Іван Бобик, студент 3-го курсу КПБА
Іван Бобик, студент 3-го курсу КПБАВ ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу.
Слава Ісусу Христу.
Сьогодні Церква згадує страшну трагедію, що відбулася з людством на зорі його історії, а саме – його вигнання, в особі спільного нам всім праотця Адама. Від лиця Божого, був вигнаний Адам з раю.
Плакав Адам після вигнання свого, сидячи «біля раю», плакав, згадуючи, ким він був, і чим володів, і Кого позбувся.
І ми – вигнанці. Рай далеко, і чим далі віддаляєтся людство від часу падіння, тим туманнішим стає прекрасний образ раю, тим глибші біль і страждання людей, і тим більше стирається образ Божий в душі людини. І загинув би світ давно, якщо б не Другий Адам – Христос, який знову відкрив рай і дав людині можливість в нього повернутися.
Кожен з нас несе на собі печаль і важкість життя вигнанця. Але і ми ті, хто живемо життям Церкви, знаємо і райську радість відкритих Царських врат, і животворящих слів: «Христос Воскрес!» Але передує цій райській радості на землі Великий піст, і Церква постійно вчить, що те, що ми втратили гріхом, повернути можна лише покаянням, подвигом і трудами великої стриманості. І ця стриманість полягає у пості.
Із завтрашнього дня наступає велика Чотиридесятниця, або Великий піст, – час істинно важливий для тих людей, які вміють постити, так як потрібно, в дусі християнському. Та іноді в людей виникає питання чи потрібний піст, тобто стримання не тільки від м’ясної їжі, що вживається не в піст, але і стримання від вживання її у великій кількості? Чи потрібний піст, як стримання від безглуздих думок і рухів серця і несхвальних вчинків? – А чи хочемо ми, успадкувати блаженну вічність, або царство небесне? Якщо хочемо, то ми неодмінно повинні постити: оскільки плоть і кров успадкувати Царства Божого не можуть (1 Кор. 15: 50), тому що Царство Боже – не їжа і пиття (Рим. 14: 17). Плоть і кров, їжа і пиття, як речі грубі, стихійні, земні, – повинні залишитися на землі і піддатися загальній долі тіл земних – тлінню.
Час Великого посту – це час покаяння і очищення. Без покаяння немає очищення, а без очищення немає спасіння. Покаянням виправдався митар, прощено грішницю, саме воно відкрило розсудливому розбійнику райські двері, завдяки покаянню апостол Петро, що тричі відрікся від Спасителя, був прощений і відновлений в апостольській гідності.
Вустами великих пророків Нафана, Іони, Давида та інших Слово Боже закликало і закликає нас до покаяння. Церква просить і благає, благає і Сам Спаситель, Він і закликає і прохає і попереджає, перші слова Його проповіді : «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне» (Мф. 3:2; 4:17). Істинне покаяння породжує радість: радість про прощення гріхів, про те, що нам знову дана надія, і перегорнута сторінка, і Бог забув наші неправди, і життя продовжується…
Істинному покаянню передує, за вченням Церкви, одна необхідна умова – прощення образ і примирення з ближнім. Чому ж треба прощати своїх ближніх? Прощати гріхи ближнім – це закон Євангелія, це веління Самого Господа. «Якщо ви, – говорить святе Євангеліє, прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших» (Мф. 6: 14-15). Прощайте всім і все, і прощені будете. Прощайте, і спасенні будете, і успадкуєте рай.
Визнаючи свої провини перед Богом будемо просити словами свт. Іоана Золотоустого, Господи стримай нас від гріха і як милосердний помилуй.
І ось вступимо в Піст, з радістю і світлом в серці, стрясаючи порох з ніг, скидаючи всі пута, що тримають нас в полоні: у полоні у жадності, в полоні у заздрості, страху, ненависті, ревнощів, в полоні взаємного нерозуміння, зосередженості на собі тому що ми живемо в полоні у самих себе, тоді як ми покликані Богом бути вільними, а не рабами гріха, тому що гріх віддаляє людину від Бога.
