Встань же, о чесна голово, із гробу свого, встань, струси сон! Ти-бо не вмер, а спиш до загального усіх устання. Устань, ти не вмер, бо не гоже тобі померти, увірувавши в Христа — життя всьому світові
Похвала Володимирові
Хвалить же похвальними голосами Римська земля Петра й Павла, від яких увірували в Ісуса Христа, сина Божого; Азія і Ефес і Патм — Івана Богослова; Індія — Фому; Єгипет — Марка. Всі землі, і міста, і люди шанують і прославляють свого вчителя, що навчив їх православної віри.
Похвалімо ж і ми, по силі нашій, учителя нашого і наставника, що сотворив великі і дивні діла, великого кагана землі нашої – Володимира, внука старого Ігоря, сина ж славного Святослава, що в часи, коли владарювали, мужністю і хоробрістю прославилися в багатьох країнах, а перемоги їхні і силу згадують донині і славлять. Не в убогій-бо й невідомій землі владарювали, а в Руській, яку знають і до якої прислухаються по всіх чотирьох кінцях землі.
Сей славний, од славних народжений, благородний, од благородних,— каган наш Володимир – виростав і міцнів від дитячих літ, аж доки змужнів, міццю і силою вдосконаливсь, мужністю і розумом дозрів і єдиновладцем став землі своєї, підгорнув під себе довколишні землі – одні миром, а непокірні мечем.
І так він усі дні життя свого управляв землею своєю правдою, мужністю і розумом, і зійшло на нього навішення Всевишнього,— споглянуло на нього всемилостиве око благого Бога і возсіяв розум у серці його, щоб зрозуміти суєту ідольської омани, відшукати єдиного Бога, який сотворив усяке створіння,— видиме і невидиме.
А ще завжди чував він про благовірну Грецьку землю, христолюбиву і сильну вірою, де шанують єдиного Бога в Трійці і йому поклоняються, де діють сили, і чуда, і знамення, і де церкви переповнені людьми, де усі благовірні, всі ревно моляться, всі перед Богом схиляються.
І, слухаючи про се, запраг серцем, запалав духом, щоб самому християнином і всій землі його стати. Так і сталось.
Коли Бог забажав, скинув із себе людське єство каган наш і разом з ризами старозавітного чоловіка скинув із себе усе тлінне, отряс порох невір’я і ввійшов у святую купель і народився від Духа й води. В Христа охрестився, в Христа зодягнувся і вийшов із купелі обілений, став сином нетління, сином воскресіння й ім’я прийняв вічно імените з покоління в покоління — Василій. І ним записався в книгу життя у вишнім граді і нетлінному Єрусалимі.
Похвала народу руському
Відтоді і донині вершиться подвиг благовір’я. Та не тільки ним виявляв живу в ньому до Бога любов, а й подвижництвом, звелівши по всій землі своїй хреститися во ім’я Отця і Сина і Святого Духа і ясно і велегласно в усіх містах прославляти Святу Трійцю і всім стати християнами — малим і великим, рабам і вільним, юним і літнім, боярам і простим, багатим і вбогим.
І не було жодного, хто б противився благочестивому його повелінню.
І якщо хто і не з любові, то зі страху перед повелителем, всі хрестилися, бо благовір’я його з владою поєднувалося.
І в один час вся земля наша возславила Христа з Отцем і Святим Духом.
Тоді почав туман ідольський від нас відходити, а зорі благовір’я з’явилися, тоді пітьма бісослуження щезла і слово євангельське землю нашу осіяло. Капища — руйнувалися, а церкви — ставилися. Ідоли — крушилися, а ікони святих — з’являлися, біси порозбігалися, і хрест освячував міста.
Пастори словесних овець Христових, єпископи перед святим вівтарем стали, жертву безкровну попи і диякони приносять, і ввесь клір прикрасив і в красу зодягнув святі церкви, апостольська труба і євангельський грім всі міста огласили, фіміам, Богу воскурений, повітря освятив, монастирі на горах постали, чорноризці появилися. Мужі і жони, і малі й великі,— всі люди святії церкви наповнюють, возславляють Бога і говорять: “Єдин Свят, Єдин Господь Ісус Христос на славу Богу Отця. Амінь. Христос переміг, Христос здолав, Христос воцарився, Христос прославився. Великий єси, Господи, і дивні діла Твої. Боже наш, слава Тобі!”
Похвала Володимиру
Які похвали воздати тобі, достославний і найславиіший з-поміж земних владик, премужній Василію?
Як почудуємося доброті твоїй, моці і силі?
Яку вдячність тобі воздамо, бо ж через тебе пізнали ми Господа і позбулися омани ідольської, бо ж з твого повеління по всій землі твоїй Христос славиться!
І як ще назвати тебе, христолюбче? Друг правді, розуму містилище, милостині гніздо!
Як ти увірував? Як запалав ти любов’ю Христовою? Як у тебе вселився розум вищий розуму мудреців, щоб Невидимого возлюбити і до небесних наблизитися?
