Артем Бабленюк, студент 4-го курсу КПБАГосподь наш Ісус Христос сказав: «Покайтесь бо наблизилось Царство Небесне» (Мф. 3:2). Ці слова Христос говорить і сьогодні до кожного з нас. Що ж таке покаяння?
Господь наш Ісус Христос сказав: «Покайтесь бо наблизилось Царство Небесне» (Мф. 3:2). Ці слова Христос говорить і сьогодні до кожного з нас. Що ж таке покаяння? Грецькою мовою звучить як метаноя – означає зміна розуму, або мислення людини не своїм розумом, а Господнім, тобто підкорення своєї волі Божественній. І саме підпорядкування людської волі Божественній складає головну мету покаяння. Воно полягає в тому щоб побачити і відкрити перед Богом свої гріхи, і не повторювати. Все життя людини повинне пройти в покаянні.
Звідки ж походить покаяння? Дивлячись на історію людства, то можна побачити, коли Адам з Євою порушили заповідь Божу, то Господь «вийшов їм на зустріч», щоб вони визнали свою провину і це було б їхнім покаянням. Але їхні серця думали не про Божественне, бо зодягнулися тілесною оболонкою і не визнали своєї провини. Тому й вигнав їх Господь з раю, а точніше сказати, що прабатьки вигнали Господа від себе. І коли втратили буття з Богом, то зрозуміли, що вони стали обмануті дияволом. Й почали шукати життя з Богом, яке є радість і цю радість неможливо повноцінно передати словами, а розуміє її лише та людина яка живе з Господом. Як пишеться в покаянному акафісті: «Силою Твоєю Спасе Достойно був вигнаний Адам із Едема, бо не зберіг єдину Твою заповідь; і сидів він навпроти раю, і свою наготу гірко оплакуючи, взивав: “Горе мені раю, раю мій прекрасний!”» [4, c. 177].
Із цього й починається покаяння, яке в тій чи іншій мірі властиве всьому людству. Тобто людина, на протязі історії всього свого існування намагається змінювати свій розум і направляти його до виконання Господніх повелінь.
Але найголовніше є те, щоб було покаяння істинне, якого в Старому Завіті не вистачало. Покаяння стає справжнім тільки з приходом у світ Спасителя. Він сказав: «Я прийшов покликати не праведників, а грішників до покаяння» (Мф. 9:13), а також «Не здорові потребують лікаря, а недужі» (Лк. 5:31).
Як пише преподобний Єфрем Сирін: «Коли ж Господь нас закликає до цього (покаяння), то хто може знехтувати цим, не дбаючи про своє життя… Чому боїмося Лікаря? Він не жорстокий, не безжалісний; не використовує він заліза чи міцних ліків…, а своїм словом виліковує».
І далі в своєму слові «Про покаяння» преподобний продовжує: «Для нас тіло Він прийняв, щоб без страху ми до Нього приступали, для нас людиною став, щоб вилікувати наші рани… Приступаймо віруючі, і без зусиль зціляймося! Скидаймо з себе тягар гріхів, приносьмо молитву і обмиваймо сльозами загнилі рани!.. Приступаймо грішники до Доброго Лікаря, й приносимо сльози, бо це найкраще лікування… Покажіть Йому рани, приносячи й ліки – тобто ваші сльози і зітхання».
Церква – це зібрання грішних людей. За свою історію має багато прикладів святих людей, які впали у великі гріхи і через покаяння стали великими праведниками. Яскравий приклад покаяння ми бачимо в образі апостола Петра, блаженного Августина Сповідника, преподобної Марії Єгипетської.
Апостол Петро будучи одним із 12-ти апостолів, він дивлячись на Ісуса Христа –зрікається тричі від Нього. І через деякий час навертається до Бога і оплакує свій нерозумний вчинок. Передання дає нам інформацію, що коли апостол Петро чув голос півня, він падав ниць на молитву і зі сльозами просив покаяння у Всемилостивого Бога.
Наступну особистість хотілося б назвати блаженного Августина – великого мужа V століття. Він на 32-му році свого життя не міг знайти собі пристановище. Будучи опанований філософськими мудруваннями проводив своє життя в розпусті і гулянні. А коли познайомився з святителем Амвросієм Медіоланським замислився над своїм життям і в 33 роки приймає в Пасхальну ніч від цього святителя таїнство хрещення. Тоді змінюється, відбувається «метаноя» в його житті – «зміна розуму», «зміна гріховного життя» на життя з Христом. Що й прекрасно відобразилося в автобіографічному творі «Сповідь». Де він не соромлячись нікого, відкриває свої гріхи перед усіма людьми, ніби «Створює собі Страшний Суд». Бо й суд названий Страшний, через те, що на ньому буде відкриття людських гріхів привселюдно.
