свящ. Петро Бойко, викладач КПБАБогослужіння Православної Церкви відбувається згідно уставу. Це означає – за певними вже визначеними правилами, за якими раз і назавжди встановлений порядок або чин
свящ. Петро Бойко, викладач КПБА
Богослужіння Православної Церкви відбувається згідно уставу. Це означає – за певними вже визначеними правилами, за якими раз і назавжди встановлений порядок або чин. Іноді у виконанні Уставу виходить щось спотворене на ґрунті всіляких його скорочень, повна відсутність будь-якого керівного початку. З постійними зверненнями до Типікону хотілось би зробити вказівки на ті богослужбові непорядки, які варто було б мати на увазі при визначенні заходів до поліпшення богослужбової практики. Не претендуючи на вичерпну повноту, я хотів би торкнутися лише самого загального.
а) Час звершення богослужіння
Перш ніж перейти до викладу порядку тієї чи іншої церковної служби Типікон, зазвичай, вказує час її початку. Вказівки ці мають на увазі характер і призначення служби, різні пори року, особливості угруповання добових послідувань в деякі великі свята і пости і, нарешті, фізичні сили віруючих. Одні з цих вказівок виражені шляхом описовим, інші через точне позначення денних або нічних годин за східним обчисленням. Вказівки першого роду частіше зустрічаються в першій (загальній) частині Уставу, де подається загальний порядок добових – як святкових, так і повсякденних – служб. Ось деякі вирази Типікону, що мають до цього відношення: «Прежде солнечного захождения, По еже зайти солнцу мало, Прежде вечером мало, — В утрии» та деякі інші. Вживаючи такого роду висловлювання, Устав узгоджується з різною довготою дня і ночі в різні пори року. У месяцеслівній і тріодній частинах Типіка ми частіше зустрічаємо позначення часу початку служб через конкретну вказівку на години: «при часе седьмом дне, о часе десятом ночи, в начале второго часа дня знаменуеем в кампан» і т. п. У деяких випадках Устав вказує і на час закінчення богослужіння: «подобает же экклесиарху и сие смотрети прилежно, да егда повечерия отпущут, быти знамению дне сиречь прежде сомрака» (понеділок 1-ої седмиці посту) або: «подобает же экклесиарху имети опаство, да егда скончавается литургия (у Велику Суботу), будет час яко второй нощи». Що стосується Літургії, то Типікон визначає і час початку, і час закінчення її, відводячи на цю службу (як це не дивно) одну годину . Як бачимо, Церковний Устав, надаючи деяку свободу у визначенні часу для початку рядових – як святкових, так і повсякденних служб, з великою наполегливістю бере під свій контроль час звершення богослужіння в деякі нарочиті свята і переважно в пости. Чому так? Головним чином тому, що в такі свята і пости добові послідування групуються по-іншому, ніж як це буває в звичайний час, особливо, коли змінюється і самий характер служби таких днів. Очевидно неустанний час для початку нарочитих святкових послідувань не відповідав би самій ідеї таких послідувань, позбавляло б їх властивого їм колориту. При цьому до уваги беруться і фізичні сили віруючих. Наприклад, у деякі великі свята Уставом пропонується звершувати Літургію порану – «труда ради бденнаго». Так відноситься до богослужбових термінів наш Типікон, а що представляє із себе в цьому відношенні існуюча практика? Ми не станемо говорити про звичайні служби добового кола в будні і більшу частину святкових днів. Те розмаїття, яке спостерігаємо ми по різних храмах під час початку Вечірньої та Ранньої, ще так чи інакше може бути виправдане невизначеними вказівками Типікону. «Мало к вечеру», або «Во утре». І вечір, і ранок мають по кілька годин, і тому й починати вечірні та ранкові служби можна в різні години.
