Проповідь у 18-ту неділю після П’ятдесятниці

Сьогоднішній уривок із шостої глави Євангелія від Луки дає нам чітку картину про те, яким має бути християнин. Якщо ми хочемо бути синами, дочками Бога Живого, Того, Кого ми називаємо Отцем, якщо ми хочемо бути справді Його дітьми, ми повинні від Нього навчитися, мабуть самому важчому що є для людини: дарувати, давати, не чекаючи нічого у відповідь, подавати тільки від повноти серця і від повноти любові. Характерна риса всіх святих і всіх справжніх християн в тому, що вони здатні відірвати свою увагу від себе самих, сказати собі самим: ”Вийди з мого шляху, ти мені закриваєш світ Божий, ти мені закриваєш Бога Самого і ближнього мого …”. Ми повинні навчитися не тільки хвилинами забувати себе, але бути такими людьми, які цілком відвернулися від себе і звернені до Бога, до світу, до людей і які здатні давати так, як дає Бог: давати тільки тому, що в серці нашому панує і радіє любов, давати, не згадавши про себе ні на хвилину, коли даєш, ні потім, після того, як ми зробили добро, не звертаючись до того, кому ми дали, в очікуванні відповідної посмішки або відповідного дару. Якщо ми не навчилися хоч в якійсь мірі так ставитися до життя, до Бога, до людей, то ми не почали ще бути християнами. І справді: хто з нас звертається до Бога тільки з любов’ю, а не лише тоді, коли йому щось потрібно або коли Його потрібно ублагати після того, як стало соромно за своє життя? Хто з нас може сказати, що він постійно, кожному, відкритим серцем, радіючи дає в надії, що той, хто отримує, не буде нашим даром принижений, не буде нашим даром поранений, не відчує, що він – бідняк, який, рано чи пізно повинен віддати те, що йому дали. Потрібно навчитися давати так, щоб той, хто отримує, радів, що через отриманий дар – чи добре слово, чи матеріальну допомогу –відкрилася нова глибина відносин і нова глибина любові між людьми… Бог дає без міри, Бог дає не заздрісно, Бог дає задарма. Він дає, не очікуючи нічого Собі у відповідь, але невже в нас не знайдеться подяки, щоб Йому відповісти тією любов’ю, з якої народжуються Його дари, і цю любов поширити на всіх?  Що може бути прекрасніше любові до ближнього? Любити – блаженство; ненавидіти – мука. Весь закон і пророки зосереджуються в любові до Бога і ближнього. Любов до ближнього є стежка, що веде в любов до Бога. Та не думаймо, що заповідь любові до ближнього є так близька до нашого занепалого серця: заповідь – духовна, а нашим серцем оволоділи плоть і кров; заповідь – нова, а серце наше – старозавітнє. Природна любов наша пошкоджена падінням; її потрібно умертвити і почерпнути з Євангелія святу любов до ближнього, любов у Христі. Якщо ми думаємо, що любимо Бога, а у нашому серці живе неприязнь хоча б до однієї людини: то ми – в самообмані. Святий апостол і євангелист Іоан Богослов напоумлює нас: ”Хто каже: Я люблю Бога”, а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, якого не бачить”.Хоч наша природа уражена гріхом, та незабуваймо, що усі ми створені за образом Божим. Христос звістив, що кожна заповідь, яку Він дав, насаджена в нас по самій природі, і, як люблячий добро і людинолюбний, показав як їх виконувати. Даючи заповідь: “Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть ви їм”, – показав, що вона – справедлива і неважка й корисна і легко-збагненна для всіх. Адже, як кожен з нас радісно сприймає добро у нашу адресу, як закономірне явище, так і в душах наших природнім має бути бажання робити добро. Нині ж Христос через Євангеліє застерігає нас, що якщо ми будемо робити добро тим, хто нас любить, то ми не відрізняємось нічим від грішників, які так само чинять. Він говорить це не з тією метою, щоб відвернути людей від того, щоб вони не любили тих, які їх люблять, і не робили добро тим, які роблять їм добро, і не давали позику з розрахунком отримати назад їхні гроші, – але для того, щоб показати, що кожна з цих справ залишається без винагороди, не приносить душі ніякої благодаті і не очищає її від скверни, що прийшла внаслідок гріха. Але не дай Боже стати нам гіршими за грішників. Дуже часто ми не помічаємо любові до нас, тих хто піклується про нас та любить: раптово-зустрічних, керівників, наставників, товаришів, родичів, друзів, коханих, батьків, Бога… і навіть інколи своїми справами і словами віддаємо протилежним.  Ось, тому, спасаючи наші душі, Христос навчає нас любити ворогів і робити їм добро і давати у борг бідним, нічого не очікуючи від них, “бо велика нагорода буде вам на небесах”, “і будете синами Всевишнього”. Так, коли ми робимо добро, тим, що нам роблять зло, і даємо тим, які не повертають боргу, не вважаймо, що наше майно даремно загинуло, бо нині час посіву добрих справ, а час відповідних жнив належить майбутньому віку. Отже, не втрачаймо надії через розмежування часу між сіянням та жнивами, але посилено увічнюймо добро. Бо хто що сіє тут, те й пожне там, при цьому з найбільшим додатком. Ми тут своїми справами повинні уподібнюватися Сину Божому і бути добрими до всіх, як і Він є благим до всіх:і до добрих і до злих. Тому що саме через Свою доброту, Син Божий, прихиливши небеса, зійшов на землю і став Сином Людським, і сповістив та звершив усе, постраждавши, помер за нас, воскрес і знову вознісся на небеса, щоб нас зробити небесними, безсмертними та синами Божими. Так що те, що Він нині вимагає від нас не тільки личить нам робити і корисно для нас, але й – мале в порівнянні з тим , що від Нього дарується нам. Тому що Він дав Себе Самого за нас, не тільки не маючих нічого дати у відповідь, а й тих, що були у багатьох своїх проявах невдячними і злими. І, ось, заради цього малого Він натомість дає уподібнення Самому Собі, і дарує найвище усиновлення Богу і небесні нагороди: “Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний”. Досконалість християнства – в досконалій любові до ближнього. Досконала любов до ближнього – в любові до Бога, для якої немає досконалості, для якої немає закінчення. Міра в любові до Бога – безкінечна, тому що Бог є любов. Любов до ближнього – основа у будівлі любові. Намагаймося розкрити в собі духовну любов до ближніх: увійшовши до неї, увійдемо в любов до Бога, у ворота воскресіння, у врата Царства Небесного. Амінь.