Перейти до вмісту
Головна » Проповідь Ректора в четверту неділю після П’ятидесятниці

Проповідь Ректора в четверту неділю після П’ятидесятниці

sotnykєпископ Епіфаній, Ректор КПБА
У сьогоднішньому євангельському читанні ми чули розповідь про зцілення слуги капернаумського сотника. Своє високе вчення Ісус Христос завжди супроводжував різними чудесами, особливо там, де за послухом і смиренням слідувала віра

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

У сьогоднішньому євангельському читанні ми чули розповідь про зцілення слуги капернаумського сотника. Своє високе вчення Ісус Христос завжди супроводжував різними чудесами, особливо там, де за послухом і смиренням слідувала віра.

Після Нагірної проповіді Господь наш Ісус Христос пішов у Капернаум. Тут стояло римське військо під керівництвом сотника. Цей сотник був язичником, але, душею пізнавши згубність язичництва, був схильним до юдейства як віри, що сповідує і поклоняється єдиному Богові. Через своє добре серце цей сотник на власні кошти побудував синагогу для юдеїв, які жили в Капернаумі. На час прибуття Спасителя в місто у цього сотника важко захворів слуга. В очах язичників раб чи слуга не вважався людиною: якщо він старів або хворів, то його продавали як непотрібну річ. Але сотник мав абсолютно інше ставлення до свого слуги. Через доброту своєї душі він турбувався про слугу, як про свого рідного.

Дізнавшись про те, що в їхнє місто повернувся Той Самий Пророк і Чудотворець, який нещодавно зцілив сина царедворця, він теж насмілюється підійти до Господа, просячи зцілення для свого слуги. Святий апостол і євангелист Лука, описуючи цю подію, звертає увагу на те, що сотник спочатку сам не наважився приступити до Ісуса, а звернувся до старійшин юдейських, щоб вони просили Господа про зцілення його слуги. «І вони, прийшовши до Ісуса, щиро благали Його, кажучи: він достойний, щоб Ти зробив це для нього, бо любить народ наш…» (Лк. 7: 4 – 5). Святий євангелист Матфей говорить, що сотник сам прийшов до Спасителя. Але, тим не менше, Господь, бачачи щиру віру і глибоке смирення цього чоловіка, сказав: «Я прийду і зцілю його» (Мф. 8: 7). «Що ж робить Ісус? ‒ запитує святий Іоан Золотоуст. ‒ Те, чого раніше не робив ніде. В інших випадках Він просто виконував прохання, а тут Сам попереджує бажання сотника і обіцяє не тільки зцілити, але і прийти в його дім. Це він робить для того, щоб показати нам добродійства сотника – його віру і велике смирення».

Можливо допустити, що сотник зрадів цій обіцянці Спасителя, та через своє смирення вважав себе недостойним такої участі. Він сказав: «Господи! Я недостойний, щоб Ти увійшов у покрівлю мою; але промов тільки слово, і видужає слуга мій» (Мф. 8: 8). В душі сотник сказав: «Господи, Ти Творець всього світу, Розпорядник сили і Податель невимовних дарів. Ти Всемогутній Чудотворець. Одним словом Своїм Ти можеш зробити все, що захочеш». Але боячись, щоб Господь, почувши такі слова, не відмовив йому, продовжує, кажучи: «Господи, Я ‒ людина підвладна, але, маючи під собою воїнів, кажу одному іди, і йде; і другому прийди, і приходить; і слузі моєму зроби це, і зробить» (Мф. 8: 9).  Якщо я, будучи людиною підвладною, можу таке робити, то і Ти, маючи божественну силу, можеш зробити те, що я прошу. Ти можеш керувати смертю, як слугою, і наказувати їй, як владика». Ще задовго до хресної смерті і воскресіння Христового сотник відкрив те, що повинно було відкритися всім людям. Своєю вірою він у Христі Ісусі побачив Переможця над гріхом і смертю і Подателя життя вічного. Саме тому він вважає себе недостойним прийняти Самого Бога у своїй оселі.

Підтвердивши віру у всемогутність Ісуса Христа, цей чоловік отримує набагато більше, ніж просить. «В той час, ‒ говорить блаженний Августин, ‒ коли сотник вважав себе недостойним прийняти Господа в своєму домі, він став достойнішим, тому що Ісус Христос увійшов не під покрівлю його дому, а в саме його серце».

Почувши слова, промовлені сотником, «Ісус здивувався і сказав тим, що йшли за Ним: істинно кажу вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри» (Мф. 8: 10). Спаситель не знаходить подібної віри навіть у тих, хто завжди хвалився чистотою і твердістю віри в Бога Творця ‒ у богообраному ізраїльському народі. Ось чому Господь дарує більше, ніж просив цей язичник: він просив здоров’я своєму слузі, а отримав Царство Небесне.

Капернаумський сотник став прообразом всього язичницького світу, який в майбутньому прийняв Євангельське вчення, проповідуване їм апостолами. У цьому сотникові Спаситель побачив іскру, яка в майбутньому перетворилась на великий вогонь християнської віри, побачив те зерно, яке, зігріте євангельською проповіддю, виросло і стало великим деревом. Саме тому Господь сказав тим, хто був з Ним: «Кажу ж вам, що багато прийдуть зі сходу і заходу і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному; а сини Царства вигнані будуть у пітьму непроглядну» (Мф. 8: 11 – 12). Так і сталося. Язичники, прийнявши віру у Вокреслого Христа Ісуса, йшли безбоязно на смерть і страшні муки за Його ім’я, а вибраний ізраїльський народ не прийняв Спасителя, не побачив у Ньому Свого Месію, а віддав Його на розп’яття, накликавши на себе і своїх дітей Його кров.

Дорогі браття і сестри! Сотник і його хворий слуга ‒ це прообраз сучасної людини. У сотника було сто воїнів ‒ у нас сотні гріхів, у сотника в домі лежав хворий слуга, у нас ‒ хвора душа. Душа, яка розбита хворобою, вже не має сили противитися гріху і дияволу. Вона ослабла у вірі, ослабла в надії і упованні на Бога, ослабла в ній і любов до Бога. У сотника був не один слуга, але за цього єдиного хворого він просить у Господа. У нас же гине єдина душа, а ми забуваємо про те, щоб просити у Господа зцілення. Нам бракує смирення, нам бракує віри, а ми не розуміємо, що без віри ми не здобудемо смирення. Без віри ми не зможемо зрушити ту гору гріхів, яка нависла над нами. Сотник мав віру, а з вірою здобув і глибоке смирення. Якщо ми, будучи нечистими і оскверними гріхом, через гордість проситимемо у Спасителя, щоб Він привів нас у Царство Небесне, то у відповідь почуємо грізні слова відповіді: «Не ввійде до нього ніщо нечисте і ніхто, підданий мерзоті» (Одкр. 21: 27). Просімо ж у Господа зцілення для своєї душі, просімо сили для боротьби з гріхом, щоб очистити свою душу і вже з чистою душею з’єднатися з Богом у Царстві Його. Амінь.

ЕПІФАНІЙ,
єпископ Переяслав-Хмельницький
і Бориспільський