Проте ми рішуче відмовляємося підшукувати більш-менш задовільні пояснення тих порушень Уставу, які стосуються часу початку служби в деякі нарочиті свята і у Великий піст. З нарочитих свят Типікон в цьому відношенні виділяє навечір’я Різдва Христового та Богоявлення. У ці святкові дні служби розподіляються по годинах дня і ночі в нашому Уставі так: о 8 годині ранку (за східним в 2-ій годині дня) належить звершувати початок т. зв. Царських часів, у 1-у годину дня (за східним у 7-ій годині) – Велика вечірня з Літургією Василія Великого та, нарешті, в 4-ій годині ночі (о 10 годині ночі) – Велике повечір’я з Ранньою. Що ж ми бачимо в практиці як міських, так і сільських храмів? Зазвичай, у навечір’я Різдва Христового і Хрещення служба звершується в два, так би мовити, прийоми: вранці – Часи, Вечірня і Літургія, ввечері – Повечір’я з Ранньою. Найважливіша з цих служб – святкова Вечірня – відправляється близько 9-10 годин ранку, а іноді й раніше. Якщо ж навечір’я названих свят припадає на суботу та неділю, то Вечірня звершується також з Літургією і одразу ж після неї. Хоча за Уставом між цими двома службами повинна бути перерва для споживання їжі, «яко да не наречется пост». І хто знає, чи не в цьому порушенні Уставу про час початку для Різдвяної, наприклад, Вечірні криється одна з причин маловідомості і маловідвідуваності цієї найурочистішої в церковному колі служби. Ми як би не хочемо підкреслити її неосяжність в часі початку і тим самим зводимо в розряд пересічних богослужінь. Те ж саме слід сказати і про великопостові служби і особливо про богослужіння Страсної седмиці. В нас немає однаковості в часі для початку навіть таких відомих за своєю духовною красою та найбільш відвідуваних віруючими богослужінь, як Вечірня Великої п’ятниці або Великосуботня Літургія. У кафедральних храмах і в деяких обителях обидві ці служби починаються хоча б приблизно в Уставний час. Але в парафіяльних церквах – як міських так і сільських – в даних випадках керуються очевидно неправильно зрозумілим висловлюванням: «Якоже изволит настоятель», і починають ці служби далеко не в Уставний час. В деяких храмах Вечірня Великої п’ятниці служиться одразу після Часів задовго навіть до полудня, а Великосуботня Літургія навіть закінчується за кілька годин до того часу, коли вона повинна за Уставом тільки починатися.
На всі ці безпорядки слід звернути увагу і вжити заходів щодо введення великої одноманітності в часі початку таких важливих служб нашого кола.
б) Групування церковних служб
Чинопослідування служби добового кола рідко звершуються окремо, але зазвичай з’єднуються в ті чи інші групи. У звичайний час Устав дотримується однієї системи, але в деяких випадках відступає від неї. Такі відступлення застосовуються Уставом знову ж таки або для особливо великих свят або для постів. Очевидно, в даному випадку церковний Устав має зумисні цілі: або підкреслити і посилити велич свята або сприяти проведенню і виконання своїх приписів про піст. Практика не завжди в даному відношенні слідує приписам Уставу. Всім нам відомі неуставні способи групування служби в будні дні, а також у дні постів. Тепер не тільки в домових церквах, але й у соборних, а іноді і в монастирях повсякденна Рання з’єднується з Вечірньою, послаблюючи таким чином різницю між буднями і святами. Відомо також, що таке з’єднання допускається і в дні Великого посту, через що, можливо, послаблюється ступінь впливу на душу віруючих великопостових служб.
Застосовуючи різне групування служб в залежності від свят і постів, Церковний Устав в інших випадках абсолютно опускає деякі церковні послідування. Це, перш за все, потрібно сказати про повну Літургію в дні Великого посту. Уставна відміна повної Літургії для великопостових будніх днів цілком ґрунтується на канонічній підставі (Лаод. 49, і Трул. 52). Тим не менш, відомі випадки відступлення і від цього порядку, яке пропонується Уставом і канонами. Періодичній відміні підлягають також і деякі послідування келійного характеру, як наприклад, Міжчасся, Повечір’я, Полуношниця. Але перші з названих чинопослідувань у нас майже ніде не звершуються, а Устав подальших не дотримується в точності.
в) Про порядок богослужіння
Для посилення значення посту в житті християнина наш богослужбовий порядок для постових днів призначає служби, котрі виділяються своїми особливостями. Найбільш помітні з них це спів «Алилуя» і поклони з молитвою Єфрема Сиріна. На практиці ці особливості дотримуються відносно лише великопостового богослужіння, служби інших постів у нас нічим вже не відрізняються від звичайних, хоча за Уставом і ці служби мають відмінності, які наближають їх до великопостового богослужіння. Нам ніде не доводилося чути богослужіння з «Алилуя» і молитвою св. Єфрема Сиріна в будні дні Різдвяного, Петрового та Успенського постів.