Як ти знайшов Христа? Як віддався йому? Повідай нам, рабам твоїм, повідай, учителю наш! Звідки в тебе пахощі Святого Духа? Звідки ти випив пам’ять про солодку чашу життя майбутнього? Звідки пересвідчився ти і пізнав, що Господь Добрий? Не бачив єси Христа, не ходив єси за ним, а став учнем його. Інші бачили його і не вірили, ти ж, не бачивши, увірував. Воістину, було на тобі благословення Господа Ісуса, проречене до Фоми: “Блаженні ті, що не бачили, а увірували!” (Івана 20:29). А тому дерзновенно і без вагань кличемо тебе, о блаженний, бо ним назвав тебе сам Спаситель! Блаженний єси, бо увірував у Нього і не засумнівався у Ньому, як у словах Його правдомовних: “І блаженний той, хто не засумнівається в Мені” (Матвія 11:6). Ті, що знали Закон і пророків, розіп’яли Його. Ти ж ні Закону, ні пророків не шанував, а розп’ятому поклонився.
Як тобі серце розкрилося?
Як ввійшов у тебе страх Божий?
Як прилучився ти до любові Його?
Не бачив ти апостола, який приходив у землю твою і убогістю своєю, і наготою, голодом і спрагою серце твоє на смиренне схиляв. Не бачив ти, як бісів виганяли іменем Ісуса Христа, як болящі ізцілялися, німі говорили, як огонь на холод перетворювався, як мертві вставали,— всього цього не бачив, як же ти увірував? Дивне чудо! Інші царі та володарі, котрі бачили, як все це чинили святі мужі, не тільки не вірили, але ще й на муки і терпіння віддавали їх. Ти ж, о блаженний, без усього того прийшов до Христа. Тільки від благого розмислу і гостроти розуму ти збагнув, що Бог є єдиним творцем невидимого і видимого, небесного і земного, і що послав до людей спасіння ради возлюбленого Сина Свого.
І се осягнувши, ввійшов ти в святую купіль, і що інші за юродство вважали, ти у тому вбачав силу Божу (І кор. 1:23-24). То хто виповість про численні твої нічні милостині і денні щедроти, що ти їх воздав убогим, нещасним, болящим, боржникам, вдовам і всім, хто потребував милостині. Чув-бо ти слово, сказане Данилом Навуходоносору: “Порада моя хай буде тобі до вподоби, царю Навуходоносоре. Гріхи твої милостинями спокутуй, а беззаконня твої — щедротами до вбогих” (Даниїла 4:24). Те, що чув ти, о славний, не для пересудів залишав почуте, але ділом завершував: прохачам — подавав, нагих — одягав, спраглих і голодних — вдоволяв, болящим всіляку втіху подавав, боржників викуповував, рабам свободу давав. Твої-бо щедроти і милість донині у спогадах людей живуть, а тим паче перед Богом і ангелами Його. Через добролюбну Богові милостиню велику сміливість маєш перед ним, як вічний раб Христовий. У пригоді мені стають слова того, хто сказав: “Милосердя вивищується понад суд” (Якова 2:13). І: “Милість мужа, як печатка,- при ньому”. Ще істинніше самого Господа слово: “Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть” (Матвія 5:7). Інше, ясніше і правдивіше, свідчення про тебе наведемо із Святого Писання апостола Якова, який сказав: “Хто відверне грішника від неправедної путі його, той спасе душу
свою від смерті і покриє безліч гріхів своїх” (Якова 5:20). То ж коли за навернення однієї людини на путь праведну така винагорода від Доброго Бога, то яке ж спасіння знайшов ти, Василію, розсипавши тягар гріховний не одного чоловіка і не десяти, і не ціле місто врятував від облуди ідольської омани, а весь край свій!
Сам Спаситель Христос показує нам і запевняє нас, якої ти слави і честі сподобився на небесах, кажучи: “Хто визнає Мене перед людьми, того Я визнаю перед Отцем Моїм, що на небесах” (Матвія 10:32). Отож, коли здобуває визнання від Христа перед Богом Отцем той, що визнає Його перед людьми, то скільки ж ти приймеш похвали від Нього, не тільки визнавши, що Христос — син Божий, а й ісповідуючи віру в Нього, і віру Його встановив не в одному соборі, а по всій землі сій, і церкви Христові поставив і служителів Йому ввів.
Подібниче великого Костянтина! Рівний розумом, рівний христолюбністю! Рівний розумом, рівний пошануванням до служителів Його! Костянтин зі святими отцями Нікейського Собору закон людям встановив, а ти з новими нашими отцями-єпископами, збираючись часто, з великим смиренням радився, як для людей сих, котрі щойно пізнали Господа, закон утвердити. Костянтин серед еллінів і римлян царство Боже сотворив, ти ж — у Русі. Тепер і в них, і у нас Христос царем визнається. Костянтин з матір’ю своєю, Сленою, хрест із Єрусалима приніс і серед людей своїх прославив, прославивши, віру встановив. Ти ж із своєю бабою, Ольгою, принесли хрест від нового Єрусалима — Констянтинограда, по всій землі своїй розставивши, утвердили віру. Тому й подібний до Костянтина єси, і з ним Господь учинив тебе гідним одної слави і честі на небесах заради твого благовір’я, яке ти мав за життя свого.
Добрий учитель благовір’я твого, о блаженний,— свята церква Святої Богородиці Марії, яку ти створив на правовірній основі, де і нині покоїться мужнє тіло твоє, очікуючи на голос труби архангельської.
Похвала Ярославу Мудрому і Києву
Вельми добрий і вірний, покірний син твій Георгій, якого Господь настановив наступником після тебе, наслідником твоєї влади.
