Як тільки зайнялася зоря, що провіщувала схід “Сонця правди”, як Агнець, явившись у сні Йосипу, що вважав з ним заручену Діву Марію “бракообрадуваною”, словами пророка оправдовує Марію (Іс. 4: 2), вказуючи, що вона і є провіщена Ісаєю Діва, котра повинна народити Еммануїла
Як тільки зайнялася зоря, що провіщувала схід “Сонця правди”, як Агнець, явившись у сні Йосипу, що вважав з ним заручену Діву Марію “бракообрадуваною”, словами пророка оправдовує Марію (Іс. 4: 2), вказуючи, що вона і є провіщена Ісаєю Діва, котра повинна народити Еммануїла” [1, Кн. IV., Гл. 13., с. 491], і що в цьому випадку тільки “виконується дана отцям обіцянка, оскільки той, хто має від неї народитися – Спаситель Христос, котрого провістили пророки” [1, Кн. III., Гл. 16., с. 348]. Потім, при народженні Предтечі, його батько, наче споглядаючи духовними очима Месію, у хвалебній пісні своїй прославляє Бога за виконання старозавітних обітниць: пророцтв, із котрих він переймає самі імена грядущому Спасителю: «Благословен Господь Бог Ізраїля, бо відвідав і сотворив спокуту людям Своїм: і встановив ріг спасіння нам в домі Давида, отрока Свого (Пс. 131: 7; Єз. 29: 21). Через тридцять років сам Предтеча, готуючи своїх слухачів до гідної зустрічі обітованого Месії, додав свідчення (про Нього і самого себе) пророка Ісаї, котрий провістив про це задовго до того часу і Месію назвав Господом, а Іоана назвав Його служителем і рабом (Іс. 40: 3; Ін. 1: 23).
На другий день Іоан Предтеча, бачачи Ісуса, Який прямував до нього, називає Його Агнцем (Ін. 1, 29), нагадуючи юдеям, – як зазначає св. Іоан Золотоустий, – пророцтво Ісаї (Іс. 53, 7) і зміни з часів Мойсея (мається на увазі агнець пасхальний – (Вих. 12, 3-11), щоб через прообраз ближче підвести до істини [6, с. 18]. “Найбільший доказ істини, говорить св. Іоан Золотоустий, — коли пророки провістили і час подій, надаючи охочим дослідити з точністю значення пророцтва” [6, с. 143]. І ось в Старому Завіті ми знаходимо пророцтво про час пришестя у світ Месії – Ісуса Христа. За словами свт. Кирила Олександрійського: Христос явився в час, визначений волею і радою Бога Отця, як говорить пророк: “Коли наблизиться літо, пізнаємо” (Авв. 3, 2). На думку цього отця, закон говорив, що “повинні були пройти численні роки до того, коли явився Христос і відкрився час втілення Його, і це можна бачити із того, що дотримання закону повинно було здійснитися через сім років, бо слово «сім» в Божественному Писанні означає повноту [6, с. 143]. Також і Псалмоспівець, за тлумаченням святителя Василія Великого, “провіщає пришестя Господа у плоті, що вже недалеко і наближається”, коли говорить: “Близько Господь до скорботних серцем, і смиренних духом Він спасає” (Пс. 33, 19). Час пришестя Христа, за думкою святих Отців Церкви, являвся в старозавітних священних книгах інколи і під образом вечора саме тому, що воно очікувалося в кінці віку, або в останні часи. В цьому значенні, за тлумаченням Афанасія Великого, Псалмоспівець називає час коли з’явився Єдинородний, вечором (Пс. 89, 6). Святий Григорій Чудотворець, єпископ Неокесарійський, міркуючи про значимість і цінність для людства народження Ісуса Христа у плоті, говорив: “Старозавітний сьогодні став немовлям, щоб зробити людей дітьми Божими. Той, Хто сидить у славі на небесах, ради любові до людей лежить у яслах безсловесних тварин. Безпристрасний, безтілесний, неосяжний носиться на людських руках, щоб подолати жорстокість грішників і беззаконників, і розірвати узи, обвивається пеленами, годується на колінах жінки, щоб сором перетворити на честь, безчестя привести до слави, замість терня дати вінець. Він приймає моє тіло, щоб я став спроможним вмістити