Хрест – основоположний символ християнства. Без хреста немає християнства. На перший погляд все дуже просто та зрозуміло.
Хрест – основоположний символ християнства. Без хреста немає християнства. На перший погляд все дуже просто та зрозуміло. Дійсно, хрест сприймається та шанується християнами як належне. Але для того, щоб істинно поклонятися та визнавати хрест дуже важливим є правильне розуміння спасительного значення хреста Христового.
Дослідження біблійної типології хреста, у контексті богослужбової практики, дає можливість відійти від далекого сприйняття, найвеличнішого символу християнства як простого засобу кари і надає глибинного та істинно христологічного значення хреста у справі спасіння.
Звертаючи увагу на богослужбові тексти, особливо у богослужінні свята Воздвиження Чесного хреста Господнього, можна прослідкувати роз’яснення певних моментів із Священного Писання Старого та Нового Завітів, котрі являються прообразними та оспівуються Церквою як знак прославлення хреста, в яких хрест виражає спасительну дію.
У Євангельській розповідь, яка свідчить про розмову Христа Спасителя з Лукою і Клеопою, які йшли до Емауса в день Його Воскресіння, говориться про невпевненість їх надій на Господнє Воскресіння: «ми ж сподівалися, що Він є Той, Хто має визволити Ізраїля» (Лк. 24, 21). Христос дорікнув їм в тому, що вони не повірили всьому, що передбачали пророки: «Чи не так належало постраждати Христу і увійти у славу Свою? І, почавши від Мойсея, і всіх пророків, пояснював їм сказане про Нього у всьому Писанні» (Лк. 24, 21, 26-27). Можна з впевненістю стверджувати, що Господь розкрив Своїм супутникам і месіанський сенс старозавітних прообразів хреста Свого, бо на хресті здійснилося визволення і спасіння людей, хрест став основою нашого спасіння.
Справді, весь Старий Завіт наповнений епізодами, подіями та персонажами, які являються прообразними хресту та спасительній справі Втіленого Слова.
Вже із перших сторінок Священного Писання перед нами постає прообраз чи точніше паралелізм хреста або обернена перспектива: Райське дерево і Голгофський хрест. У посланні до Римлян апостол Павло (Рим. 5, 13-14) проводить паралель між подіями гріхопадіння, де через «древо» увійшов у світ гріх, та подіями Голгофи, де завдяки іншому «древу» в світ прийшло спасіння. Святитель Григорій Богослов, вказуючи на спасительну справу Христа, говорить, що «Древо за древо і руки за руку. Руки, розпростерті на Хресті – за руку, зухвало протягнуту до забороненого плоду. Древо Хреста – за древо, від якого скуштував Адам» [2, с. 33]. Про це говорить і святий Іоан Золотоустий: «Чи бачиш, чим диявол переміг, тим і сам переможений; він через древо здолав Адама, і Христос древом переміг його. Те древо звело нас в пекло, а це і переможених вивело з пекла…(цит. з Настольної книги) [6, с. 173]. Про це говориться і в стихирі на Господи взиваю Великої вечірньої свята Воздвиження: «Прийдіть усі народи, благословенному древу поклонімося, через нього бо відновилася вічна правда, Той, хто спокусив Адама древом, спокушається хрестом…древом подобало древо зцілити… » [6, с. 32]. В сідальному після полієлею продовжується та сама думка: «в раю мене спочатку дерево нагим зробило і через споживання ворог приніс умертвлення; Христа ж древо діяння життя людям принесло» [6, с. 39-40]. Хрест Господній знову дав можливість входу людям до нового Едему, тобто є древом Життя на подобу Райського: «Від тебе, оспіване древо, на якому розіпявся Христос, сторожа, що охороняла Едем, відвернулася, посоромившись хреста» (тропар п’ятої пісні канону Воздвиження) [6, с. 42], дійсно хрест став джерелом благодаті.
Крім опису Райського дерева, слід навести перелік ряду інших подій старозавітної історії, що прообразували хрест Христів. Згідно старозавітної традиції, готуючись принести сина в жертву, Авраам узяв дрова для всепалення і поклав їх на Ісаака – подібно до того як покладають хрест на плечі людини, веденої на Розп’яття.