г)Місцезнаходження священнослужителів при відправленні деяких служб
При всіх службах місцем стояння священика і диякона у нас є вівтар. Сюди приходять священнослужителі ще перед початком богослужіння і залишаються тут протягом всього часу його звершення, виходячи лише для виголосу ектеній, кадіння і входів. Разом з тим, за Церковним Уставом вівтар являється місцем постійного перебування священика лише при здійсненні Літургії. По відношенні до інших служб вівтар для священика свого роду Святе святих, куди він входить лише кілька разів для звершення тих чи інших священнодійств. Наприклад, на всенічному бдінні священик входить у вівтар не більше, здається, шести разів, на повсякденній Вечірні всього лише один раз і 2 рази на повсякденній Ранній. Такі ж служби як Часи (окремо від Літургії), Полуношниця і Повечір’я взагалі не передбачають входу священнослужителів у вівтар. Таке місцезнаходження священика за богослужінням, маючи за собою історичні підстави, пройнятий і глибокою ідеєю. Священик входить у вівтар як дерзновенний заступник за присутніх у храмі або з кадилом для відання честі святиням вівтаря, або в такі моменти служби, котрі являються молитовними за перевагою. Порівняємо нашу практику з Уставом і побачимо її повну невідповідність з ним.
д) Скорочення Уставу
Самим яскравим і найбільш чутливим порушенням Уставу в сучасній практиці є його скорочення. Скорочення богослужбового Уставу, в своїй основі викликане, звичайно, необхідністю, зробилося тепер явищем як би навіть законним, свого роду звичаєвим правом. Такого роду скорочення не тільки не викликають будь-якої спокуси, але навряд чи для більшості навіть самих звершувачів богослужіння і помітні.
Для деяких же скорочень є до того ж певне підґрунття в узаконених вищою владою церковно-співочих збірниках або так званих обіходах. Такі, наприклад, спів замість всього 103-го псалма на бдінні 4 або 6 віршів з нього; спів з 6-ти віршів першого антифону першої кафізми; читання, а не спів, двох інших антифонів тієї ж кафізми; спів двох перших віршів з приспівом: «Вислухай мене Господи» з так званих возванних вечірніх псалмів, замість виконання їх в цілому вигляді; постійна заміна сімнадцятої кафізми на Ранній полієлейними псалмами і, в свою чергу, зведення цих псалмів до чотирьох перших віршів; заміна біблійних пісень канону приспівами і читання, а не спів тропарів канону. Усе це такі скорочення, які стали, немов би вже законними. Навпаки, наближення до Уставу в перелічених випадках здалося б чимось незвичайним і могло б тепер видатися якимось протиуставним нововведенням. Заміна, наприклад, на деяких бдіннях співу полієлейних псалмів Уставним виконанням 17-ї кафізми. Такі дії, в кращому випадку, викликають подив, а зі сторони деяких, мабуть, можна почути навіть і протест.
До подібного роду відступлення від Уставу слід віднести і вилучення з богослужіння Святоотцівських читань. При нашому сучасному обсязі бдіння та інших служб введення таких читань у повному їх комплекті звело б наші служби майже до суцільного і рідко перерваного співу молитов і слухання цих повчань. Обходячи зазначеного характеру відступлення від Уставу, зупинимося лише на таких його порушеннях, які власне суть порушення самої практики, порушення свого роду богослужбового мінімуму освяченого звичаєм. Для зручності розподілимо скорочення Уставу такого роду на дві рубрики: а) скорочення, що стосуються незмінних частин богослужіння і б) скорочення його змінних складових частин.
Перші скорочення менш значні за обсягом і застосовуються не так часто і не так, скажімо, сміливо, як другі. Так, в послідувані Вечірньої такі скорочення навіть ледь і помітні: Незміні її частини хоча конспективно і шляхом позначення, але виконуються майже всі. Найбільш помітним опущенням можна вважати пропуск літії на Вечірній, що сполучається з Ранньою в бдінні, і пропуск 33 псалма. На Ранній її постійні складові частини піддаються великому скороченню. Наприклад, дуже часто скорочення Шестипсалмія (цього ядра Ранньої служби в історичному відношенні), пропуск 50-го псалма, скорочення до 2-х перших віршів хвалітних псалмів і багато чого іншого. На службах келійного характеру (Часах, Полуношниці і Повечір’ї) часті пропуски цілих псалмів. Особливо це треба сказати про Велике повечір’я.
