Щастя: слава, гроші, володіння, здоров’я, благополуччя – речі які на думку більшості з нас є тотожними з істинним щастям з великої літери і достатніми для справжнього життя, для радості, – але це речі, які скоро приходять і скоро минають, даючи лише людині можливість задуматися…
Щастя: слава, гроші, володіння, здоров’я, благополуччя – речі які на думку більшості з нас є тотожними з істинним щастям з великої літери і достатніми для справжнього життя, для радості, – але це речі, які скоро приходять і скоро минають, даючи лише людині можливість задуматися… Задуматись в чому суть, в чому істинність, що є щастя і як його досягнути, в чому мета життя. Життя, яке є політ у хмарах вибору між журавлем у небі і синицею в руках. Дійсно, постійний вибір між багатством світу цього «журавлем», яке постійно заманює людину і скарбами Царства Божого, яке в середині кожного з нас, і є «синицею в наших руках».
Пошуком щастя люди не перестають займатися протягом всієї історії людського роду. І цей пошук вже століттями багатьох людей розчаровує. Складається враження, що воно постійно втікає від нас. І ще ніхто з людей, які намагались знайти на землі щастя не блаженствували. Для людини щастя є стан в якому вона готова прожити вічність. Тож чи матеріальні блага є вічні? Всі ми на власному досвіді можемо пересвідчитись, що ні! Бо якщо для когось щастям є слава, то це обман, бо і славні і убогі помирають однаково, і тут підтверджуються слова народної мудрості, «слава невигідний товар, бо дорого коштує і важко зберігається». Аналогічно ми можемо говорити і про інші скороминучі блага…І все ж таки розуміючи це з тисячолітнього досвіду людина знову наступає на одні і ті ж граблі, йдучи за «старою схемою». А схема така. Людина має ціль, прагне до її досягнення, сподіваючись, що як тільки вона отримає те, завітне, то одразу і ощасливить себе. Людина самовіддано працює і нарешті отримує те, що хотіла. Але отримавши, щасливою не стає. І тоді людина або падає у відчай, або піднімає планку вище. А піднімати так можна усе життя, до глибокої старості, так і не відчувши себе щасливим.
Коли ми говоримо про щастя, то слід його розуміти в подвійному значенні, одне з яких – щастя це емоційний стан, а інше розуміння щастя в онтологічному вимірі як спосіб життя, спосіб відношення до оточуючого. Тобто щастя земне, яке є лише певне задоволення і щастя істинне, вічне яке закладене в меті життя людини. Але перш за все в уявленнях про щастя ми можемо говорити тільки про зовнішні прояви, які є емоційними, почуттєвими і виражають високий ступінь внутрішньої задоволеності людини своїм буттям, життєдіяльністю чи окремими моментами особистих потреб і здібностей, інтересів і цілей, бажань та ідеалів. Але завжди ці зовнішні прояви є вираженням внутрішнього щастя, яке за словами Сократа є — зовсім не радість, задоволення, воно — в іншому: у внутрішньому стані душі, у володінні чеснотами. Мислитель був переконаний, що щасливим може бути тільки людина прекрасна душею, справедлива, та, чия душа не зачеплена злом, або прагне звільнитись від зла. Справжнє, істинне щастя — це турбота про свою душу, орієнтація на розум, істину і доброзичливість, прагнення завжди залишатися людиною, зберігати свою внутрішню гідність. Тому щастя — це вищий прояв реалізації мети життя особистості. Це значить, що без усвідомлення сенсу людського буття неможливо зрозуміти, яким чином людина може бути щасливою.
Друге ж розуміння щастя, по «суті» криється в розумінні етимології слова «щастя» ( з російської мови «счастье»), що означає – с-часть, участь, частина, доля. Вказує на участь в чомусь, на відношення до когось, вказує на щось, що не є «я», а є хтось інший, тобто на спілкування з іншим. Вказує не на об’єкт, не на річ, а на іншого, на особистість.