в собі Його дух, Він присвоює Собі мою природу, одягається в моє тіло, і дарує мені Свій дух, щоб я, даючи і назад беручи, придбав скарби життя” [4, с. 190]. Далі він повчає людей про символічне значення фізичних обставин народження Божественного Немовляти: “Бачу теслю і ясла, Немовля і Діву-родительку, всіма залишену, пригнічену бідністю і негараздами. Дивись, до якої міри приниження зійшла велич Божа. Нас ради зубожів Той, Хто багатий (2 Кор. 8, 9); кладеться в бідних яслах – не на м’якому ложі. О, убогість, джерело всякого піднесення! О, злиденність, що відкриває всякі скарби! Він являється убогим і – вбогих робить багатими; лежить у яслах тварини і словом Своїм приводить у рух весь світ. Покривається грубими пеленами і – розриває пута грішників, викликавши до буття цілий світ одним словом Своїм” [4, с. 195].
Святий Григорій Богослов, архієпископ Константинопольський, повчав про тайну предвічного народження Слова від Отця в лоні Святої Трійці, зіставляючи із тайною Боговтілення і народження Сина Божого у плоті заради спасіння роду людського, звертаючись на проповіді в день Різдва Спасителя так: “Буква уступає, дух панує; тіні проходять повз, їх місце займає істина. Являється Мелхіседек: Народжений без матері народжується без отця, – в перший раз без матері, в другий раз без отця. Перемагаються закони єства; світ горній повинен наповнитися. Христос призиває: “Не будемо противитися” [4, с. 224]. Святий Димитрій Ростовський в день Різдва Христового, розкриваючи богословський зміст свята, говорив про подвійну природу Ісуса Христа, розділяючи водночас в Ньому Людину і Бога, а також першого і другого Адама (першого – за людською природою Христа, другого – за Божественною природою Боголюдини): “Нині два гостя прибули у вертеп: від землі і від неба: один гість – перша людина від землі, яка прийшла із Назарету, принесена в утробі дівочій; другий гість – друга людина, Господь з неба, що прийшов з небес. В першому – єство, взяте від тління, це – земля; в другому – це єство, що зійшло з небес – це небо; Бог стає людиною, а людина – Богом: небо стає землею, а земля небом, і не так Бог стає людиною, щоб перестати бути Богом, і людина не так стає Богом, щоб перестати бути людиною, але те й друге поєднується між собою в одну особу” [4, с. 395].
Святий Амвросій Медіоланський в день Різдва Христового називав цей день новим сонцем, а говорячи про нове, показував, що є й старозавітне (ветхе) сонце. Він називає ветхим сонце цього світу, котре присутнє при злочинах людей, не ховається від перелюбів, не ухиляється від людиновбивства; Ісуса Христа він називав Сонцем правди, яке бачить сокровенне, відкриває ворота пекла, випробовує серця. Воно Святим Духом оживлює неживе, відновлює пошкоджене, воскрешає мертве, виправляє гріхи – для святого сяє, для грішника заходить. Сонцю передує світильник і Амвросій Медіоланський, згадуючи Пророка, називає таким світильником Предтечу. І як світильник перестає світити при появі сонця, так і Іоанове хрещення на покаяння скасувалося по пришесті благодаті Христової [4, с. 254]. Святий Афанасій II, патріарх Єрусалимський (XIII ст.) у Слові на свято Різдва Христового вказував, як належить святкувати цей день на спомин євангельських подій: “Сьогодні належить нам радіти радістю духовною, і принести Йому замість золота – любов, бо вчить священна книга: “як золото цінніше за всі багатства, так любов цінніша за всі чесноти”; а замість ливану – молитву: “нехай виправиться молитва моя, наче кадило перед Тобою, Господи”; замість смирни же – умертвіння пристрастей, бо так говорить апостол Павло: “Умертвіть пута ваші на землі, блуд, нечистоту, пристрасть, що є ідолослужінням”.