За тлумаченням преподобного Єфрема Сиріна, «поклав Аврам на Ісаака дрова, як і Спаситель ніс хрест» [3, с. 340]. Святитель Іоан Золотоустий вчить: «Авраам примушує саму жертву нести дрова, щоб вона служила прообразом Христа Спасителя, що несе хрест. Тоді іудеї поклали на Нього хрест вже як на засудженого. Так було прообразовано: Ісаак сам на собі ніс дрова» [4, с. 333].
Коли Йосиф обіцяв батькові своєму Якову, що не залишить тіло його в Єгипті, а неодмінно поховає в гробі його праотців Аврама та Ісаака в землі Ханаанській, — тоді Яків «поклонився до верху жезла його» (Бут. 47, 31). За вченням Церкви, Яків поклоняється до верху жезла Йосифа, який був у той час правителем землі Єгипетської, прообразуючи поклоніння хресту, що став з часом символом перемоги благочестивих царів над язичництвом. Автор тропаря сьомої пісні канону свята Воздвиження цю подію оспівує так: «Передбачаючи майбутнє Царство Боже, Ізраїль узяв жезл Йосифа як прообраз преславного хреста» [6, с. 44].
Відзначимо також, що вся історія Йосифа, який постраждав від своїх братів, а потім прославився і спас їм життя, була прообразом Ісуса Христа. Спаситель теж постраждав від Свого народу: був проданий за срібники, помер на хресті, потім воскрес і прославився, і спас людей від гріха і вічної смерті.
Багато разів на богослужінні Воздвиження Чесного Хреста Господнього повторюється відома історія з патріархом Яковом. Коли прийшов час Якову померти, він захотів дати благословення разом зі своїми синами і двом внукам, синам Йосифа: старшому Манасії і молодшому Єфрему. Йосиф привів своїх синів до отця, що втратив зір. У правій руці він тримав молодшого сина Єфрема, а в лівій — старшого Манасію. Таким чином, Яків повинен був свою праву руку покласти на голову Манасії, а ліву — на голову Єфрема. Але Яків зробив навпаки: праву руку поклав на голову молодшого Єфрема, а ліву — на голову старшого Манасії. Таким чином, руки Якова зобразили знак хреста (Проти юдеїв, Х глава,) [9].
Йосиф вважав, що сліпий отець помилився, давши перевагу молодшому перед старшим, і намагався виправити його, але Яків наполягав на своєму і не дозволив перекласти його руки, бо молодший брат буде величнішим за старшого (Бут. 48, 13-20). У одній із стихир на літії Великої вечірні свята Воздвиження дія патріарха Якова пояснюється таким чином: «Прообразуючи хрест Твій, Христе, патріарх Яків онукам благословення роздавав, на головах їхніх хрестовидно руки склавши» [6, с. 35]. У іншій стихирі на літії, що належать перу Кипріана Студита, ця ж думка висловлюється в таких виразах: «Хрестообразно складені руки патріарха Якова при благословенні дітей прообразували знамення сили Хреста Твого» [6, с. 35].
Крім історії патріарха Якова прообразуючою являється і розповідь про Мойсея. Повелінню Божому Боговидець Мойсей силою хресною вивів народ єврейський з Єгипту. Звільнившись від єгипетського рабства підійшли вони до Червоного моря. Але за ними спрямувалися у великій кількості фараонові колісниці. Здавалося, не було спасіння для євреїв. Попереду перед ними відкривалося бушуюче море, а позаду них єгипетські колісниці. Народ в страху ремствував на Мойсея: хіба немає могил в Єгипті, що ти привів нас вмирати в пустелю? Що це ти зробив з нами, вивівши нас з Єгипту?.. Краще бути нам в рабстві у єгиптян, ніж померти в пустелі. Мойсей почав взивати до Господа. І сказав Господь Мойсеєві: «Підніми жезл твій і простягни руку твою на море, і розділи його, і пройдуть сини Ізраїля серед моря по суші (Вих. 14, 16).