У скороченні змінних частин добових служб спостерігається уже велика свобода. Тут безжально опускається багато частин, того ж таких, котрі являються першорядними або за своєю древністю, або за висотою вкладеної в них поезії. Іноді опускаються такі піснеспіви, в яких, говорячи без перебільшення, виражена вся суть свята, і що найважливіше, у стислих, але яскравих образах вказано моральне значення священної події, що згадується. В залежності від невблаганного і нічим незахищеного скорочення святкових співів і взагалі змінних частин служб стоїть той сумний факт, що наші служби абсолютно обезбарвленні, позбавлені ідейності свят, надто підведені під якийсь загальний шаблон. Недільні служби – це 8 самостійних поем на честь страждання і воскресіння Господнього, що значно відрізняються одна від одної. Але при нашому ставленні до Октоїха такого враження від недільних служб не виходить. Недільні бдіння – це до стомливості схожі одна на іншу служби. Тільки деякі з парафіян інколи помічають різницю між недільними бдіннями, та й то не за їх змістомх, а скоріше за пісенної сторони, по змінюваним гласам. Те ж слід сказати і про святкові служби. Через пропуск святкових віршів, кондаків характер святкових бдінь значно послаблюється і святкові бдіння стають схожими на звичайні недільні.
В порядку числа служб пропуски змінних частин можна відзначити так:
– скорочення стихир на «Господи взиваю», причому замість співу стихир допускається їх читання;
– повне ігнорування стихир з Міней у недільні дні, коли в Мінеї немає потрібного свята;
– повний безпорядок у з’єднанні стихир при збігу пам’ятей;
– пропуск славників, тоді як останнього роду стихири являються за своїм етичним характером повнішими інших пісень, що висвітлюють історію свята;
– пропуск паремій на полієлейних службах, особливо при поєднанні їх з недільними;
– пропуск стиховних стихир та ігнорування відповідності богородичних зі славниками;
– одноразовий або дворазовий спів тропаря в кінці Вечірньої на бдінні;
– скорочене в кількісному сенсі і неправильне в порядку слідування співу тропарів на «Бог Господь»;
– ігнорування сідальних. У кращому випадку читання їх замість пісенного виконання ;
– скорочений спів тропарів по Непорочних на недільних бдіннях і скорочення віршів обраних псалмів у свята до одного або двох. Останнього роду скорочення представляється навіть малозрозумілим: тривалість співу величань у нас узгоджується з часом, потрібним для кадіння всього храму. При великих храмах співаки розтягують спів величань до стомливості, однак чомусь не хочуть заспівати зайвий вірш;
– пропуск недільних антифонів. У деяких храмах співають, втім, три перші вірша. Разом з тим, степенні антифони – один із зворушливих церковних співів з біблійним відтінком;
– всім відоме скорочення канонів у відношенні ірмосів (одноразового замість, здебільшого, дворазового їх співу), так у відношенні проміжних співів між 3 і 6 піснями. Спів третього і 4 ірмосів катавасії в свята і ігнорування Уставних вказівок про її зміну;
– пропуск екзапостиларіїв і світильного. Або повне опущення, або значне скорочення стихир на Хвалітних і Стиховних, в тому числі на недільних бдіннях пропуск євангельської стихири. Незрозуміла свобода у виборі стихири на «і нині» перед Великим славослів’ям;
– пропуск тропаря і його богородичного або тільки останнього після Великого славослів’я;
– вільне ставлення до з’єднання двох тропарів, а також тропарів і кондаків на Часах.
На Літургії:
– майже повне ігнорування повсякденних антифонів;
– скорочення святкових антифонів до двох віршів;
– скорочення «блаженних» і повне ігнорування віршів до них або тропарів канонів;
– безладне виконання тропарів і кондаків після входу;
– пропуск алилуаріїв;
– ігнорування Уставних вказівок щодо поєднання апостольських і євангельських читань на Літургії при збігу пам’ятей;
– неправильне виголошення відпустів у кінці Літургії, так само як і наприкінці інших служб.