Отож, будемо святкувати це свято, як вчать нас святі апостоли, говорячи: християнам слід проводити свята в бдіннях, молитвах, псалмоспівах і піснях духовних” [4, с. 376]. Святий Тихон Задонський закликав усіх грішників радіти в день Різдва Христового, бо Син Божий прийшов на землю грішників спасти. Всі, хто увірує, спасуться: “Блаженні ми, тому що нас ради Бог наш прийшов до нас: Бог, уподібнившись людям, прийшов до людей і прийшов заради людей. Він прийшов грішників спасти, а тому і нас: бо і ми від грішників є. Він прийшов підняти загиблих, а тому і нас: бо і ми є від загиблих” [4, с. 413]. Святий Єфрем Сирін у свій час так повчав народ до благочестивого життя через приклад Господа нашого Ісуса Христа у день Його Різдва: “Це – день благовоління, тож нехай стримається всяка лють; це день – безхмарний і ясний, нехай втримається гнів, порушник миру і спокою; це – день, в котрий Бог зійшов до грішників, нехай посоромиться праведник гордитися перед грішником; це – день, в котрий Господь тварі зійшов до рабів, нехай не соромиться пан з любов’ю зійти до слуг своїх; це – день, в котрий Багатий зубожів заради нас, нехай не посоромляться багаті розділити свою трапезу з убогими; це – день, в котрий був посланий нам дар, який ми і не просили, тому чи справедливо було б, якби ми відмовили своїм братам, які закликали б до нас і просили милостині? Це – день, в який відкрилися двері неба нашим молитвам; чи було б пристойно, якби ми зачинили двері тим, хто просить у нас прощення образ, чи допомоги в біді? Господь природи, не змінивши Свого єства, змінив Себе; що ж? Невже нам здасться важким змінити свою волю, пошкоджену гріхом? Звичайно, плоть наша, за своєю власною природою, не може бути ні більшою, ні меншою; але воля, за своїм бажанням, може зростати до якої завгодно міри; для того й сьогодні Саме Божество вмістилося в людську природу, щоб ця природа спрямувалася до всього святого” [4, с. 216]. “Яке свято, – говорив в день Різдва Христового св. Григорій Ниський, – може бути для нас важливіше цього, в котре Сонце правди розсіяло згубний морок диявола, в котре світло просвітлює через нашу природу; в котре піднімається те, що впало, вороже примиряється, відкинуте потребується, відкинуте від життя повертається до життя, полонене і віддане у рабство знову підводиться у царське достоїнство, зв’язане оковами смерті розрішається від її пут і повертається в країну живих. Нині, за пророцтвом, ламаються мідні ворота смерті, ламаються двері залізні (Пс. 106, 16), нині розкриваються ворота правди, нині по всьому всесвіті єдинодушний голос тих, хто святкує” [8, с. 435].
І дійсно, у всіх кінцях землі, де тільки закликали ім’я Господа Ісуса, всі істинно віруючі світло раділи в свято Різдва Христового. Всі, раби і вільні, залишали у цей день свої заняття і приходили у храм повчатися закону Господньому, слухати пастирські настанови, славословити народженого Спасителя і насолодитися безсмертною трапезою – Тілом і Кров’ю Христовою. В почутті радості про пришестя на землю Єдинородного Сина Божого християни в день Різдва Христового відкладали усі знаки скорботи і печалі і молилися без колінопреклоніння і послабляли піст, якщо це свято траплялося в середу чи п’ятницю. Але радіючи в Господі, вони уникали суєтних радостей мирських. “Станемо святкувати, – говорив у це свято св. Григорій Богослов, – не урочисто, а божественно, не по-мирському, але пристойно, не понашому, але як достойно Нашого, або краще – як достойно Владики.
