В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Господь, піклуючись про спасіння кожного, дав нам багато шляхів, через які можна досягнути райських осель. Святі отці навчають, що тому, хто бажає спасти свою душу, необхідно правильно вірити в Бога, належати до єдиної святої Православної Церкви, бути охрещеним і миропомазаним в ній, причащатися Святих Таїн Христових і каятися в своїх гріхах, приносячи достойні плоди покаяння. Для виконання цих обов’язків Господь дав різні шляхи, які ведуть нас до Царства Небесного. Але варто пам’ятати, що Царство Небесне – це Царство, де немає нічого, крім любові, це Царство, яке визначається першою заповіддю блаженств: «Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне» (Мф. 5: 3).
В чому ж полягає ця бідність, чи убогість? Якщо матеріальна бідність полягає в тому, що людина немає нічого власного і надіється тільки на милість Господню і милостиню людську, то убогість духа полягає в самому розумінні духовної бідності і постійному упованні на Бога. Убогу людину ніщо не обтяжує, вона є абсолютно свобідною і від багатства матеріального, і від пристрастей духовних. Адже людина, яка відчуває себе духовно багатою, насправді страждає від пристрасті гордості. Відповідно, і матеріально багата людина піклується не про те, як угодити Богу, а про те, як зберегти і нагромадити ще більше матеріальних статків. А це вже пристрасть грошолюбства, адже, як сказав Господь, «ніхто не може двом господарям служити» (Мф. 6: 24).
Показуючи погибельність пристрасті грошолюбства, Церква пропонує нам євангельське читання, яке ми чули сьогодні під час Божественної Літургії. Це Євангельське читання вирішує для нас найважливіше питання, а саме – якими шляхами можна досягнути вічного життя?
До Ісуса підійшов багатий юнак і запитав Його, кажучи: «Учителю Благий, що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне» (Мф. 19: 16). Господь вказує йому на заповіді, дані Богом ще у Старому Завіті через Мойсея. Але вказує на ті заповіді, які стосуються любові до ближніх, обминаючи заповіді, які стосуються Бога і любові до Нього. Господь вказує на заповіді любові до ближнього, бо саме на тій любові і ґрунтується любов до Бога. «Бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, якого не бачить» (1Ін. 4: 20), – каже святий апостол і євангелист Іоан Богослов.
«Якщо хочеш увійти в життя вічне, – говорить Господь юнакові, – дотримуйся заповідей» (Мф. 19: 17). Яких, – запитав юнак, бажаючи почути щось нове із уст Спасителя, щось таке, чого ще бракує йому і що приведе його до досконалості. Спаситель перераховує йому заповіді закону: «не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не лжесвідчи, шануй батька і матір і люби ближнього твого, як самого себе» (Мф. 19: 18 – 19). Але цей юнак, очевидно, був самохвальним в суджені про своє моральне достоїнство. Йому здавалось, що він виконував все, що вимагав від людей закон Божий, ще з дитинства. Відчуваючи своє достоїнство, юнак звертається до Ісуса: «Чого ще не вистачає мені?» (Мф. 19: 20). На що Господь відповів йому: «Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай добро твоє і роздай убогим, і матимеш скарб на небесах; приходь і йди слідом за мною» (Мф. 19: 21). Почувши таке, юнак відійшов від Господа засмученим, бо мав багато добра. Йому здавалось, що він утвердився у всіх добродійствах, але, насправді йому бракувало найголовнішого – любові до ближнього, без якої неможливо оправдатися перед Богом. Не було у цього юнака стільки самовідречення в цій любові, щоб пожертвувати своїм багатством, позбавитись від пристрасті грошолюбства і, таким чином, отримати скарб на небесах у Царстві Божому. Позбавитись багатства юнаку було надзвичайно важко, бо воно засліпило йому очі, закрило перед ним шлях до спасіння, і, взагалі, це багатство заволоділо його серцем. Саме тому він відійшов від Господа, бажаючи краще залишатися при своєму багатстві, аніж йти слідом за Ісусом.
Побачивши таку поведінку юнака, Спаситель сказав ученикам Своїм: «Істинно кажу вам, що тяжко багатому ввійти у Царство Небесне… легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство Боже ввійти» (Мф. 19: 23 – 24).