За словом Божим, Мойсей ударив жезлом по морю. Море розступилося, і пішли сини Ізраїля серед моря по суші; води ж були їм стіною по праву і по ліву сторони. Вслід за ними спрямувалися і фараонові колісниці. І сказав Господь Мойсеєві: простягни руку твою на море, і звернуться води на єгиптян, на колісниці їх і на вершників їх. І простягнув Мойсей руку свою на море, і вода повернулася і покрила колісниці і вершників всього війська фараонового, що увійшли за ними в морі; не залишилося жодного з них. А сини Ізраїльські пройшли по суші серед моря: води були для них стіною по праву і ліву сторони (Вих. 14, 26-29).
Біблійний текст свідчить, що Мойсей двократною дією свого жезла зобразив знак хреста. Вертикальна лінія хреста була зображена першим ударом жезла, що розділив море, а горизонтальна лінія — ударом жезла для з’єднання морських вод. Саме про це зображення Мойсеєм над морем знаку хреста розповідається в першій пісні канону на Воздвиження: «Хрест накреслив Мойсей жезлом, Червоне море розділивши, й Ізраїль пройшов стопами; коли ж увійшли фараонові колісниці, ударивши, з’єднав, зворотно написавши непереможну зброю» [6, с. 40].
Після переходу моря євреям довелося зіткнутися з амаликитянами. За дорученням Мойсея Ісус Навин вибрав з народу сильних для битви проти амаликитян. На чолі з Ісусом Навином почалалась битва. Коли це відбувалося, Мойсей у супроводі Аарона і Ора зійшов на вершину гори і став на молитву, здійнявши до неба руки. Коли Мойсей піднімав руки свої – перемагав Ізраїль, а коли опускав руки свої – перемагав Амалик; але руки Мойсеєві обважніли, і тоді взяли камінь і підклали під нього, і він сів на ньому. Аарон же й Ор підтримували руки його, один з одного, а інший з другого боку. І були руки його піднятими до заходу сонця (Вих. 17, 8-13).
Християнський письменник Іустин Філософ писав, що євреї перемогли амаликитян не тільки тому, що Мойсей молився, але і тому, що тоді як ім’я Ісуса було на чолі битви, сам він, Мойсей, робив знамення хреста [5]. У каноні свята Воздвиження Чесного Хреста Господнього Церква неодноразово згадує про цю знаменну подію: «Образ пречистої страсти колись Мойсей у собі прообразував, хрест зобразивши розпростертими руками, переміг державу Амалика» [6, с. 40].
Вже при вході до землі обітованої євреї піднялися проти Господа і проти Мойсея: навіщо вивели ви нас з Єгипту, щоб померти нам в пустелі, бо тут немає ні хліба, ні води, і душі нашій спротивилася манна. У покарання за бунт Господь послав на народ отруйних зміїв… і померла безліч народу з синів Ізраїлевих. Народ усвідомив свій гріх перед Богом і заявив Мойсеєві: згрішили ми, що говорили проти Господа і проти тебе; помолися Господу, щоб Він визволив нас від зміїв.
Мойсей виконав це прохання народу і помолився Господу. Господь наказав йому зробити мідного змія. Ужалений, поглянувши на мідного змія, залишався живим (Чис. 21, 5-9). До вертикального, довшого, брусу, на деякій відстані від його верхнього кінця, прикріплявся брус горизонтальний, коротший. На такому хрестоподібному стовпі зручно було помістити зігнутого змія. Але у такому разі стовп мав форму хреста, що відрізнявся від хреста Голгофського тільки тим, що бруси були значно тонші і брус горизонтальний був значно коротший. Прообразне значення мідного змія вказував і Сам Спаситель: І як Мойсей підніс змія в пустелі, так повинно бути вознесеному Синові Людському, щоб всякий, віруючий в Нього, не загинув, але мав життя вічне (Ін. 3, 14-15). А піснетворці канону Воздвиження цей момент оспівують так: «Поклав Мойсей на стовпі лікування, спасіння від загибелі, від ядовитого укусу, і до дерева хрестовидно змія прив’язав, викривши в цьому шкоду лукаву» [6, с. 41].
У паремії свята Воздвиження говориться про те, як після переходу Червоного моря за допомогою дерева Мойсей перетворив солону воду в солодку (Вих. 15, 22-28). Цей момент також роз’яснюється в богослужінні свята як прообраз хреста: «Древом Мойсей гірку воду джерел пустелі перемінив колись, хрестом виявляючи переміну людей до благочестя» [6, с. 42].