Як же це зробити? Так, якщо не будемо прикрашувати вулиць, насичувати очі, усолоджувати сопілками слух, розслабляти нюх, догоджати смаку, ніжити дотик, і не будемо звеселяти себе ні м’яким і розкішним одягом, ні блиском золота, ні вишуканими прикрасами, ні об’їданням, ні пияцтвом… Залишимо це все язичникам і святам язичників. Що стосується нас, які поклоняються Слову, якщо потрібно і нам чимось насолодитися – насолодимося словом, законом Божим і бесідами, які, крім інших, стосуються сьогоднішнього свята. Таким чином наша насолода буде гідна і непротивна задуму Творця” [8, с. 437]. В такій самій чистоті і святості, і з такою ж духовною радістю святкує Різдво Христове і наша свята Церква. Після святих днів Пасхи у нас немає іншого свята, котре б ми святкували так світло, як свято Різдва Христового. В цей день і в нас, як і в древніх християн, немає ні посту, ні колінопреклоніння, щоб цими знаками печалі не затьмарити радість свята. Всі звільняються від звичайних трудів і занять, щоб тим безперешкодно могли взяти участь у святкуванні святої Церкви. Закривалися усі публічні видовища і розваги, щоб тим легше могли зберегти себе від шуму і суєти мирської. Суспільне богослужіння вважалося обов’язковим для всіх християн. “Ніхто нехай не обманюється, – писав Ігнатій Ефеський християнам, – хто не всередині жертовника, той позбавляє себе хліба Божого. Якщо молитва двох має велику силу, то наскільки сильніша молитва єпископа і цілої Церкви? Тому, хто не ходить на спільне зібрання, той уже возгордився і сам осудив себе” [9, с. 166]. Свято Різдва Христового у всі часи шанувалося, як одне з найурочистіших християнських свят. “Скоро настане, – говорив в одному слові св. Іоан Золотоустий, – свято чесніше і важливіше за всі свята: не згрішить той, хто назве його матір’ю всіх свят. Що ж це за свято? Це Різдво Христа у плоті; бо від Різдва отримали початок і основу, і Богоявлення (якщо б Христос не народився у плоті, то і не хрестився б), і священна Пасха, і Вознесіння, і П’ятидесятниця…” [8, с. 435]. Свято Богоявлення, як окреме від свята Різдва Христового, було встановлене на спомин Його хрещення.
Св. Іоан Золотоустий говорить: “Чому Богоявленням називається не день народження, а хрещення (Христове)? Тому що він всім являється не в народженні, а в хрещенні: бо до цього дня Він взагалі був невідомий, як видно зі слів Іоана: “Серед вас стоїть Той, Кого ви не знаєте” (Ін. 1, 26). Що ж дивного, якщо інші не знали Його, коли і сам Хреститель не знав Його до цього дня?”. Григорій Назіанзин в день просвітлення говорив: “Святий день просвітлення, котрого ми досягнули, і котрий по милості Божій святкуємо, має своїм початком хрещення Христа мого, тобто Єдиного світла, що просвітлює кожну людину, що йде у світ” [7, с. 32]. Астіарій, єпископ Амасійський, згадуючи про особливі свята християн, говорив: “Ми святкуємо Різдво Христове, тому що в цей час Бог явив Себе у плоті смертним; творимо святкування просвітлення, тому що отримавши відпущення гріхів, наче із темної в’язниці попереднього життя, піднеслися до світлого і вільного від гріха життя” [7, с. ЗЗ]. Святий Епіфаній говорив, що Господь прийшов на Йордан і хрестився від Іоана не тому, що мав потребу в цьому омовінні, але для того, щоб виконати до кінця все, що було властиве прийнятій Ним людській природі, і показати, що Він носить істинну плоть і є істинною людиною. Він не хотів переступити законів належного і відповідав Іоану: “Так належить нам виконати всяку правду (Мф. 3: 15).
