14 січня, на початку нового року по старому стилю, наша Церква святкує день пам’яті одного з найвизначніших Отців Церкви, учителів віри й монаших законодавців, святого Василія Великого, архиєпископа Кесарії Каппадокійської в Малій Азії (329-379).
Великий вчитель богослов, Великий вчений, Великий архипастир Церкви, Великий бесідник, Великий аскет, Великий законодавець монашого життя…Це все про нього, але в цьому нема нічого дивного, тому що цей титул дали святому ще його сучасники, таким іменем вшанувала святого Церква.
Святий Василій Великий народився в Каппадокії близько 329 року у благочестивих батьків. Особливий вплив на нього мали його мати і бабуся, яка виховувала його в дитинстві. Він здобув добру освіту в Афінах, де навчався разом із своїм приятелем Григорієм Богословом. Маючи великі успіхи в навчанні, Василій Великий не забував про Бога і ніколи не міняв своїх поглядів і понять про Бога, які одержав ще у дитинстві. Після закінчення навчання йому запропонували посаду адвоката і вчителя, але Василій Великий відмовився і повернувся в Кесарію. Тут він почав досконало вивчати Євангеліє, життя віруючих людей, які не думали про своє тіло, а тільки про душу.
Василій прийняв святее хрещення. Читав і тлумачив народу святі книги. Відвідав пустелі Сірії, Месопотамії, Палестини і Єгипту. Йому до вподоби було пустельне чернече життя, і тому в одному відлюдному місті він заснував монастир, де й подвизався разом з другом юності Григорієм Богословом. Кесарійський єпископ Євсевій викликав Василія з пустелі і поставив його пресвітером, а в 371 році, по смерті Євсевія, святий Василій зайняв Кесарійську кафедру. Майже щодня проводив богослужіння. На одному з таких богослужінь був цар. Василій же вдав, що не помітив його і не приніс йому дари. Цар розгнівався і підписав указ, згідно якому Василія повинні були вислати з Кесарії. Але у царя був хворий син, ніхто і ніщо не могло його вилікувати. Мати хворого докоряла цареві, що дитина хвора тому, що її батько виступає проти Бога, церкви та її вірного слуги Василія Великого. Святий прийшов до хворого, прочитав молитви, і сталося диво – хлопець одужав. Відтоді молитвою Василій зцілював багатьох людей.
Святий Василій — це проповідник і бесідник з Божої ласки. Його слово палке і вогненне.
Якось святий Єфрем Сирин попросив Бога відкрити, яких духовних висот досягнув святий Василій Великий, про якого він багато чув. І Господь відкрив йому всю велич святого. Він побачив святого Василія у вогненному стовпі, який сягав до неба, голуба на плечі і почув голос: “Як великий цей вогненний стовп, такий великий є і святий Василій”. Тоді Єфрем взяв з собою перекладача, який знав грецьку мову, і вирушиву дорогу. Прийшовши до Кесарії на свято Богоявлення, зайшов у храм, де відправляв святий Василій, побачив його в численному оточенні духовенства і з розчаруванням сказав до свого супутника: «Даремно ми трудимося з тобою, брате! Хіба таким я очікував побачити його? Хіба може він бути великим перед Господом, коли в такому чині і почестях? Даремно ми перенесли важку дорогу й спеку. Я тільки дивуюся: як така людина може бути подібна до вогняного стовпа?». А тим часом святий Василій відправив диякона запросити Єфрема до вівтаря. Здивований пустельник відповів: «Владика, напевно, помилився, ми – прочани, і він нас не знає». А коли почалася проповідь, Єфрем з острахом спостерігав, як весь час з уст святителя виходив якби вогненний язик. Після проповіді святий Василій знову послав диякона покликати старця. Єфрем із зворушенням вигукнув: «Воістину Василій Великий! Сам Дух Святий промовляє з уст його!». А після Літургії в розмові з Єфремом Василій запитав: «Для чого ти прийшов бачити мене? Я — грішна людина». Потім на прохання старця помолився, благословив його і він почав розуміти грецьку мову. Вогненний стовп — це символ його геройської любови до Бога і ближнього.
У святого Василія монаше життя має за мету не тільки власне спасіння, але і спасіння ближніх. Для монахів святого Василія апостольська праця поза монастирем не є винятком, а правилом. У нього любов до ближнього — це міра любові Божої. Святий Василій і в сані єпископа підтримував чернецтво. В Кесарії було відкрито кілька чоловічіх і жіночих монастирів. Для бідних, старих, хворих, сиріт і вдовиць він збудував великі добродійні заклади, які були наче окремим містом біля Кесарії і від його імені отримали назву Василіяди. На думку Василія Великого, багатство – це нічого для себе не мати, а жити з одним Христом. До речі,у самого святого не було багатої одежі, а харчувався він лише самим хлібом з сіллю і водою.
Протягом своєї святительської служби Василій Великий вів постійну боротьбу з аріанами, котрих узяв під свій захист імператор Валент. Валент кілька разів намагався схилити його до аріанства, але ніякі умовлення і навіть погрози не могли похитати переконань святого Василія. “Вигнання я не боюсь, – сказав він одного разу імператорському префектові Модесту, – бо земля не моя, а Божа; навіть смерті не боюсь, бо вона скоріше приведе мене до Бога”.
Постійні труди і боротьба з аріанами вкрай виснажили сили святого Василія, і на 50-му році життя він помер (379 р.).
Святий Василій Великий — митець і апостол пера – небагато прожив, але багато написав. Його велика духовна спадщина — це твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Святого Письма і 366 листів. Твори Василія Великого дуже численні. Дев’ять бесід на шість днів творіння, 13 — на псалми, 25 — на різні випадки, п’ять книг протии єретиків аріан і одна — про божество Святого Духа, правила церковного благочестя, устав для монахів, багато молитов і нарешті чин Літургії святого Василія Великого — це і сьогодні найкращі і найвідоміші свідки величі цього святителя. Він поєднував в собі вченість, ерудицію, інтелект, шляхетність, скромність, лагідність, смиренність, покору. Як монах-аскет здобув висоту духа ревними молитвами і строгим постом. Як добрий пастир — явив образ Христа, оберігав своє стадо, захищав, учив словами і власним прикладом любити Господа і ближніх.
У народі перед святом Великого Василія і перед Новим роком по старому стилю святкують день преподобної Меланки, а вечір називають щедрим. В Україні цього вечора ходять щедрувати. Готують багату вечерю з дванадцяти страв. На столі обов’язково повинна бути кутя з медом, маслом і волоськими горіхами. А коли вже починає світати на другий день, то йдуть посівати зерном, яке беруть у рукавицю чи торбину. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких. Коли посівальник зайде в хату, то сіє зерном і поздоровляє з Новим роком, бажає здоров”я та щастя:
Жито, пшениця,
Всяка пашниця.
Зверху колосиста,
Зі споду корениста.
Будьте з святом здорові,
З Новим роком!