Проповідь в Неділю Торжества Православ’я
Православ’я день святкуючи, православні люди, особливо
прославимо Винуватця всіх благ Бога…
В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!
Дорогі у Христі браття і сестри!
Проживши першу седмицю Великого посту Свята, Православна, Соборна і Апостольська Церква святкує сьогодні день свого торжества. Маючи своїм засновником Самого Господа нашого Ісуса Христа, як чиста і неосквернена Його невіста, вона за весь період свого існування піддавалася великим гонінням, і ці гоніння тривають і до нині. Але, як ми знаємо, найбільші гоніння випали на перші століття християнства, на період розколів і єресей. На семи Вселенських Соборах святі отці і вчителі Церкви відстоювали святість і єдність Церкви. Весь цей період закінчився перемогою Православ’я над єресями, і у 842 р. за візантійського імператора Михаїла і його матері Феодори, коли Константинопольським Патріархом був святитель Мефодій, встановлено свято «Торжества Православ’я». Нинішня неділя носить назву саме «Неділя Православ’я». В цей день ми ще і ще раз возвеличуємо Церкву – неосквернену, чисту і святу невісту Христову. Слова «Торжество Православ’я» сьогодні звучать як переможна пісня у славу Святої Православної Церкви. Церква – стовп і утвердження істини, духовне й містичне тіло Христа Спасителя. Вона не може помилятися, брехати, не може вчити гріхові чи покривати його, бо вона – тіло Христове, велика сім’я, Глава якої – Бог, а Мати – Пресвята Діва Марія. Недаремно ми сьогодні чули у євангельському читанні про покликання апостолів Филипа і Нафанаїла. І слова, сказані Нафанаїлу, а в майбутньому апостолу Варфоломію «…ось воістину ізраїльтянин, у якому немає лукавства» (Ін. 1: 47) стосуються не тільки до нього, а і до кожного християнина і Церкви в цілому. В словах Господа Нафанаїлу показаний характер істинно православного християнина і характер істинної Церкви Христової. Нафанаїл був апостолом, який повірив Христу і ніколи вже не сумнівався у Ньому й у своїй вірі. Так само і Церква, будучи заснована Спасителем, вірно зберігає все передане їй. Святий Іриней Ліонський говорить: «Як багач у своїй скарбниці зберігає золото і коштовності, так апостоли передали Церкві все, що чули від Христа Спасителя, все, що потрібне для нашого спасіння». Ми часто шукаємо в Церкві зцілення від своїх гріхів, хвороб і пристрастей, приходимо до неї наче хворі в лікарню зі своїми хворобами, але часто не помічаємо Церкву духовну. Люди забувають про те, що Церква – це сила Божа і благодать, а дивляться тільки на вірних Церкви і на їхні недостатки. А з цього виникають різні єресі і розколи. Але потрібно пам’ятати, що якими б немічними, якими б грішними ми не були, ми залишаємось членами Святої Церкви. Господь покликав нас, і ми прийшли в храм тому, що відчули Його поклик, відчули Його благодать, прийшли, бажаючи спасіння. Саме тому Церква і називається невістою Христовою, невістою, за яку Господь пролив Свою Божественну кров. Тому поки ми в Церкві, ми перебуваємо в любові Спасителя, ми зігріваємось теплом Його Божественного милосердя. Якщо Церква є Тілом Христовим, є досконалою, то не може бути в ній ніякої плями, яка б оскверняла її. Якщо ж вона є святою і досконалою, то не може бути в ній і пороку. Сьогоднішній день є перемогою над всіма єресями, в тому числі й іконоборчою єрессю, яка турбувала і турбує Церкву до сьогодні. Єретики часто звинувачують Церкву у ідолопоклонстві. Вони говорять, що ми замість Бога поклоняємось іконам, роблячи з них ідолів. Сучасні іконоборці користуються досить примітивною філософією: з їхньої точки зору ікона – це ідол, тоді як друга заповідь забороняє ідолопоклонство. Але чи може Церква у другій заповіді Божій, у якій говориться: «Не роби собі кумира… не поклоняйся їм і не служи їм» (Вих. 20: 4 – 5), одночасно і забороняти ідолопоклонство, і під виглядом ікон пропонувати його нам. Таке твердження є нелогічним і не витримує жодної критики. Адже, за визначенням Сьомого Вселенського Собору, Бог, будучи невидимим і неосяжним, прийняв людську природу і, прийнявши її, став видимим для всіх, а його образ може бути збережений за допомогою фарб, але не як портрет, а як внутрішній, таємний, образ Божий, пізнаний, пережитий, відомий у церковній традиції. Як це дивно: у Бога є лице, і це лице ми можемо споглядати, а перед іконою, яка виражає церковний досвід, ми можемо преклонити коліна з любов’ю, благоговінням і ніжністю. Бог став одним із нас, не перестаючи бути недосяжним, великим Богом, самим Життям, самою Святістю. Звідси випливає, що ми, поклоняючись іконам, поклоняємося не дереву і фарбам, а першообразу, зображеному на іконі. Але сьогоднішнє свято ікон говорить нам не тільки про рукописні ікони, не тільки про те, що Бог може бути зображеним, не тільки про те, що, поклоняючись іконам, ми не впадаємо в ідолопоклонство, але говорить нам про те, що ми теж ікона Божа, адже носимо на собі образ і подобу Божу; говорить нам про те, як ми повинні ставитися до себе і один до одного. Інколи ікони бувають оскверненими, змарнованими людською злобою, і ці ікони стають для нас такими дорогими, що нам хочеться їх берегти, оточувати любов’ю, тому що вони постраждали від людської неправди. А чи не так ми повинні ставитися один до одного, коли людину скалічив гріх. Коли людина спотворена гріхом – як тяжко нам побачити в ній красу і славу Божу. Нам потрібно докласти багато зусиль, всю любов, щоб ця ікона не на дереві написана, а в душі людини, очистилася, зцілилася, освятилася і засяяла славою Божою. Дорогі браття і сестри! Сьогодні велике свято Торжества Православ’я, але повне торжество відкриється нам у вічності у всій красі, величі і сяйві. На землі ж Торжество Православ’я полягає в тому, що спасіння можливе тільки в Церкві. І не потрібно вірити тому, що у всякій вірі можна догодити Богові і що всяка віра угодна Богові. Кажучи іншими словами, що правда і брехня, істина і лукавство для Бога є байдужими. Святитель Іоан Золотоуст говорить: «Найсильніша за все на світі Церква, яка захистить і спасе тебе. Церква – це огорожа для овець Христових; поки ти всередині цієї огорожі, ти в безпеці, якщо вийдеш із неї, то тебе розірве лютий духовний звір», а блаженний Августин додає: «Без Церкви можна вірити в Бога, без Церкви можна сповідувати Святу Тройцю, тримати Євангеліє і проповідувати його. Єдине, що не можна зробити без Церкви, – це спастися». Завершити своє слово, дорогі браття і сестри, хочеться словами апостола Павла: «Тому і ми, маючи довкола себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар і гріх, який нас обплутує, і з терпінням підемо на подвиг, який чекає на нас, дивлячись на Начальника і Виконавця віри Ісуса, Який замість радості, яка Йому належала, витерпів хрест, зневаживши посоромлення, і сів праворуч престолу Божого…» (Євр. 12: 1 – 2). Амінь.
ЕПІФАНІЙ
архієпископ Переяслав-Хмельницький
і Бориспільський