З цієї причини Він зійшов на води хрещення, але так, що через це дарував нам незрівнянно більше, ніж скільки міг прийняти, не маючи ні в чому потреби, бо самі води Він освятив своїм світлом і надав їм особливу силу, за котрою віруючі в Нього, приступаючи до вод хрещення, одягаються цією сповіщеною Його зішестям силою і осяюються силою Його [5, с. 292]. “Ніколи би води хрещення, – підтверджує св. Амвросій, – не були б здатні омити гріхи людські, якби вони не були освячені дотиком до тіла Спасителя. Занурившись у воду, Спаситель освятив води, безодні та ключі усіх джерел”. Блаженний Ієронім говорить, що Ісус Христос прийняв хрещення від Іоана для того, щоб Самому насправді виконати те, що Він заповідав іншим стосовно закону послуху, і щоб засвідчити Своїм хрещенням силу і важливість Іоанової справи хрещення, особливо тому, що між юдеями було багато неправдиво мислячих про це хрещення. За словами святого Іоана Златоуста, прийнявши Іоанове хрещення, Спаситель встановив справжнє хрещення, котре повинно було бути проповідуване згодом. “Тільки підкорившись хрещенню Іоановому, Син Людський повинен був прийняти звіщення Святого Духа, що зійшов на Нього, і в той час бути проголошеним як Син Вишнього від голосу з небес”.
Святий Григорій Чудотворець, єпископ Неокесарійський, пояснював значення події Богоявлення так: “Коли були почуті з неба такі слова: це рід людський просвітився і розпізнав відмінність між Творцем і творінням, між Царем і воїном, між художником і його твором, і утвердившись у вірі, люди через Іванове хрещення прийшли до Того, Хто хрестив духом і вогнем, тобто до Христа, істинного Бога нашого, з яким Отцю разом з Пресвятим і животворчим Духом нехай буде слава нині і завжди, і навіки вічні. Амінь” [4, с. 429]. Приймаючи хрещення від Івана, Ісус Христос переконував усіх людей в необхідності приймати встановлене Ним хрещення, істинність котрого Він благоволив вказати у зішесті Святого Духа. “Оскільки Ісус Христос благоволив прийняти на себе всі наші гріхи і принести жертву за весь світ, то потрібно Йому прийняти і образ грішника, що кається, щоб отримати від Іоана хрещення покаяння на прощення гріхів”. Святий Григорій Богослов говорить: “Приходить Ісус, Який освячує, можливо, і самого Хрестителя, до всього старозавітного Адама, щоб поховати у воді гріхи людські і для них освячує Йордан. Виходить Ісус із води і піднімає з собою увесь світ, і бачить небеса, що розходяться – небеса, котрі Адам для себе і для своїх нащадків закрив так само, як і рай “полум’яною зброєю” [5, с. 210].
Святий Григорій Богослов застерігав про тяжкість гріха переступу Божих заповідей і підкреслював цінність дару хрещення, через яке Господь прощає гріхи: “І дійсно, якщо Бог, будучи покликаним у свідки, затверджує ті договори, які укладають між собою люди: то наскільки небезпечно стати порушником заповіту, який укладений в нас самим Богом, і бути винним перед Самою Істиною не тільки в інших гріхах, але в самій неправді? Притому, що тоді, коли неможливо отримати вдруге ні винагороди, ні відновлення, ні повернення в попередній стан, хоч би ми й сильно про це молили зітханнями і слізьми? Правда, ними помалу зцілюються гріховні виразки, проте краще не мати потреби в новому очищенні, а берегти перше: бо страшно замість нескладного лікування використовувати складніше, – відкинувши благодать милосердя, піддаватися мукам і винагороджувати гріх виправленням; та й скільки потрібно пролити сліз, щоб вони зрівнялися з водами хрещення?!” [4, с. 440]. Святий Григорій Богослов про різні види хрещення і очищення міркував так: “Хрестив Мойсей, але в воді – у хмарі і морі (1 Кор. 10: 2).
