Тим не менш, це був надзвичайно великий успіх православних українців та білорусів, нарешті після понад двадцятирічного періоду гонінь і напівлегального існування Православної Церкви вона була визнана королем Речі Посполитої, що значно розширило можливості подальшої боротьби за її (Церкви) повноправне існування. В історіографії відзначали значний вклад в цю справу протестанта, князя Криштофа ІІ Радзивила (94), але роль Петра Могили і нині є недооціненою. Між тим, саме він відіграв найважливішу роль у цій справі і внаслідок цього здобув заслужений авторитет як лідера православних. Тому саме в цьому контексті стає зрозумілим чому саме його, а не когось іншого обирають київським митрополитом, а не через якусь випадковість чи виконання волі впливових покровителів. Характерно, що сучасники саме так в ролі неофіційного лідера сеймової православної опозиції сприймали Петра Могилу, про що свідчить “Життєпис львівських єпископів грецького обряду” незнаного православного шляхтича Львівської землі. Тут зокрема говорилося про те, що “безсмертної пам’яті і вічної слави побожний і благочестивий Петро Могила…багато зробив для Церкви Божої і через послів на сеймах докладав зусиль заради Православної віри грецького обряду, і за його заслуги усі православні…, духовні світські єдинодушно підтримали його”(95). Тільки за одне те, що завдяки організаторській діяльності Петра Могили насамперед було досягнуто легалізації Православної Церкви, його ім’я має бути навічно вписане золотими літерами в її історію.
Православна церква дістала сподіване полегшення свого становища, тепер стало можливим добиватися у судовому порядку повернення забраних уніатами храмів, монастирів, церковних маєтностей. Був тут ще один важливий аспект. При всій важливості “Статей” вони звичайно не розв’язували складного комплексу проблем, які існували в тогочасній Речі Посполитій стосовно Православної Церкви. Так, у “Статтях” не йшлося про затвердження існуючої православної ієрархії, а про право мати православним власного митрополита й чотирьох єпископів. Тоді православні були змушені зайнятися перевиборами ієрархів, навіть у меншій кількості (вони претендували на 9 єпархій). Враховуючи те, що головні представники православного табору знаходилися в цей час у Варшаві, то задля економії часу й недопущення якихось конфліктів, котрі й так уже визрівали. Не слід забувати, що на черговому коронаційному сеймі, який відкрився 6.02. 1633 р. у Кракові, знову розгорнулася боротьба навколо “Статей”, бо на боці уніатів виступив римський папа, протест якого якраз наспів. Цей протест був сподіваний і тому православні мусили діяти швидко й рішуче, поставивши своїх противників перед доконаними фактами. Діючи суворо в межах легальності, в дусі затверджених королем «Статей» православні вирішили провести обрання кандидатів на київську митрополію та єпархії ще під час роботи елекційного сейма. Того ж дня, коли король затвердив довгоочікувані статті, тобто 3.11. 1632 р. за новим стилем, представники православних обрали кандидатами в київські митрополити двох кандидатів: архімандрита КиєвоПечерської лаври Петра Могилу і вінницького підстаросту шляхтича Михайла Лозку, брацлавського підсудка у 1580-1607 рр., сина знаменитої фундаторки київського братства Гальшки (Єлизавети) Лозки Гулевичівни. Серед кандидатів не було Ісайї Копинського, який цілковито не сприймався ні королем, ні урядом Речі Посполитої.