Не порушує він твоїх уставів, а утверджує їх, не поменшує набутків твого благовір’я, а примножає їх, не говорить, а діє, і що недокінчене тобою — докінчує, як Соломон після Давида. А ще дім Божий святої премудрості поставив на святість і посвячення міста твого, яке прикрасив всілякою красою — золотом і сріблом, і камінням коштовним, і посудом священним, якими церква величається і славиться по всіх околичних країнах, бо ж іншої такої не знайдеться на всій півночі земній від сходу до заходу. І славний город твій Київ величчю як вінцем увінчав, а людей твоїх і город святий всеславний доручив скорій на поміч християнам Святій Богородиці, їй же і церкву на великих воротах спорудив на честь першого Господнього празника — Святого Благовіщення, аби благословення, яке архангел дав дівиці, було і городу сьому. До неї-бо (сказав архангел Гавриїл): “Радій, благодатная, Господь із тобою!” (Луки 1:28).
Слово до Володимира
Встань же, о чесна голово, із гробу свого, встань, струси сон! Ти-бо не вмер, а спиш до загального усіх устання. Устань, ти не вмер, бо не гоже тобі померти, увірувавши в Христа — життя всьому світові. Струси сон! Піднеси очі і подивись, якої тебе честі сподобив там Господь. І на землі не безпам’ятний залишив синів своїх. Устань і подивись на чадо своє Георгія! Поглянь на суть свою, подивись на милого свого, подивись, бо його Господь вивів із лона твого, подивись на того, хто прикрашає престол землі твоєї. І возрадуйся, і возвеселися! А ще ж подивися і на благовірну невістку свою Ярину, подивись на внуків своїх і правнуків, як живуть вони, як береже їх Господь, як бережуть благовір’я, заповідане тобою, як до святих церков учащають, як прославляють Христа, як поклоняються імені Його.
Подивися й на город, як сіяє він величчю, подивись на церкви процвітаючі, подивись, як християнство розростається, поглянь на город, іконами святими освітлений і сяючий, і фіміаму пахощами оповитий, і похвалами божественними і піснями святими оспіваний.
І все це побачивши, возрадуйся і возвеселися!
І похвали Доброго Бога, що є будівничим всього цього. Подивись же, хай не тілом, то духом показує тобі все це Господь, щоб ти цьому радів і звеселявся, бо твоє вірне насіння не засохло від спеки невір’я, а дощем Божої помочі проросло і є багатоплідним.
Радуйся, між владиками, Апостолом, що не мертві тіла воскресаєш, а душі наші мертві, умертвлені хворобою ідолослужіння, воскресаєш. Бо ти наблизив нас до Бога і дав пізнати життя Христа нам, які зігнуті були бісівською оманою, і ти своїми духовними очима випростав нас. Осліплені були бісівською облудою, а від тебе зрячими стали і побачили світло трьохсонячного божества. Німі були, а завдяки тобі заговорили і нині вже малі й великі прославляємо єдиносущу Трійцю.
Радуйся, учителю наш і наставнику благовір’я! Ти у правду зодягнений, міццю підперезаний, в істину взутий, розумом увінчаний і благодійністю, як гривною і прикрасами золотими, красуєшся.
Ти, чесна голово, для голих був одягом, для голодних — годувальником, ти був для спраглих утроби охолодою, ти був для удовиць помічником, ти був для подорожніх пристанищем, для бездомних — стріхою, для ображених — заступником, для убогих — збагаченням. За добрі діла для них маєш на небесах винагороду, яку приготував Бог для тих, хто любить його. І спогляданням солодкого обличчя Його насолоджуючись, помолись за землю свою, і за людей, над якими так благовірно владарював: хай береже Він їх у мирі і благовір’ї, заповіданих тобою. І нехай славиться у Ньому правовір’я і хай буде проклята всіляка єресь. 1 нехай збереже їх Господь Бог від всілякої війни і полону, від голоду і всілякої скорботи та образи. А ще помолися за сина свого — благовірного кагана нашого Георгія, щоб він у мирі й здоров’ї міг житейське море переплисти і до пристані небесного затишку пристати, неушкодженим корабель душі і віру зберігши, і з багатством добрих діл, несхибно даних Богом, людей управивши, стати з тобою, не соромлячись, перед престолом Вседержителя Бога і за труд догляду людей Його прийняти від Нього вінець слави нетлінної спільно з праведними, які трудилися задля Нього.
Молитва до Бога усієї землі нашої
Молю Тебе, о Владико, Царю і Боже наш, високий і славний Чоловіколюбче, нагороджуючи за труд, славу і честь, і навертаючи в прихильників Царства свого, благим будучи, пом’яни і нас, убогих твоїх, бо ім’я Твоє — Чоловіколюбець!
Хоча й справ добрих не маємо, та, заради милості Твоєї великої, спаси нас, бо ми люди Твої, вівці пастви Твоєї і отара, яку віднедавна почав Ти пасти, вирвав із згуби ідолослужіння. Пастирю добрий, що поклав душу за овець своїх, не залишай нас, оскільки і досі блукаємо, не отвергай нас, оскільки і досі согрішаємо перед Тобою, подібно новопридбаним рабам, які ні в чому не здатні догодити своєму панові. Не погнушайся стада малого, а скажи до нас: “Не лякайтеся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам царство” (Луки 12:32).