Розмірковуючи про слова, сказані Спасителем, варто розуміти, що не саме багатство як таке засуджує Господь і не в самому багатстві лежить причина нашого відходу від Господа, від істинного шляху, який веде до спасіння, а в сердечній прив’язаності до земних благ, в яких серед життєвої суєти ми бажаємо знайти щастя і спокій душевний. Так, дорогі браття і сестри, важко кожному йти за Господом Ісусом і наслідувати життя вічне, якщо замість любові до Бога і людей його серце наповнене пристрастями і прив’язаністю до земних благ і насолод.
«Шукайте ж спершу Царства Божого і правди його, і все це додасться вам» (Мф. 6: 33) – говорить до нас Господь. Коли ж ми всім серцем і душею буваємо прив’язані до земного, розум наш наповнений помислами і думками житейськими, а серце прагне земних насолод, то ми таким чином віддаляємось від Бога і Царства Небесного і не досягаємо ні щастя і спокою земного, ні небесних благ. Господь сказав: «Царство Боже всередині вас є» (Лк. 17: 21). Якщо ж всередині нас будуть пристрасті і гріхи, то як зможе вміститися там Царство Боже. А щоб відчути це Царство тут на землі, треба бути благочестивим, бо благочестивий «бачить Господа повсякчас перед собою» (Пс. 15: 4). Саме тому людина побожна і благочестива завжди любить Бога і повсякчас надіється на Нього, підпорядковуючи свою волю волі Божій. Така людина в щасті не впадає в гордість і не підноситься над іншими, і нещастя не боїться, бо у всьому буває задоволеною. А, за словами святого апостола Павла, «велике щастя бути побожним і задоволеним» (1 Тим. 6: 6). «А хто бажає збагачуватися, – продовжує той же апостол, – впадає у спокусу і в тенета, і в багато які безрозсудні і шкідливі похоті, що приводять людей до бідування і загибелі» (1 Тим. 6: 9).
Багато хто із нас може сказати, що ця притча не стосується нас, адже ми не є багатими. З одного боку це, може, і так. Не всі ми є матеріально багатими, але є ще таке багатство, яке для кожного із нас має велике значення. Це наше життя, здоров’я, робота і т.д. Втративши одне із них, ми вважаємо, що втратили все. Але це теж є свого роду пристрастю і прив’язаністю. Дехто, дбаючи про роботу чи здоров’я, забуває про Бога, і тоді, справді, втрачає все. Ми тільки тоді зможемо увійти в Царство Боже, коли зрозуміємо, що все, чим наділив нас Господь, належить не нам, а Йому.
Юнак, приступаючи до Господа, знав, що він багатий, але, виконуючи всі заповіді закону з дитинства, вважав, що чистий і праведний. Насправді, присвоюючи все це собі, як добродійство і право на спасіння, він не помітив, що воно стало перепоною на шляху спасіння, ця праведність перетворилась на стіну між ним і Богом, адже йому бракувало найголовнішого – любові і самовідречення. Та Христос не осудив юнака і не викрив його пристрасті. Господь відпустив його без слів звинувачення. А ті слова, які сказав Господь, стали зерном, посіяним в серце і душу.
Дорогі браття і сестри! Закінчується сьогоднішнє євангельське читання запитанням апостолів до Ісуса: «Так хто ж може спастися» (Мф. 19: 25), на що Господь відповів: «Людям це неможливо, Богові ж усе можливо» (Мф. 19: 26). Господь Бог вимагає від нас єдиного – абсолютної віддачі. Ніщо в світі не повинно зв’язувати нас. Треба пам’ятати, що любов до багатства позбавляє нас свободи, бо все ми присуджуємо собі, забуваючи про те, що все, що ми маємо, це не наша власність, а дар любові Божої до нас.
Просімо у Господа сили і мудрості, щоб Його дари ми не перетворювали на тягар для себе і не впадали у сіті пристрастей. Амінь.
ЕПІФАНІЙ,
єпископ Переяслав-Хмельницький
і Бориспільський
Слово єпископа Переяслав-Хмельницького і Бориспільського Епіфанія, ректора КПБА, у дванадцяту неділю після П’ятдесятниці.