Також хочу підкреслити феноменальний приклад покаяння з житія преподобної Марії Єгипетської. Ми не можемо до кінця зрозуміти і усвідомити дію благодаті Божої, і що людина може її сприйняти настільки, як прийняла – відкрила своє серце для Благодаті преподобна Марія. Будучи великою блудницею – стає великим взірцем після своєї смерті для багатьох людей. Та яке там після смерті?! Ще за життя, удостоїлася того, що преподобний Зосима цілує місце де стояли ноги Марії та бажає бачити обличчя цієї подвижниці. Відкривши двері свого серця для Бога, вона відправляється у пустелю і 49 років живе у ній. З яких, перші 17 – постійно бореться із думками про минуле гріховне життя. А в кінцевому досягає того, що ходить по Йордані, наче по суші.
З канону преподобного Андрія Критського в благанні до преподобної Марії Єгипетської ми читаємо: «Потоки Йорданські перейшовши, знайшла ти спокій безболісний, від плотських пристрастей звільнившись; позбав від них і нас молитвами твоїми преподобна» [5, c. 76].
Прикладом для наслідування є також преподобний Сисой Великий, а особливо його слова, які були ним вимовлені у літньому віці вже на одрі хвороби: «Не знаю чи я поклав початок покаяння». Хоча цей муж був удостоєний сповіщення про час своєї смерті ангелами Божими.
Що ж до відображення покаяння у творіннях святих отців, то найперше хочу сказати про великого «оспівувача покаяння» преподобного Андрія Критського. Саме із його канону бачимо про значення покаяння в його житті. Преподобний Андрій згадує історію гріхопадіння, як свою особисту історію: «Я вчинив злочин первозданного Адама; я знаю, що я відкинутий від Бога і вічного Його Царства і солодкості через мої гріхи… Я втратив божественні дари. Я осквернив одіж моєї плоті, осквернив те, що було, Спасе, за образом і подобою. Я потьмарив душевну красу насолодою пристрастей. Нині я розірвав першу мою одіж, яку мені на початку зіткав Сотворитель, і тому я нагий».
Святитель Ігнатій Брянчанінов про покаяння писав: «Чистоту святого хрещення ми оновлюємо покаянням».
Священномученик Кипріан Карфагенський писав: «Для того, хто живе ще в цьому світі, ніколи не пізно покаятися».
Дуже гарні слова пише преподобний Єфрем Сирін: «Через покаяння земля стала небом, тому, що наповнилася святими – цими земними Ангелами».
«Перший крок до покаяння – це засудження своїх гріхів. Засуди і ти твої гріхи: цього буде достатньо для Господа, щоб тебе оправдати. Бо той хто засудив свої гріхи не так швидко забажає знову їх повторити». – так прекрасно висловився святитель Іоан Золотоустий. [7, c. 404-409]
В даний час великою проблемою в світі є те, що не має справжніх духівників, які б могли допомогти людині в «зміні розуму» і зрозуміти сенс покаяння. Але вже про цю кризу духівників писав на початку ХVIII століття святитель Ігнатій Брянчанінов. Цей муж радить користуватися творами святих отців які й будуть настановами.
Дуже часто від людей можна почути: «Я не грішна!», «Я така як усі інші люди!». Причина вся в тому, що не розуміють люди свого справжнього стану. Тому потрібно читати за порадами сучасних богословів Древній Патерик, твори святителя Ігнатія Брянчанінова, творіння ігумена Нікона Воробйова «Листи духовним дітям», бо саме ці творіння для сучасної людини будуть дуже корисними і в них знайдемо всі відповіді на кожну нашу проблему.
І на кінець хотілося б навести слова одного із найшановніших святих ХХ століття великого старця і монаха святої гори Афон Паїсія Святогорця: «Покаяння і сповідь – ось що потрібно сьогодні. Просити у Бога покаяння – це означає просити просвіти… Перебуваючи в покаянні, людина зберігає благодать Божу.
Просіть покаяння, покаяння, покаяння. Ми потребуємо покаяння… Моя незмінна порада людям: кайтеся та сповідайтеся щоб диявола було позбавлено прав, а ви позбавилися бісівського впливу» [2, c. 16].
