Св. великомученик Макарій, мощі якого перебувають у Свято-Володимирському кафедральному соборі Києва, належить до числа найшанованіших у нашій Батьківщині святих. На жаль, про його земний шлях відомо дуже мало, причому далеко не завжди вказується джерело відомостей про нього.
Св. великомученик Макарій, мощі якого перебувають у Свято-Володимирському кафедральному соборі Києва, належить до числа найшанованіших у нашій Батьківщині святих. На жаль, про його земний шлях відомо дуже мало, причому далеко не завжди вказується джерело відомостей про нього. Так, у популярній книзі протоієрея Анатолія Дублянського “Українські святі” св. Макарію присвячено півсторінки і немає жодного посилання на джерела (1). Видатний український історик Михайло Грушевський детальніше розповів про перебування на митрополії цього святого, причому основні дані про нього він запозичив з Супрасльського рукопису і це, як бачимо, є головне джерело до біографії святого мученика (2).
Отже, давно назріла потреба зробити доступним широкій читацькій масі його текст. Слід зазначити, що Супрасльський рукопис зберігається нині у архіві Петербурзького відділення Інституту історії Росії РАН РФ. Він названий так тому, що був створений у Супрасльському монастирі на Підляшші, під Білостоком (нині – на території Польщі). Це – літописний збірник початку ХVІ ст. Перша його частина висвітлює події історії східних слов’ян від сивої давнини по 1382 р. (спалення Москви ханом Тохтамишем). Друга частина являє собою літописний звід, історія створення якого виглядає таким чином. У 1498-1517 рр. київським митрополитом був Йосиф Солтан (раніше – смоленський єпископ). У 1514 р. якась духовна особа з його оточення здійснила вибірку звісток з якогось московського літопису, які стосувалися головним чином до історії Київського та Смоленського князівств з 882 р. до кінця ХV ст.
При цьому велика увага приділялась церковній історії, зокрема історії Києво-Печерської лаври, різним знаменням та чудесам. Коли ж автор висвітлював події кінця ХV – початку ХVІ ст., то покладався головним чином на власні враження. У києво-смоленській частині зводу він стосується стану відносин між Великим князем Литовським та Московською державою, висловлював симпатії до Івана ІІІ, якого називав “великим самодержцем всея земли Руское”, певною мірою засуджуючи великого князя литовського Вітовта і польського короля Казимира Ягайловича за те, що перший “пленил” Смоленськ, а другий стратив невинних князів Михайла Олельковича та Івана Юрійовича. Варто врахувати, що на політичні симпатії та антипатії літописця наклали відбиток концепції московського джерела. У тому ж 1514 р. києво-смоленська частина зводу була злита з іншим джерелом – Волинським коротким літописом, який охоплював події з 1487 по 1500 р.
Творцем останньої був очевидно священик церкви у Володимирі-Волинському, близький до володимирського єпископа Васіяна. Глибока віра в Бога пронизує весь літопис. Коло інтересів автора не виходить за межі Волині і частково Поділля, місцем фіксованих ним дій є переважно Володимир-Волинський, Острог, Луцьк, Рівне, Брацлав, Корець, Кременець і Полонне. Його увагу привернули два сюжети: боротьба волинян проти турецької агресії та події церковної історії, зокрема обрання київським митрополитом Макарія у 1495 р. і його трагічна загибель. Особливо вирізняється розповідь про події 1496-1497 рр. При їх описі автор використовував і свої враження, і свідчення інших очевидців. Так, згадуючи про таємну зустріч польського короля Яна Ольбрахта з великим литовським князем Олександром у 1496 р., він посилається на інформацію, яку він отримав від “некоторых вельмож их”. До Волинського короткого літопису була приєднана (не раніше 1515 р.) “похвала” князю Костянтину І Івановичу острозькому, котрий був тоді великим гетьманом литовським. Автор “похвали” був, очевидно, світською особою, патріотом Великого князівства Литовського. Він висловлює свій захват від перемог, які здобув князь Костянтин, порівнює його з Антигоном, полководцем Олександра Македонського, вірменським царем Тиграном ІІ Великим, навіть з біблійними героями.(3).