Вказуючи на факти із старозавітної історії, в яких являються прообразні значення хреста Господня, Свята Церква в службі Воздвиження Хреста говорить: «Сьогодні сповнилися пророчі слова…» [6, с. 39], а у стихирах на цілування хреста продовжується думка: «Пророків гласи про дерево святе провістили, ним бо від древньої клятви звільнився Адам» [6, с. 49].
Дійсно, крім подій та біблійних сюжетів є декілька старозавітніх пророків, що пророкували про хрест Господній і страждання Його. Псалмоспівець Давид молився Господу: «…дай же знамення тим, що бояться Тебе, щоб вони могли втекти від стріли ворожої» (Пс. 59, 6). Також пророк Ісая передрікав, що Господь: «…підніме знамено язичникам, і збере вигнанців Ізраїля, і розсіяних юдеїв скличе від чотирьох кінців землі» (Іс. 11, 12). Про хрест Господній говорить і премудрий Соломон: «…благословенне дерево, через яке буває правда» (Прем. 14, 7).
Слід згадати і пророка Іону, який не послухався волі Божої і, щоб не йти до Ніневії, утік у Фарсис. Але під час плавання корабля піднялася буря і Іона був викинутий в море, де його проковтнув кит, в чреві якого він пробув три дні і три ночі. Помолився Іона Господу Богові з чрева кита і за словом Господнім, кит вивергнув Іону на сушу (Іона 2, 1-11).
Церковний піснеписець відзначає, що Іона молячись в утробі кита хрестоподібно простягнув свої руки: «В утробі водяного звіра, руки Іона хрестоподібно простягнув, спасительні страждання прообразовуючи явно» [6, с. 43].
Пророк Єлисей в одній зі своїх чудесних дій також явив таїнство хреста Христового. Коли учні пророка почали рубати поблизу річки Йордан дерева для будівництва собі домів, у одного з них сокира впала в річку. Пророк Єлисей тоді кидає у воду шматок дерева — і спливла сокира (4 Цар. 6, 5-7). Це дерево, що витягує з глибини річки залізо, було прообразом Животворящого древа хреста Христового, що витягує рід людський з глибин гріхопадіння.
А пророк Даниїл за шанування істинного Бога був кинутий за наказом язичницького царя Дарія в рів з левами, вийшовши звідти неушкодженим (Дан. 6), тому що, за переданням Церкви, його руки, коли він здіймав їх до Бога з благанням про допомогу, були складені хрестоподібно [8, с. 40-43].
На останок варто зазначити, що святий Іустин Філософ, полемізуючи із юдеями, для яких смерть на хресті було ганьбою та прокляттям, на основі пророків намагається показати необхідність того, що Христос помер на хресті. Це чітко простежується у його «Розмові з Трифоном юдеєм» [5], де зустрічається близько десятка старозавітніх прообразів хреста.
Дослідження Священного Писання у контексті Христології та богослужбових святоотцівських текстів є дуже важливим, бо тільки через цю призму спасительна жертва та сам хрест постає перед нам у всій повноті та величі.
Наведені вище прообразні моменти старозавітної історії є лише невелика частина біблійного свідчення про хрест, але вагомі для розуміння «ширини, довжини, висоти та глибини» любові Христової, здійсненої на хресті, яка для християнина має бути основою та орієнтиром життя, про що свідчить ікос свята Воздвиження: «Тримаймо хрест Господній, який прославляють усі, бо це є спасительне древо, зброя миру, непереможна перемога».
Дослідження біблійної типології хреста, у контексті богослужбової практики, дає можливість відійти від далекого сприйняття, найвеличнішого символу християнства як простого засобу кари і надає глибинного та істинно христологічного значення хреста у справі спасіння.
Звертаючи увагу на богослужбові тексти, особливо у богослужінні свята Воздвиження Чесного хреста Господнього, можна прослідкувати роз’яснення певних моментів із Священного Писання Старого та Нового Завітів, котрі являються прообразними та оспівуються Церквою як знак прославлення хреста, в яких хрест виражає спасительну дію.