Звідки ж походить покаяння? Дивлячись на історію людства, то можна побачити, коли Адам з Євою порушили заповідь Божу, то Господь «вийшов їм на зустріч», щоб вони визнали свою провину і це було б їхнім покаянням. Але їхні серця думали не про Божественне, бо зодягнулися тілесною оболонкою і не визнали своєї провини. Тому й вигнав їх Господь з раю, а точніше сказати, що прабатьки вигнали Господа від себе. І коли втратили буття з Богом, то зрозуміли, що вони стали обмануті дияволом. Й почали шукати життя з Богом, яке є радість і цю радість неможливо повноцінно передати словами, а розуміє її лише та людина яка живе з Господом. Як пишеться в покаянному акафісті: «Силою Твоєю Спасе Достойно був вигнаний Адам із Едема, бо не зберіг єдину Твою заповідь; і сидів він навпроти раю, і свою наготу гірко оплакуючи, взивав: “Горе мені раю, раю мій прекрасний!”» [4, c. 177].
Із цього й починається покаяння, яке в тій чи іншій мірі властиве всьому людству. Тобто людина, на протязі історії всього свого існування намагається змінювати свій розум і направляти його до виконання Господніх повелінь.
Але найголовніше є те, щоб було покаяння істинне, якого в Старому Завіті не вистачало. Покаяння стає справжнім тільки з приходом у світ Спасителя. Він сказав: «Я прийшов покликати не праведників, а грішників до покаяння» (Мф. 9:13), а також «Не здорові потребують лікаря, а недужі» (Лк. 5:31).
Як пише преподобний Єфрем Сирін: «Коли ж Господь нас закликає до цього (покаяння), то хто може знехтувати цим, не дбаючи про своє життя… Чому боїмося Лікаря? Він не жорстокий, не безжалісний; не використовує він заліза чи міцних ліків…, а своїм словом виліковує».
І далі в своєму слові «Про покаяння» преподобний продовжує: «Для нас тіло Він прийняв, щоб без страху ми до Нього приступали, для нас людиною став, щоб вилікувати наші рани… Приступаймо віруючі, і без зусиль зціляймося! Скидаймо з себе тягар гріхів, приносьмо молитву і обмиваймо сльозами загнилі рани!.. Приступаймо грішники до Доброго Лікаря, й приносимо сльози, бо це найкраще лікування… Покажіть Йому рани, приносячи й ліки – тобто ваші сльози і зітхання».
Церква – це зібрання грішних людей. За свою історію має багато прикладів святих людей, які впали у великі гріхи і через покаяння стали великими праведниками. Яскравий приклад покаяння ми бачимо в образі апостола Петра, блаженного Августина Сповідника, преподобної Марії Єгипетської.
Апостол Петро будучи одним із 12-ти апостолів, він дивлячись на Ісуса Христа –зрікається тричі від Нього. І через деякий час навертається до Бога і оплакує свій нерозумний вчинок. Передання дає нам інформацію, що коли апостол Петро чув голос півня, він падав ниць на молитву і зі сльозами просив покаяння у Всемилостивого Бога.
Наступну особистість хотілося б назвати блаженного Августина – великого мужа V століття. Він на 32-му році свого життя не міг знайти собі пристановище. Будучи опанований філософськими мудруваннями проводив своє життя в розпусті і гулянні. А коли познайомився з святителем Амвросієм Медіоланським замислився над своїм життям і в 33 роки приймає в Пасхальну ніч від цього святителя таїнство хрещення. Тоді змінюється, відбувається «метаноя» в його житті – «зміна розуму», «зміна гріховного життя» на життя з Христом. Що й прекрасно відобразилося в автобіографічному творі «Сповідь». Де він не соромлячись нікого, відкриває свої гріхи перед усіма людьми, ніби «Створює собі Страшний Суд». Бо й суд названий Страшний, через те, що на ньому буде відкриття людських гріхів привселюдно.
Також хочу підкреслити феноменальний приклад покаяння з житія преподобної Марії Єгипетської. Ми не можемо до кінця зрозуміти і усвідомити дію благодаті Божої, і що людина може її сприйняти настільки, як прийняла – відкрила своє серце для Благодаті преподобна Марія. Будучи великою блудницею – стає великим взірцем після своєї смерті для багатьох людей. Та яке там після смерті?! Ще за життя, удостоїлася того, що преподобний Зосима цілує місце де стояли ноги Марії та бажає бачити обличчя цієї подвижниці. Відкривши двері свого серця для Бога, вона відправляється у пустелю і 49 років живе у ній. З яких, перші 17 – постійно бореться із думками про минуле гріховне життя. А в кінцевому досягає того, що ходить по Йордані, наче по суші.