Багатий милістю і благий щедротами обіцявся приймати тих, що розкаються, і, очікуючи навернення грішних, не пом’яни многих гріхів наших, прийми нас, звертаємося до Тебе, загладь записані гріхи наші, потамуй гнів, яким Тебе розгнівили, Чоловіколюбче! Ти бо єси Господь, Владика і Творець, у владі Твоїй — жити нам чи умерти. Упокорь милостиво гнів, який заслужили ми ділами нашими, відведи від нас спокуси, бо ми земля лише і порох, і не чини суд над рабами своїми. Ми люди Твої, Тебе шукаємо, до Тебе припадаємо, Тебе молимо: нагрішили і зла накоїли, не дотрималися і не зробили, як Ти нам заповідав. Земними будучи, до земних прихилилися і лукавство чинили перед лицем слави Твоєї. Похотям тілесним віддалися, стали рабами гріха і печалей житейських, були втікачами від свого володаря, убогими на добрі діла, окаянними у житті злому.
Каємось, просимо, молимо! Каємося за наші злі Діла, просимо: хай страх перед Тобою вселиться в серця наші! Молимо: на страшному суді помилуй нас! Спаси нас, вияви щедрість, доглянь, відвідай, змилосердся, помилуй, бо Твої єсьмо. Твоє творіння, Твоєї руки діло. Коли ж беззаконня чиє побачиш, Господи Боже, хто вистоїть? А коли воздаси кожному по ділах його, то хто спасеться? Від Тебе прощення, від Тебе милість і рятунок великий. І душі наші в руці Твоїй, і подих наш — з волі Твоєї! Відтоді, як доброзичливо доглядаєш нас,— благоденствуємо, коли ж глянеш у гніві,— щезнемо як вранішня роса, бо не втримається порох перед бурею, а ми перед гнівом Твоїм. Але як творіння Твоє, у Творця свого милості просимо: “Помилуй нас, Боже, з великої милості Твоєї” (Псалом 51:3), бо все добре – від Тебе на нас, а все неправедне – від нас до Тебе, бо всі ухилялись, всі разом — негідні! Жодного нема серед нас, щоб про небесне старався і жив ним, але всі про земне, всі про печалі житейські, бо збідніла земля на праведників (Псалом 12:2) і не тому, що Ти залишив і злегковажив нас, але тому, що ми не шукаємо Тебе, а про видиме стараємось. А тому боїмося, що вчиниш із нами, як в Єрусалимі з тими, що залишили Тебе і не пішли Твоїм шляхом. Але не вчити з нами, як із ними. За діла наші, а не за гріхи воздай нам. Але терпи нас, і ще довго терпи. Зупини вогонь гніву Свого, направлений на нас, рабів Твоїх, сам навертай нас на істину Твою, навчай нас творити волю Твою, бо Ти єси Бог наш, а ми — народ Твій, частка Твоя, Твоє надбання. Не здіймаємо-бо рук наших до бога чужого, не пішли за якимось ложним пророком, ані єретичного вчення не сповідуємо, але до Тебе, правдивого Бога, волаєм, і до Тебе, на небесах сущого, очі наші возводимо, до Тебе руки наші здіймаємо, Тобі молимося.
Одпусти гріхи нам, бо Ти добрий Чоловіколюбець! Помилуй нас, бо Ти закликаєш грішників до покаяння! І на страшному Твоєму суді не переч стояти нам одесную Тебе і зроби нас учасниками благословення праведників.
І допоки стоятиме світ, не допускай на нас напасті спокуси, не віддай нас у руки чужинців, щоб не прозвався город Твій городом невільників, а стадо Твоє зайдами в землі не своїй, і хай не скажуть інші країни: “Де Бог їхній?” (Псалом 76:10).
Не ввергни нас у скорботу і голод і не допусти даремних жертв, вогню, потопу, хай не зневіряться нетверді вірою! Менше карай, а щедро милуй, легко вражай, а милостиво ізціляй; трохи опечаль і швидко звесели, бо не знесе наше єство тривалого гніву Твого, як стеблина вогню.
Але стримай гнів, змилосердься, бо Тобі належить помилувати й спасти. Тож продовж милість Твою на людей Твоїх: тих, що йдуть раттю, прожени, мир утверди, ворожі країни усмири, голод поверни в достаток, князями нашими постраши сусідні країни, боярам пошли мудрості, городи умнож, церкву Твою плекай багатство своє бережи. Мужів, і жон їхніх, і дітей спаси. Сущих у рабстві, в полоні, в ув’язненні, в путах, у плаванні, в темниці, у голоді й спразі, в наготі,— всіх помилуй, усіх потіш, усіх обрадуй, сотвори їм радість і тілесну і душевну. Молитвами й моліннями пречистої Матері Твоєї і святих небесних сил, і предтечі Твого Іоанна Хрестителя, апостолів, пророків, мучеників, преподобних, молитвами усіх святих — змилосердься над нами і помилуй нас! Хай милістю Твоєю ластимося в єдності віри разом, весело і радісно!
