митрополит Іларіон (Огієнко)Кожна віра найміцніше зв’язана з рідною мовою народу, бо рідна мова – то основний родючий грунт кожної віри. Рідна мова – шлях до Бога
митрополит Іларіон (Огієнко)
1. Кожна віра найміцніше зв’язана з рідною мовою народу, бо рідна мова – то основний родючий грунт кожної віри. Рідна мова – шлях до Бога.
2. Християнська церква ще від свого постання була й є наймогучішим консерватором і твердинею рідної мови.
3. Усі церковні Богослужіння мусять відправлятися тільки живою мовою свого народу, як то було й у давнину.
4. Богослужіння незрозумілою мовою не приносять вірним усієї тієї духовної користи, що є його ціллю.
5. Народ, що в церкві не чує своєї рідної мови, звичайно не шанує й не береже її як скарбу свого найдорожчого.
6. Народ, що слухає служби Божі в нерідній йому мові, подібний до в’язня, що любується світом Божим через в’язничні грати.
7. Служби Божі в нерідній мові виховують у народі шкідливу байдужість до своєї мови й віри.
8. За мовне винародовлення народу церква несе найбільшу відповідальність.
9. Пам’ятаймо: хто міцний у рідній мові, той міцний і в батьківській вірі.
10. Церковні проповіді треба виголошувати тільки рідною мовою вірних, бо тільки вона найглибше промовляє до душі слухачів і найкраще будує їх для добра. Рідна мова – шлях до Бога.
11. Священик, що промовляє в церкві нерідною мовою вірних, приносить їй найбільшу кривду, бо не промовляє до душ вірних і не будує їх.
12. Церква, що допускає мовне винародовлення своїх вірних, тратить у них свій авторитет, цебто шкодить сама собі.
13. Церква мусить пильно дбати, щоб дати своїм вірним переклад цілої Біблії на таку зразкову соборну літературну мову, щоб на ній мовно виховувався цілий народ. Переклади мішаною мовою шкодять розвиткові соборної літературної мови, а тим самим і єдности народу.
14. За переклади Св. Письма чи Богослужбових книг мусять братися тільки особи, що досконало знають спільну літературну мову народу.
15. Церква мусить добре пильнувати, щоб усі її популярні видання – Життя Святих, Молитовники і т. ін. видавалися тільки соборною літературною мовою, але легкозрозумілою й простою.
16. Конечний обов’язок церкви – подбати, щоб усі підручники з релігії для всіх шкіл були написані такою зразковою літературною мовою, щоб на них мовно виховувалась наша молодь.
17. Взагалі церква мусить пильно дбати, щоб усе, що виходить від неї, було описане зразковою літературною мовою. Це сильно збільшить її авторитет і прихилить читача до її видань.
18. Кожний, хто пише церковні твори, мусить добре розуміти роль архаїзмів (давніх слів чи виразів) у мові, – вони добрі тільки на відповіднім місці і не в великій кількості. Невміле нагромадження архаїзмів тільки забруднює мову, роблячи її “язичієм”.
19. Церква недержавного народу мусить свідомо взяти на себе й обов’язки різномовного виховання вірних, бо ж хто не міцний у рідній мові, той не міцний і в вірі батьків своїх.
20. Церква мусить пильнувати, щоб її духовенство мовою було рідне своїм вірним.
2. Християнська церква ще від свого постання була й є наймогучішим консерватором і твердинею рідної мови.
3. Усі церковні Богослужіння мусять відправлятися тільки живою мовою свого народу, як то було й у давнину.
4. Богослужіння незрозумілою мовою не приносять вірним усієї тієї духовної користи, що є його ціллю.
5. Народ, що в церкві не чує своєї рідної мови, звичайно не шанує й не береже її як скарбу свого найдорожчого.
6. Народ, що слухає служби Божі в нерідній йому мові, подібний до в’язня, що любується світом Божим через в’язничні грати.
7. Служби Божі в нерідній мові виховують у народі шкідливу байдужість до своєї мови й віри.
8. За мовне винародовлення народу церква несе найбільшу відповідальність.
9. Пам’ятаймо: хто міцний у рідній мові, той міцний і в батьківській вірі.
10. Церковні проповіді треба виголошувати тільки рідною мовою вірних, бо тільки вона найглибше промовляє до душі слухачів і найкраще будує їх для добра. Рідна мова – шлях до Бога.
11. Священик, що промовляє в церкві нерідною мовою вірних, приносить їй найбільшу кривду, бо не промовляє до душ вірних і не будує їх.
12. Церква, що допускає мовне винародовлення своїх вірних, тратить у них свій авторитет, цебто шкодить сама собі.
13. Церква мусить пильно дбати, щоб дати своїм вірним переклад цілої Біблії на таку зразкову соборну літературну мову, щоб на ній мовно виховувався цілий народ. Переклади мішаною мовою шкодять розвиткові соборної літературної мови, а тим самим і єдности народу.
14. За переклади Св. Письма чи Богослужбових книг мусять братися тільки особи, що досконало знають спільну літературну мову народу.
15. Церква мусить добре пильнувати, щоб усі її популярні видання – Життя Святих, Молитовники і т. ін. видавалися тільки соборною літературною мовою, але легкозрозумілою й простою.
16. Конечний обов’язок церкви – подбати, щоб усі підручники з релігії для всіх шкіл були написані такою зразковою літературною мовою, щоб на них мовно виховувалась наша молодь.
17. Взагалі церква мусить пильно дбати, щоб усе, що виходить від неї, було описане зразковою літературною мовою. Це сильно збільшить її авторитет і прихилить читача до її видань.
18. Кожний, хто пише церковні твори, мусить добре розуміти роль архаїзмів (давніх слів чи виразів) у мові, – вони добрі тільки на відповіднім місці і не в великій кількості. Невміле нагромадження архаїзмів тільки забруднює мову, роблячи її “язичієм”.
19. Церква недержавного народу мусить свідомо взяти на себе й обов’язки різномовного виховання вірних, бо ж хто не міцний у рідній мові, той не міцний і в вірі батьків своїх.
20. Церква мусить пильнувати, щоб її духовенство мовою було рідне своїм вірним.
Друкується за виданням: Іван Огієнко (митрополит Іларіон).
Рідна мова / Упоряд., автор передмови та коментарів М. С. Тимошик. – К.:
Наша культура і наука, 2010. – 436с.