Це хрещення, як і апостол Павло говорить, було виправним. Море було символом води, хмара – Духа, манна – хліба життя, пиття – Божественного пиття. Хрестив і Іоан, але не по-юдейськи, оскільки хрестив не тільки у воді, а й для покаяння (Мф. 3: 11), – і не зовсім духовно, бо не поєднував із хрещенням Духа. Хрестив і Ісус, але вже Духом, і це хрещення є досконалим. Знаю і четверте хрещення – мучеництвом і кров’ю, котрим хрестився і Сам Христос, і котре набагато вище за інші і не оскверняється ніякою нечистотою. Знаю й п’яте хрещення – слізне, але дуже рідкісне: цим хреститься той, хто кожну ніч омиває слізьми ложе і постіль свою, кому огидні рани гріховні, хто ходить зі смиренням і печаллю” [4, с. 436]. Цим він підкреслював важливість внутрішньої віри порівняно із зовнішньою обрядовістю і підтримував точку зору інших отців Церкви стосовно необов’язковості для спасіння акту здійснення хрещення для мучеників за віру. Св. Григорій Назіанзин у слові 39-му в день просвітлення говорив: “Час відродження, тож народимося звище; час відновлення, в другого Адама зодягнемося… Поховаємося Христу через хрещення, але з Ним і піднесемося; опустимося з Ним, але з Ним і піднімемося, ввійдемо з Ним і з Ним же прославимося” [3, с. 92].
“Явлення Духа Святого у вигляді голуба, – говорить св. Іоан Золотоустий, – нагадує нам і про давню історію. Коли всесвітній потоп охопив усю землю і рід наш піддався небезпеці повного знищення, тоді з’явилась цей птах (голуб) і дав знати про припинення потопу і, принісши гілку масляну, приніс благу вість про повсюдну тишу у всесвіті. Все це було прообразом майбутнього. При хрещенні Спасителя голубиця не з масляною гілкою з’являється, але вказує нам на Визволителя від всіх бід і подає благі надії. Бо не одного тільки чоловіка виводить із ковчега, але увесь всесвіт піднімає на небо і замість масляної гілки приносить усиновлення всьому роду людському” [5, с. 224]. Святий Іоан Золотоустий у бесіді в день того ж Богоявлення говорив: “Чому не той день, в котрий Христос народився, але той, в котрий хрестився, Богоявленням називається? – Цей бо є днем хрещення Його, і освячення водної природи. Чого ради і в північ цього свята всі, черпаючи воду, її в домах залишають і зберігають цілий рік? – Тому що в цей день освятилися води. І чудо стає явним – єство вод не псується від тривалості часу, але і через рік, і два, і три вода, почерпнута цього дня у незіпсованому вигляді являється і прирівнюється воді, щойно взятій з джерела “ [3, с. 93]. Тертуліан на противагу гностикам і маніхеям, які відкинули воду, як занадто звичайний елемент, написав цілий трактат на захист важливості освяченої Церквою води – «Про Хрещення». За Тертуліаном, будь-який рід води має силу і здатність змінитися в таїнстві хрещення, коли буде прикликано Бога для здійснення цього дійства. Святий Дух відразу сходить і, спинившись над водою, освячує її своєю присутністю. Вода, освячена таким чином, набуває такої могутньої сили, що сама від себе може освячуватися (буквально – втягувати в себе силу освячення). Зішестя Святого Духа на воду надає їй силу лікувати і освячувати душу й тіло людини [1, с. 68].