В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Господь, піклуючись про спасіння кожного, дав нам багато шляхів, через які можна досягнути райських осель. Святі отці навчають, що тому, хто бажає спасти свою душу, необхідно правильно вірити в Бога, належати до єдиної святої Православної Церкви, бути охрещеним і миропомазаним в ній, причащатися Святих Таїн Христових і каятися в своїх гріхах, приносячи достойні плоди покаяння. Для виконання цих обов’язків Господь дав різні шляхи, які ведуть нас до Царства Небесного. Але варто пам’ятати, що Царство Небесне – це Царство, де немає нічого, крім любові, це Царство, яке визначається першою заповіддю блаженств: «Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне» (Мф. 5: 3). В чому ж полягає ця бідність, чи убогість? Якщо матеріальна бідність полягає в тому, що людина немає нічого власного і надіється тільки на милість Господню і милостиню людську, то убогість духа полягає в самому розумінні духовної бідності і постійному упованні на Бога. Убогу людину ніщо не обтяжує, вона є абсолютно свобідною і від багатства матеріального, і від пристрастей духовних. Адже людина, яка відчуває себе духовно багатою, насправді страждає від пристрасті гордості. Відповідно, і матеріально багата людина піклується не про те, як угодити Богу, а про те, як зберегти і нагромадити ще більше матеріальних статків. А це вже пристрасть грошолюбства, адже, як сказав Господь, «ніхто не може двом господарям служити» (Мф. 6: 24).Показуючи погибельність пристрасті грошолюбства, Церква пропонує нам євангельське читання, яке ми чули сьогодні під час Божественної Літургії. Це Євангельське читання вирішує для нас найважливіше питання, а саме – якими шляхами можна досягнути вічного життя?До Ісуса підійшов багатий юнак і запитав Його, кажучи: «Учителю Благий, що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне» (Мф. 19: 16). Господь вказує йому на заповіді, дані Богом ще у Старому Завіті через Мойсея. Але вказує на ті заповіді, які стосуються любові до ближніх, обминаючи заповіді, які стосуються Бога і любові до Нього. Господь вказує на заповіді любові до ближнього, бо саме на тій любові і ґрунтується любов до Бога. «Бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, якого не бачить» (1Ін. 4: 20), – каже святий апостол і євангелист Іоан Богослов.«Якщо хочеш увійти в життя вічне, – говорить Господь юнакові, – дотримуйся заповідей» (Мф. 19: 17). Яких, – запитав юнак, бажаючи почути щось нове із уст Спасителя, щось таке, чого ще бракує йому і що приведе його до досконалості. Спаситель перераховує йому заповіді закону: «не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не лжесвідчи, шануй батька і матір і люби ближнього твого, як самого себе» (Мф. 19: 18 – 19). Але цей юнак, очевидно, був самохвальним в суджені про своє моральне достоїнство. Йому здавалось, що він виконував все, що вимагав від людей закон Божий, ще з дитинства. Відчуваючи своє достоїнство, юнак звертається до Ісуса: «Чого ще не вистачає мені?» (Мф. 19: 20). На що Господь відповів йому: «Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай добро твоє і роздай убогим, і матимеш скарб на небесах; приходь і йди слідом за мною» (Мф. 19: 21). Почувши таке, юнак відійшов від Господа засмученим, бо мав багато добра. Йому здавалось, що він утвердився у всіх добродійствах, але, насправді йому бракувало найголовнішого – любові до ближнього, без якої неможливо оправдатися перед Богом. Не було у цього юнака стільки самовідречення в цій любові, щоб пожертвувати своїм багатством, позбавитись від пристрасті грошолюбства і, таким чином, отримати скарб на небесах у Царстві Божому. Позбавитись багатства юнаку було надзвичайно важко, бо воно засліпило йому очі, закрило перед ним шлях до спасіння, і, взагалі, це багатство заволоділо його серцем. Саме тому він відійшов від Господа, бажаючи краще залишатися при своєму багатстві, аніж йти слідом за Ісусом. Побачивши таку поведінку юнака, Спаситель сказав ученикам Своїм: «Істинно кажу вам, що тяжко багатому ввійти у Царство Небесне… легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство Боже ввійти» (Мф. 19: 23 – 24).