І саме так у православ’ї відривається розуміння буття Бога і людини. Спілкування, причастя, жертва – спосіб буття явлений Богом, де кожна Іпостась бере участь в бутті Іншої, повністю жертвуючи собою в любові. Щастя існує в спілкуванні і є самим спілкуванням, віддачею себе, – любов’ю
У більшості випадків щастя залежить від зовнішнього середовища та умов, тому воно може показатися недосяжним. Відсутність певних умов, відсутність розуміння у відповідь, розділення з об’єктом щастя дає відчувати трагізм. Тому щастя передбачає готовність до страждань, до подвигу, в чому і являється православна аскеза. Бо щастя це не просто задоволення, «протяжне і гармонічне», а результат приборкання потягу до насолод, шляхом самообмеження, шляхом жертви. Блаженство – не володіння речами, а перемога над хотінням володіти ними, тобто вміння правильно відноситись до них. Багата людина не та що багато має, а та що мало прагне, «бо багатий бідний у хотінні своїм, а убогий багатий в убогості своїй». Відречення від прив’язаності до зовнішнього і досягнення свободи від необхідності.
Здатність бути щасливим виражає – здатність до тривалих страждань – аскеза, що виражає глибину особистості. Як творча стихія щастя – втілення внутрішньої свободи правильного «хотіння», прагнення до обожнення, до участі в найбільшому Житті, в чому і являється істинне щастя.
Тому істинно щасливою людина буде тоді, коли в неї буде внутрішня рівновага, спокій, впевненість в тому, що вона захищена, і що з нею нічого не станеться бо віра в Бога дає їй зрозуміти, що без волі Бога нічого не стається, і що відбувається, то це найкраще. Все, що знами відбувається це є Промисел Божий і людина, яка в це вірить здобуває душевний мир, і перестає дивитись на світ злими очима і до всіх відноситься благоговійно з любовю. В такому випадку досягається радість, щастя, яким можна ділитися з іншими, ближнім приносити радість. За словами Євангелії «світло нехай засяє ваше між людьми», щоб і вони могли причаститися вашої радості. Як на концерті одна людина може пренести радість тисячам так і кожний з нас повинен давати іншим…відчувати своє щастя свою радість і любов.
Отже, етичний імператив щастя можна сформулювати так: Будь щасливим для того, щоби більше любити, але не шукай любові лише для того, щоб стати “щасливим”. Неістинне щастя призводить до самозакоханості й страху його втратити. Істинне щастя лише зростає від страждань. Істинним щастям є тільки таке, яке збільшує любов і спрагу щастя вічного.
Пошуком щастя люди не перестають займатися протягом всієї історії людського роду. І цей пошук вже століттями багатьох людей розчаровує. Складається враження, що воно постійно втікає від нас. І ще ніхто з людей, які намагались знайти на землі щастя не блаженствували. Для людини щастя є стан в якому вона готова прожити вічність. Тож чи матеріальні блага є вічні? Всі ми на власному досвіді можемо пересвідчитись, що ні! Бо якщо для когось щастям є слава, то це обман, бо і славні і убогі помирають однаково, і тут підтверджуються слова народної мудрості, «слава невигідний товар, бо дорого коштує і важко зберігається». Аналогічно ми можемо говорити і про інші скороминучі блага…І все ж таки розуміючи це з тисячолітнього досвіду людина знову наступає на одні і ті ж граблі, йдучи за «старою схемою». А схема така. Людина має ціль, прагне до її досягнення, сподіваючись, що як тільки вона отримає те, завітне, то одразу і ощасливить себе. Людина самовіддано працює і нарешті отримує те, що хотіла. Але отримавши, щасливою не стає. І тоді людина або падає у відчай, або піднімає планку вище. А піднімати так можна усе життя, до глибокої старості, так і не відчувши себе щасливим.