У Євангельській розповідь, яка свідчить про розмову Христа Спасителя з Лукою і Клеопою, які йшли до Емауса в день Його Воскресіння, говориться про невпевненість їх надій на Господнє Воскресіння: «ми ж сподівалися, що Він є Той, Хто має визволити Ізраїля» (Лк. 24, 21). Христос дорікнув їм в тому, що вони не повірили всьому, що передбачали пророки: «Чи не так належало постраждати Христу і увійти у славу Свою? І, почавши від Мойсея, і всіх пророків, пояснював їм сказане про Нього у всьому Писанні» (Лк. 24, 21, 26-27). Можна з впевненістю стверджувати, що Господь розкрив Своїм супутникам і месіанський сенс старозавітних прообразів хреста Свого, бо на хресті здійснилося визволення і спасіння людей, хрест став основою нашого спасіння.
Справді, весь Старий Завіт наповнений епізодами, подіями та персонажами, які являються прообразними хресту та спасительній справі Втіленого Слова.
Вже із перших сторінок Священного Писання перед нами постає прообраз чи точніше паралелізм хреста або обернена перспектива: Райське дерево і Голгофський хрест. У посланні до Римлян апостол Павло (Рим. 5, 13-14) проводить паралель між подіями гріхопадіння, де через «древо» увійшов у світ гріх, та подіями Голгофи, де завдяки іншому «древу» в світ прийшло спасіння. Святитель Григорій Богослов, вказуючи на спасительну справу Христа, говорить, що «Древо за древо і руки за руку. Руки, розпростерті на Хресті – за руку, зухвало протягнуту до забороненого плоду. Древо Хреста – за древо, від якого скуштував Адам» [2, с. 33]. Про це говорить і святий Іоан Золотоустий: «Чи бачиш, чим диявол переміг, тим і сам переможений; він через древо здолав Адама, і Христос древом переміг його. Те древо звело нас в пекло, а це і переможених вивело з пекла…(цит. з Настольної книги) [6, с. 173]. Про це говориться і в стихирі на Господи взиваю Великої вечірньої свята Воздвиження: «Прийдіть усі народи, благословенному древу поклонімося, через нього бо відновилася вічна правда, Той, хто спокусив Адама древом, спокушається хрестом…древом подобало древо зцілити… » [6, с. 32]. В сідальному після полієлею продовжується та сама думка: «в раю мене спочатку дерево нагим зробило і через споживання ворог приніс умертвлення; Христа ж древо діяння життя людям принесло» [6, с. 39-40]. Хрест Господній знову дав можливість входу людям до нового Едему, тобто є древом Життя на подобу Райського: «Від тебе, оспіване древо, на якому розіпявся Христос, сторожа, що охороняла Едем, відвернулася, посоромившись хреста» (тропар п’ятої пісні канону Воздвиження) [6, с. 42], дійсно хрест став джерелом благодаті.
Крім опису Райського дерева, слід навести перелік ряду інших подій старозавітної історії, що прообразували хрест Христів. Згідно старозавітної традиції, готуючись принести сина в жертву, Авраам узяв дрова для всепалення і поклав їх на Ісаака – подібно до того як покладають хрест на плечі людини, веденої на Розп’яття.
За тлумаченням преподобного Єфрема Сиріна, «поклав Аврам на Ісаака дрова, як і Спаситель ніс хрест» [3, с. 340]. Святитель Іоан Золотоустий вчить: «Авраам примушує саму жертву нести дрова, щоб вона служила прообразом Христа Спасителя, що несе хрест. Тоді іудеї поклали на Нього хрест вже як на засудженого. Так було прообразовано: Ісаак сам на собі ніс дрова» [4, с. 333].
Коли Йосиф обіцяв батькові своєму Якову, що не залишить тіло його в Єгипті, а неодмінно поховає в гробі його праотців Аврама та Ісаака в землі Ханаанській, — тоді Яків «поклонився до верху жезла його» (Бут. 47, 31). За вченням Церкви, Яків поклоняється до верху жезла Йосифа, який був у той час правителем землі Єгипетської, прообразуючи поклоніння хресту, що став з часом символом перемоги благочестивих царів над язичництвом. Автор тропаря сьомої пісні канону свята Воздвиження цю подію оспівує так: «Передбачаючи майбутнє Царство Боже, Ізраїль узяв жезл Йосифа як прообраз преславного хреста» [6, с. 44].