Славимо Тебе, Господа нашого, Ісуса Христа, з Отцем і з Пресвятим Духом – Трійцю нероздільну, єдину в Божестві, що царює на небесах і на землі, над ангелами і людьми, над видимими й невидимими творіннями — і нині, й повсякчас, і на віки віків. Амінь
Переклад Василя Яременка
Надруковано в Трудах Київської Духовної Академії УПЦ КП №1. – К., 2003.- С.151-164.
Похвалімо ж і ми, по силі нашій, учителя нашого і наставника, що сотворив великі і дивні діла, великого кагана землі нашої – Володимира, внука старого Ігоря, сина ж славного Святослава, що в часи, коли владарювали, мужністю і хоробрістю прославилися в багатьох країнах, а перемоги їхні і силу згадують донині і славлять. Не в убогій-бо й невідомій землі владарювали, а в Руській, яку знають і до якої прислухаються по всіх чотирьох кінцях землі.
Сей славний, од славних народжений, благородний, од благородних,— каган наш Володимир – виростав і міцнів від дитячих літ, аж доки змужнів, міццю і силою вдосконаливсь, мужністю і розумом дозрів і єдиновладцем став землі своєї, підгорнув під себе довколишні землі – одні миром, а непокірні мечем.
І так він усі дні життя свого управляв землею своєю правдою, мужністю і розумом, і зійшло на нього навішення Всевишнього,— споглянуло на нього всемилостиве око благого Бога і возсіяв розум у серці його, щоб зрозуміти суєту ідольської омани, відшукати єдиного Бога, який сотворив усяке створіння,— видиме і невидиме.
А ще завжди чував він про благовірну Грецьку землю, христолюбиву і сильну вірою, де шанують єдиного Бога в Трійці і йому поклоняються, де діють сили, і чуда, і знамення, і де церкви переповнені людьми, де усі благовірні, всі ревно моляться, всі перед Богом схиляються.
І, слухаючи про се, запраг серцем, запалав духом, щоб самому християнином і всій землі його стати. Так і сталось.
Коли Бог забажав, скинув із себе людське єство каган наш і разом з ризами старозавітного чоловіка скинув із себе усе тлінне, отряс порох невір’я і ввійшов у святую купель і народився від Духа й води. В Христа охрестився, в Христа зодягнувся і вийшов із купелі обілений, став сином нетління, сином воскресіння й ім’я прийняв вічно імените з покоління в покоління — Василій. І ним записався в книгу життя у вишнім граді і нетлінному Єрусалимі.
Похвала народу руському
Відтоді і донині вершиться подвиг благовір’я. Та не тільки ним виявляв живу в ньому до Бога любов, а й подвижництвом, звелівши по всій землі своїй хреститися во ім’я Отця і Сина і Святого Духа і ясно і велегласно в усіх містах прославляти Святу Трійцю і всім стати християнами — малим і великим, рабам і вільним, юним і літнім, боярам і простим, багатим і вбогим.
І не було жодного, хто б противився благочестивому його повелінню.
І якщо хто і не з любові, то зі страху перед повелителем, всі хрестилися, бо благовір’я його з владою поєднувалося.
І в один час вся земля наша возславила Христа з Отцем і Святим Духом.
Тоді почав туман ідольський від нас відходити, а зорі благовір’я з’явилися, тоді пітьма бісослуження щезла і слово євангельське землю нашу осіяло. Капища — руйнувалися, а церкви — ставилися. Ідоли — крушилися, а ікони святих — з’являлися, біси порозбігалися, і хрест освячував міста.
Пастори словесних овець Христових, єпископи перед святим вівтарем стали, жертву безкровну попи і диякони приносять, і ввесь клір прикрасив і в красу зодягнув святі церкви, апостольська труба і євангельський грім всі міста огласили, фіміам, Богу воскурений, повітря освятив, монастирі на горах постали, чорноризці появилися. Мужі і жони, і малі й великі,— всі люди святії церкви наповнюють, возславляють Бога і говорять: “Єдин Свят, Єдин Господь Ісус Христос на славу Богу Отця. Амінь. Христос переміг, Христос здолав, Христос воцарився, Христос прославився. Великий єси, Господи, і дивні діла Твої. Боже наш, слава Тобі!”
Похвала Володимиру
Які похвали воздати тобі, достославний і найславиіший з-поміж земних владик, премужній Василію?
Як почудуємося доброті твоїй, моці і силі?
Яку вдячність тобі воздамо, бо ж через тебе пізнали ми Господа і позбулися омани ідольської, бо ж з твого повеління по всій землі твоїй Христос славиться!
І як ще назвати тебе, христолюбче? Друг правді, розуму містилище, милостині гніздо!
Як ти увірував? Як запалав ти любов’ю Христовою? Як у тебе вселився розум вищий розуму мудреців, щоб Невидимого возлюбити і до небесних наблизитися?
Як ти знайшов Христа? Як віддався йому? Повідай нам, рабам твоїм, повідай, учителю наш! Звідки в тебе пахощі Святого Духа? Звідки ти випив пам’ять про солодку чашу життя майбутнього? Звідки пересвідчився ти і пізнав, що Господь Добрий? Не бачив єси Христа, не ходив єси за ним, а став учнем його. Інші бачили його і не вірили, ти ж, не бачивши, увірував. Воістину, було на тобі благословення Господа Ісуса, проречене до Фоми: “Блаженні ті, що не бачили, а увірували!” (Івана 20:29). А тому дерзновенно і без вагань кличемо тебе, о блаженний, бо ним назвав тебе сам Спаситель! Блаженний єси, бо увірував у Нього і не засумнівався у Ньому, як у словах Його правдомовних: “І блаженний той, хто не засумнівається в Мені” (Матвія 11:6). Ті, що знали Закон і пророків, розіп’яли Його. Ти ж ні Закону, ні пророків не шанував, а розп’ятому поклонився.