Висунення Лозки було вже чистою формальністю, оскільки саме Петро Могила розглядався як стовідсотковий претендент на митрополичий престол. Владислав ІV обрав з двох кандидатів Петра Могилу 10 листопада, а вже 12- о числа видав свій універсал – глейт на вільний проїзд до Стамбулу посольства православних на чолі з доктором богословія Ісайєю Трофимовичем-Козловським та ігуменом Кирилівського монастиря у Києві Леонтієм до Константинополя з метою отримати благословення від патріарха Кирила Лукаріса, т. зв. “сакру”. Взагалі слово “сакра” означало передання кандидату освяченого патріархом “сакоса”, частини риз, митрополичого облачення. Благословення було дано дуже швидко. Тут не можна не згадати про те, що Кирило Лукаріс жив у 1594-1596, 1600-1601 рр. на Україні та Білорусі, був ректором Острозької Академії після Гарасима Смотрицького, брав участь у православному Берестейському Соборі 1596 р., підтримував і надалі постійні контакти з православними в Україні та Білорусі в якості олександрійського (16021613 рр.) та константинопольського патріарха (він керував константинопольською кафедрою з 1612 по 1621 рр. з перервами, обираючись патріархом п’ять (!) разів), взагалі добре орієнтувався в ситуації в Православній Церкві. Одночасно Петро Могила отримав і почесний титул “екзарха святого апостольського Константинопольського трону”, що свідчило про його великий авторитет у Вселенського патріарха, а Ісайя Копинський був позбавлений патріархом митрополичого звання. Це був надзвичайно великий успіх Петра Могили, який до того ж засвідчив і його дипломатичний талант. Під актом про обрання Петра Могили митрополитом підписалися 49 православних шляхтичів, послів на сейм, в т. ч. Адам Кисіль, князь Олександр Пузина, три князі Огинські, королівський секретар і волинський чашник Лаврентій Древинський; мстиславський підкоморій і засновник кількох православних монастирів, майбутній тесть гетьмана Івана Виговського Богдан Стеткевич, новогрудський писар Самуїл Маскевич та ін. Підозри, а часом і звинувачення з боку деяких російських істориків у нерепрезентативності виборів не витримують критики. Це було не випадкове зібрання православної шляхти, а повноважні представники цього стану православного сповідання, котрі й були делеговані на сейм для вирішення усього комплексу питань церковного та суспільно-політичного життя, котрі одностайно висловилися за згаданою кандидатурою, тим більше, що Петро Могила заручився пізніше й підтримкою інших станів, насамперед козацького. Виникнення апробованої королем нової православної ієрархії на чолі з київським митрополитом слід розглядати як безсумнівний успіх православного табору. На коронаційному сеймі 1633 р. король Владислав ІV, незважаючи на протести папи, підтвердив «Статті», а 15 березня 1633 р. дав відповідний універсал, у якому підтверджувалися ряд прав православної Церкви.
Протоієрей Юрій МИЦИК, доктор історичних наук, професор
Примітки: *) Попередній етап біографії св. Петра Могили (до Хотинської війни 1621 р.) висвітлений нами у статті: о. Юрій Мицик. Ранній етап біографії св. Петра Могили // Труди Київської Духовної Академії. – К., 2006.-№ 3.- С. 283-298.
1)Соловей М. М., Великий А. Святий Йоасаф Кунцевич його життя і доба. – Торонто, 1967.-С. 253. Див.: Szegda M. Dzialalnosc prawno-oraganizacyjna metropolity Jozefa Welamina Rutskiego (1613-1637).Warszawa, 1967.
2)Центральний державний історичний архів України у Києві (далі – ЦДІАК). – Ф. 128. – Оп. 1(грамоти). – № 1-в. Цікаві роздуми до біографії попередника на архімандритстві Києво-Печерської лаври – Захарії Копистенського подані В. Кметем (Кметь В. Православна історіософія архімандрита Захарії (Копистенського)//Православний вісник. – К., 2003.-№№ 3 – 4.- С. 34-39.
3)Грушевський М. Історія України – Руси. – К., 1995. – Т. VІІІ. – Ч. 1. – С. 17.
4)АЮЗР. – К., 1883. – Ч. І. – Т. 6. – № ССХХХVІІ. – С. 585-589. Скарга києво – печерської братії до луцького гродського суду, яку внесли 6. Х. 1627 р. за ст. стилем лаврські ченці, економ Тарасій та Пафнутій Ольшанський. Слід відзначити, що невдовзі, як мінімум у 1630 р., Василь Іванович Копистенський, племінник покійного Захарії Копистенського подав на Петра Могилу на суд за те, що він нібито присвоїв собі частину майна покійного архімандрита, в т.ч. й бібліотеку. Чи не був це той самий о. Василь Копистенський, який програв Петру Могилі боротьбу за архімандритство в Лаврі? Даний процес затягнувся і тільки влітку 1644 р. Петро Могила домовився з позивачами, які визнали свої претензії вигаданими. (Голубев С.Т. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. – К., 1898. -Т. 2. – Приложения. -№№ LXXI – LXXII).
5)Jobert A. Od Lutra do Mohyly. Polska wobec kryzysu chrzescianstwa 1517-1648. – С. 271.
6) Там же – С. 587.
7)Мицько І. З. Острозька Слов’яно – греко – латинська Академія.(1576 – 1636). – К., 1990. -С. 83.
8)Бевзо О.А. Львівський літопис і Острозький літописець. – К., 1970.- С.
9) Гаюк І. Дилеми біографічних пошуків// П.Могила: богослов, церковний і культурний діяч. – К., 1997. – С. 115-116.