е) Додаткові частини
Скорочуючи кількість служб, наша практика іноді ускладнює їх додатковими частинами. Найбільш часте застосування додаткових частин ми чуємо при поминанні покійних. Відводячи із седмиці Суботу, як день для звершення поминання покійних, Церковний Устав і в інші будні дні призначає короткі молитвослів’я та піснеспіви за померлих. Але є дні святкові, коли Уставом забороняється поминання померлих.
а) Час звершення богослужіння
Перш ніж перейти до викладу порядку тієї чи іншої церковної служби Типікон, зазвичай, вказує час її початку. Вказівки ці мають на увазі характер і призначення служби, різні пори року, особливості угруповання добових послідувань в деякі великі свята і пости і, нарешті, фізичні сили віруючих. Одні з цих вказівок виражені шляхом описовим, інші через точне позначення денних або нічних годин за східним обчисленням. Вказівки першого роду частіше зустрічаються в першій (загальній) частині Уставу, де подається загальний порядок добових – як святкових, так і повсякденних – служб. Ось деякі вирази Типікону, що мають до цього відношення: «Прежде солнечного захождения, По еже зайти солнцу мало, Прежде вечером мало, — В утрии» та деякі інші. Вживаючи такого роду висловлювання, Устав узгоджується з різною довготою дня і ночі в різні пори року. У месяцеслівній і тріодній частинах Типіка ми частіше зустрічаємо позначення часу початку служб через конкретну вказівку на години: «при часе седьмом дне, о часе десятом ночи, в начале второго часа дня знаменуеем в кампан» і т. п. У деяких випадках Устав вказує і на час закінчення богослужіння: «подобает же экклесиарху и сие смотрети прилежно, да егда повечерия отпущут, быти знамению дне сиречь прежде сомрака» (понеділок 1-ої седмиці посту) або: «подобает же экклесиарху имети опаство, да егда скончавается литургия (у Велику Суботу), будет час яко второй нощи». Що стосується Літургії, то Типікон визначає і час початку, і час закінчення її, відводячи на цю службу (як це не дивно) одну годину . Як бачимо, Церковний Устав, надаючи деяку свободу у визначенні часу для початку рядових – як святкових, так і повсякденних служб, з великою наполегливістю бере під свій контроль час звершення богослужіння в деякі нарочиті свята і переважно в пости. Чому так? Головним чином тому, що в такі свята і пости добові послідування групуються по-іншому, ніж як це буває в звичайний час, особливо, коли змінюється і самий характер служби таких днів. Очевидно неустанний час для початку нарочитих святкових послідувань не відповідав би самій ідеї таких послідувань, позбавляло б їх властивого їм колориту. При цьому до уваги беруться і фізичні сили віруючих. Наприклад, у деякі великі свята Уставом пропонується звершувати Літургію порану – «труда ради бденнаго». Так відноситься до богослужбових термінів наш Типікон, а що представляє із себе в цьому відношенні існуюча практика? Ми не станемо говорити про звичайні служби добового кола в будні і більшу частину святкових днів. Те розмаїття, яке спостерігаємо ми по різних храмах під час початку Вечірньої та Ранньої, ще так чи інакше може бути виправдане невизначеними вказівками Типікону. «Мало к вечеру», або «Во утре». І вечір, і ранок мають по кілька годин, і тому й починати вечірні та ранкові служби можна в різні години.
