Проповідь єпископа Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Епіфанія, ректора КПБА, у неділю двадцять дев’яту після П’ятдесятниці.
В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Розповідь, яку ми чули в сьогоднішньому євангельському читанні, є кульмінацією людської історії, яка розділилася на два періоди: те, що було до Різдва Христового, і те, що сталося після. Сьогоднішнє євангельське читання – це історія нашого усиновлення Богові, історія нашого прощення і спасіння. Святий пророк і тайнознавець Божественного провидіння, старозавітний євангелист Ісая, провіщаючи про майбутній прихід у світ обітованого Месії: «Ось Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл» (Іс. 7: 14) і Його майбутні страждання, в захваті від думки про Його божественне достоїнство проголошує: «Але рід Його хто оповість?» (Іс. 53: 8). Ніхто не може пояснити предвічного народження Сина Божого, воно недосяжне не тільки для людського, але і для ангельського розуму. І Цей невимовний і недосяжний Бог прийшов на землю і народився від Діви, прийняв людську природу і плоттю з’єднався зі всіма тими попередніми поколіннями старозавітних праведників, які впродовж тисячоліть очікували Його – Спасителя і Викупителя людського роду. Предвічний Бог народжується як людина і стає у всьому, крім гріха, подібним нам Чоловіком. Перший новозавітний євангелист Матфей, розкриваючи перед нами написане ним Євангеліє, відкриває спочатку родовід Ісуса Христа, Сина Божого, щоб показати милість Божу до грішного роду людського. Єдинородний Син Отця Небесного, Всемогутній Творець світу і Джерело премудрості вступає у спорідненість з людським родом задля спасіння грішних Своїх синів і дочок.
І сьогодні, напередодні Різдва Христового, коли земний час розділився навпіл, як церковна завіса, і світ став «до» і «після» Різдва Христового, Свята Церква згадує вдячною пам’яттю тих, які жили вірою, очікуванням і своїм життям, своєю плоттю стали родичами явленого у світ Христа. Від них вийшла Та, Яка стала Матір’ю Божою, чесніша від херувимів і незрівнянно славніша від серафимів. Нині в Церкві звершується молитовна пам’ять про тих, хто послужив приготуванням людської природи Христа. І за кожним ім’ям стоїть конкретна людина, яка своїм життям брала участь у народженні Христа Спасителя. В цій ліствиці людських імен збережена для нас пам’ять не тільки про тих, хто досягнув своїм життям святості, а й про тих, хто йшов крізь гріх, пробивався крізь людську неміч і з темряви шукав світла, правди і святості. Христос з’єднався з людським родом, обравши в ньому не тільки праведних і не одних лише святих. Він Сам, випробовуваний гріхом, знав міру людської немочі і слабкості і, будучи подібним до людини у всьому, крім гріха, Своєю Божественною любов’ю всіх поєднав у Собі і викупив Собою.
Старий Ізраїль, що жив до Різдва Христового, і ми, Новий Ізраїль, що з’явився в світ разом з Різдвом Христовим під покровом Божої благодаті, об’єднуємося одними відчуттями у Христі Ісусі. І це робить всіх нас рідними і близькими всупереч простору і часу, які розділяють людей. Старозавітні святі отці, «сидячи у темряві і тіні смертній», вірою у здійснення очікуваного жили і, за словами апостола Павла «перемагали царства, творили правду, затуляли пащі левам, гасили силу вогню, були побиті камінням… Ті, яких увесь світ не був достойний, блукали по пустелях і горах, по печерах та ущелинах землі» (Євр. 11: 33 – 34, 37, 38). Тільки віра в обітування Боже народжувала надію, і надія живилася вірою і смиренним очікуванням. Але це очікування було їхньою внутрішньою потребою, бо з ними був Бог. Життям засвідчуючи про істинність віри своєї, вони шукали і прагнули кращого, тобто Небесної Батьківщини у Царстві Отця їхнього.
Цілими тисячоліттями рід людський готувався до зустрічі, до прийняття Викупителя. Сорок два покоління приємственно пройшло від Авраама в очікуванні, коли ж настане той день, в який прийде на землю Спаситель людського роду. Як готувалося старозавітне людство до прийняття Господа, так і нас свята Церква завчасно готує до такої ж достойної зустрічі цього величного свята. Як старозавітне людство чекало на Обітованого Месію п’ять з половиною тисяч років, так і Церква Христова установила п’ять з половиною тижнів посту, щоб люди, очистившись від гріховного бруду, чистими і достойними увійшли в радість величного свята Різдва Христового.
