Один з ченців, знаходячись в Олександрії, увійшов до церкви щоб помолитися. Тут він побачив одну шановану жінку, при якій був раб, і вона, впавши перед іконою Спасителя, взивала: “Залишив Ти мене, Господи
Один з ченців, знаходячись в Олександрії, увійшов до церкви щоб помолитися. Тут він побачив одну шановану жінку, при якій був раб, і вона, впавши перед іконою Спасителя, взивала: “Залишив Ти мене, Господи, помилуй мене, Милостивий!”. Почувши її голосіння і бачачи її сльози, чернець подумав: “Напевно вона вдова і хтось її ображає”. Зачекавши, поки вона закінчить молитву, чернець покликав до себе її раба і сказав: “Передай своїй господині, що мені потрібно з нею поспілкуватися”. Раб передав. Вона підійшла до ченця. Чернець запитав: “Хто ж тебе так ображає, що ти так гірко жалієшся Богові?” Жінка зі сльозами відповідала: “Я знаходжуся в світі, і мене ніхто нічим не образив. Ось про це я і плачу, що за мою недбалість Бог залишив мене і три роки ніякими скорботами мене не відвідав. В цей час ні сама я не хворіла, ні мій син, навіть з домашньої птиці ні одна не пропала. І ось, розмірковуючи над цим, я і думаю, що Бог прогнівався на мене, і молю Його, щоб Він хоч якось відвідав мене”. Здивувався чернець боголюбивій і сильній душі жінки і відійшов від неї, славлячи Бога.
(Прот. В. Гур’єв. Пролог)
Переклад з російської