Радість і трепет переповнює нас сьогодні православних християн. Радість від того, що приходить до нас Той, Який сотворив Небо і Землю (Бут. 1,1), та людину (Бут. 1, 26), Той, Який вивів Ізраїльський народ із єгипетської неволі, Той, Якого чекали праотці, про Якого провіщали пророки…
Радість і трепет переповнює нас сьогодні православних християн. Радість від того, що приходить до нас Той, Який сотворив Небо і Землю (Бут. 1,1), та людину (Бут. 1, 26), Той, Який вивів Ізраїльський народ із єгипетської неволі, Той, Якого чекали праотці, про Якого провіщали пророки, Той, Який був за нас розп’ятий і похований (Лк. 23), воскрес на третій день (Лк. 24, 6), вознісся на небо (Діян. 1, 11) і дарував нам обітницю Святого Духа (Ін. 14,16), Бог – Ветхий днями стає младенцем. Народжений раніше віків, втілюється незлитно, незмінно, нероздільно і нерозлучно. Бог став людиною, щоб людина могла стати богом.
Сьогодні із кореня Єсеєвого (Іс. 11, 1), проростає запашна квітка, красу якої у церковних піснеспівах та колядках оспівує увесь світ. Те, що звістив
Пречистій Преблагословенній Владичиці нашій Богородиці Архангел Гавриїл (Лк. 1. 31 – 32), сьогодні здійснюється. Господь зійшов на землю і з людьми пожив (Вар. 3, 38). На Його прихід чекали багато, але не усі зустріли і прийняли, хотіли побачити, та не побачили, бо чекали не небесних, а земних благ.
Предтеча і Хреститель Іоан, ще у лоні своєї матері Єлизавети возрадувався Ним (Лк. 1, 41), якщо так радів найбільший із пророків, то наскільки ми повинні радіти приходу до нас Спасителя. Ті, які через свою гріховну неміч потопали у мороці гріхів.
Його прихід до нас у тілі, є початком нового життя, життя в любові, тому, що Він є любов (1 Ін. 4, 16), Бог є світло і немає у Ньому ніякої темряви, і це Світло побачили ті, хто ходили у пітьмі (Іс. 9. 2). Сонце правди сіяє нам, і ніякі хмари Іродового злочестя не зможуть заступити Його.
Коли ж Ісус народився у Вифлеємі Юдейському у дні царя Ірода, Його прославили ангельське воїнство (Лк. 2, 14), також пастухи, які неподалік пасли свою отару і з острахом прийняли звістку (Лк. 2, 8), та волхви зі сходу які прийшли до Єрусалима, щоб поклонитися Йому (Мф. 2, 1). Це стало знаменням того, що усі народи є благословенні Богом і покликані до спасіння. Принісщи Йому в дар золото, вони вказали на те, що прийшли до Бога царя, всього видимого і невидимого, ладан – що приносять шану священику і миро, як людині, вказуючи на Його спасительні страждання. Йдучи на світло зірки, від зірки вони навчилися поклонятися Сонцю правди. Тільки Ірод, якого поглинуло властолюбство, гордість, ненависть, пихатість мислив як би убити Ісуса. Але ангел Господній попередив Йосифа уві сні і він разом із дитятком та Мрією пішли у землю Єгипетську і пробули там до його смерті.
Ця подія Христового народження, є для нас величним святом. Згадка про нього сягає перших віків християнства. До V ст. в Східних і Західних Церквах свято Різдва Христового святкувалося 6/19 січня, і було відомим під назвою Богоявлення, та відносилося до Хрещення Спасителя. Основна мета встановлення свята – нагадування і прославлення події з’явлення в тілі Сина Божого. Інша мета, полягала у запереченні єретичних вчень – гностиків (евонітів, докетів, василідіан). Так наприклад докети вчили, що Бог послав Свій Розум, перше подання Божества, і він як голуб, зійшов в Йордані на Ісуса, Який до того був простою людиною, доступною до гріха. Але ніщо так не приваблювало християн у єресь, як пишнота святкування цього свята у гностиків. Тому і на противагу їм православна Церква встановила урочисте святкування Хрещення Господнього і назвала його Богоявленням.
Свято Різдва Христового, було вперше відділене від Хрещення в першій половині ІV ст. (при папі Юлії). Перенісши свято на 25 грудня Церква мала на меті створити противагу поганському культу сонця, яке святкували саме цього числа, з великою пишністю та гуляннями. У Східній Церкві святкування 25 грудня введено пізніше, ніж у Західній, а саме в 377 році, завдяки свят. Іоану Золотоустому, та за наказом імператора Аркадія.
Константинопольський святитель доклав багато зусиль, щоб захистити церковне вчення про народження та хрещення Христа. У своїй бесідах, він подає три аргументи, на захист цього святкування. Перший з яких, це те, що це свято було відомим, та швидко розповсюдилося серед християн і відзначалося ними уже як три століття, «якщо це починання і це діло від людей, то воно зруйнується, а якщо від Бога, то ви не зможете зруйнувати його; стережіться, щоб вам не стати і богоборцями» (Діян. 5, 38-39). Другий доказ базується на переписі, який був першим за правління Квиринія Сирією (Лк. 2,1-7), і кожен бажаючий може ознайомитися із стародавніми кодексами, які знаходяться у Римі. І третій вказує на те, що пророки провіщали і про Нього і про місце Його народження: «І ти Вифлеєме земле Іудина, нічим не менший від інших володінь Іудиних, бо з тебе вийде Вождь, який упасе народ Мій, Ізраїля (Мф. 2, 6; Мих. 5, 2). І юдеї на запитання Ірода: «Де б мав народитися Христос?», вказали йому тоді на це свідчення (Мф.2, 5). Дивний Бог, який через вірних і через невірних вказує нам на Своє домобудівництво і тим самим приводить нас усіх, до пізнання Його.
Кожного православного християнина, це свято наповнює великою радістю. Святкове богослужіння, ще за довго до якого у піснеспівах прославляється народжений. Усі збираються у рідних гніздечках за святковим столом, відвідують батьків, братів, сестер, рідних та знайомих, у кожній домівці лунають колядки, які у своєму богословському змісті прославляють таємниче чудо преславного Божого народження. Із уст людей звучить величне Христос рождається! Славимо Його! На жаль, традиції коляди, вінчувань, стають рідшими, а у деяких містах забуваються і не передаються із покоління в покоління, молодь втрачає цікавість до цього свята. Більше відаємо перевагу святкуванню нового року, безбожним веселощам ніж святкуванню свята Богоявлення. Ми забуваємо до чого ми покликані, а покликані ми для того, щоб прославити Бога, Який народжується за ради нас. Тож прославимо сьогодні Господа, із Якого все, видиме і невидиме бере початок, також Богородицю, Яка таємним і чудесним чином до Різдва і в Різдві і після Різдва перебуває Дівою, Яку ублажають і звеличують усі роди (Лк. 1, 48), також старця Йосифа, який своїм піклуванням зберіг Дитятко від Іродового меча, ангелів,пастухів, волхвів. І уподібнюймося їм, прийдімо у ці святкові дні до храму і віддаймо поклін народженому Богові, та прославмо Його, Він бо прославився.