Преподобний Симеон Новий Богослов про животворність святої Купелі говорив: «І як Христос, воскреснувши, вже не вмирає, смерть ним вже не володіє, так і той, хто вийшов з купелі Богонародження, тобто святого хрещення (котре животворить, або, краще сказати, боготворить того, хто охрестився), не вмирає більше душевною смертю, гріх ним більше не володіє. Хто охрещений Духом Святим, той ще від черева матері своєї, тобто святої купелі, є вже безсмертним, тому що душа його прийняла істинне життя, тобто благодать Святого Духа, і він не може більше грішити, бо народжений від Бога» [4, с. 502]. «Освячена Церквою вода, – говорив святий Іполит, – котрою відроджена людина оживотворюється, є та сама, в котрій Христос хрестився, на котру Дух Святий зійшов у вигляді голуба. Істинна і спасительна свята вода Церкви не може ні зіпсуватися, ні осквернитися, оскільки сама Церква нетлінна, чесна і чиста» [1, с. 69]. Такі самі ясні свідчення про святу воду і її надзвичайну силу передає св. Епіфаній. На думку Епіфанія, приводом для встановлення древнього звичаю водоосвячення в день Богоявлення послужила євангельська історія про чудо в Кані Галилейській.
Зі спогадів про це чудо він і виводить древній звичай черпати із джерел і берегти освячену воду, над котрою, за його висловом, повторюється чудо Христове перетворення води на вино, оскільки ця вода не псується [1, с. 72]. Варто зазначити, що такі погляди на походження звичаю освячувати воду були притаманні західним святих отцям і не поділялися отцями Церкви Східної. Дія невидимої благодатної сили хрещення полягає в тому, що отримавши в хрещенні благодать Святого Духа, котре повністю знищує терни гріхів і просвітлює душу, хрещений вступає в життя благодатне, тобто відроджується, оновлюється і освячується благодаттю Святого Духа, стає дитям Божим і спадкоємцем Царства небесного. «Якщо Син Божий хрестився (не маючи ніякої потреби у хрещенні, оскільки був безгрішним), то хто із благочестивих знехтує хрещенням?». Говорячи про загальну необхідність хрещення, Св. Кирило робить один виняток: «Якщо не прийняв хто хрещення, то не має спасіння, за винятком одних мучеників, котрі і без води набудуть Царство» [2, с. 45]. Таїнство хрещення є єдиними дверима, які вводять людину в Царство Боже. Тому Церква Христова закликала у всі часи до купелі хрещення всіх людей, відкривала для всіх цей єдиний вхід, допускала до нього всіх дорослих людей не інакше, як за умови попередньої підготовки, котра з глибокої древності відома під назвою оголошення.
Cвященик Петро БОЙКО, кандидат богословських наук
1. Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту. В українському перекладі з паралельними місцями та додатками. – К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2004. – 1407 с.
2. Дис. 1222. Каминский И. Чины великого и малого водоосвящений. Историко – археологический очерк. – КДА – 1891.
3. Дис. 1411. Старовойтенко П. Учение св. Кирилла Иерусалимского о таинствах. – КДА – 1895.
4. Новая скрижаль, или дополнительное объяснение о Церкви, о Литургии, о всех службах и утварях церковних, на четыре части разделенное. – Москва – 1803.
5. Церковная проповедь на двунадесятые празники. Слова, беседы и поучение святых отцов и учителей Церкви и известнейших писателей церковних, ( составитель Смирнов П. ) – Киев .- 1904.- Ч. 2
6. Вишняков С. прот. Святый великий пророк, Предтеча и Креститель Господинь Іоанн. – М. – 1892. – в 2-х Ч.
7. Полікарпов Д. свящ. Преъизображение Иисуса Христа в ветхозаветных пророчествах и прообразах по святоотеческому пониманию их. – Спб. 1903.
8. Витринский И. Памятники древней христианской Церкви или христианских древностей, с описанием таинств, богослужения, храмов, празников, постов, иерархии, разных соборных постановлений и всех обрядов и обычаев, бывших в древней христианской Церкви. – Спб. – 1829. – Т. 5.
9. Долоцкий В. Празник Рождества Христова. // Христианское чтение. – Спб. 1849. – Ч. 2
10. Смирнов Ф. Богослужение христианское со времен апостолов до четвертого века. // Труды КДА. – 1876. – № 4