Як тобі серце розкрилося?
Як ввійшов у тебе страх Божий?
Як прилучився ти до любові Його?
Не бачив ти апостола, який приходив у землю твою і убогістю своєю, і наготою, голодом і спрагою серце твоє на смиренне схиляв. Не бачив ти, як бісів виганяли іменем Ісуса Христа, як болящі ізцілялися, німі говорили, як огонь на холод перетворювався, як мертві вставали,— всього цього не бачив, як же ти увірував? Дивне чудо! Інші царі та володарі, котрі бачили, як все це чинили святі мужі, не тільки не вірили, але ще й на муки і терпіння віддавали їх. Ти ж, о блаженний, без усього того прийшов до Христа. Тільки від благого розмислу і гостроти розуму ти збагнув, що Бог є єдиним творцем невидимого і видимого, небесного і земного, і що послав до людей спасіння ради возлюбленого Сина Свого.
І се осягнувши, ввійшов ти в святую купіль, і що інші за юродство вважали, ти у тому вбачав силу Божу (І кор. 1:23-24). То хто виповість про численні твої нічні милостині і денні щедроти, що ти їх воздав убогим, нещасним, болящим, боржникам, вдовам і всім, хто потребував милостині. Чув-бо ти слово, сказане Данилом Навуходоносору: “Порада моя хай буде тобі до вподоби, царю Навуходоносоре. Гріхи твої милостинями спокутуй, а беззаконня твої — щедротами до вбогих” (Даниїла 4:24). Те, що чув ти, о славний, не для пересудів залишав почуте, але ділом завершував: прохачам — подавав, нагих — одягав, спраглих і голодних — вдоволяв, болящим всіляку втіху подавав, боржників викуповував, рабам свободу давав. Твої-бо щедроти і милість донині у спогадах людей живуть, а тим паче перед Богом і ангелами Його. Через добролюбну Богові милостиню велику сміливість маєш перед ним, як вічний раб Христовий. У пригоді мені стають слова того, хто сказав: “Милосердя вивищується понад суд” (Якова 2:13). І: “Милість мужа, як печатка,- при ньому”. Ще істинніше самого Господа слово: “Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть” (Матвія 5:7). Інше, ясніше і правдивіше, свідчення про тебе наведемо із Святого Писання апостола Якова, який сказав: “Хто відверне грішника від неправедної путі його, той спасе душу
свою від смерті і покриє безліч гріхів своїх” (Якова 5:20). То ж коли за навернення однієї людини на путь праведну така винагорода від Доброго Бога, то яке ж спасіння знайшов ти, Василію, розсипавши тягар гріховний не одного чоловіка і не десяти, і не ціле місто врятував від облуди ідольської омани, а весь край свій!
Сам Спаситель Христос показує нам і запевняє нас, якої ти слави і честі сподобився на небесах, кажучи: “Хто визнає Мене перед людьми, того Я визнаю перед Отцем Моїм, що на небесах” (Матвія 10:32). Отож, коли здобуває визнання від Христа перед Богом Отцем той, що визнає Його перед людьми, то скільки ж ти приймеш похвали від Нього, не тільки визнавши, що Христос — син Божий, а й ісповідуючи віру в Нього, і віру Його встановив не в одному соборі, а по всій землі сій, і церкви Христові поставив і служителів Йому ввів.
Подібниче великого Костянтина! Рівний розумом, рівний христолюбністю! Рівний розумом, рівний пошануванням до служителів Його! Костянтин зі святими отцями Нікейського Собору закон людям встановив, а ти з новими нашими отцями-єпископами, збираючись часто, з великим смиренням радився, як для людей сих, котрі щойно пізнали Господа, закон утвердити. Костянтин серед еллінів і римлян царство Боже сотворив, ти ж — у Русі. Тепер і в них, і у нас Христос царем визнається. Костянтин з матір’ю своєю, Сленою, хрест із Єрусалима приніс і серед людей своїх прославив, прославивши, віру встановив. Ти ж із своєю бабою, Ольгою, принесли хрест від нового Єрусалима — Констянтинограда, по всій землі своїй розставивши, утвердили віру. Тому й подібний до Костянтина єси, і з ним Господь учинив тебе гідним одної слави і честі на небесах заради твого благовір’я, яке ти мав за життя свого.
Добрий учитель благовір’я твого, о блаженний,— свята церква Святої Богородиці Марії, яку ти створив на правовірній основі, де і нині покоїться мужнє тіло твоє, очікуючи на голос труби архангельської.
Похвала Ярославу Мудрому і Києву
Вельми добрий і вірний, покірний син твій Георгій, якого Господь настановив наступником після тебе, наслідником твоєї влади.