Коли ми говоримо про щастя, то слід його розуміти в подвійному значенні, одне з яких – щастя це емоційний стан, а інше розуміння щастя в онтологічному вимірі як спосіб життя, спосіб відношення до оточуючого. Тобто щастя земне, яке є лише певне задоволення і щастя істинне, вічне яке закладене в меті життя людини. Але перш за все в уявленнях про щастя ми можемо говорити тільки про зовнішні прояви, які є емоційними, почуттєвими і виражають високий ступінь внутрішньої задоволеності людини своїм буттям, життєдіяльністю чи окремими моментами особистих потреб і здібностей, інтересів і цілей, бажань та ідеалів. Але завжди ці зовнішні прояви є вираженням внутрішнього щастя, яке за словами Сократа є — зовсім не радість, задоволення, воно — в іншому: у внутрішньому стані душі, у володінні чеснотами. Мислитель був переконаний, що щасливим може бути тільки людина прекрасна душею, справедлива, та, чия душа не зачеплена злом, або прагне звільнитись від зла. Справжнє, істинне щастя — це турбота про свою душу, орієнтація на розум, істину і доброзичливість, прагнення завжди залишатися людиною, зберігати свою внутрішню гідність. Тому щастя — це вищий прояв реалізації мети життя особистості. Це значить, що без усвідомлення сенсу людського буття неможливо зрозуміти, яким чином людина може бути щасливою.
Друге ж розуміння щастя, по «суті» криється в розумінні етимології слова «щастя» ( з російської мови «счастье»), що означає – с-часть, участь, частина, доля. Вказує на участь в чомусь, на відношення до когось, вказує на щось, що не є «я», а є хтось інший, тобто на спілкування з іншим. Вказує не на об’єкт, не на річ, а на іншого, на особистість.
І саме так у православ’ї відривається розуміння буття Бога і людини. Спілкування, причастя, жертва – спосіб буття явлений Богом, де кожна Іпостась бере участь в бутті Іншої, повністю жертвуючи собою в любові. Щастя існує в спілкуванні і є самим спілкуванням, віддачею себе, – любов’ю
У більшості випадків щастя залежить від зовнішнього середовища та умов, тому воно може показатися недосяжним. Відсутність певних умов, відсутність розуміння у відповідь, розділення з об’єктом щастя дає відчувати трагізм. Тому щастя передбачає готовність до страждань, до подвигу, в чому і являється православна аскеза. Бо щастя це не просто задоволення, «протяжне і гармонічне», а результат приборкання потягу до насолод, шляхом самообмеження, шляхом жертви. Блаженство – не володіння речами, а перемога над хотінням володіти ними, тобто вміння правильно відноситись до них. Багата людина не та що багато має, а та що мало прагне, «бо багатий бідний у хотінні своїм, а убогий багатий в убогості своїй». Відречення від прив’язаності до зовнішнього і досягнення свободи від необхідності.
Здатність бути щасливим виражає – здатність до тривалих страждань – аскеза, що виражає глибину особистості. Як творча стихія щастя – втілення внутрішньої свободи правильного «хотіння», прагнення до обожнення, до участі в найбільшому Житті, в чому і являється істинне щастя.
Тому істинно щасливою людина буде тоді, коли в неї буде внутрішня рівновага, спокій, впевненість в тому, що вона захищена, і що з нею нічого не станеться бо віра в Бога дає їй зрозуміти, що без волі Бога нічого не стається, і що відбувається, то це найкраще. Все, що знами відбувається це є Промисел Божий і людина, яка в це вірить здобуває душевний мир, і перестає дивитись на світ злими очима і до всіх відноситься благоговійно з любовю. В такому випадку досягається радість, щастя, яким можна ділитися з іншими, ближнім приносити радість. За словами Євангелії «світло нехай засяє ваше між людьми», щоб і вони могли причаститися вашої радості. Як на концерті одна людина може пренести радість тисячам так і кожний з нас повинен давати іншим…відчувати своє щастя свою радість і любов.
Отже, етичний імператив щастя можна сформулювати так: Будь щасливим для того, щоби більше любити, але не шукай любові лише для того, щоб стати “щасливим”. Неістинне щастя призводить до самозакоханості й страху його втратити. Істинне щастя лише зростає від страждань. Істинним щастям є тільки таке, яке збільшує любов і спрагу щастя вічного.
Студент 5-го курсу КПБА,
Гищук Іван
Гищук Іван