10)Степовик Д. Історія Києво-Печерської Лаври. – К., 2001. – С. 170.
11)Блажейовський Д. Берестейська ре-унія…С. 389. Дивно такізвинувачення чути з уст автора, який сам же у цій книзі лає на всі заставки козацтво, називає українських повстанців напівтемною та примітивною масою, “яка за Хмельниччини…в ім’я релігійної свободи ішла вирізувати інакше віруючих”(с. 399). У своїй новій книзі Д. Блажейовський уже відверто поливає помиями і Православну Церкву, і козацтво, і князів Руси-України, і духовних провідників українського народу. Див. про це: о. Юрій Мицик. Пасквіль на Православну Церкву //Голос Православ’я.-2008. – № 24 (240). – С.7 .
12) Грушевський М. Історія України – Руси. – К., 1995. – Т. VІІІ. – Ч. 1. – С. 133.
13)Грушевський М. Історія…К., 1995. – Т. VІІ. – С. 418 – 419.
14) Твір Косова був перевиданий в Гарвардській серії: Harvard Library of Early Ukrainian Literature, Texts. Cambridge, Mass., 1987. Див. наш переклад даного твору українською мовою: Сильвестр Косов. Патерик. – К., 2008.
15)Шевченко І. Україна між Cходом і Заходом. – Львів, 2001. – С. 154 – 155.
16) Голубев С.Т. Киевский митрополит…- Т. 2. – Приложения. – № ХХІІ. – 84 – 85.
17)Грушевський М. Історія…Т. VІІІ. – Ч. 2. – С. 93 – 94.
18)Св. Димитрий Ростовский. Жития святых. – К., 1998- Т. 1 – С. ХХІХ. Всього протягом 1998-2000 рр. у Києво – Печерській лаврі було перевидано 12 томів “Четьї–Міней”.
19)АЮЗР. – Ч. I.-Т. 11.-С. 369. Частина бібліотеки св. Петра Могили опинилася у зібранні відомого бібліофіла, вихованця Києво-Могилянської Академії Лаврентія Горки (Гурки)(1671-1737), який вивіз їх до Росії. Див.: Луппов С. П. Книга в России в послепетровское время 1725-1740. – Ленинград, 1976. – С. 281.
20)Блажейовський Д. Берестейська ре-унія та українська історична доля і недоля. – Львів, 1995.- С. 382, 367, 375, 377, 385. Ці ж, м’яко кажучи, непродумані ідеї М. Блажейовський озвучив також у своїй брошурі: Блажейовський Д. Три українські церковні унії. – Львів, 1997, а також у своїй передмові до книги: Рим і обрядово-літургічні дискусії у патріаршій київській вселенській Церкві між двома світовими війнами. – Львів, 2002.
21)Києво-Могилянська Академія в іменах. ХVІІ – ХVІІІ ст. – К., 2001.
22) Ісаєвич Я. Д. Українське книговидання. Витоки, розвиток, проблеми. – Львів, 2002.
23)Перетц В.Н. “Книга души, нарицаемая злото” – неизданное сочинение митрополита Петра Могилы // Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы ХVІ – ХVІІІ веков. – М. – Ленинград, 1962. – С. 117 – 136. Деякі дослідники, виходячи з дати, вказаної на єдиному рукописному примірнику твору (1623 р.), відносять її створення до ще ранішого періоду життя Петра Могили, якраз після Хотинської війни.
24)Чистович И. Очерк истории западно-русской Церкви. – СПб., 1884.-Ч. 2. – С. 123 – 124.
25)Публікацію даного твору здійснив С. Т. Голубев. Див.: Голубев С. Т. Киевский …Т. 2. – Приложения. – № LVІІ. – С. 206 – 226.
26) Феодосій (Софонович). “Выклад о Церкві Святой” .- К., 2002.
27) Див. митрополит Іларіон. Хресне знамення. Богословсько-історична студія. – Вінніпег, 1955. – С. 32-33.
28) Ісаєвич Я. Д. Українське книговидання…С.
29) Ісаєвич Я. Д. Українське книговидання…С. 183-184.
30) Ісаєвич Я. Д. С. 86. 31)Ісаєвич Я. Д. С. 182. 32)Степовик Д. Історія…С. 167.
33)Нечуй – Левицкий И. Уния и Петро Могила, киевский митрополит. //Москва. – 1991. – №2. – С. 135.
34)Степовик Д. Історія…С. 143.
