Слово у Велику суботу
В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа
Дорогі браття і сестри!
Свята Православна Церква, дивлячись на велике таїнство і невимовну жертву звершену Спасителем, з жахом і трепетом згадує сьогодні тілесне погребіння Господа і Спаса нашого Ісуса Христа і зішестя Його в пекло.
В святому Євангелії говориться: «На тому місці, де Його розіп’яли був сад, і в саду був новий гріб, в якому ще не був покладений. Там і поклали Ісуса ради п’ятниці юдейської, тому, що гріб був близько» (Ін. 19: 41 – 42). Йосиф Аримафейський і Никодим з любов’ю могли б віднести тіло Господа і дальше: в Вифанію, де Він любив бути найбільше, або в Його рідну Галилею. Але поскільки наступала субота, то вони і вибрали близький гріб в саду. Місце, на якому Спаситель перетерпів найбільше приниження і найстрашніші муки і місце, де Він повинен воскреснути зі славою, повстати до нового життя, повинні були бути близько одне від одного. Але, насправді, місце погребіння має набагато більше значення. Колись в саду Едемському був вчинений гріх і звідти прокляття перейшло на все людство. В саду ж Гефсиманському почались викупні страждання Спасителя, в саду сталась перемога добра над злом, раю над пеклом, життя над смертю.
Гріб Господній ‒ це та безодня, в яку опущені і поховані всі наші гріхи і злодіяння. Спаситель взяв з Собою в гріб нашу відповідальність за гріхи і все наше гріховне життя. «Ми поховані з Ним хрещенням у смерть, ‒ говорить святий апостол Павло, ‒ щоб як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми в оновленому житті ходити почали» (Рим. 6: 4).
На хресті звершилась тайна, про яку не знали боговбивці і навіть сам людиновбивця ‒ диявол. Господь постраждав і помер з премудрою ціллю ‒ спасти все людство. Сам Спаситель говорить про свою місію, кажучи: «якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів» (Ін. 12: 24). В цьому і полягає таємниця смертних страждань Христових: Спаситель помер для того, щоб принести величезну користь для людей Своєю смертю, що дійсно і сталося.
Смерть Спасителя ‒ це очищувальна жертва за гріхи всього світу. Він помер, і смерть Його на хресті знищила прокляття, яке ми заслужили в Отця Небесного своїми гріхами. Він помер і смерть вічна, яка неминуче мала вразити нас без Викупителя, тепер вже не має сили над нами. Він ‒ правда серед нашої неправди, визволення наше в час відчаю нашого, освячення наше серед мерзоти нашої; Він ‒ світло в пітьмі життя нашого, життя ‒ в смерті нашій, спокій у тривогах наших. Спокій, який царював при гробі Спасителя, ‒ є спокоєм наших сердець. Спокій, який царював довкола гробу, є спокоєм неба. Сьогодні все отримало спокій і мир. Тремтить лише пекло.
Нинішній день, дорогі браття і сестри, був колись днем рішучої і остаточної боротьби, боротьби не на життя, а на смерть між двома царствами ‒ царством тьми і зла і царством добра і світла. Сатана, який колись був осміяний в пустелі, до цього часу встиг розпалити серця ворогів Христових такою злобою, яку важко усвідомити людському розуму. Здавалося б вони добилися свого: Господь помер на хресті і вже похований, але на цьому людська злоба не зупиняється, вона і мертвому не дає спокою. Називаючи Спасителя обманщиком, вона вимагає у Пилата воїнів для того, щоб стерегти гріб. Але це не могло втримати Життєдавця. Поки людська злоба турбувалась про темні справи, Спаситель, Який увійшов у безодні підземні, щоб там благовістити і вивести благочестивих праведників. Спаситель, зійшовши в пекло, знищує остаточно владу найбільшого ворога людства ‒ диявола і всю його темну силу і владу. Лукавий, почувши взивання Ісуса з хреста «Боже мій, Боже мій! Навіщо Ти покинув Мене?» (Мф. 27: 46), в своєму безумному осліпленні подумав: Якщо б цей Ісус був Єдинородним Отцю, то Отець не залишив би Його. Тому сатана вже торжествував, що він стане переможцем і забере до свого царства і душу цього Праведника. Але поки він радів в своєму осліпленні, темна безодня враз освітлюється і перед сатаною і всіма його слугами з’являється Єдинородний Син Божий. Божественна Любов нарешті перемогла злобу сатанинську отримавши перемогу, Спаситель торжественно виводить душі старозавітніх праведників з пекла і вводить в райські обителі. Правда Божа знову восторжествувала: любов перемогла ненависть, праведність перемогла гріх, світло перемогло темряву і, накінець, життя перемогло смерть. Так Переможець пекла і смерті явив Себе всецілим Переможцем, Переможцем гріха і всього зла, яке внесла у світ перша людина через диявола.
Дорогі браття і сестри! Ми всі грішні, але якщо ми віруємо в Христа Ісуса, Господа нашого, і намагаємося жити за Його вченням, якщо противимось гріху, то смерть Спасителя, Його рани є нашим захистом (Рим. 3: 25). Але для нашого спасіння потрібне великодушне перенесення скорбот, хвороб і спокус. Якщо ми зуміємо перенести всі труднощі життя, вважаючи їх заслуженим покаранням за наші гріхи, з вірою і любов’ю згадуючи страждання Спасителя, які Він перетерпів за нас, то Розіп’ятий і Воскреслий Спаситель спасе нас, і дасть нам можливість насолоди у Царство Свому. Амінь!
ЕПІФАНІЙ,
митрополит Переяслав-Хмельницький
і Білоцерківський