Розповідь про св. Макарія вміщена на сторінках тієї його частини збірника, яка іменується “Волинським коротким літописом” (певний час її помилково називали “Київським скороченим літописом”). Дана пам’ятка відома не лише за списком у складі Супрасльського збірника, але й за окремим списком ХVІ ст., який зберігається у Центральному державному архіві давніх актів РФ (ф. 181. – Оп. 1. – Ч. 1. – № 21/26). Вона була видана в наш час у складі т. 35 “Полного собрания русских летописей”. (4).
Мова пам’ятки – церковнослов’янська з домішками української канцелярської мови ХV-ХVІ ст. є досить важкою для розуміння сучасним читачем і тому вважаємо необхідним перекласти відповідний уривок “Волинського короткого літопису”, де йдеться про св. Макарія, сучасною українською мовою.
1)Дублянський А. Українські святі. – Мюнхен, 1962. – С. 60.
2)Грушевський М. С. Історія України – Руси. – К., 1994. – Т. V. – С. 412-413. Див. також: Грушевський М. С. Історія України-Руси. – К., 1993. – Т. ІV. – С. 331.
3) Детальніше див.: Ковальський Н.П., Мыцык Ю. А. Украинские летописи //Вопросы истории. – 1985. – № 10. – С. 83.
4)Полное собрание русских летописей. – М., 1980. – Т. 32. Летописи белорусско-литовские. – С. 118-127.
«Року 7003 (1495 – Ю.М.). Приходили перекопські татари, царський син МендліГіреїв, у Волинську землю і мало не здобули міста Корця; забив їх певну частину князь Симеон Юрійович, луцький староста, маршалок Волинської землі, з литвою і з волинцями, а інші татари відбігли від Корця. Того ж року зібралися єпископи: володимирський Васіян, полоцький Лука, туровський Васьян, луцький Йона і поставили архімандрита Макарія, прізвиськом «Чорт», митрополитом Києву і всій Русі, а до патріарха по благословення послали старця Діонісія та Германа, диякона, інока. Цього ж року преставився луцький єпископ Йона, бо тоді був мор у Литовській землі, і в Лядській, і Волинській, і в інших країнах. Нас же Господь Бог збавив цього заради молитов Пречистої Його Матері.
Того ж року митрополитом Макарієм був поставлений єпископом місту Луцьку Кирило. Року 7004 (1496 – Ю.М.). Приходили у Волинську землю сини перекопського царя Мен-Гірея зі всією ордою Перекопською і вчинили багато зла Волинській землі: і церкву, і монастир святого Миколи в Жидичині спалили, і величезну кількість полону взяли, а інших порубали; вониі наздогнали у місті Рівному князя Семена Юрійовича і пана Василя Хребтовича, володимирського намісника, і князя Костянтина Острозького і всіх волинців. І почали татари не у великій кількості під’їжджати під наше місто. Наші, не бачивши скільки їх є всього, сказали собі: «Здійснимо так, як личить мужам».
І виїхали проти них перед місто і билися кріпко з ними і було вбито від них певну кількість. І виступило множество татар і побачив князь Семен, що неможливо встояти проти них і повернувся до міста. І половці ж місто спалили і взяли невеликий відкуп з граду, і з усім полоном повернулися додому. Цієї ж осені приїхав з Царгороду від патріарха Ніфонта посол, його келейник, старець Ісаф, а з ним посли київського митрополита Макарія, старець Діонісій і диякон Герман; принесли благословенні листи під великими олов’яними печатками великому князеві та великій княгині, і митрополиту, і єпископам, і князям, і боярам, і всім православним християнам. Тільки прирік патріарший посол єпископам: «Да не поставите потім митропoлита раніше, ніж візьмете від нас благословення, за винятком великої потреби». Вони ж сказали: «Ми не відрікаємося від давніх звичаїв соборної царгородської церкви і благословення отця нашого патріарха, а це ми вчинили через потребу, як і раніше нас так чинили наша братія, єпископи, коли при великому князі Вітовті поставили митрополитом Григорія Цамвлака, бо і в правилах святих апостолів і святих отців є написано: “Два чи три єпископи одностайно єпископа да поставлять”. Посол же сказав: “Добре вчинили, бо заради потреби закон може бути змінено”. Цієї ж осені великий князь Олександр і польський король Ольбрахт, брат великого князя, зійшлися у Парчеві, але ніхто не знає з якого приводу; чули ж самі від деяких їхніх вельмож, що і їхні пани-рада не знали про це. Було ж це у піст перед Різдвом Христовим, в день пам’яті преподобного отця нашого Алімпія столпника, 26 листопада, а в день 28 цього ж місяця, в день преподобного мученика Стефана нового сповідника, прийшов же у Волинську землю брата син безбожного перекопського царя Менглі-Гірея Єпончак солтан з багатьма вояками окаянних агарян.
