Благословен, Хто йде в ім’я Господнє!Мир на небесах і слава у вишніх!
(Мф. 21: 9. Лк. 19: 38).
Сьогодні закінчується cвята Чотиридесятниця і одночасно починається Страсна cедмиця. Нинішнє свято: Вхід Господній в Єрусалим ‒ свято торжества і радості. Ми радіємо нашому спасінню, яке Господь прийшов звершити.
Незадовго перед своїми хресними стражданнями Господь звершує велике чудо: воскрешає померлого чотириденного Лазаря з Вифанії. Тут Він востаннє являє Себе юдейському народу, ще раз твердо і відкрито заявляючи, що Він дійсно Той Месія і Цар, Якого вони чекають. Чудо воскресіння було звершене в присутності численних родичів і друзів померлого, і воно зворушило і збентежило серця людей. Юдейські мрії про месію як про царя земного, великого полководця і завойовника, неначе відходять у тінь. Серця людей просвітив промінь надії, що Цей проповідник любові і милосердя і є тим істинним Месією і духовним Владикою, на прихід Якого вони так чекали.
І ось після чуда у Вифанії Христос урочисто входить в столицю Ізраїльського царства, в святе місто Єрусалим. Багато людей вийшли Йому назустріч і з’єдналися із тими, які супроводжували Його для того, щоб ця зустріч була найурочистішою. Деякі люди супроводжували Спасителя від Вифанії аж до Єрусалима, при цьому розстеляли свій одяг на дорозі, інші ж зрізали пальмове віття і кидали їх під ноги Спасителю. Ті, хто супроводжували і зустрічали Господа Ісуса, вітали Його торжественними словами, вигукуючи: «Осанна Сину Давидовому! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! Мир на небесах і слава у вишніх!» (Мф. 21: 9. Лк. 19: 38). Так торжественно і радісно зустрів ізраїльський народ свого Царя, Якого так довго чекали. Але це був не земний цар, який зброєю смерті підкорює народи. Ні! Це Той Цар, про Якого ще в древності пророкував святий пророк Захарія, кажучи: «Радій від радості, дочко Сиону, торжествуй, дочко Єрусалима: ось Цар твій гряде до тебе, праведний, Який спасає, лагідний, Який сидить на ослиці і на молодому ослі, сині під’яремної» (Зах. 9: 9). В Єрусалим вступав Цар праведний, Який в Собі ніс вічну правду для всього людства. Цар смиренний, Який не лише Сам в Собі смиренний, але Який йде навчити людей смирення і лагідності, утвердити в людстві царство миру і ввести людей в те Царство смиренням, лагідністю і любов’ю. В Єрусалим входить Цар і Спаситель світу, Який гряде відкупити людей від гріхів, визволити їх від царства зла. Тому стає зрозуміло, чому такою радісною і торжественною була зустріч Господа при вході Його в Єрусалим.
Але народ ізраїльський надіявся, що, вступаючи в Єрусалим, Христос візьме в Свої руки земну владу. Бачачи Його силу повертати людям життя, зціляти і воскрешати померлих, люди вбачали в Ньому містичного полководця, який наділений надприродною силою. Вони чекали, що Він стане очікуваним Месією, Який визволить народ від всіх завойовників і відімстить всім за всі страждання свого народу.
Але що ми бачимо, Цар світу входить не як непереможний воєвода, не так, як входили інші земні царі, а як смиренний і бідний раб. І тут ми бачимо великий Божий розум. Господь повчає нас не лише словами, а ділами і предметами. Христос показує, що всяка земна слава з часом пропадає, зникає, як дим. Але є інша слава, незмірно більша, ‒ слава чеснотливого смирення, лагідності, доброти, бо ці духовні якості незмірно вищі за всі зовнішні атрибути сили, слави і земної влади. Царство Христове не від світу цього, і слава Його не могла мати нічого спільного з тріумфальною славою земною. Його ж слава повинна була бути іншою ‒ Божественною. І саме цю славу стяжав Господь у Своєму смиренному приході. Він відкрився народу як смиренний і страждаючий Месія, лагідний і смиренний, Який тростини надламаної не переломить і льону, що димить, не загасить (Іс. 42: 3).
Христос входить у Священне місто, щоб добровільно постраждати, перенести хресні страждання за всіх нас і показати приклад величного самозречення. Через це самозречення Господь увійшов у Свою славу. Для задоволення найвищої правди і найсправедливішого правосуддя Божого була потрібна жертва, і цією Жертвою став Ісус Христос. Ця жертва потрібна і сьогодні. Якщо ми, християни, хочемо приєднатися до слави Христової, необхідно приєднатися до Його самозречення. Самозречення означає для людини відмовитися від зла, зректися свого самолюбства, перемогти в собі гордість і переродитися для добра. Перемогти в собі самолюбство ‒ означає не шукати в житті веселощів і приємних речей для свого задоволення, а шукати тільки того, що угодне Богові та корисне для спасіння душі. Перемогти гордість ‒ означає пізнати всю глибину свого падіння і перетворити її на смирення, підпорядкувати свою волю волі Божій.
Дорогі браття і сестри! Господь сподобив нас пройти і закінчити ще одну святу Чотиридесятницю. Ці священні дні символізують все наше земне життя, адже наше життя – це час трудів і подвигів, це постійне покаяння і виправлення, час нашого приготування до вічної Пасхи у Царстві Небесному. Великий піст, як і все наше життя, – це шлях до Бога. Але не потрібно забувати, що і Сам Бог завжди йде назустріч людині. Бог став людиною, щоб прийти до нас і в сьогоднішній день Він іде назустріч нам і входить в Священне місто нашої душі. Зробімо ж так, щоб ця зустріч була достойною. Живімо так, щоб слова вітання «Осанна Сину Давидовому! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! Мир на небесах і слава у вишніх! (Мф. 21: 9. Лк. 19: 38)», які викликує сьогодні наша душа, наші гріхи не перетворили на слова «візьми, візьми і розіпни Його» (Ін. 19: 6). Підходячи до Єрусалиму, Господь заплакав над ним, Він заплакав над черствістю сердець і нерозкаяністю людською. Ісус Христос проповідував їм про Царство Небесне впродовж трьох років, творив чудеса, заспокоював розбурхане море, але тільки деякі побачили в Ньому Месію і Спасителя. Господь проповідував їм три роки, а ми все своє життя слухаємо Його повчання, до нас безперестанно лунає євангельське благовістя, а ми залишаємося байдужими. Не допомогли сльози Спасителя Єрусалиму, не допоможуть вони і нам, якщо ми не зрозуміємо істинної мети нашого життя.
Дорогі браття і сестри! Маючи визначений нам час для подвигів виправлення нашої душі і всього нашого життя, стараймося перемогти в собі всі пристрасті тілесні і душевні, прикрасьмо свої душі милосердям, смиренням, терпінням, лагідністю і ціломудреністю. Якщо ми зуміємо вмістити це в собі, то і Сам Бог буде жити в нас, а ми будемо жити в Ньому.
Амінь.
ЕПІФАНІЙ,
єпископ Переяслав-Хмельницький
і Бориспільський
За матеріалами сайту Переяслав-Хмельницької єпархії