День пам’яті священномученика Макарія

День пам`яті священномученика Макарія, митрополита Київського і всієї Руси свята Православна Церква святкує 14 травня.

День пам`яті священномученика Макарія, митрополита Київського і всієї Руси свята Православна Церква святкує 14 травня.
Про життя і діяльність священномученика митрополита Київського і всієї Руси Макарія відомо дуже мало, але з того, що дійшло до наших днів, можна зробити висновок, що людина ця була надзвичайна і гідна слави, так свідчить один із дослідників житія св. Макарія. Час життя священномученика Макарія відноситься до ХV ст. Цей період – час боротьби Православ’я проти унії, та її прихильників. Священномученик Макарій постійно переконував людей бути твердими в православній вірі.
Та незважаючи на труднощі Русь почали вважати єдиною хранителькою чистоти православної віри і церковної свідомості. Ця думка особливо вкоренилася, коли в 1448 р. турки взяли Константинополь і на руїнах Візантійської імперії виникла мусульманська держава. Одному Богу відомо, що було б із православними в Литві, якби вони не мали такого щирого молитвенника, ревного заступника, яким був св. Макарій.
Митрополит Макарій не дивлячись на небезпеку з боку татар сміливо виконував пастирське служіння і хотів відвідати митрополичу кафедру у Києві. У великий піст митрополит Макарій вирушив до Києва. Але 1 травня 1497 року, проїжджаючи мимо села Стриголов, що неподалік від Мозиря, святитель зупинився відпочити. У селі була церква, і він побажав звершити Божественну Літургію. Безбожні татари прийшовши в село увірвались до раму, біля престолу вбили  митрополита Київського і всієї Русі. Тіло св. Макарія через деякий час, знайшли в болоті нетлінним.
Канонізація митрополита відбулася незабаром. Православні кияни свято шанували пам’ять мученика за віру. Від його мощей творилися і преславні чудеса. Коли в 1635 р. митрополит Петро (Могила) запровадив службу в соборі св. Софії св. мощі священномученика Макарія серед православного люду, почали славитися ще більше.
Святитель Макарій не перестає бути захисником своєї пастви та київських святинь і після мученицької кончини. Він, як за свого життя на землі, так і нині з небес, уболіває за кожну душу, щоб міцно трималась Праваслав’я.
Його мощі знаходились в кафедральному храмі Святої Софії до самого закриття храму, і аж в 30-і безбожницькі роки, були перенесені до Свято-Володимирського собору, де вони і до сьогодні нетлінно спочивають.