І полонили всю Волинську землю мало не до кінця, і чимало Лядської землі, полонили незчисленну кількість християн, а інших умертвили різними способами і повернулися додому. Бог допустив це через наші гріхи і все сталося на нас згідно з словами пророка Давида у псалмі 78: «Божие приидоша языци в достояние твое и прочаа» в конец. Не Бог нас покинув, але ми його не шукаємо, через це й все це прийшло на нас. (далі йде фрагмент з коментарем на текст Євангелія -Ю.М.). Року 7005 (1497 – Ю.М.). Місяця березня 2 дня приходили татари з турками у Волинську землю і воювали біля Крем’янця і, захопивши з 400 душ полону, повернулися додому. І зібрався князь Михайло Острозький зі своїми людьми і наздогнав їх за Полонним і побив їх усіх, повернув весь полон і повернувся з похвалою у свою батьківщину, співаючи подячні пісні Богу, бо Його рукою були врятовані полонені, а сини агарянські розбиті. Цього ж року приходили перекопські татари і взяли в полон множество людей і в Олевській волості і в Мозирській.
Їх нагнав князь Михайло і князь Костянтин Острозький із дворянами великого князя на другому тижні в суботу по Великодні в Брацлавській землі на Сороці – ріці, на Кошилавських селищах, а інших татар – верх Уми ріки у могили Петухової. Перебили їх всіх до кінця, а весь полон визволили. Забили царевича Акманлу і влана Мамишю Биру, уланова сина, а всіх їх забито 340, а з наших загинув один чоловік і то з простих. Це вже друге знамення Бог сотворив, протягом одного літа даруючи перемогу православним над безбожними агарянами. А якщо звернемося до Господа Бога щирим серцем, то й до кінця розгромить їх. Цим же правовірним князям даруй, Господи, многолітнє здравіє і зміцни їхню десницю, зроби їх грізними супостатам нашим, да прославимо Тебе, Єдиного Бога i чоловіколюбця. Цього ж року, місяця травня в перший день, шостого тижня після Великодня, у понеділок, забили безбожні перекопські татари преосвященного митрополита київського і всієї Русі архієпископа Макарія, прізвиськом «Чорта», у селі Скриголові на Бчичі ріці, за п’ять миль від Мозиря.
Тут його наздогнали, бо ніхто про них (татар) не відав, вони таємно увійшли в (нашу) землю; всіх, хто був з ним, повбивали, а інших взяли в полон, і чимало інших волостей взявши, і міст попаливши, і людей без ліку взявши у полон, повернулися додому. Богу допустив це через наші гріхи, у гріхах же ми з ніг до голови. Але уповаю на Господа Бога, що цьому архієрею Божому сталася смерть задля більшої йому нагороди, а на наше покарання, бо він поїхав був до Києва, прагнучи допомогти церві Божій Софії, раніше розореній цими ж агарянами. З цього приводу вжахнемося, братія, бо якщо святому архієрею Божому таке трапилося з Божого попущення, то як же ми уникнемо праведного гніву Його за наші діла. А раніше закінчення його восьми седмиць яви йому хтось розлучення душі від миру цього, але не усумнився в цьому, як чоловік у плоті, але ще суворіше так вчинилося, що ж буде?* Але Господи, Господи, потерпи ще нас, не вчини нам так, як Єрусалиму, який залишив Тебе і не ходив Твоїми шляхами, але глянь на нас милостиво, як інколи на невитян, бо порох не може встояти проти бурі, так і ми не можемо витримати Твого гніву. Мало карай, але многомилостиво зціли, бо ми не можемо довго зносити Твого гніву, тяжко нам пити чашу, сповнену Твого гніву.
