протопр. Олександр ШмеманУ день свята Преображення, за давнім звичаєм, відбувається в православних храмах освячення фруктів і овочів. І це спонукає нас запитати себе: у чому сенс цього древнього обряду, що означає взагалі освячення?
У день свята Преображення, за давнім звичаєм, відбувається в православних храмах освячення фруктів і овочів. І це спонукає нас запитати себе: у чому сенс цього древнього обряду, що означає взагалі освячення? Освячення плодів на Преображення – тільки один з таких обрядів благословення і освячення. А якщо розкрити богослужбову книгу, що називається «Требник», книгу, в якій зібрані всі ці служби, то ми знайдемо там особливі служби та обряди для освячення і нового будинку, і поля, і городу, і колодязя. Немов до всього світу звернена Церква цим ось благословенням, освяченням, немов над усім розпростерта благословляюча рука Божа. Так от, запитаємо себе: у чому полягає воно, чому з незапам’ятних часів відчували люди потребу в цьому освяченні?
Скажемо відразу, що для безбожної пропаганди всі ці обряди беззастережно ототожнюються з грубими забобонами, в яких для цієї пропаганди вся сутність релігії. А марновірство від страху: людина боїться. Боїться отрути, боїться неврожаю, боїться пожежі, боїться інших людей. І ось, релігія, мовляв, пропонує їй допомогти позбутися цього страху. Покропи фрукти, або город, або будинок святою водою – і Бог захистить їх, і тим самим – тебе. Як бачите – грубе невігластво, марновірство і обман. Проте, показуючи справу так, безбожна пропаганда ніколи не наводить ні самих молитов, ні обрядів, пов’язаних з цими нібито забобонами. Виходить так, що якісь обманщики-священики і духовенство експлуатують страх і неуцтво, оперуючи якимись незрозумілими магічними заклинаннями. Але якщо вслухатися в ці молитви, вдивитися в ці обряди, якщо хоч раз в житті пережити радість цього світлого, сонячного Преображенського полудня, коли відбувається це освячення, то зрозумілим стає, що обманює не Церква, а примітивна і злісна безбожна пропаганда. Що вона – ця пропаганда, а не молитва Церкви – пронизана страхом, недовірою, потребою розвінчати все, що вище, чистіше, глибше її спрощеного матеріалістичного, нудного підходу до світу і до життя. Бо перше, що ми бачимо, чуємо, переживаємо в цих обрядах і молитвах освячення, – це радість і вдячність. А там, де страх, там не може бути радості та подяки. І, навпаки, там, де радість, – там уже немає страху. «У страху, – говорить святий апостол Іоанн Богослов, – є мука» (1Іоан.4: 18). Але от саме муки, недовіри немає в цьому світлі Преображення.
Але про що ж радість? І за що дякувати? В одному вірші Осипа Мандельштама, присвяченому головному християнському богослужінню – Літургії, є такий дивовижний рядок: «Взяти в руки цілий світ, як яблуко просте …» Тут, можливо, найкраще, бо так просто, так по-дитячому вказане джерело радості і подяки, які пронизують християнську віру. У яблуці, але, звичайно, не тільки в яблуці, але і у всьому світі віра ця бачить, дізнається, приймає дар Божий, наповнений любов’ю, красою, мудрістю, що говорить про ту безмірну любов, що створила світ і життя, і дала нам їх, як наше життя. Сам світ є наче плід Божественної любові до людини, і лише через світ людина дізнається про Бога і любить Його взаємною любов’ю. І любить своє життя, а тим самим і життя світу перетворює в дар Богу.
Наше падіння, наш гріх у тому, що ми до всього звикаємо, і тому все в світі, та й ми самі, стаємо буденними, низинними, порожніми. Яблуко стає тільки яблуком. Хліб – тільки хлібом. Людина – тільки людиною. Ми знаємо їх вагу, зовнішність, функції, ми все знаємо про них, але ми їх вже більше не знаємо, бо не бачимо світла, що просвічується через все у світі. Вічне призначення віри і Церкви в тому, щоб цю гріховну, понуру звичку подолати. Щоб знову дати нам побачити те, що ми розівчилися бачити і чого більше не бачимо, відчути те, чого не відчуваємо, пережити те, що більше не в змозі переживати.
Ось, освячує священик хліб і вино, і підіймає їх до неба, і пізнає віра в них хліб життя, пізнає жертву і дар, пізнає причастя життя вічного. Ось в день Преображення приносимо ми в храм яблука, груші, виноград, овочі – і ось на мить сам храм стає знову ніби таємничим садом, тим блаженним раєм, в якому почалося життя людини і її зустріч з Богом. І як тоді та перша людина розкрила свої очі й побачила цей світ, про який Бог сказав, що все в ньому «вельми добре» (Бут.1: 31), і зраділа і подякувала Богові, – так і ми, наче вперше, бачимо світ як відображення Божої мудрості і любові, і радіємо, і дякуємо. І в цій радості і подяці очищається, оновлюється і відроджується наше життя.
Ні, ми не заперечуємо матерії, як стверджує брехлива безбожна пропаганда, і не відкидаємо її, а навпаки, її саму, матерію – одухотворяємо, бо в ній з радістю і вдячністю відчуваємо дар Божий. «Небо і земля повні слави Твоєї», – співаємо ми. І в цьому сенс освячення, що в ньому слава ця пробивається через нашу приспану свідомість, і очищається наш слух, очищається наш зір, і саме життя стає хвалою, радістю і вдячністю.