Проте ми рішуче відмовляємося підшукувати більш-менш задовільні пояснення тих порушень Уставу, які стосуються часу початку служби в деякі нарочиті свята і у Великий піст. З нарочитих свят Типікон в цьому відношенні виділяє навечір’я Різдва Христового та Богоявлення. У ці святкові дні служби розподіляються по годинах дня і ночі в нашому Уставі так: о 8 годині ранку (за східним в 2-ій годині дня) належить звершувати початок т. зв. Царських часів, у 1-у годину дня (за східним у 7-ій годині) – Велика вечірня з Літургією Василія Великого та, нарешті, в 4-ій годині ночі (о 10 годині ночі) – Велике повечір’я з Ранньою. Що ж ми бачимо в практиці як міських, так і сільських храмів? Зазвичай, у навечір’я Різдва Христового і Хрещення служба звершується в два, так би мовити, прийоми: вранці – Часи, Вечірня і Літургія, ввечері – Повечір’я з Ранньою. Найважливіша з цих служб – святкова Вечірня – відправляється близько 9-10 годин ранку, а іноді й раніше. Якщо ж навечір’я названих свят припадає на суботу та неділю, то Вечірня звершується також з Літургією і одразу ж після неї. Хоча за Уставом між цими двома службами повинна бути перерва для споживання їжі, «яко да не наречется пост». І хто знає, чи не в цьому порушенні Уставу про час початку для Різдвяної, наприклад, Вечірні криється одна з причин маловідомості і маловідвідуваності цієї найурочистішої в церковному колі служби. Ми як би не хочемо підкреслити її неосяжність в часі початку і тим самим зводимо в розряд пересічних богослужінь. Те ж саме слід сказати і про великопостові служби і особливо про богослужіння Страсної седмиці. В нас немає однаковості в часі для початку навіть таких відомих за своєю духовною красою та найбільш відвідуваних віруючими богослужінь, як Вечірня Великої п’ятниці або Великосуботня Літургія. У кафедральних храмах і в деяких обителях обидві ці служби починаються хоча б приблизно в Уставний час. Але в парафіяльних церквах – як міських так і сільських – в даних випадках керуються очевидно неправильно зрозумілим висловлюванням: «Якоже изволит настоятель», і починають ці служби далеко не в Уставний час. В деяких храмах Вечірня Великої п’ятниці служиться одразу після Часів задовго навіть до полудня, а Великосуботня Літургія навіть закінчується за кілька годин до того часу, коли вона повинна за Уставом тільки починатися.
На всі ці безпорядки слід звернути увагу і вжити заходів щодо введення великої одноманітності в часі початку таких важливих служб нашого кола.
б) Групування церковних служб
Чинопослідування служби добового кола рідко звершуються окремо, але зазвичай з’єднуються в ті чи інші групи. У звичайний час Устав дотримується однієї системи, але в деяких випадках відступає від неї. Такі відступлення застосовуються Уставом знову ж таки або для особливо великих свят або для постів. Очевидно, в даному випадку церковний Устав має зумисні цілі: або підкреслити і посилити велич свята або сприяти проведенню і виконання своїх приписів про піст. Практика не завжди в даному відношенні слідує приписам Уставу. Всім нам відомі неуставні способи групування служби в будні дні, а також у дні постів. Тепер не тільки в домових церквах, але й у соборних, а іноді і в монастирях повсякденна Рання з’єднується з Вечірньою, послаблюючи таким чином різницю між буднями і святами. Відомо також, що таке з’єднання допускається і в дні Великого посту, через що, можливо, послаблюється ступінь впливу на душу віруючих великопостових служб.
Застосовуючи різне групування служб в залежності від свят і постів, Церковний Устав в інших випадках абсолютно опускає деякі церковні послідування. Це, перш за все, потрібно сказати про повну Літургію в дні Великого посту. Уставна відміна повної Літургії для великопостових будніх днів цілком ґрунтується на канонічній підставі (Лаод. 49, і Трул. 52). Тим не менш, відомі випадки відступлення і від цього порядку, яке пропонується Уставом і канонами. Періодичній відміні підлягають також і деякі послідування келійного характеру, як наприклад, Міжчасся, Повечір’я, Полуношниця. Але перші з названих чинопослідувань у нас майже ніде не звершуються, а Устав подальших не дотримується в точності.
в) Про порядок богослужіння
Для посилення значення посту в житті християнина наш богослужбовий порядок для постових днів призначає служби, котрі виділяються своїми особливостями. Найбільш помітні з них це спів «Алилуя» і поклони з молитвою Єфрема Сиріна. На практиці ці особливості дотримуються відносно лише великопостового богослужіння, служби інших постів у нас нічим вже не відрізняються від звичайних, хоча за Уставом і ці служби мають відмінності, які наближають їх до великопостового богослужіння. Нам ніде не доводилося чути богослужіння з «Алилуя» і молитвою св. Єфрема Сиріна в будні дні Різдвяного, Петрового та Успенського постів.