35)Лебединцев П. Г. О возобновлении стенной живописи в великой церкви Киево-Печерской Лавры в 1840 –1843 гг. // Чтения исторического общества им. св. Нестора-летописца. – К., 1888. – Кн. 2. – С. 43; Степовик Д. Історія…С. 143.
36)Нечуй –Левицкий И. Уния…С. 135.
37)Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы (далы –ВУР). – М., 1954. – Т. ІІІ. – С. 33.
38)Акты ЮЗР. – СПб., 1863. – Т. 3. – № 267. – С. 225.
39)ВУР – М., 1953. – Т. 1. – № 182, 239. В посольстві 1640 р. брали участь ченці Києво-Печерської лаври ієромонах Ігнатій, уставщик Iринарх, архідиякон Амвросій, ігумен Богоявленського Братського монастиря Леонтій Бронкевич, ігумен Сильвестр, келар Свято – Микільського Пустинного монастиря Митрофан та ін. Вони привезли з собою чолобитну Петра Могили до царя Михаїла, датовану 29 жовтня 1639 р. за ст. стилем.(Акты ЮЗР. – СПб, 1861. – Т. 3. – № 18), а також чолобитну братії Богоявленського монастиря (Акты ЮЗР. – СПб, 1861. -Т. 3. – № 20). В цих документах містилося традиційне прохання про матеріальну та фінансову допомогу для поновлення київських святинь, в першу чергу занедбаної Трьохсвятительської церкви, підтримки Києво-Могилянської Академії. Аудієнції у царя 15 (5). та 17 (7). 04. 1640 р. мали успіх. Допомога була надана вже 19(9) квітня. Невдовзі інший посланець Петра Могили – Ігнатій Оксенович – Старушич, вручив цареві іншу чолобитну митрополита (від 17(7). 04. 1640 р.). (Акты ЮЗР. -Т. 3. – № 33), у котрій містилася пропозиція збудувати у Москві монастир для ченців Богоявленського монастиря, а ті в свою чергу відкриють там училище, де б навчали дітей “грамоте греческой и словянской” але відкрити навчальний заклад типу “Могилянки” царський уряд побоявся внаслідок своєї ксенофобії. 23(13).01. 1646 р. датована чергова чолобитна Петра Могили про допомогу, яку разом з чолобитною ректора Києво-Могилянського колегіуму Ісайї Трофимовича – Козловського, було послано через незнаного ближче посланця (Акты ЮЗР. – Т. 3. – №№ 66 і 68); Центральный государственный архив древних актов СССР. Путеводитель. – М., 1991.-Т. 1. – С. 260.
40)Задорожна О. Ф. Протестанти з роду Горностаїв (середина ХVІ – перша половина ХVІІ ст.). // Національний університет “Києво-Могилянська Академія”. – К., 2002. -Т. 20 . – Ч. 1. – Історичні науки. – С. 63 – 64.
41)Держархів у Кракові. – Ф. “Зібрання Русецьких” (далі –ЗР). -№ 65.-С. 23, 34, 37.
42) Держархів у Кракові. – ЗР. – № 65.- Арк. 51-55.
43) Руська (Волинська) Метрика. – К., 2002. – С. 692, 699, 708. Декрети від 14. й 20 03.1643, 3.12.1646 р. свідчать, що судові процеси Петро Могила вів також за маєтності Гнідин, Паньковичі, Княжиче, Бортниче, Воля Бортницька, Пухівка, Требухів, Дударків, Жуляни й м. Бровари й Бориспіль з присілками.
44) Держархів у Кракові. – ЗР. – № 65. – С. 41 – 45.
45)Держархів у Кракові. – ЗР. – № 65.- С. 47-49, 57-59; Пам’ятки…С. 378.
46)АЮЗР. – К., 1890. – Ч. І. – Т. 6. – № ССХLІІІ. – С. 602 – 604.
47) Мицик Ю. А. З документів до історії УПЦ ХV – ХVІІІ ст.// Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. К., 2001. – Ч. 6(7). У двох частинах. – Ч. 2.- С. 163 – 195.
48)Руська (Волинська) Метрика. – К., 2002.-С. 145, 192, 692, 699, 701,706-708,729, 733, 735, 737, 752-753,755,757.
49)Книга київського підкоморського суду (1584-1644).-К., 1991.-С.173-191.
50)АЮЗР. – Ч. І. – Т. 6. – № ССLІХ. – С. 642 – 643.
51) АЮЗР. – Ч. І. – Т. 7. – С. 133 – 170.
