Патріарх Філарет
Третя неділя Великого посту називається Хрестопоклонною – від поклоніння Хресту і розіп’ятому на ньому Господу слави.
Патріарх Філарет
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Третя неділя Великого посту називається Хрестопоклонною – від поклоніння Хресту і розіп’ятому на ньому Господу слави.В цей день Церква поклала читати Євангеліє про несення кожним із нас власного хреста, тобто страждань і скорбот, які трапляються на нашому життєвому шляху і пов’язані з вірою Христовою. “Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде”, – сказав Господь. “Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її. Бо яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою? Бо якщо хтось посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця свого з ангелами святими” (Мк. 8, 34-38).
Господь Ісус Христос повеліває нам зректися себе. Що це означає? Це значить, що нам треба зректися своєї злої волі, а також сатани, що діє в нас, і усіх діл його, і усього служіння його, і усієї гордині його, – і взяти хрест свій. Не треба брати чужого хреста, який може бути нам не під силу. Іноді люди беруть на себе подвиги, які не можуть нести. Це стосується насамперед тих, хто дає Богу обітниці чернечого життя і не виконує їх. Краще не брати на себе цього тягаря.
Нерідко бувають випадки, коли молоді люди приймають священний сан, а пастирських обов’язків не виконують і через те перетворюються на найманців, а то й гірше. І серед мирян бувають люди самовпевнені, які беруться не за свої справи. Все це означає, що люди беруть не свій, а чужий хрест.
Нести хрест свій – значить не ремствуючи терпіти труднощі, скорботи і випробування, що зустрічаються на нашому життєвому шляху і які посилає нам Господь заради нашого спасіння.
Ісус Христос ніс Свій хрест від вифлеємських ясел до Голгофи. Несучи Свій хрест, Господь не запитував Небесного Отця, чому Він повинен страждати, зазнавати зневаги, бути розіп’ятим, не маючи жодного гріха. А ми часто запитуємо Бога: “Господи! За що я так страждаю, і страждаю несправедливо?!”
Гріх і всяке зло перемагаються терпінням і стражданням. Ми маємо велику пристрасть до життя плотського; ми зжилися з гріхами, звикли до них і боїмося оголосити їм рішучу війну, порвати з ними усякий союз; ми приймаємо щодо них напівміри, ніби бережемо себе з ними, і тому завжди залишаємося з нашими гріхами; вони все більше і більше вкорінюються у нас, боротьба з ними стає все тяжчою; ми часто втрачаємо себе для Бога і робимося щоденним здобутком диявола. Слова Господа: “Хто хоче душу свою спасти, той погубить її”, справджуються щодо нас кожного дня.
Ми щоденно продаємо себе нашому ворогу – дияволу – через різного роду гріхи; ми щоденно помираємо духовно. Було б добре, якби ми щоденно і вставали, оживали для Бога через покаяння. Пророк Ісая говорить: “Гріхи наші розлучають нас тимчасово з Богом” (Іс. 59, 2). Вони можуть розлучити нас і навіки, якщо ми не покаємося в них.
Подивіться на приклади багатьох грішників, що стали святими, як вони рішуче вступили в боротьбу з гріхом, зі своїми пристрастями, з дияволом. Вони полюбили Бога і Божу правду, зреклися догоджання плоті заради Христа і через те зберегли свої душі для життя вічного.
Чому ж ми не ведемо рішучої боротьби з гріхом? Ми дуже любимо тимчасове життя на землі, боїмося обмежити свою плоть, дуже любимо світське життя і земні блага й всілякі насолоди, забуваємо про неминучість смерті і перехід у нове загробне життя. Ми розраховуємо на довгі роки життя у добробуті. Ми забуваємо про Божественне походження нашої душі, яка має призначення до вічного блаженства; про те, що душа дорожча за цілий світ з усіма його скарбами, які, безумовно, загинуть.
Якщо ми хочемо йти слідом за Христом і ввійти в Його славу, тоді нам треба безумовно виконувати Його заповіді, смирятися, молитися, любити Його, страждати і терпіти. “Терпінням вашим спасайте душі ваші”, – говорить Господь (Лк. 21, 19).
