Оголошувальне слово преподобного Феодора Студита Про свято святого Богоявлення
Оголошувальне слово преподобного Феодора Студита Про свято святого Богоявлення
Отці мої, браття і діти. Знову у нас передсвяткове оголошення на переході від Різдва Христового до дня Богоявлення: як і попереднє оголошення, воно нижче, я вже не говорю про важливість Божественних торжеств, бо цього можуть уникнути тільки святі і богомудрі мужі, але нижче також і те, що вам потрібне. Ми чули раніше про Різдво Христа, що Він явився у плоті (1 Тим. 3: 16), показався в світі, до Своїх прийшов, і Свої Його не прийняли (Ін. 1: 11). А ми ось прийняли Його (справді прийняли очима віри і бачили Його в печері народженим дівственно й неосяжно пророчицею), поклонились Йому духом і істиною (Ін. 4: 23) і разом з Ангелами оспівували славослів’я Його благоволінню.
Ми отримали, як наголошує божественний євангелист, силу дітьми Божими бути (Ін. 1: 12), скинувши зі своїх плоті і крові покрови пристрастей для того, щоб побачити і зодягнутися в Його священне явлення.
Слово тепер відправляється до голосу (бо настав час здійснення, до теперішнього ж часу Воно впродовж тридцяти років як людина підкоряється батькам, прообразуючи наш і духовний, і тілесний послух), Жених до друга Жениха (Ін. 3: 29), Владика до Свого раба, втілений Бог до ангела у плоті. Іоан незадовго до цього покидає пустинне життя, Бог веде його і навчає приготувати путі Господні, прямими зробити стезі Йому (Мф. 3: 3), приготувати Йому людей обраних (Тит. 2: 14). Оскільки все це звершувалось через хрещення покаяння, то він зустрічає Ісуса, Який йде до нього, і виголошує: «Ось Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу» (Ін. 1: 29). Мій Христос потребує від нього хрещення, а Іоан наповнюється страхом. Владика примушує його до послуху, а слуга противиться виконати належне Богові діло. Ви можете собі уявити, як в Предтечі боролися два протилежних почуття: одне примушувало його до послуху, а інше – відштовхувало до усвідомлення своєї недостойності. Тому він розмишляв цілком справедливо і відповідав: «Як я, такий нікчемний і сам ще не посвячений, прийму на себе образ посвятителя і посвячу Тебе, Всесвятого Бога? Як я доторкнусь до голови Того, Хто прихилив небеса (пор. Пс. 17: 10; 143: 5) і зійшов звідти? Хто поставив гори мірилом (Іс. 40: 12), Хто виміряв долини ярмом і всю землю п’яддю? Як я зійду в воду і побачу без одежі Недосяжного, Того, що зодягає небо хмарами (Пс. 146: 8)?».
Але Христос мій, незважаючи на це (бо так належить нам виконати всяку правду – Мф. 3: 15), – о велике сходження! – знімає одежу, спускається у води і хреститься. І море, як говорить священний псалмоспівець Давид, побачило і розступилося, Йордан повернув назад (Пс. 113: 3), зійшов у вигляді голуба Святий Дух, а також було чути голос Отця, що засвідчив: «Це Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління» (Мф 3: 17). Після цього Христос – Спаситель і Просвітитель душ наших виходить із води. Блаженна рука, що доторкнулася Глави, Яка потім об’явила його главою всіх пророків (Мф. 11: 13; Лк. 16: 16)! Яка велика долоня, що тримала за главу Того, Якого не вміщає ні небо, ні земля, ні весь світ? О, богопоставлений ієрей, вищий від всіх ієреїв, що удостоївся хрестити Бога у плоті! В цей день, коли Сонце правди (Мал. 4: 2) піднялося із води, возсіяло світло, і духовно, і чуттєво радіє, веселиться і сіяє земля Завулонова і земля Нефалимова, за Йорданом на шляху приморському, Галилея язичників (Мф. 4: 15), і більше – вся вселенна.
На прикладі цього і ми вознесемо славу, і ми просвітимося світлом бачення (Ос. 10: 12) і, мисленно відправившись до Йордану, побачимо велике Світло, Бога нашого, що хрестився, обнімемо недосяжні стопи Його в водах і зовсім більше не будемо повертатися до гріховної темряви, а вирушимо і підемо разом з Ним, як Його вірні супутники, але насамперед – хрестимося з Ним. Це для нас – я розумію хрещення сльозами, можливо, за нашим бажанням, щоденно: таке хрещення воістину очищає і вічно просвічує. Джерело для цього у нас вдома: просвічуючись струменями смирення, ми володіємо власним Йорданом. Щоденно, далі, будемо слідувати за Христом. Він піде на гору, і ми – за Ним; Він, щоб погубити спокусника, буде спокушатися сатаною, підпадемо і ми з Ним спокусі на короткий термін, щоб після цього залишитися спокійними на віки. Він, як людина, постив впродовж сорока днів, будемо і ми з Ним постити і за звичайним правилом, і за власним бажанням, тимчасово, щоб потім насолоджуватися невимовними благами вічно. Христос не насолодився видовищем, показаним Йому сатаною, всіх земних царств, не дозволимо і ми собі насолодитися солодкістю цього життя На кінець, або ж принадами й спокусами столиці, не допустимо собі впасти вниз і поклонитися Серапісу. На кінець, Христос наш не піддався обману, не повелів камінню стати хлібами, і ми при нагоді, якщо нас буде підбивати сатана, утримаємося від поганих помислів і слів і відповімо Йому божественними словами: відійди від Мене, сатано (Мф. 4: 10). Якщо ми так відкинемо його і так зробимо, він відійде, загине і навіть зовсім зникне, до нас же являться для служіння ангели, ми зустрінемося з Христом, зачислені будемо до Його учеників і станемо славними в безстрасті, як досконалі світила в світі, в Самому Христі Ісусі, Господі нашому, Йому слава і держава, завжди нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.
Переклад з російської мови Михайла Омельяна, аспіранта КПБА