Не порушує він твоїх уставів, а утверджує їх, не поменшує набутків твого благовір’я, а примножає їх, не говорить, а діє, і що недокінчене тобою — докінчує, як Соломон після Давида. А ще дім Божий святої премудрості поставив на святість і посвячення міста твого, яке прикрасив всілякою красою — золотом і сріблом, і камінням коштовним, і посудом священним, якими церква величається і славиться по всіх околичних країнах, бо ж іншої такої не знайдеться на всій півночі земній від сходу до заходу. І славний город твій Київ величчю як вінцем увінчав, а людей твоїх і город святий всеславний доручив скорій на поміч християнам Святій Богородиці, їй же і церкву на великих воротах спорудив на честь першого Господнього празника — Святого Благовіщення, аби благословення, яке архангел дав дівиці, було і городу сьому. До неї-бо (сказав архангел Гавриїл): “Радій, благодатная, Господь із тобою!” (Луки 1:28).
Слово до Володимира
Встань же, о чесна голово, із гробу свого, встань, струси сон! Ти-бо не вмер, а спиш до загального усіх устання. Устань, ти не вмер, бо не гоже тобі померти, увірувавши в Христа — життя всьому світові. Струси сон! Піднеси очі і подивись, якої тебе честі сподобив там Господь. І на землі не безпам’ятний залишив синів своїх. Устань і подивись на чадо своє Георгія! Поглянь на суть свою, подивись на милого свого, подивись, бо його Господь вивів із лона твого, подивись на того, хто прикрашає престол землі твоєї. І возрадуйся, і возвеселися! А ще ж подивися і на благовірну невістку свою Ярину, подивись на внуків своїх і правнуків, як живуть вони, як береже їх Господь, як бережуть благовір’я, заповідане тобою, як до святих церков учащають, як прославляють Христа, як поклоняються імені Його.
Подивися й на город, як сіяє він величчю, подивись на церкви процвітаючі, подивись, як християнство розростається, поглянь на город, іконами святими освітлений і сяючий, і фіміаму пахощами оповитий, і похвалами божественними і піснями святими оспіваний.
І все це побачивши, возрадуйся і возвеселися!
І похвали Доброго Бога, що є будівничим всього цього. Подивись же, хай не тілом, то духом показує тобі все це Господь, щоб ти цьому радів і звеселявся, бо твоє вірне насіння не засохло від спеки невір’я, а дощем Божої помочі проросло і є багатоплідним.
Радуйся, між владиками, Апостолом, що не мертві тіла воскресаєш, а душі наші мертві, умертвлені хворобою ідолослужіння, воскресаєш. Бо ти наблизив нас до Бога і дав пізнати життя Христа нам, які зігнуті були бісівською оманою, і ти своїми духовними очима випростав нас. Осліплені були бісівською облудою, а від тебе зрячими стали і побачили світло трьохсонячного божества. Німі були, а завдяки тобі заговорили і нині вже малі й великі прославляємо єдиносущу Трійцю.
Радуйся, учителю наш і наставнику благовір’я! Ти у правду зодягнений, міццю підперезаний, в істину взутий, розумом увінчаний і благодійністю, як гривною і прикрасами золотими, красуєшся.
Ти, чесна голово, для голих був одягом, для голодних — годувальником, ти був для спраглих утроби охолодою, ти був для удовиць помічником, ти був для подорожніх пристанищем, для бездомних — стріхою, для ображених — заступником, для убогих — збагаченням. За добрі діла для них маєш на небесах винагороду, яку приготував Бог для тих, хто любить його. І спогляданням солодкого обличчя Його насолоджуючись, помолись за землю свою, і за людей, над якими так благовірно владарював: хай береже Він їх у мирі і благовір’ї, заповіданих тобою. І нехай славиться у Ньому правовір’я і хай буде проклята всіляка єресь. 1 нехай збереже їх Господь Бог від всілякої війни і полону, від голоду і всілякої скорботи та образи. А ще помолися за сина свого — благовірного кагана нашого Георгія, щоб він у мирі й здоров’ї міг житейське море переплисти і до пристані небесного затишку пристати, неушкодженим корабель душі і віру зберігши, і з багатством добрих діл, несхибно даних Богом, людей управивши, стати з тобою, не соромлячись, перед престолом Вседержителя Бога і за труд догляду людей Його прийняти від Нього вінець слави нетлінної спільно з праведними, які трудилися задля Нього.
Молитва до Бога усієї землі нашої
Молю Тебе, о Владико, Царю і Боже наш, високий і славний Чоловіколюбче, нагороджуючи за труд, славу і честь, і навертаючи в прихильників Царства свого, благим будучи, пом’яни і нас, убогих твоїх, бо ім’я Твоє — Чоловіколюбець!
Хоча й справ добрих не маємо, та, заради милості Твоєї великої, спаси нас, бо ми люди Твої, вівці пастви Твоєї і отара, яку віднедавна почав Ти пасти, вирвав із згуби ідолослужіння. Пастирю добрий, що поклав душу за овець своїх, не залишай нас, оскільки і досі блукаємо, не отвергай нас, оскільки і досі согрішаємо перед Тобою, подібно новопридбаним рабам, які ні в чому не здатні догодити своєму панові. Не погнушайся стада малого, а скажи до нас: “Не лякайтеся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам царство” (Луки 12:32).