г)Місцезнаходження священнослужителів при відправленні деяких служб
При всіх службах місцем стояння священика і диякона у нас є вівтар. Сюди приходять священнослужителі ще перед початком богослужіння і залишаються тут протягом всього часу його звершення, виходячи лише для виголосу ектеній, кадіння і входів. Разом з тим, за Церковним Уставом вівтар являється місцем постійного перебування священика лише при здійсненні Літургії. По відношенні до інших служб вівтар для священика свого роду Святе святих, куди він входить лише кілька разів для звершення тих чи інших священнодійств. Наприклад, на всенічному бдінні священик входить у вівтар не більше, здається, шести разів, на повсякденній Вечірні всього лише один раз і 2 рази на повсякденній Ранній. Такі ж служби як Часи (окремо від Літургії), Полуношниця і Повечір’я взагалі не передбачають входу священнослужителів у вівтар. Таке місцезнаходження священика за богослужінням, маючи за собою історичні підстави, пройнятий і глибокою ідеєю. Священик входить у вівтар як дерзновенний заступник за присутніх у храмі або з кадилом для відання честі святиням вівтаря, або в такі моменти служби, котрі являються молитовними за перевагою. Порівняємо нашу практику з Уставом і побачимо її повну невідповідність з ним.
д) Скорочення Уставу
Самим яскравим і найбільш чутливим порушенням Уставу в сучасній практиці є його скорочення. Скорочення богослужбового Уставу, в своїй основі викликане, звичайно, необхідністю, зробилося тепер явищем як би навіть законним, свого роду звичаєвим правом. Такого роду скорочення не тільки не викликають будь-якої спокуси, але навряд чи для більшості навіть самих звершувачів богослужіння і помітні.
Для деяких же скорочень є до того ж певне підґрунття в узаконених вищою владою церковно-співочих збірниках або так званих обіходах. Такі, наприклад, спів замість всього 103-го псалма на бдінні 4 або 6 віршів з нього; спів з 6-ти віршів першого антифону першої кафізми; читання, а не спів, двох інших антифонів тієї ж кафізми; спів двох перших віршів з приспівом: «Вислухай мене Господи» з так званих возванних вечірніх псалмів, замість виконання їх в цілому вигляді; постійна заміна сімнадцятої кафізми на Ранній полієлейними псалмами і, в свою чергу, зведення цих псалмів до чотирьох перших віршів; заміна біблійних пісень канону приспівами і читання, а не спів тропарів канону. Усе це такі скорочення, які стали, немов би вже законними. Навпаки, наближення до Уставу в перелічених випадках здалося б чимось незвичайним і могло б тепер видатися якимось протиуставним нововведенням. Заміна, наприклад, на деяких бдіннях співу полієлейних псалмів Уставним виконанням 17-ї кафізми. Такі дії, в кращому випадку, викликають подив, а зі сторони деяких, мабуть, можна почути навіть і протест.
До подібного роду відступлення від Уставу слід віднести і вилучення з богослужіння Святоотцівських читань. При нашому сучасному обсязі бдіння та інших служб введення таких читань у повному їх комплекті звело б наші служби майже до суцільного і рідко перерваного співу молитов і слухання цих повчань. Обходячи зазначеного характеру відступлення від Уставу, зупинимося лише на таких його порушеннях, які власне суть порушення самої практики, порушення свого роду богослужбового мінімуму освяченого звичаєм. Для зручності розподілимо скорочення Уставу такого роду на дві рубрики: а) скорочення, що стосуються незмінних частин богослужіння і б) скорочення його змінних складових частин.
Перші скорочення менш значні за обсягом і застосовуються не так часто і не так, скажімо, сміливо, як другі. Так, в послідувані Вечірньої такі скорочення навіть ледь і помітні: Незміні її частини хоча конспективно і шляхом позначення, але виконуються майже всі. Найбільш помітним опущенням можна вважати пропуск літії на Вечірній, що сполучається з Ранньою в бдінні, і пропуск 33 псалма. На Ранній її постійні складові частини піддаються великому скороченню. Наприклад, дуже часто скорочення Шестипсалмія (цього ядра Ранньої служби в історичному відношенні), пропуск 50-го псалма, скорочення до 2-х перших віршів хвалітних псалмів і багато чого іншого. На службах келійного характеру (Часах, Полуношниці і Повечір’ї) часті пропуски цілих псалмів. Особливо це треба сказати про Велике повечір’я.