Несіння хреста свого, терпеливе і смиренне, наблизить нас до Господа. Як Він через страждання переміг наші гріхи, воскрес із мертвих і увійшов у славу Бога Отця, так і ми через терпіння скорбот, що зустрічаються на нашому життєвому шляху, обов’язково увійдемо у вічне блаженне життя, бо така велика до нас грішних любов Божа!
Амінь!
Господь Ісус Христос повеліває нам зректися себе. Що це означає? Це значить, що нам треба зректися своєї злої волі, а також сатани, що діє в нас, і усіх діл його, і усього служіння його, і усієї гордині його, – і взяти хрест свій. Не треба брати чужого хреста, який може бути нам не під силу. Іноді люди беруть на себе подвиги, які не можуть нести. Це стосується насамперед тих, хто дає Богу обітниці чернечого життя і не виконує їх. Краще не брати на себе цього тягаря.
Нерідко бувають випадки, коли молоді люди приймають священний сан, а пастирських обов’язків не виконують і через те перетворюються на найманців, а то й гірше. І серед мирян бувають люди самовпевнені, які беруться не за свої справи. Все це означає, що люди беруть не свій, а чужий хрест.
Нести хрест свій – значить не ремствуючи терпіти труднощі, скорботи і випробування, що зустрічаються на нашому життєвому шляху і які посилає нам Господь заради нашого спасіння.
Ісус Христос ніс Свій хрест від вифлеємських ясел до Голгофи. Несучи Свій хрест, Господь не запитував Небесного Отця, чому Він повинен страждати, зазнавати зневаги, бути розіп’ятим, не маючи жодного гріха. А ми часто запитуємо Бога: “Господи! За що я так страждаю, і страждаю несправедливо?!”
Гріх і всяке зло перемагаються терпінням і стражданням. Ми маємо велику пристрасть до життя плотського; ми зжилися з гріхами, звикли до них і боїмося оголосити їм рішучу війну, порвати з ними усякий союз; ми приймаємо щодо них напівміри, ніби бережемо себе з ними, і тому завжди залишаємося з нашими гріхами; вони все більше і більше вкорінюються у нас, боротьба з ними стає все тяжчою; ми часто втрачаємо себе для Бога і робимося щоденним здобутком диявола. Слова Господа: “Хто хоче душу свою спасти, той погубить її”, справджуються щодо нас кожного дня.
Ми щоденно продаємо себе нашому ворогу – дияволу – через різного роду гріхи; ми щоденно помираємо духовно. Було б добре, якби ми щоденно і вставали, оживали для Бога через покаяння. Пророк Ісая говорить: “Гріхи наші розлучають нас тимчасово з Богом” (Іс. 59, 2). Вони можуть розлучити нас і навіки, якщо ми не покаємося в них.
Подивіться на приклади багатьох грішників, що стали святими, як вони рішуче вступили в боротьбу з гріхом, зі своїми пристрастями, з дияволом. Вони полюбили Бога і Божу правду, зреклися догоджання плоті заради Христа і через те зберегли свої душі для життя вічного.
Чому ж ми не ведемо рішучої боротьби з гріхом? Ми дуже любимо тимчасове життя на землі, боїмося обмежити свою плоть, дуже любимо світське життя і земні блага й всілякі насолоди, забуваємо про неминучість смерті і перехід у нове загробне життя. Ми розраховуємо на довгі роки життя у добробуті. Ми забуваємо про Божественне походження нашої душі, яка має призначення до вічного блаженства; про те, що душа дорожча за цілий світ з усіма його скарбами, які, безумовно, загинуть.
Якщо ми хочемо йти слідом за Христом і ввійти в Його славу, тоді нам треба безумовно виконувати Його заповіді, смирятися, молитися, любити Його, страждати і терпіти. “Терпінням вашим спасайте душі ваші”, – говорить Господь (Лк. 21, 19).
Несіння хреста свого, терпеливе і смиренне, наблизить нас до Господа. Як Він через страждання переміг наші гріхи, воскрес із мертвих і увійшов у славу Бога Отця, так і ми через терпіння скорбот, що зустрічаються на нашому життєвому шляху, обов’язково увійдемо у вічне блаженне життя, бо така велика до нас грішних любов Божа!
Амінь!
Джерело: Православний апологетичний портал