Відзначимо також, що вся історія Йосифа, який постраждав від своїх братів, а потім прославився і спас їм життя, була прообразом Ісуса Христа. Спаситель теж постраждав від Свого народу: був проданий за срібники, помер на хресті, потім воскрес і прославився, і спас людей від гріха і вічної смерті.
Багато разів на богослужінні Воздвиження Чесного Хреста Господнього повторюється відома історія з патріархом Яковом. Коли прийшов час Якову померти, він захотів дати благословення разом зі своїми синами і двом внукам, синам Йосифа: старшому Манасії і молодшому Єфрему. Йосиф привів своїх синів до отця, що втратив зір. У правій руці він тримав молодшого сина Єфрема, а в лівій — старшого Манасію. Таким чином, Яків повинен був свою праву руку покласти на голову Манасії, а ліву — на голову Єфрема. Але Яків зробив навпаки: праву руку поклав на голову молодшого Єфрема, а ліву — на голову старшого Манасії. Таким чином, руки Якова зобразили знак хреста (Проти юдеїв, Х глава,) [9].
Йосиф вважав, що сліпий отець помилився, давши перевагу молодшому перед старшим, і намагався виправити його, але Яків наполягав на своєму і не дозволив перекласти його руки, бо молодший брат буде величнішим за старшого (Бут. 48, 13-20). У одній із стихир на літії Великої вечірні свята Воздвиження дія патріарха Якова пояснюється таким чином: «Прообразуючи хрест Твій, Христе, патріарх Яків онукам благословення роздавав, на головах їхніх хрестовидно руки склавши» [6, с. 35]. У іншій стихирі на літії, що належать перу Кипріана Студита, ця ж думка висловлюється в таких виразах: «Хрестообразно складені руки патріарха Якова при благословенні дітей прообразували знамення сили Хреста Твого» [6, с. 35].
Крім історії патріарха Якова прообразуючою являється і розповідь про Мойсея. Повелінню Божому Боговидець Мойсей силою хресною вивів народ єврейський з Єгипту. Звільнившись від єгипетського рабства підійшли вони до Червоного моря. Але за ними спрямувалися у великій кількості фараонові колісниці. Здавалося, не було спасіння для євреїв. Попереду перед ними відкривалося бушуюче море, а позаду них єгипетські колісниці. Народ в страху ремствував на Мойсея: хіба немає могил в Єгипті, що ти привів нас вмирати в пустелю? Що це ти зробив з нами, вивівши нас з Єгипту?.. Краще бути нам в рабстві у єгиптян, ніж померти в пустелі. Мойсей почав взивати до Господа. І сказав Господь Мойсеєві: «Підніми жезл твій і простягни руку твою на море, і розділи його, і пройдуть сини Ізраїля серед моря по суші (Вих. 14, 16).
За словом Божим, Мойсей ударив жезлом по морю. Море розступилося, і пішли сини Ізраїля серед моря по суші; води ж були їм стіною по праву і по ліву сторони. Вслід за ними спрямувалися і фараонові колісниці. І сказав Господь Мойсеєві: простягни руку твою на море, і звернуться води на єгиптян, на колісниці їх і на вершників їх. І простягнув Мойсей руку свою на море, і вода повернулася і покрила колісниці і вершників всього війська фараонового, що увійшли за ними в морі; не залишилося жодного з них. А сини Ізраїльські пройшли по суші серед моря: води були для них стіною по праву і ліву сторони (Вих. 14, 26-29).
Біблійний текст свідчить, що Мойсей двократною дією свого жезла зобразив знак хреста. Вертикальна лінія хреста була зображена першим ударом жезла, що розділив море, а горизонтальна лінія — ударом жезла для з’єднання морських вод. Саме про це зображення Мойсеєм над морем знаку хреста розповідається в першій пісні канону на Воздвиження: «Хрест накреслив Мойсей жезлом, Червоне море розділивши, й Ізраїль пройшов стопами; коли ж увійшли фараонові колісниці, ударивши, з’єднав, зворотно написавши непереможну зброю» [6, с. 40].