З канону преподобного Андрія Критського в благанні до преподобної Марії Єгипетської ми читаємо: «Потоки Йорданські перейшовши, знайшла ти спокій безболісний, від плотських пристрастей звільнившись; позбав від них і нас молитвами твоїми преподобна» [5, c. 76].
Прикладом для наслідування є також преподобний Сисой Великий, а особливо його слова, які були ним вимовлені у літньому віці вже на одрі хвороби: «Не знаю чи я поклав початок покаяння». Хоча цей муж був удостоєний сповіщення про час своєї смерті ангелами Божими.
Що ж до відображення покаяння у творіннях святих отців, то найперше хочу сказати про великого «оспівувача покаяння» преподобного Андрія Критського. Саме із його канону бачимо про значення покаяння в його житті. Преподобний Андрій згадує історію гріхопадіння, як свою особисту історію: «Я вчинив злочин первозданного Адама; я знаю, що я відкинутий від Бога і вічного Його Царства і солодкості через мої гріхи… Я втратив божественні дари. Я осквернив одіж моєї плоті, осквернив те, що було, Спасе, за образом і подобою. Я потьмарив душевну красу насолодою пристрастей. Нині я розірвав першу мою одіж, яку мені на початку зіткав Сотворитель, і тому я нагий».
Святитель Ігнатій Брянчанінов про покаяння писав: «Чистоту святого хрещення ми оновлюємо покаянням».
Священномученик Кипріан Карфагенський писав: «Для того, хто живе ще в цьому світі, ніколи не пізно покаятися».
Дуже гарні слова пише преподобний Єфрем Сирін: «Через покаяння земля стала небом, тому, що наповнилася святими – цими земними Ангелами».
«Перший крок до покаяння – це засудження своїх гріхів. Засуди і ти твої гріхи: цього буде достатньо для Господа, щоб тебе оправдати. Бо той хто засудив свої гріхи не так швидко забажає знову їх повторити». – так прекрасно висловився святитель Іоан Золотоустий. [7, c. 404-409]
В даний час великою проблемою в світі є те, що не має справжніх духівників, які б могли допомогти людині в «зміні розуму» і зрозуміти сенс покаяння. Але вже про цю кризу духівників писав на початку ХVIII століття святитель Ігнатій Брянчанінов. Цей муж радить користуватися творами святих отців які й будуть настановами.
Дуже часто від людей можна почути: «Я не грішна!», «Я така як усі інші люди!». Причина вся в тому, що не розуміють люди свого справжнього стану. Тому потрібно читати за порадами сучасних богословів Древній Патерик, твори святителя Ігнатія Брянчанінова, творіння ігумена Нікона Воробйова «Листи духовним дітям», бо саме ці творіння для сучасної людини будуть дуже корисними і в них знайдемо всі відповіді на кожну нашу проблему.
І на кінець хотілося б навести слова одного із найшановніших святих ХХ століття великого старця і монаха святої гори Афон Паїсія Святогорця: «Покаяння і сповідь – ось що потрібно сьогодні. Просити у Бога покаяння – це означає просити просвіти… Перебуваючи в покаянні, людина зберігає благодать Божу.
Просіть покаяння, покаяння, покаяння. Ми потребуємо покаяння… Моя незмінна порада людям: кайтеся та сповідайтеся щоб диявола було позбавлено прав, а ви позбавилися бісівського впливу» [2, c. 16].
Використана література:
1. Біблія – книга Священного Писання Старого та Нового Завіту в українському перекладі з паралельними місцями та додатками. Переклад патріарха Філарета (Денисенка). – К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2009. – 1408 с.
2. Абетка покаяння. Видавничий відділ СПД «КВК». Київ. 2007. – 16
3. Архієпископ Іларіон (Алфєєв). Таїнство Віри. Вступ в Православне Догматичне Богослів’я. – 1-е видання – Київ: АДЕФ-Україна. – 2009. – 336 с.
4. Акафістник Том ІІІ. Видавничий відділ УПЦ КП, К. 2007. – 368 с.
5. Великий покаянний канон святого Андрія Критського та Житіє Преподобної Марії Єгипетської. – Луцьк. – Видавничий відділ «Ключі». 2001. – 96 с.
6. Святий Августин. Сповідь. Львів. Видавництво «Свічадо». 2008. – 356 с.
7. Энциклопедия Православной веры от А до Я. В изречениях святых отцов. Спасо-Преображенский Мгарский монастиръ. Полтава. 2004. – 672 с.
Артем Бабленюк
студент 4-го курсу КПБА.