Свята Церква бажає, щоб ми день Різдва Спасителя святкували не як якусь просту історичну подію, яка звершилась у Вифлеємі, але проникли і в це свято духом, всіма почуттями і наповнились радістю від того, що почався новий період людства.
Народження Немовляти Ісуса поклало кінець всім пророцтвам про Нього. Те, що в Старому Завіті було приховано і покрито темрявою, відкрилось тепер і засяяло божественним світлом. Маленький і маловідомий Вифлеєм, убогий вертеп і бідні ясла у ньому стали для всього світу центром уваги і початком відліку нового часу, бо в них був положений Невмістимий Христос Бог. Бог – Творець і Володар світу – з’явився смиренним Немовлям, але цього Немовляти світ чекав від початку своєї історії, прийнявши в пророцтвах обітницю Божу про явлення на землі Спасителя і Викупителя людства: «І ти, Вифлеєме, земле Іудина, нічим не менший від інших володінь Іудиних; бо з тебе вийде Вождь, Який упасе народ Мій, Ізраїля» (Мф. 2: 6; Мих. 5: 2).
І ось сповнилося все написане – народився Христос Бог, Новий Адам, від Якого пішли нові нащадки, прикрашені Його ім’ям і стражданнями, перед якими відкрилися двері до життя вічного і спасіння. Цими нащадками є усі християни, які прийняли Його вчення, народились від води і Духа Святого в ім’я Його, споживають Божественне Тіло і Кров Його в таїнстві святого Причастя і живуть в лоні Його святої Церкви. Ми вже не озираємося довкола себе, не взиваємо про допомогу, бо знаємо, що з нами Бог! З нами живі приклади величезної кількості святих угодників Божих, які ведуть нас за собою по шляху спасіння. І наша спорідненість з Сином Божим вимагає від всіх нас, дорогі браття і сестри, великої благородності і чеснотливого життя. Але не лише цього вимагає від нас Господь. Ми повинні проявляти в житті і сердечну чистоту, смирення і лагідність, бо говорить Господь: «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем» (Мф. 11: 29); від нас вимагається і милосердя до ближніх, бо говорить Спаситель: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6: 36); потребує від нас Господь і безпристрасності до всіх спокус життєвих, бо говорить Господь: «Шукайте ж спершу Царства Небесного і правди його, і все інше додасться вам» (Мф. 6: 33). Ось чого вимагає від нас це високе звання називатись християнином і «новим творінням у Христі».
Дорогі браття і сестри! Свята Церква згадує і прославляє старозавітних праведників і приєднує їх до лику святих, тому що вони спасались вірою в майбутнього Спасителя, в Якого ми з вами віруємо сьогодні. Багато із них були «устами Божими на землі», бо своїми пророчими словами укріпляли віру в тогочасному людстві і навертали на істинний шлях. В особі старозавітних пророків і праведників ми прославляємо обраних Самим Господом Богом провісників спасительної благодаті, яка приготована Ним для грішного людського роду. Серед них були і грішники, і блудниці, але всім цим Господь ще і ще раз доводить єдину істину Його пришестя на землю. Він «прийшов покликати не праведників, але грішників до покаяння» (Мф. 9: 13), прийшов знищити наші гріхи і привести всіх до спасіння. Саме тому серед родоводу Ісуса, який ми чули у сьогоднішньому Євангелії, згадуються і грішниці-блудниці Фамара, Рахав, Вірсавія і язичниця Руф, бо, за словами святителя Іоана Золотоустого, в родоводі втіленого Господа це не тільки не повинно замовчуватися, а, навпаки, провіщатись, щоб показати Його могутність. Бо Він прийшов не для того, щоб уникнути приниження й осоромлення, а щоб знищити цей сором, бо благодійник, хоч і народився від іноплемінника чи від блудниці, однак не отримав від цього шкоди.
На закінчення спадають на думку слова святого апостола Павла, який говорить: «Все, що написано було раніше, написано нам на повчання, щоб ми терпінням і втішанням з Писання зберігали надію. Бог же терпіння і втішення нехай дарує вам бути в однодумстві між собою, за вченням Христа Ісуса, щоб ви однодушно, єдиними устами славили Бога і Отця Господа нашого Ісуса Христа» (Рим. 15: 4 – 6). Амінь.
ЕПІФАНІЙ,
єпископ Переяслав-Хмельницький
і Бориспільський