Після переходу моря євреям довелося зіткнутися з амаликитянами. За дорученням Мойсея Ісус Навин вибрав з народу сильних для битви проти амаликитян. На чолі з Ісусом Навином почалалась битва. Коли це відбувалося, Мойсей у супроводі Аарона і Ора зійшов на вершину гори і став на молитву, здійнявши до неба руки. Коли Мойсей піднімав руки свої – перемагав Ізраїль, а коли опускав руки свої – перемагав Амалик; але руки Мойсеєві обважніли, і тоді взяли камінь і підклали під нього, і він сів на ньому. Аарон же й Ор підтримували руки його, один з одного, а інший з другого боку. І були руки його піднятими до заходу сонця (Вих. 17, 8-13).
Християнський письменник Іустин Філософ писав, що євреї перемогли амаликитян не тільки тому, що Мойсей молився, але і тому, що тоді як ім’я Ісуса було на чолі битви, сам він, Мойсей, робив знамення хреста [5]. У каноні свята Воздвиження Чесного Хреста Господнього Церква неодноразово згадує про цю знаменну подію: «Образ пречистої страсти колись Мойсей у собі прообразував, хрест зобразивши розпростертими руками, переміг державу Амалика» [6, с. 40].
Вже при вході до землі обітованої євреї піднялися проти Господа і проти Мойсея: навіщо вивели ви нас з Єгипту, щоб померти нам в пустелі, бо тут немає ні хліба, ні води, і душі нашій спротивилася манна. У покарання за бунт Господь послав на народ отруйних зміїв… і померла безліч народу з синів Ізраїлевих. Народ усвідомив свій гріх перед Богом і заявив Мойсеєві: згрішили ми, що говорили проти Господа і проти тебе; помолися Господу, щоб Він визволив нас від зміїв.
Мойсей виконав це прохання народу і помолився Господу. Господь наказав йому зробити мідного змія. Ужалений, поглянувши на мідного змія, залишався живим (Чис. 21, 5-9). До вертикального, довшого, брусу, на деякій відстані від його верхнього кінця, прикріплявся брус горизонтальний, коротший. На такому хрестоподібному стовпі зручно було помістити зігнутого змія. Але у такому разі стовп мав форму хреста, що відрізнявся від хреста Голгофського тільки тим, що бруси були значно тонші і брус горизонтальний був значно коротший. Прообразне значення мідного змія вказував і Сам Спаситель: І як Мойсей підніс змія в пустелі, так повинно бути вознесеному Синові Людському, щоб всякий, віруючий в Нього, не загинув, але мав життя вічне (Ін. 3, 14-15). А піснетворці канону Воздвиження цей момент оспівують так: «Поклав Мойсей на стовпі лікування, спасіння від загибелі, від ядовитого укусу, і до дерева хрестовидно змія прив’язав, викривши в цьому шкоду лукаву» [6, с. 41].
У паремії свята Воздвиження говориться про те, як після переходу Червоного моря за допомогою дерева Мойсей перетворив солону воду в солодку (Вих. 15, 22-28). Цей момент також роз’яснюється в богослужінні свята як прообраз хреста: «Древом Мойсей гірку воду джерел пустелі перемінив колись, хрестом виявляючи переміну людей до благочестя» [6, с. 42].
Вказуючи на факти із старозавітної історії, в яких являються прообразні значення хреста Господня, Свята Церква в службі Воздвиження Хреста говорить: «Сьогодні сповнилися пророчі слова…» [6, с. 39], а у стихирах на цілування хреста продовжується думка: «Пророків гласи про дерево святе провістили, ним бо від древньої клятви звільнився Адам» [6, с. 49].
Дійсно, крім подій та біблійних сюжетів є декілька старозавітніх пророків, що пророкували про хрест Господній і страждання Його. Псалмоспівець Давид молився Господу: «…дай же знамення тим, що бояться Тебе, щоб вони могли втекти від стріли ворожої» (Пс. 59, 6). Також пророк Ісая передрікав, що Господь: «…підніме знамено язичникам, і збере вигнанців Ізраїля, і розсіяних юдеїв скличе від чотирьох кінців землі» (Іс. 11, 12). Про хрест Господній говорить і премудрий Соломон: «…благословенне дерево, через яке буває правда» (Прем. 14, 7).