Ввійдемо ж, браття і сестри, у Великий піст, станемо на шлях його подвигів – покаяння, стриманості і смирення – і утвердимся в них, щоб, отримавши прощення, зустріти Воскресіння Христове, Святий Великдень – райське сяйво на землі. Амінь.
Плакав Адам після вигнання свого, сидячи «біля раю», плакав, згадуючи, ким він був, і чим володів, і Кого позбувся.
І ми – вигнанці. Рай далеко, і чим далі віддаляєтся людство від часу падіння, тим туманнішим стає прекрасний образ раю, тим глибші біль і страждання людей, і тим більше стирається образ Божий в душі людини. І загинув би світ давно, якщо б не Другий Адам – Христос, який знову відкрив рай і дав людині можливість в нього повернутися.
Кожен з нас несе на собі печаль і важкість життя вигнанця. Але і ми ті, хто живемо життям Церкви, знаємо і райську радість відкритих Царських врат, і животворящих слів: «Христос Воскрес!» Але передує цій райській радості на землі Великий піст, і Церква постійно вчить, що те, що ми втратили гріхом, повернути можна лише покаянням, подвигом і трудами великої стриманості. І ця стриманість полягає у пості.
Із завтрашнього дня наступає велика Чотиридесятниця, або Великий піст, – час істинно важливий для тих людей, які вміють постити, так як потрібно, в дусі християнському. Та іноді в людей виникає питання чи потрібний піст, тобто стримання не тільки від м’ясної їжі, що вживається не в піст, але і стримання від вживання її у великій кількості? Чи потрібний піст, як стримання від безглуздих думок і рухів серця і несхвальних вчинків? – А чи хочемо ми, успадкувати блаженну вічність, або царство небесне? Якщо хочемо, то ми неодмінно повинні постити: оскільки плоть і кров успадкувати Царства Божого не можуть (1 Кор. 15: 50), тому що Царство Боже – не їжа і пиття (Рим. 14: 17). Плоть і кров, їжа і пиття, як речі грубі, стихійні, земні, – повинні залишитися на землі і піддатися загальній долі тіл земних – тлінню.
Час Великого посту – це час покаяння і очищення. Без покаяння немає очищення, а без очищення немає спасіння. Покаянням виправдався митар, прощено грішницю, саме воно відкрило розсудливому розбійнику райські двері, завдяки покаянню апостол Петро, що тричі відрікся від Спасителя, був прощений і відновлений в апостольській гідності.
Вустами великих пророків Нафана, Іони, Давида та інших Слово Боже закликало і закликає нас до покаяння. Церква просить і благає, благає і Сам Спаситель, Він і закликає і прохає і попереджає, перші слова Його проповіді : «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне» (Мф. 3:2; 4:17). Істинне покаяння породжує радість: радість про прощення гріхів, про те, що нам знову дана надія, і перегорнута сторінка, і Бог забув наші неправди, і життя продовжується…
Істинному покаянню передує, за вченням Церкви, одна необхідна умова – прощення образ і примирення з ближнім. Чому ж треба прощати своїх ближніх? Прощати гріхи ближнім – це закон Євангелія, це веління Самого Господа. «Якщо ви, – говорить святе Євангеліє, прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших» (Мф. 6: 14-15). Прощайте всім і все, і прощені будете. Прощайте, і спасенні будете, і успадкуєте рай.
Визнаючи свої провини перед Богом будемо просити словами свт. Іоана Золотоустого, Господи стримай нас від гріха і як милосердний помилуй.
І ось вступимо в Піст, з радістю і світлом в серці, стрясаючи порох з ніг, скидаючи всі пута, що тримають нас в полоні: у полоні у жадності, в полоні у заздрості, страху, ненависті, ревнощів, в полоні взаємного нерозуміння, зосередженості на собі тому що ми живемо в полоні у самих себе, тоді як ми покликані Богом бути вільними, а не рабами гріха, тому що гріх віддаляє людину від Бога.
Ввійдемо ж, браття і сестри, у Великий піст, станемо на шлях його подвигів – покаяння, стриманості і смирення – і утвердимся в них, щоб, отримавши прощення, зустріти Воскресіння Христове, Святий Великдень – райське сяйво на землі. Амінь.
Іван Бобик, студент 3-го курсу КПБА