митр. Антоній Сурожський
Сьогодні день коли ми згадуємо Страшний Суд, але це також і початок Посту; з сьогоднішнього дня православні стримуються від м’яса; чи є в цьому якийсь зміст окрім подвигу і дисципліни?
митр. Антоній Сурожський
Сьогодні день коли ми згадуємо Страшний Суд, але це також і початок Посту; з сьогоднішнього дня православні стримуються від м’яса; чи є в цьому якийсь зміст окрім подвигу і дисципліни?Так, думаю, що є. В 9 розділі книги Буття є страшний уривок. Після потопу, коли людство стало ще слабшим, аніж до того, ще менше вкоріненим в Бозі, більш трагічно самотнім, більше трагічніше залежним від творіння, втративши спілкування з нетварним, Бог говорить Ною, що тепер все що рухається на землі, всі тварини будуть вашою їжею, а ви будете їм на страх… Це є ті взаємовідносини, які людський гріх, втрата Бога встановили між нами і всім тварним світом, але особливо – з світом тваринним. І стриманням від м’яса в час Великого посту ми свідчимо, що ми це розуміємо і – о, в якій малій мірі! – намагаємося викупити. Ми – страх тварного світу; ми його руйнуємо, ми псуємо і забруднюємо його, а спочатку ми були покликані бути його поводирями у вічність, у славу Божу, в досконалу красу, яку Бог задумав для всього творіння; ми були покликані зробити з цього нашого світу власний світ Божий, Боже Царство – не в цьому значенні, що Він панує над ним, а в тому, що це Його сім’я: місце, де Він живе серед Свого творіння, і де творіння Боже може ликувати про Нього і один за одного.
Тому будемо пам’ятати, що в тій мірі, в якій ми будемо вірними поклику Церкви, – це не лише акт, яким ми намагаємося звільнитися від рабства матеріальному світу, але і визнання нашого гріха проти світу; і хоч в цій малій мірі – зусилля зцілити нанесену нами шкоду, свідчення, що ми розуміємо, що ми смиряємося серцем, і що навіть якщо ми не можемо жити інакше, ми хворіємо душею, соромимося, і що і до Бога, і до світу, до якого ми відносимося так безжалісно, ми обертаємося з смиренним і покаянним серцем. Амінь!
Тому будемо пам’ятати, що в тій мірі, в якій ми будемо вірними поклику Церкви, – це не лише акт, яким ми намагаємося звільнитися від рабства матеріальному світу, але і визнання нашого гріха проти світу; і хоч в цій малій мірі – зусилля зцілити нанесену нами шкоду, свідчення, що ми розуміємо, що ми смиряємося серцем, і що навіть якщо ми не можемо жити інакше, ми хворіємо душею, соромимося, і що і до Бога, і до світу, до якого ми відносимося так безжалісно, ми обертаємося з смиренним і покаянним серцем. Амінь!
переклад свящ. Павла Мельника