Що відбувається, коли ми починаємо читати молитви перед домашньою іконою? Ми, можливо, незабаром помітимо, що читаємо тільки слова, а наші думки десь блукають
Павло (Олмарі), архиєп. ФінляндськийЩо відбувається, коли ми починаємо читати молитви перед домашньою іконою? Ми, можливо, незабаром помітимо, що читаємо тільки слова, а наші думки десь блукають. Це може відбуватися з нами і в храмі, коли ми слухаємо, як співають або читають молитви. Там наші блукаючі думки не заважають відправі богослужіння, але коли ми молимося одні, Справа йде інакше. Адже молитва стає молитвою лише тоді, коли ми спрямовуємо до неї наші помисли. Що ми маємо робити? Коли ми помічаємо, що думки розсіваються, нам необхідно повернутися до того місця молитви, де це відбулося. Якщо вони через мить знов розсіються, ми знову повинні повернутися, і так вчиняти постійно. При цьому ми маємо уповільнити наше читання і намагатися звертати увагу на кожне слово.
Однак ми можемо зазнавати й інших переживань. Ми можемо відчути, що наше серце розпалюється від слів молитви. Тоді буде легше зосередитися на думках. Можливо, ми відчували це в храмі, тоді й богослужіння не здавалося нам довгим.
В результаті гріхопадіння, як пояснюють Святі Отці, наша людська істота, наші думки і відчуття, а також наше тіло, легко відволікаються. Але в молитві, з милості Божої, наша істота знов стає цілою. Про це говорить і апостол: “Але сам Дух заступається [за нас] невимовними зітханнями” (Рим. 8:26). Це переживання є особливим даром Божим. Рідко кому дається цей дар на тривалий час. І хоча ми його втрачаємо, завдяки цьому досвіду нам дається “вкусити, що Господь є благий”, щоб ми знали, до чого нам прагнути, тобто що таке правильна молитва.У зв`язку з цим виникає питання стосовно ролі почуттів у молитві. Чи потрібно нам прагнути молитися так, щоб наші почуття були присутні в молитві? Єдине почуття, до якого ми можемо без побоювання прагнути, це почуття покаяння і почуття свого недостоїнства. “Жертва Богові — зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже!” (Пс. 50:19), так мовиться в 50-му псалмі. Саме у дусі цього псалма потрібно приступати до молитви, думаючи про свою негідність, але також пам`ятаючи про любов Божу до грішників. Коли ми в цьому стані стаємо на молитву перед кіотом, в нашому серці народжується відчуття присутності Божої. Це відчуття повинне бути нашим повсякчасним супутником.
Однак ми можемо зазнавати й інших переживань. Ми можемо відчути, що наше серце розпалюється від слів молитви. Тоді буде легше зосередитися на думках. Можливо, ми відчували це в храмі, тоді й богослужіння не здавалося нам довгим.
В результаті гріхопадіння, як пояснюють Святі Отці, наша людська істота, наші думки і відчуття, а також наше тіло, легко відволікаються. Але в молитві, з милості Божої, наша істота знов стає цілою. Про це говорить і апостол: “Але сам Дух заступається [за нас] невимовними зітханнями” (Рим. 8:26). Це переживання є особливим даром Божим. Рідко кому дається цей дар на тривалий час. І хоча ми його втрачаємо, завдяки цьому досвіду нам дається “вкусити, що Господь є благий”, щоб ми знали, до чого нам прагнути, тобто що таке правильна молитва.У зв`язку з цим виникає питання стосовно ролі почуттів у молитві. Чи потрібно нам прагнути молитися так, щоб наші почуття були присутні в молитві? Єдине почуття, до якого ми можемо без побоювання прагнути, це почуття покаяння і почуття свого недостоїнства. “Жертва Богові — зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти не погордуєш, Боже!” (Пс. 50:19), так мовиться в 50-му псалмі. Саме у дусі цього псалма потрібно приступати до молитви, думаючи про свою негідність, але також пам`ятаючи про любов Божу до грішників. Коли ми в цьому стані стаємо на молитву перед кіотом, в нашому серці народжується відчуття присутності Божої. Це відчуття повинне бути нашим повсякчасним супутником.
Джерело: Православний апологетичний портал