Ніколи раніше не бувало в Руській землі з часу як прийняли хрещення, як нині сталося Божому архієрею від поганих. Але все це праведним Твоїм судом сталося нам через наші гріхи, в суд та поношення було це гріхів ради наших. Але не віддай нас до кінця, щоб не сказали нам вороги наші: “Де є Бог ваш, на Якого ви покладаєтеся”. Може чинити, Владико, що хочеш, поможи нам, бо падаємо. Цього ж року пішов великий князь Олександр з усіма своїми воїнами литовськими і руськими, жмудськими та іншими проти перекопського царя і стояв у Заславі, а звідти пішов до Брацлава і там поставив город і знову повернувся у свою землю з усіма своїми воїнами, а цар (татарський – Ю.М.) не посмів ополчитися проти нього.
Цього ж року ходив польський король Ольбрахт у Волоську землю з усіма своїми вояками і багато зла його вояки вчинили церквам і образам Божим, сором про це й писати. І уклавши мир з волоським (господарем – Ю.М.) через свого брата, через послів чеського та угорського короля Владислава, і повернувся у свою землю з усіма своїми вояками. Але він не захотів піти тим шляхом у свою землю, якою велів йому йти волоський (господар), а пішов просто до Снятина по Буковині; і напали на нього волохи й турки і багатьох з його вояків забили, а сам король в той час був хворим. Цього ж року преставився священний Васьян, володимирський єпископ. Року 7006 (1498 – Ю.М.). Місяця травня 30 дня, індикта 1, великий князь Олександр литовський дав митрополію Київську і всієї Русі Йосифу (Болгариновичу – Ю.М.), смоленському єпископу, з Смоленською єпископією. Року 7008 (1500 – Ю.М.). Місяця травня 10 дня, індикта 3, поставили митрополита київського і всієї Русі Йосифа (Болгариновича – Ю.М.), смоленського єпископа. Приїхав посол з Царгорода від патріарха Йоакима, хрестоносець Аврамій і литовський єпископ, Лука полоцький, Кирило луцький, Васьян туровський….» (ПСРЛ. – Т. 35. – М. – «Наука». – 1980. – С. 123-125).
Коментар: “царський син Мендлі – Гіреїв”. Літописець називає царем кримського хана. Тоді ним був Менглі– Гірей І, який панував у 1466-1474, 1475-1476, 1478-1514 рр. “патріарха Ніфонта”. Ніфонт ІІ – константинопольський патріарх у 1486-1489, 1497-1498, 1502 рр. “князя Костянтина Острозького”. Костянтин І (Костянтин-Василь) Острозький (помер у 1530 р.) – великий гетьман литовський (1497-1500, 1507-1530), маршалок Волинської землі (1507-1522), віленський каштелян (1511-1522), троцький воєвода (1522-1530).
“Вітовті”. Вітовт Кейстутович – великий князь литовський у 1392-1430 рр.
“поставили митрополитом Григорія Цамвлака”. Йдеться про обрання київським митрополитом Григорія Цамвлака (Цамблака) у 1415 р., здійснене без благословення константинопольського патріарха. Григорій Цамвлак був київським митрополитом у 1415-1420 рр. “Олександр”. Мається на увазі Олександр, що був польським королем (1501-1506 рр.), а до цього – великим князем литовським (1492-1501).
“Ольбрахт”. Мається на увазі Ян – Ольбрахт, що був польським королем у 1492-1501 р.
“Михайло Острозький”. Мається на увазі князь Михайло Острозький (помер у 1501 р.), луцький староста, маршалок Волинської землі (1500-1501).
“А раніше закінчення його восьми седмиць яви йому хтось розлучення душі від миру цього, але не усумнився в цьому, як чоловік у плоті, але ще суворіше так вчинилося, що ж буде?”. Зміст цього речення є не зовсім ясним.
“короля Владислава”. Мається на увазі Владислав ІІ Ягеллон, король Чехії (1471-1516) і Угорщини (як Ласло ІІ) (1490-1516).
“волоський (господар)”. Мається на увазі молдавський господар Стефан ІІІ Великий, який панував у 1457-1504 рр. і розгромив військо Яна – Ольбрахта у Буковині у 1494 р.
Протоієрей Юрій МИЦИК, доктор історичних наук, професор