Слід згадати і пророка Іону, який не послухався волі Божої і, щоб не йти до Ніневії, утік у Фарсис. Але під час плавання корабля піднялася буря і Іона був викинутий в море, де його проковтнув кит, в чреві якого він пробув три дні і три ночі. Помолився Іона Господу Богові з чрева кита і за словом Господнім, кит вивергнув Іону на сушу (Іона 2, 1-11).
Церковний піснеписець відзначає, що Іона молячись в утробі кита хрестоподібно простягнув свої руки: «В утробі водяного звіра, руки Іона хрестоподібно простягнув, спасительні страждання прообразовуючи явно» [6, с. 43].
Пророк Єлисей в одній зі своїх чудесних дій також явив таїнство хреста Христового. Коли учні пророка почали рубати поблизу річки Йордан дерева для будівництва собі домів, у одного з них сокира впала в річку. Пророк Єлисей тоді кидає у воду шматок дерева — і спливла сокира (4 Цар. 6, 5-7). Це дерево, що витягує з глибини річки залізо, було прообразом Животворящого древа хреста Христового, що витягує рід людський з глибин гріхопадіння.
А пророк Даниїл за шанування істинного Бога був кинутий за наказом язичницького царя Дарія в рів з левами, вийшовши звідти неушкодженим (Дан. 6), тому що, за переданням Церкви, його руки, коли він здіймав їх до Бога з благанням про допомогу, були складені хрестоподібно [8, с. 40-43].
На останок варто зазначити, що святий Іустин Філософ, полемізуючи із юдеями, для яких смерть на хресті було ганьбою та прокляттям, на основі пророків намагається показати необхідність того, що Христос помер на хресті. Це чітко простежується у його «Розмові з Трифоном юдеєм» [5], де зустрічається близько десятка старозавітніх прообразів хреста.
Дослідження Священного Писання у контексті Христології та богослужбових святоотцівських текстів є дуже важливим, бо тільки через цю призму спасительна жертва та сам хрест постає перед нам у всій повноті та величі.
Наведені вище прообразні моменти старозавітної історії є лише невелика частина біблійного свідчення про хрест, але вагомі для розуміння «ширини, довжини, висоти та глибини» любові Христової, здійсненої на хресті, яка для християнина має бути основою та орієнтиром життя, про що свідчить ікос свята Воздвиження: «Тримаймо хрест Господній, який прославляють усі, бо це є спасительне древо, зброя миру, непереможна перемога».
1. Біблія. Священне Писання Старого та Нового Завіту в українському перекладі з паралельними місцями та додатками / переклад Патріарха Філарета (Денисенка). – К.: Видання Київської Патріархії УПЦ КП, 2004. – 1408 с.
2. Григорий Богослов, свт. Собрание творений: в 2т. – М.: Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1994, – Т.1. – 680 с.
3. Ефрем Сирин, прп. Творения. Т.2. – М.: Издательский отдел Московского Патриархата, 1993, – 430 с.
4. Іоан Золотоустий, свт. Повне зібрання творінь святителя Іоана Золотоустого / пер. на укр. мову кандидата богослівя протоієрея Михайла Марусяка / під ред. Святійшого Патріарха київського і всієї Руси-України Філарета. – К.: Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату, 2009. – Т. 2. К. 2. – 526 с.
5. Іустин Філософ, св. Розмова з Трифоном юдеєм // Апологети: збірка писань древніх християнських апологетів у перекладі на українську мову / під ред. Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. – К.: Видавничий відділ УПЦ Київського Патріархату, 2010. – с. 112-281
6. Мінея Святкова. У 2 частинах. – К.:Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2002. – Ч.1. – 588с.
7. Настольная книга священнослужителя:[в 8 т.]. – М.: Издательский отдел Московского Патриархата, 1988, – Т. 6. – 880 с.
8. Никонов В., проф. Ветхозаветные прообразы Креста Господня в церковных песнопениях // Журнал Московской Патриархии. – М., 1953. – №9 – с. 39-43
9. Тертуллиа́н. Против Иудеев. [Електронний ресурс] – режим доступу: http://orthodoxy.sumy.ua/?p=2618
Іван Гищук, аспірант КПБА