Розмірковуючи про слова, сказані Спасителем, варто розуміти, що не саме багатство як таке засуджує Господь і не в самому багатстві лежить причина нашого відходу від Господа, від істинного шляху, який веде до спасіння, а в сердечній прив’язаності до земних благ, в яких серед життєвої суєти ми бажаємо знайти щастя і спокій душевний. Так, дорогі браття і сестри, важко кожному йти за Господом Ісусом і наслідувати життя вічне, якщо замість любові до Бога і людей його серце наповнене пристрастями і прив’язаністю до земних благ і насолод. «Шукайте ж спершу Царства Божого і правди його, і все це додасться вам» (Мф. 6: 33) – говорить до нас Господь. Коли ж ми всім серцем і душею буваємо прив’язані до земного, розум наш наповнений помислами і думками житейськими, а серце прагне земних насолод, то ми таким чином віддаляємось від Бога і Царства Небесного і не досягаємо ні щастя і спокою земного, ні небесних благ. Господь сказав: «Царство Боже всередині вас є» (Лк. 17: 21). Якщо ж всередині нас будуть пристрасті і гріхи, то як зможе вміститися там Царство Боже. А щоб відчути це Царство тут на землі, треба бути благочестивим, бо благочестивий «бачить Господа повсякчас перед собою» (Пс. 15: 4). Саме тому людина побожна і благочестива завжди любить Бога і повсякчас надіється на Нього, підпорядковуючи свою волю волі Божій. Така людина в щасті не впадає в гордість і не підноситься над іншими, і нещастя не боїться, бо у всьому буває задоволеною. А, за словами святого апостола Павла, «велике щастя бути побожним і задоволеним» (1 Тим. 6: 6). «А хто бажає збагачуватися, – продовжує той же апостол, – впадає у спокусу і в тенета, і в багато які безрозсудні і шкідливі похоті, що приводять людей до бідування і загибелі» (1 Тим. 6: 9).Багато хто із нас може сказати, що ця притча не стосується нас, адже ми не є багатими. З одного боку це, може, і так. Не всі ми є матеріально багатими, але є ще таке багатство, яке для кожного із нас має велике значення. Це наше життя, здоров’я, робота і т.д. Втративши одне із них, ми вважаємо, що втратили все. Але це теж є свого роду пристрастю і прив’язаністю. Дехто, дбаючи про роботу чи здоров’я, забуває про Бога, і тоді, справді, втрачає все. Ми тільки тоді зможемо увійти в Царство Боже, коли зрозуміємо, що все, чим наділив нас Господь, належить не нам, а Йому.Юнак, приступаючи до Господа, знав, що він багатий, але, виконуючи всі заповіді закону з дитинства, вважав, що чистий і праведний. Насправді, присвоюючи все це собі, як добродійство і право на спасіння, він не помітив, що воно стало перепоною на шляху спасіння, ця праведність перетворилась на стіну між ним і Богом, адже йому бракувало найголовнішого – любові і самовідречення. Та Христос не осудив юнака і не викрив його пристрасті. Господь відпустив його без слів звинувачення. А ті слова, які сказав Господь, стали зерном, посіяним в серце і душу.Дорогі браття і сестри! Закінчується сьогоднішнє євангельське читання запитанням апостолів до Ісуса: «Так хто ж може спастися» (Мф. 19: 25), на що Господь відповів: «Людям це неможливо, Богові ж усе можливо» (Мф. 19: 26). Господь Бог вимагає від нас єдиного – абсолютної віддачі. Ніщо в світі не повинно зв’язувати нас. Треба пам’ятати, що любов до багатства позбавляє нас свободи, бо все ми присуджуємо собі, забуваючи про те, що все, що ми маємо, це не наша власність, а дар любові Божої до нас.Просімо у Господа сили і мудрості, щоб Його дари ми не перетворювали на тягар для себе і не впадали у сіті пристрастей. Амінь.
ЕПІФАНІЙ,
єпископ Переяслав-Хмельницькийі Бориспільський