У скороченні змінних частин добових служб спостерігається уже велика свобода. Тут безжально опускається багато частин, того ж таких, котрі являються першорядними або за своєю древністю, або за висотою вкладеної в них поезії. Іноді опускаються такі піснеспіви, в яких, говорячи без перебільшення, виражена вся суть свята, і що найважливіше, у стислих, але яскравих образах вказано моральне значення священної події, що згадується. В залежності від невблаганного і нічим незахищеного скорочення святкових співів і взагалі змінних частин служб стоїть той сумний факт, що наші служби абсолютно обезбарвленні, позбавлені ідейності свят, надто підведені під якийсь загальний шаблон. Недільні служби – це 8 самостійних поем на честь страждання і воскресіння Господнього, що значно відрізняються одна від одної. Але при нашому ставленні до Октоїха такого враження від недільних служб не виходить. Недільні бдіння – це до стомливості схожі одна на іншу служби. Тільки деякі з парафіян інколи помічають різницю між недільними бдіннями, та й то не за їх змістомх, а скоріше за пісенної сторони, по змінюваним гласам. Те ж слід сказати і про святкові служби. Через пропуск святкових віршів, кондаків характер святкових бдінь значно послаблюється і святкові бдіння стають схожими на звичайні недільні.
В порядку числа служб пропуски змінних частин можна відзначити так:
– скорочення стихир на «Господи взиваю», причому замість співу стихир допускається їх читання;
– повне ігнорування стихир з Міней у недільні дні, коли в Мінеї немає потрібного свята;
– повний безпорядок у з’єднанні стихир при збігу пам’ятей;
– пропуск славників, тоді як останнього роду стихири являються за своїм етичним характером повнішими інших пісень, що висвітлюють історію свята;
– пропуск паремій на полієлейних службах, особливо при поєднанні їх з недільними;
– пропуск стиховних стихир та ігнорування відповідності богородичних зі славниками;
– одноразовий або дворазовий спів тропаря в кінці Вечірньої на бдінні;
– скорочене в кількісному сенсі і неправильне в порядку слідування співу тропарів на «Бог Господь»;
– ігнорування сідальних. У кращому випадку читання їх замість пісенного виконання ;
– скорочений спів тропарів по Непорочних на недільних бдіннях і скорочення віршів обраних псалмів у свята до одного або двох. Останнього роду скорочення представляється навіть малозрозумілим: тривалість співу величань у нас узгоджується з часом, потрібним для кадіння всього храму. При великих храмах співаки розтягують спів величань до стомливості, однак чомусь не хочуть заспівати зайвий вірш;
– пропуск недільних антифонів. У деяких храмах співають, втім, три перші вірша. Разом з тим, степенні антифони – один із зворушливих церковних співів з біблійним відтінком;
– всім відоме скорочення канонів у відношенні ірмосів (одноразового замість, здебільшого, дворазового їх співу), так у відношенні проміжних співів між 3 і 6 піснями. Спів третього і 4 ірмосів катавасії в свята і ігнорування Уставних вказівок про її зміну;
– пропуск екзапостиларіїв і світильного. Або повне опущення, або значне скорочення стихир на Хвалітних і Стиховних, в тому числі на недільних бдіннях пропуск євангельської стихири. Незрозуміла свобода у виборі стихири на «і нині» перед Великим славослів’ям;
– пропуск тропаря і його богородичного або тільки останнього після Великого славослів’я;
– вільне ставлення до з’єднання двох тропарів, а також тропарів і кондаків на Часах.
На Літургії:
– майже повне ігнорування повсякденних антифонів;
– скорочення святкових антифонів до двох віршів;
– скорочення «блаженних» і повне ігнорування віршів до них або тропарів канонів;
– безладне виконання тропарів і кондаків після входу;
– пропуск алилуаріїв;
– ігнорування Уставних вказівок щодо поєднання апостольських і євангельських читань на Літургії при збігу пам’ятей;
– неправильне виголошення відпустів у кінці Літургії, так само як і наприкінці інших служб.
е) Додаткові частини
Скорочуючи кількість служб, наша практика іноді ускладнює їх додатковими частинами. Найбільш часте застосування додаткових частин ми чуємо при поминанні покійних. Відводячи із седмиці Суботу, як день для звершення поминання покійних, Церковний Устав і в інші будні дні призначає короткі молитвослів’я та піснеспіви за померлих. Але є дні святкові, коли Уставом забороняється поминання померлих.