52) АЮЗР. – Ч. І. – Т. 6.- № ССХСV. – С. 731-733.
53)ЦДІАК. – Ф. 220. – Оп. 1.- № 128.
54)АЮЗР. – Ч. І. – Т. 6. – № ССХСІІІ. – С. 729.
55)АЮЗР. – Ч. І. –Т. 6.- № ССС. – С. 740 – 741. 49)Держархів у Любліні. – Ф. 16, рукопис № 1040-1041. 50)Там же. – Оп. 1 – № 72. 51)Там же.-Ф. 16. – Оп. 1. – № 72.- арк. 6. 52)АЮЗР. – Ч. І. – Т. 6. – К., 1883. – С. 618 – 620; Пам’ятки…С. 380. 53)АЮЗР. – Ч. І. – Ч. 6. – К., 1883. – С. 612 – 613.; Пам’ятки…С. 380. 54)Жуковський А.Петро Могила… С. 259; Літописець… 55)Степовик Д. Історія…С. 165.
56)Грушевський М. Історія…Т. VІІІ. – Ч. І. – С. 17.
57)Соловій М. Мелетій Смотрицький як письменник. – Рим -Торонто.-1977. – Ч. 1. – С. 210 – 211.
58)Детальніше про це див.: Грушевський М. Історія…Т. VІІІ. – Ч. 1. – С. 75.
59)Соловій М. Мелетій Смотрицький. – Ч. 1. – С. 215, 220.
60) Грушевський М. Історія…Т. VІІІ. – Ч. 1.- С. 79.
61)Див.: Мицик Ю. З матеріалів до “Українського Православного Дипломатарія “ ХVІІ –ХVІІІ ст. // Наукові записки НаУКМА. – К., 2001. – т. 19. Історичні науки. – С. 9-10.
62)Мицик Ю. А. Два публіцистичні трактати про причини Національно-визвольної війни українського народу середини ХVІІ ст. // УІЖ – 1999. – № 6. – С. 129 – 130.
63) Соловьев С. М. История…М., 1961. – Кн. V. – С. 457. Див.: АЮЗР. – Ч. І. – Т. 8. – К., 1914. – С. 422 – 447.
64)Кралюк П. Духовні пошуки Мелетія Смотрицького. – К., 1997. – С. 160 – 163.
65)Див нашу публікацію цих листів: Мицик Ю. З матеріалів до “Українського Православного Дипломатарія “ ХVІІ –ХVІІІ ст. //Наукові записки НаУКМА. – К., 2001.- т. 19. Історичні науки. – С. 4 – 21.
66) Мицик Ю. З матеріалів…С. 9.
67)Грушевський М. Історія…Т. VІІІ. – Ч. 1. – С. 92 – 95; Жуковський А. Петро Могила…С. 120 – 121.
68)Melnyk M. Wklad sw. Piotra Mohyla w prawoslawno- katolicki dialog ekumeniczny //Harmonijne wspolistnienie kultury Wschodu i zachodu na Ukrainie. Krakow, 2000.- С. 76-77.
69)Літопис Густинського монастиря //Пам’ять століть.-1996.-№ 2.-С. 108.
70)Заповіт…
71) АЮЗР. – К., 1887. – Ч. І. – Т. 7. – С. 77 – 78.
72)Макарий (Булгаков). История Русской Церкви. М., 1996.- Кн. 6. – С. 472.
73)ВУР. – Т. І. – С. 111 – 112.
74)Соловьев С. М. История России с древнейших времен.- М., 1961. – Кн. V. – С. 137.
75)Kronika Pawla Piaseckiego.- Krakow, 1870.- C. 346. Цій звістці дав віру навіть М. Грушевський.
76)Акты Московского государства. – М., 1890.-Т.І.-С.315-316; Жуковський А. Петро Могила…С. 124.
77)Текст грамоти Петра Могили див: АЮЗР. – Ч. І. – Т. 6. – № ССLІХ. -С. 642-643. Біографію Павла Домжіва-Лютковича і публікацію його “Ляменту” див: Швець О., Швець І. З прикарпатських православних друкованих джерел. – Самбір, 1997.-С. 5 – 6. *) С.Почаського Петро Могила послав вчитися на Захід. Він був ректором Києво-Могилянського колегіуму та засновником Ясського православного колегіуму.
78)Див. детальніше про це Пилип’юк Н. “ЕYХАРІСТНОN албо вдячность”. Перший панегірик КиєвоМогилянської школи: його зміст та історичний контекст //ЗНТШ-Львів, 1992. – Т. ССХХІV – С. 25 – 43.
