є і «природне» лікування – медицина: «Шануй лікаря честю заради потреби у ньому, бо Господь створив його, і від Вишнього – зцілення. Господь створив із землі ліки, і розсудлива людина не нехтуватиме ними» (Сир. 38, 1–2, 4).
Багато святих були лікарями, у тому числі і євангелист Лука, професію яку апостол Павло сугубо згадав: «Лука, лікар улюблений» (Кол. 4, 14). Церквою були особливо прославлені в лиці святих лікарі-безсрібники, такі як Косьма і Даміан, Кир і Іоан, Пантелеймон, Агапіт Печерський та інші, які лікували людей безкоштовно.
Отже, ні лікуватися, ні вдаватися до послуг лікарів для християнина не забороняється. Проте при цьому належить уникати тієї небезпеки, щоб всю надію одужання покладати на лікарів, ліки і лікувальні процедури. Священне Писання з осудом відзивається про ізраїльського царя Асу, який «в хворобі своїй шукав не Господа, а лікарів» (2 Пар. 16, 12).
Отже як не потрібно зовсім уникати лікарського мистецтва, так не належить цілком покладати на нього всю свою надію. Але як користуємося мистецтвом землеробства, а плодів просимо у Господа, так, ведучи до себе лікаря, коли розум це дозволяє, не відступаємося від покладання надії на Бога і на святу волю його, тому що тільки Йому Єдиному відомо що нам корисно.
І ще раз потрібно звернути нашу увагу на те, що християнинові належить пам’ятати, що, чи зціляється він чудодійним чином або ж через посередництво лікарів та ліків, зцілення у будь-якому випадку подається від Господа. Тому в ліках і лікуванні необхідно вдаватися на волю Божу. Тому що Він сильний і лікаря напоумити, і зціляючу подати силу. І пріоритет при лікуванні, відповідно, мають духовні засоби: «У хворобах раніше лікарів і ліків користуйся молитвою».
Щоб уникнути вищезазначеної небезпеки, священномученик Арсеній (Жадановський) наставляє: «Недужий, май таке розташування серця: все в руках Божих – і смерть моя, і життя. Але ти, Господи, все дав на службу людині: Ти дарував нам і лікарську науку і лікарів. Благослови ж, Господи, звернутися до такого-то лікаря і умудри його допомогти мені! Твердо вірю, що якщо Ти, Господи, не благословиш, то ніякий лікар мені не допоможе».
Чи звертатися за лікуванням до лікарів або ж обмежити лікування молитвами і постом – це вільний вирішувати за своїм розумінням всякий християнин. При цьому якщо він обирає другий шлях, то не повинен і звеличитися, про що попереджає преподобний Варсонофій Великий: «Ті, які удаються до лікарів і які не удаються до них, поступають так сподіваючись на Бога. Ті, що вдаються говорять: “ В ім’я Господнє ввіряємо себе лікарям, та через них Бог подасть нам зцілення”. А ті, що не вдаються сподіваючись на ім’я Його не удаються до них, і Він зцілює їх. Отже, якщо ти отримаєш лікування – не погрішиш; а коли не отримаєш, не високомудрствуй. Знай же, що хоча ти і до лікарів вдаєшся, але буде лише те, що завгодно волі Божій».
Саме по собі бажання людини видужати і позбавитися від хвороби цілком природне, і гріхом не є, тому що дозволено шукати і просити у Бога зцілення при твердому намірі використати повернене здоров’я і сили на служіння Богові, а не на служіння суєтності і гріху.
Проте, є хвороби, на лікування яких Господь накладає заборону, коли бачить, що хвороба потрібніша для спасіння, чим здоров’я. Тому, якщо лікарі не допомагають або лікар не визначив правильно хвороби і хвороба не припиняється, то не потрібно поспішно і безрозсудливо вважати причиною безуспішності лікування ту, або іншу життєву обставину і не знаходити тому інших причин, крім тієї, що Богові всього лише неугодне, наше одужання, а угодне продовження наших хвороб. І коли хворий вже, після вживання багатьох засобів, не отримує одужання, то може бути впевненим, що на те є воля Божа, щоб йому терпіти протяжну і тяжку хворобу.