Багатий милістю і благий щедротами обіцявся приймати тих, що розкаються, і, очікуючи навернення грішних, не пом’яни многих гріхів наших, прийми нас, звертаємося до Тебе, загладь записані гріхи наші, потамуй гнів, яким Тебе розгнівили, Чоловіколюбче! Ти бо єси Господь, Владика і Творець, у владі Твоїй — жити нам чи умерти. Упокорь милостиво гнів, який заслужили ми ділами нашими, відведи від нас спокуси, бо ми земля лише і порох, і не чини суд над рабами своїми. Ми люди Твої, Тебе шукаємо, до Тебе припадаємо, Тебе молимо: нагрішили і зла накоїли, не дотрималися і не зробили, як Ти нам заповідав. Земними будучи, до земних прихилилися і лукавство чинили перед лицем слави Твоєї. Похотям тілесним віддалися, стали рабами гріха і печалей житейських, були втікачами від свого володаря, убогими на добрі діла, окаянними у житті злому.
Каємось, просимо, молимо! Каємося за наші злі Діла, просимо: хай страх перед Тобою вселиться в серця наші! Молимо: на страшному суді помилуй нас! Спаси нас, вияви щедрість, доглянь, відвідай, змилосердся, помилуй, бо Твої єсьмо. Твоє творіння, Твоєї руки діло. Коли ж беззаконня чиє побачиш, Господи Боже, хто вистоїть? А коли воздаси кожному по ділах його, то хто спасеться? Від Тебе прощення, від Тебе милість і рятунок великий. І душі наші в руці Твоїй, і подих наш — з волі Твоєї! Відтоді, як доброзичливо доглядаєш нас,— благоденствуємо, коли ж глянеш у гніві,— щезнемо як вранішня роса, бо не втримається порох перед бурею, а ми перед гнівом Твоїм. Але як творіння Твоє, у Творця свого милості просимо: “Помилуй нас, Боже, з великої милості Твоєї” (Псалом 51:3), бо все добре – від Тебе на нас, а все неправедне – від нас до Тебе, бо всі ухилялись, всі разом — негідні! Жодного нема серед нас, щоб про небесне старався і жив ним, але всі про земне, всі про печалі житейські, бо збідніла земля на праведників (Псалом 12:2) і не тому, що Ти залишив і злегковажив нас, але тому, що ми не шукаємо Тебе, а про видиме стараємось. А тому боїмося, що вчиниш із нами, як в Єрусалимі з тими, що залишили Тебе і не пішли Твоїм шляхом. Але не вчити з нами, як із ними. За діла наші, а не за гріхи воздай нам. Але терпи нас, і ще довго терпи. Зупини вогонь гніву Свого, направлений на нас, рабів Твоїх, сам навертай нас на істину Твою, навчай нас творити волю Твою, бо Ти єси Бог наш, а ми — народ Твій, частка Твоя, Твоє надбання. Не здіймаємо-бо рук наших до бога чужого, не пішли за якимось ложним пророком, ані єретичного вчення не сповідуємо, але до Тебе, правдивого Бога, волаєм, і до Тебе, на небесах сущого, очі наші возводимо, до Тебе руки наші здіймаємо, Тобі молимося.
Одпусти гріхи нам, бо Ти добрий Чоловіколюбець! Помилуй нас, бо Ти закликаєш грішників до покаяння! І на страшному Твоєму суді не переч стояти нам одесную Тебе і зроби нас учасниками благословення праведників.
І допоки стоятиме світ, не допускай на нас напасті спокуси, не віддай нас у руки чужинців, щоб не прозвався город Твій городом невільників, а стадо Твоє зайдами в землі не своїй, і хай не скажуть інші країни: “Де Бог їхній?” (Псалом 76:10).
Не ввергни нас у скорботу і голод і не допусти даремних жертв, вогню, потопу, хай не зневіряться нетверді вірою! Менше карай, а щедро милуй, легко вражай, а милостиво ізціляй; трохи опечаль і швидко звесели, бо не знесе наше єство тривалого гніву Твого, як стеблина вогню.
Але стримай гнів, змилосердься, бо Тобі належить помилувати й спасти. Тож продовж милість Твою на людей Твоїх: тих, що йдуть раттю, прожени, мир утверди, ворожі країни усмири, голод поверни в достаток, князями нашими постраши сусідні країни, боярам пошли мудрості, городи умнож, церкву Твою плекай багатство своє бережи. Мужів, і жон їхніх, і дітей спаси. Сущих у рабстві, в полоні, в ув’язненні, в путах, у плаванні, в темниці, у голоді й спразі, в наготі,— всіх помилуй, усіх потіш, усіх обрадуй, сотвори їм радість і тілесну і душевну. Молитвами й моліннями пречистої Матері Твоєї і святих небесних сил, і предтечі Твого Іоанна Хрестителя, апостолів, пророків, мучеників, преподобних, молитвами усіх святих — змилосердься над нами і помилуй нас! Хай милістю Твоєю ластимося в єдності віри разом, весело і радісно!
Славимо Тебе, Господа нашого, Ісуса Христа, з Отцем і з Пресвятим Духом – Трійцю нероздільну, єдину в Божестві, що царює на небесах і на землі, над ангелами і людьми, над видимими й невидимими творіннями — і нині, й повсякчас, і на віки віків. Амінь
Переклад Василя Яременка
Надруковано в Трудах Київської Духовної Академії УПЦ КП №1. – К., 2003.- С.151-164.