79) Текст відповідного акту за підписами Й. Копинського, І. Борисковича та А. Страгонського був видрукуваний: Памятники, изданные Киевской комиссией для издания древних актов (далі – ПКК). – Т. 1. – К., 1898. – 2-е вид. – С. 415 – 416; Жуковський А. Петро Могила…С. 190-191.
80)Sydorenko A. The Kievan Akademy in the Seventeenth Century.- Ottawa, 1977; Пилип’юк Н….С. 35; Жуковський А. Петро Могила…С. 191-194. 281
81) Археографический сборник документов, относящихся к истории Северо-Западной Руси. – Вильно, 1870. – Т. 7.
82) Чистович И. Очерк истории западно-русской церкви. – СПб., 1884.- С. 121.
83) Див. наприклад його листи до князя Острозького-Заславського від 19(9). 06. та 11(1). 07. 1632 р.: АЮЗР. – К., 1863. – Ч. ІІІ. – Т. 1. – № LXXXIX, ХС. – C. 326 – 329. **Не плутати цей віленський “Синопсис” з київським “Синопсисом” 1674 р. видання, котрий був підручником з історії.
84)Див. його публікацію: Мицик Ю.А. З нових документів до історії міжконфесійних відносин в Україні ХVІІ – ХVІІІ ст. //Дніпропетровський історико-археографічний збірник. – Вип. 1. – С. 141 – 143. Оригінал знаходиться у АГАД. – Ф. “Архів Радзивилів”. – Відділ ІІ, Супплементум, № 461.
85) Беднов В.А. Православная Церковь в Польше и Литве. – Минск, 2002.
86) Radziwill A. S. Dziennik. – T.1. -C. 125-129. Хід сеймової боротьби 1632 р. в контексті вирішення релігійного питання уже висвітлювався в працях останніх років. Див.: Садовяк Д., о. Петро Могила – митрополит київський. – К., 2000; Dziegielewski J. O tolerancje dla zdominowanych. Polityka wyznaniowa Rzeczypospolitej w latach panowania Wladyslawa IV. – Warszawa, 1986.
87)Radziwill A. S. Dziennik. -Warszawa, 1980. T.1. – C. 132-133.
88) Садовяк Д. Петро Могила…С. 34.
89)Макарий…Кн. 6. – С. 484.
90)Див.: Держархів у Кракові. – Ф. “Зібрання Піноччі”.- № 363.-С.49-53; Лист був нами видрукуваний : Мицик Ю.А. Деякі документи до історії козацтва першої половини ХVІІ ст. // Українська козацька держава: витоки та шляхи розвитку. Матеріали Всеукраїнських історичних читань.-К., Черкаси, 1997. – Ч. 1. – С. 24-33. Інший варіант даної інструкції був відомий ще раніше: АЮЗР. – Ч. ІІІ. – Т. 1.- № ХСІІІ. – С. 338 – 342. Див також: Nagielski M. Kozaczyzna czasow Wladyslawa IV (1632-1648)//Przeglad Wschjdni.1991.-T.1.-Z.4.- С. 794.
91) Садовяк Д. Петро Могила…С. 40.
92)Radziwill A. S. Dziennik. – T. 1. -C. 153-163, 167, 213, 214.
93)Хинчевська-Геннель Т. Проблеми унійної Церкви у кореспонденції апостольського нунція в Речі Посполитій Маріо Філонарді (1636-1643 роки) //Ковчег.-Львів, 2001.- Ч. 3. – С. 229 – 230. Див.: Chynczewska-Hennel. T. Nuncijusz i krol. Nuncjatura Maria Filonardiego w Rzeczypospolitej 1636-1643.Warszawa, 2006.
94)Kaczorowski W. Rola Krzysztofa II Radziwilla na sejmach konwokacyjnym i elekcyjnym w okresie bezkrolewia 1632 roku// Miscellanea historico-archivistica. – T. III. Radziwillowie XVI-XVIII wieku w kregu polityki i kultury.- Warszawa – Lodz, 1989.- С. 49.
95) Кметь В. Львівський єпископ Єремія (Тисаровський) у “Життєписах” сучасника // Наукові зошити історичного факультету. -Львів, 2001.- Вип. 4.- С. 78; Див також: Кметь В. “Життєписи львівських єпископів грецького обряду” – пам’ятка української історіографії другої половини ХVІІ ст. //Lwow. Miasto, spoleczenstwo, kultura. – Кrakow, 2002.-T.IV.- С. 86.