Перейти до вмісту
Головна » Проповідь на неділю 25-ту по П’ятидесятниці

Проповідь на неділю 25-ту по П’ятидесятниці

images«Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне?» – запитуємо ми кожного дня, спостерігаючи за своїм повільним, але падінням. Так! Не стремлінням до вічного Блага – Бога, а саме падінням у безодню пристрастей своїх, що віддаляють нас від люблячого Отця, Який хоче щоби «всі спаслися і досягли пізнання істини, бо «немила йому погибель людська».

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

«Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне?» – запитуємо ми кожного дня, спостерігаючи за своїм повільним, але падінням. Так! Не стремлінням до вічного Блага – Бога, а саме падінням у безодню пристрастей своїх, що віддаляють нас від люблячого Отця, Який хоче щоби «всі спаслися і досягли пізнання істини, бо «немила йому погибель людська».
Господь стоїть біля дверей наших сердець і стукає. Стукає, і хто відчинить Йому – увійде до нього і оселю свою створить у нім, бо Він прийшов не праведників спасти, але грішників привести до покаяння.
Але ми з вами, дорогі браття і сестри, закрили ці двері на безліч замків, які є пристрастями нашими, відкидаємо від себе благодать Божу, противимося їй. Говоримо «люблю», а в серці ненавидимо, на устах тримаємо усмішку, а в душі злоба і заздрість.
Як же нам побороти збудника цих хвороб – диявола, який тягне нас у геенну вогненну? Як спастися від всезгубного і темного гріха, від духів злоби, що бажають вчинити нам зло? Як відкрити двері серця нашого і впустити в нього Бога?
Слова Господні звучать у відповідь законнику, а з ним і нам, відкриваючи єдиний правильний шлях вирішення всіх питань. Завжди нам необхідно звертатися до Слова Божого, – говорить Господь. – В законі що написано? Як читаєш?
«…Возлюби Господа Бога твого усім серцем твоїм і усією душею, і всім розумом твоїм, і ближнього твого, як самого себе…»
Адже, «хто придбав любов, – говорить преп. Ісаак Сирін, – той кожен день приймає ( Небесний Хліб, що зійшов з небес) Христа і стає від нього безсмертним. Блажен, хто споживає від Хліба Любові, який є Христос.»Любов до Бога і любов до ближнього нерозривно повязані між собою. І хто говорить «я люблю Бога», а брата свого ненавидить, той обманщик, бо якщо нелюбить брата свого, якого бачить, то як може любити Бога, Якого не бачить!! І ми маємо від Нього таку заповідь, щоб той, хто любить Бога, любив і брата свого.Про  нерозривний зв’язок любові до Бога і любові до ближніх показує порівняння авви Дорофея, який говорить: «Припустимо. Що світ – це круг, центр його – Бог, а радіуси – шляхи людські. Чим ближче до центру, тим тісніше зближаються один з одним радіуси. Подібно цьому і люди, чим ближче наближаються до Бога любовю, тим ближче наближаються і один до одного; і наскільки наближаються один до одного, настільки наближаються і до Бога. І, навпаки, віддаляючись один від одного, тим самим віддаляються  від Бога.Така властивість любові: наскільки ми з’єднуємося любовю з ближнім, настільки з’єднуємося з Богом. Хто не вірує в Христа, той не любить Його, і той не любить Його – хто не любить ближнього свого. Якщо ми любимо Бога, то повинні любити і образ Божий – людину, незалежно від племені, нації, релігії. Потрібно поважати образ Божий у кожній людині. І ким би не був ближній наш – за нього Христос благозволив пролити кров Свою, за нього поклав душу Свою. Бог любить усіх нас і бажає щоб всі спаслися і досягли пізнання Істини, якою є Бог і життя з Ним по Його заповідях (якщо любите Мене, то дотримуйтесь моїх заповідей). І якщо ми любимо Бога, то повинні любити і того, кого і Бог любить, тому, що коли ми любимо когось, то любимо і того, кого і він любить, – говорить свят. Тихон Задонський.
У Святому Писанні вказується декілька причин чому ми повинні любити ближніх:
– природна основа любові – єдинство призвання і викуплення, загальна для всіх людей бідственна участь на землі, існування добра в душі навіть в зіпсованих людей;
– Бог створив всіх людей по образу і по подобі Своїй і є спільним Отцем для нас усіх, а всі люди становлять як би одну сім’ю. Всі між собою браття, як діти одного Отця Небесного.
– але головною причиною любові являється те, що Бог Сам всіх нас любить настільки, що віддав Єдинородного Сина Свого на смерть для нашого спасіння, щоб всякий віруючий у Нього не загинув, а мав життя вічне.
І якщо Бог так полюбив нас, – говорить св. Апостол, – то і ми повинні любити один одного. Отже християнська любов до ближніх повинна простягатися на всіх без виключення людей, бо як говорить Господь у притчі про милосердного самарянина, ближні наші – всі люди на землі.
Тому, дорогі браття і сестри, сьогодні коли ми стоїмо на порозі Різдв’яного посту, а піст, як говорить Антоній Сурожський, змушує нас хоч на деякий час зупинитися і оглянутися на себе. А, оглядаючись, ми в першу чергу повинні поставити перед собою питання: «Чи достойно свого людського звання я живу, чи просто існую, живу поверхневим, пустим життям, в якому забуття. Байдужість і безпечність убивають самі благородні пориви моєї власної душі і приглушують голос Самого Бога, тобто, голос совісті всередині нас…
Отож, вийшовши після літургії з храму, почнемо ж вирощувати плід покаяння в своїх душах, бо «не знаємо якої години Господь прийде» і призове душу твою до Себе. Тому, користуючись нагодою, яку дає  нам Господь Бог, понесемо цей плід покаяння, щоб не залишитись нам не виправданими; щоб на нелицемірному Суді Божому ми почули слова Сина Людського – Христа :
«Прийдіть благословенні Отця Мого, наслідуйте Царство приготоване вам…бо голодував Я і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був. Іви прийшли до Мене, бо, зробивши це одному із братів Моїх менших (ближньому своєму) – Мені зробили.
Нехай же Боже благословення буде з усіма вами і благодать Св’ятого Духа веде нас по шляху правди. Амінь!!!

28 листопада 2010 року  Божого ( Св. мч. Гурія, Самона і Авива, початок Різдвяного посту). Проповідь виголошена в Академічному храмі святого апостола і євангелиста Іоана Богослова.

                                                                                                                                            Мирутенко Іван,

                                                                                                                                            студент 4-го курсу КПБА