А як же зі злом? – Запитають мене. Як зі стражданням, як зі смертю? На це відповімо: якщо до кінця просвітимося ми цим світлом, якщо справді приймемо в себе це освячення, то в нас самих розпочнеться перемога над злом. І перемога поглине смерть. Бо живемо ми у світі, в якому жив і вічно перебуває Христос. І ніщо не розділить нас з Ним, якщо ми побачимо Його, полюбимо Його, віддамо себе Йому – і у всьому світі побачимо світло Його присутності, Його любові, Його перемоги.
Скажемо відразу, що для безбожної пропаганди всі ці обряди беззастережно ототожнюються з грубими забобонами, в яких для цієї пропаганди вся сутність релігії. А марновірство від страху: людина боїться. Боїться отрути, боїться неврожаю, боїться пожежі, боїться інших людей. І ось, релігія, мовляв, пропонує їй допомогти позбутися цього страху. Покропи фрукти, або город, або будинок святою водою – і Бог захистить їх, і тим самим – тебе. Як бачите – грубе невігластво, марновірство і обман. Проте, показуючи справу так, безбожна пропаганда ніколи не наводить ні самих молитов, ні обрядів, пов’язаних з цими нібито забобонами. Виходить так, що якісь обманщики-священики і духовенство експлуатують страх і неуцтво, оперуючи якимись незрозумілими магічними заклинаннями. Але якщо вслухатися в ці молитви, вдивитися в ці обряди, якщо хоч раз в житті пережити радість цього світлого, сонячного Преображенського полудня, коли відбувається це освячення, то зрозумілим стає, що обманює не Церква, а примітивна і злісна безбожна пропаганда. Що вона – ця пропаганда, а не молитва Церкви – пронизана страхом, недовірою, потребою розвінчати все, що вище, чистіше, глибше її спрощеного матеріалістичного, нудного підходу до світу і до життя. Бо перше, що ми бачимо, чуємо, переживаємо в цих обрядах і молитвах освячення, – це радість і вдячність. А там, де страх, там не може бути радості та подяки. І, навпаки, там, де радість, – там уже немає страху. «У страху, – говорить святий апостол Іоанн Богослов, – є мука» (1Іоан.4: 18). Але от саме муки, недовіри немає в цьому світлі Преображення.
Але про що ж радість? І за що дякувати? В одному вірші Осипа Мандельштама, присвяченому головному християнському богослужінню – Літургії, є такий дивовижний рядок: «Взяти в руки цілий світ, як яблуко просте …» Тут, можливо, найкраще, бо так просто, так по-дитячому вказане джерело радості і подяки, які пронизують християнську віру. У яблуці, але, звичайно, не тільки в яблуці, але і у всьому світі віра ця бачить, дізнається, приймає дар Божий, наповнений любов’ю, красою, мудрістю, що говорить про ту безмірну любов, що створила світ і життя, і дала нам їх, як наше життя. Сам світ є наче плід Божественної любові до людини, і лише через світ людина дізнається про Бога і любить Його взаємною любов’ю. І любить своє життя, а тим самим і життя світу перетворює в дар Богу.
Наше падіння, наш гріх у тому, що ми до всього звикаємо, і тому все в світі, та й ми самі, стаємо буденними, низинними, порожніми. Яблуко стає тільки яблуком. Хліб – тільки хлібом. Людина – тільки людиною. Ми знаємо їх вагу, зовнішність, функції, ми все знаємо про них, але ми їх вже більше не знаємо, бо не бачимо світла, що просвічується через все у світі. Вічне призначення віри і Церкви в тому, щоб цю гріховну, понуру звичку подолати. Щоб знову дати нам побачити те, що ми розівчилися бачити і чого більше не бачимо, відчути те, чого не відчуваємо, пережити те, що більше не в змозі переживати.
Ось, освячує священик хліб і вино, і підіймає їх до неба, і пізнає віра в них хліб життя, пізнає жертву і дар, пізнає причастя життя вічного. Ось в день Преображення приносимо ми в храм яблука, груші, виноград, овочі – і ось на мить сам храм стає знову ніби таємничим садом, тим блаженним раєм, в якому почалося життя людини і її зустріч з Богом. І як тоді та перша людина розкрила свої очі й побачила цей світ, про який Бог сказав, що все в ньому «вельми добре» (Бут.1: 31), і зраділа і подякувала Богові, – так і ми, наче вперше, бачимо світ як відображення Божої мудрості і любові, і радіємо, і дякуємо. І в цій радості і подяці очищається, оновлюється і відроджується наше життя.
Ні, ми не заперечуємо матерії, як стверджує брехлива безбожна пропаганда, і не відкидаємо її, а навпаки, її саму, матерію – одухотворяємо, бо в ній з радістю і вдячністю відчуваємо дар Божий. «Небо і земля повні слави Твоєї», – співаємо ми. І в цьому сенс освячення, що в ньому слава ця пробивається через нашу приспану свідомість, і очищається наш слух, очищається наш зір, і саме життя стає хвалою, радістю і вдячністю.
А як же зі злом? – Запитають мене. Як зі стражданням, як зі смертю? На це відповімо: якщо до кінця просвітимося ми цим світлом, якщо справді приймемо в себе це освячення, то в нас самих розпочнеться перемога над злом. І перемога поглине смерть. Бо живемо ми у світі, в якому жив і вічно перебуває Христос. І ніщо не розділить нас з Ним, якщо ми побачимо Його, полюбимо Його, віддамо себе Йому – і у всьому світі побачимо світло Його присутності, Його любові, Його перемоги.
переклад з російської свящ. Павло Мельник