Назарій Карнаух,послушник Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря
В історії села, як і у житті людини бувають події, які залишають пам’ятний слід. Такою подією для села Старий Олексинець, що на Кременеччині, є поява ікони Пресвятої Богородиці.
В історії села, як і у житті людини бувають події, які залишають пам’ятний слід. Такою подією для села Старий Олексинець, що на Кременеччині, є поява ікони Пресвятої Богородиці. Старожили бережуть у своїй пам’яті перекази про чудеса від цього образу.
Перші писемні згадки про село датуються 1463 роком, під назвою Андреєве і також є свідчення про нього у роздільному акті князів Збаразьких. Згодом, село отримало іншу назву – Олексинець, на честь його володарки княгині Олександри. Під час польського панування було зведено у 1756 р. костел, котрий перейшов в 1863 році у власність сільської православної громади. Після шестирічної його перебудови, у 1869 році, було освячено престіл на честь св. Апостола Андрія Первозванного. Церква діяла до початку встановлення радянської влади.
Як розповідають сільські старожили, якось на десяту п’ятницю, після Пасхи, прийшов до відновленого храму старенький дідусь. Нікому не сказав хто він, і звідки, але подарував церкві ікону Божої Матері. Заповідаючи селянам шанувати її.
Сама ікона була написана на сосновій дошці невеликого розміру. За писанням, лик Божої Матері є подібний до Ченстоховської ікони. Через невеликий час, відбулося перше чудо. Одна молода сім’я не мала дітей. Від свекрухи, невістка терпіла нарікання і докори. Не маючи ніякого захисту неплідна мати молилася перед цією іконою. Невдовзі вона народила дівчинку. Богом дане немовля, назвали Марією. Звістка про цю подію розійшлася по околицях та селах.
Між двома селами Старим Олексинцем та Кобилля, кожного року на десяту п’ятницю відбувався хресний хід. Невідомо звідки появилася така традиція, адже село Кобилля знаходиться на історичній Галичині, а Старий Олексинець на Волині. Традицію хресних ходів, перервала Перша Світова війна. Ікона залишилася у с. Кобилля. За словами жителів цього села, біля неї відбувалося багато чудесних зцілень. Люди, які отримували чудесну допомогу залишали костелі, різні металеві деталі із зображенням серця, рук, ніг та інших частин тіла, усі ці речі закопали під кам’яним храмом. Під час війни ікона зникла, лише було знайдено на дзвіниці металевий оклад, який прихожани повісили біля іконостасу.
У 2005 році, жителі села Кобилля, передали цей оклад староолексинецькій громаді. За багато років, ця велична святиня повернулася до рідного храму. А у 2006 році у десяту п’ятницю після Пасхи, відбулася святкова Божественна Літургія, наприкінці якої здійснили освячення нового кіоту для цього окладу, на якому було зображено лик Богородиці.
На наступний рік, Преосвященніший Архієпископ Тернопільський та Кременецький Іов, благословив відзначати свято на честь Староолексинецької благодатної ікони Божої Матері у десяту п’ятницю після Пасхи, як свято місцевого значення.
Кожної неділі, після завершення Божественної Літургії, перед іконою звершується молебень, де люди просять заступництва і допомоги в Цариці Небесної за весь православний український побожний народ.
Перші писемні згадки про село датуються 1463 роком, під назвою Андреєве і також є свідчення про нього у роздільному акті князів Збаразьких. Згодом, село отримало іншу назву – Олексинець, на честь його володарки княгині Олександри. Під час польського панування було зведено у 1756 р. костел, котрий перейшов в 1863 році у власність сільської православної громади. Після шестирічної його перебудови, у 1869 році, було освячено престіл на честь св. Апостола Андрія Первозванного. Церква діяла до початку встановлення радянської влади.
Як розповідають сільські старожили, якось на десяту п’ятницю, після Пасхи, прийшов до відновленого храму старенький дідусь. Нікому не сказав хто він, і звідки, але подарував церкві ікону Божої Матері. Заповідаючи селянам шанувати її.
Сама ікона була написана на сосновій дошці невеликого розміру. За писанням, лик Божої Матері є подібний до Ченстоховської ікони. Через невеликий час, відбулося перше чудо. Одна молода сім’я не мала дітей. Від свекрухи, невістка терпіла нарікання і докори. Не маючи ніякого захисту неплідна мати молилася перед цією іконою. Невдовзі вона народила дівчинку. Богом дане немовля, назвали Марією. Звістка про цю подію розійшлася по околицях та селах.
Між двома селами Старим Олексинцем та Кобилля, кожного року на десяту п’ятницю відбувався хресний хід. Невідомо звідки появилася така традиція, адже село Кобилля знаходиться на історичній Галичині, а Старий Олексинець на Волині. Традицію хресних ходів, перервала Перша Світова війна. Ікона залишилася у с. Кобилля. За словами жителів цього села, біля неї відбувалося багато чудесних зцілень. Люди, які отримували чудесну допомогу залишали костелі, різні металеві деталі із зображенням серця, рук, ніг та інших частин тіла, усі ці речі закопали під кам’яним храмом. Під час війни ікона зникла, лише було знайдено на дзвіниці металевий оклад, який прихожани повісили біля іконостасу.
У 2005 році, жителі села Кобилля, передали цей оклад староолексинецькій громаді. За багато років, ця велична святиня повернулася до рідного храму. А у 2006 році у десяту п’ятницю після Пасхи, відбулася святкова Божественна Літургія, наприкінці якої здійснили освячення нового кіоту для цього окладу, на якому було зображено лик Богородиці.
На наступний рік, Преосвященніший Архієпископ Тернопільський та Кременецький Іов, благословив відзначати свято на честь Староолексинецької благодатної ікони Божої Матері у десяту п’ятницю після Пасхи, як свято місцевого значення.
Кожної неділі, після завершення Божественної Літургії, перед іконою звершується молебень, де люди просять заступництва і допомоги в Цариці Небесної за весь православний український побожний народ.
Назарій Карнаух,
послушник Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря
послушник Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря