Свята великомучениця Варвара жила в III столітті в місті Іліополі Фінікійському. Її батько – Діоскур (Діоскор) – був язичником, представником малоазійської аристократії при імператорі Максиміані.
Свята великомучениця Варвара жила в III столітті в місті Іліополі Фінікійському. Її батько – Діоскур (Діоскор) – був язичником, представником малоазійської аристократії при імператорі Максиміані. Варвара відрізнялася особливою красою і була замкнута батьком у вежі для того, щоб приховати її від сторонніх очей. Вивчаючи навколишній світ, який було видно їй з вікон, свята Варвара прийшла до думки про наявність єдиного Творця. Коли батько, бажаючи її одружити, дозволив виходити з вежі, Варвара познайомилася з християнами Іліополя і прийняла хрещення.
Коли батько дізнався про релігію дочки, Варвару жорстоко катували: батожили воловими жилами, а рани розтирали волосяницею. Правитель міста Мартіан надав батьку право здійснити суд над дочкою, який і обезголовив святу. Діоскур і Мартіан отримали свою відплату, – вони обоє були спалені блискавкою. Разом зі святою Варварою була страчена свята Юліанія, яка відкрито оголосила себе християнкою під час тортур святої Варвари.
У VI столітті мощі святої великомучениці були перенесені в Константинополь. Як свідчить церковне передання, в 1108 році царівна Варвара Комніна, дочка візантійського імператора Олексія Комніна, перед від’їздом до Київської Руси попросила в дар у свого батька мощі. Її чоловік, великий князь Святополк Ізяславович (у хрещенні – Михаїл), який роком раніше збудував у Києві кам’яну церкву, з почестями переніс до неї чудотворні мощі великомучениці і заснував Михайлівський Золотоверхий чоловічий монастир. Під час нашестя Батия мощі були приховані, а потім знову повернені на колишнє місце.
У 1644 році при Київському митрополитові Петрі Могилі частина пальця великомучениці була передана канцлерові Польського королівства Георгію Осолинському. У ті ж часи ліва рука, яка знаходилася довгий час в Греції, була перенесена до польського міста Луцьк, де була покладена в монастирській церкві на честь Воздвиження Хреста Господнього. У 1650 році великий гетьман литовський Януш Радзивілл, напавши на Київ, забрав дві частини мощей від пальця та ребра. Частина від пальців дісталася його дружині, а потім київському митрополитові Йосипу Тукальскому, а після його смерті потрапила в місто Батурин, в монастир Миколи Чудотворця, де мощі благоговійно шанувалися як чудотворні.
У 1656 році київський митрополит Сильвестр передав частину мощей антіохійському патріархові Макарію.
На початку XVIII століття київським митрополитом Іоасафом (Кроковським) був складений акафіст святій великомучениці Варварі, який і понині співається перед її мощами.
Глибоко шанував святу Варвару гетьман Іван Мазепа, пожертвувавши для мощей срібну раку з помостом, обкладеним позолоченими срібними дошками.
У XIX ст. для мощей святої Варвари була облаштована нова срібна рака з балдахіном вагою в 24 пуди (дар графині-схимниці Анни Орлової-Чесменської). Гробницю оточували 48 литих позолочених ангелів роботи петербурзького майстра Андрєєва. У святкові дні вивішувалася золота лампада з діамантовою гілкою (подарунок Єлизавети II). Над ракою висіла ікона святої Варвари з ризою, прикрашеною коштовними каменями і обручками цариць Анни Іоаннівни і Єлизавети Петрівни з величезними діамантами, які ті обміняли на простенькі срібні кільця від святої Варвари.
Ці колечка з руки великомучениці особливо шанувалися паломниками. Для багатих богомольців виготовлялися масивні золоті кільця, для бідних – сині емалеві. Цими кільцями користувалися і одружені.
В Михайлівському Золотоверхому монастирі, на честь святої великомучениці освячений один з преділів центрального собору. З нагоди свята були відслужені святкові богослужіння очолювані намісником монастиря єпископом Агапітом. Владика Агапіт привітав усіх парафіян зі святом, та побажав терпіння і любові до Бога, якою володіла великомучениця Варвара. На останок було відслужено молебень перед частичкою мощей святої великомучениці!!
Федір Сиволоб,
аспірант 1-го року навчання КПБА
