14 жовтня, саме на свято Покрови Пресвятої Богородиці, на Буковину прибув патріарший намісник, ректор Київської православної богословської академії, митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній (у миру – Сергій Петрович Думенко). Його Високопреосвященство взяв участь в урочистостях з нагоди 20-ліття з часу відродження філософсько-теологічного факультету Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича.
14 жовтня, саме на свято Покрови Пресвятої Богородиці, на Буковину прибув патріарший намісник, ректор Київської православної богословської академії, митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній (у миру – Сергій Петрович Думенко). Його Високопреосвященство взяв участь в урочистостях з нагоди 20-ліття з часу відродження філософсько-теологічного факультету Чернівецького національного університету імені Ю.Федьковича.
Наступного дня Владика навідався до редакції газети «Буковина», аби вручити її колективу орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня та Указ, підписаний Патріархом Київським і Всієї Руси-України Філаретом. Цієї високої відзнаки одне із найстаріших україномовних видань краю удостоєне «За заслуги у відродженні духовності в Україні, утвердження Помісної Української Православної Церкви». Нагороду з рук патріаршого намісника прийняв головний редактор часопису Анатолій Ісак.
Митрополит Епіфаній щиро подякував журналістам за послідовну й ґрунтовну роботу з висвітлення процесу розбудови Української православної церкви, утвердження Київського патріархату. При цьому високо оцінив творчий потенціал видання, зауважив, що ще з дитинства читав газету «Буковина», заочно знає багатьох авторів і був радий випадку безпосередньо познайомитися з ними. Побажав Федьковичевій «Буковині» ще багато років процвітання.
Насамкінець Митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній погодився дати ексклюзивне інтерв’ю для нашої газети.
– Ваше Високопреосвященство, Ви стали митрополитом у доволі молодому віці. Що покликало Вас до церковного служіння, що спонукало стати на шлях чернечого життя?
– Дитинство моє пройшло в селі Стара Жадова Сторожинецького району, де закінчив середню школу, ходив до місцевої церкви. Відтак без роздумів вступив на навчання до Київської духовної семінарії, продовжив освіту в духовній академії, в Афінському національному університеті (Греція).
Бажання стати ченцем виникло ще під час навчання в семінарії. Знав, що це надзвичайно відповідально. Звичайно, було лячно. Але під час викладання в Рівненській духовній семінарії життєвий вибір сформувався – я однозначно вирішив прийняти чернецтво. Неабияку підтримку в цьому надав митрополит Даниїл (Чокалюк), який був моїм духовним наставником. Тож уже після навчання в Афінах я прийняв чернечий постриг у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі.
Для ченця на першому місці послух і молитва. Отож увечері, після адміністративних, викладацьких та інших обов’язків повертаюся до свого помешкання, що у Видубицькому монастирі, щоб віддатися молитвам. Для мене молитва – справжній відпочинок. Читаю й перечитую труди святих отців, намагаюся перекладати їх українською мовою. Цей хрест нести мені неважко, бо він мій. Це підтвердження слів Патріарха Філарета, який не втомлюється повторювати: «Якщо це твій хрест і ти можеш його нести, то Господь допомагає».
– Ви буваєте за кордоном, зустрічаєтеся з ієрархами різних церков. Які настрої в православному світі щодо намагання свідомої частини населення України створити Помісну православну церкву?
– Ні для кого не секрет, що Українська православна церква Київського патріархату на даний час не визнана. Російська православна церква намагається всіма силами і засобами ізолювати її від зовнішнього світу. Попри це ми маємо добрі стосунки з іншими православними церквами. Спілкуємося з їхніми ієрархами. Але це здебільшого відбувається таємно. Чомусь всі бояться Москви. Бо як тільки зустрінемося з ієрархами інших православних церков, то моментально відбувається реакція з боку керівництва РПЦ, і навіть на державному рівні. З Москви відразу шлють листи-погрози: навіщо ви контактуєте, для чого проводите зустрічі з представниками Київського патріархату? Незважаючи на це, ми спілкуємося практично зі всіма ієрархами помісних церков. Всі вони заспокоюють нас: «Ви на правильному шляху. Ви маєте всі підстави для того, аби в Україні була Помісна православна церква. Тому, що дотримуєтеся канонів, шануєте апостольські правила».
З історії відомо, що такий нелегкий шлях визнання і утвердження проходили практично всі православні церкви. Ніхто ніколи просто так не надавав автокефалії. І російська церква досить тривалий час очікувала свого визнання. Тому ми віримо, що невдовзі українську церкву визнають як Помісну. Але чимало залежить і від нас. Якщо ми, українці, зуміємо об’єднатися, то це вирішиться в одну мить. Я вже неодноразово говорив про те, що ми повинні сіяти любов до наших співбратів, які перебувають у підпорядкуванні Московського патріархату. Ми не повинні ворогувати з ними, навпаки – маємо шукати взаємопорозуміння. Якщо ми його знайдемо, об’єднаємося, то станемо потужною православною церквою.
Для Москви це дуже болюче питання. Бо РПЦ нині претендує на першість у православному світі. Без України, звісно, вона не бачить себе такою. Якщо ми відпадемо, то Російська церква втратить практично половину парафій та віруючих. Тоді вже марними будуть їхні амбіції претендувати на першість у православному світі.
Невдовзі Україна збирається підписати угоду про асоціацію з Євросоюзом. Це надзвичайно важливо у геополітичному плані. Якщо Україна увійде до ЄС, то, сподіваюся, почнуть відбуватися позитивні, незворотні процеси. Для українського православ’я вони будуть досить корисними.
При цьому, ми не заперечуємо існування в Україні, до прикладу, екзархату, митрополії чи представництва Російської православної церкви. Бо на території нашої держави живуть чимало росіян, які мають право відвідувати свої храми. Не так, як це нині твориться в Росії, де є мільйони українців, але немає жодної української церкви. Та що церкви, там навіть українських шкіл нема. Хоча в Україні діє повноцінна Російська православна церква. Ми за те, щоб усі інші представники нацменшин мали можливість відвідувати свої церкви, мати осередки, випускати книги, газети… Тобто українці повинні мати свою Помісну православну церкву, але при цьому не притісняти інших.
– Донедавна в Українській православній церкві не було посади «патріарший намісник». І на неї обрали саме Вас. Наскільки для Вас стало несподіваним рішення Помісного собору?
– Звичайно, для мене це стало певною несподіванкою. Хоча на Соборі не йшлося безпосередньо про мою кандидатуру. Там розглядали питання про внесення змін і доповнень до Статуту церкви. Чим це було викликано? Перш за все реаліями нашого життя. Святійший Патріарх Філарет щиро дбає про майбутнє нашої церкви. Адже вона зараз перебуває у складних обставинах. Москва у разі відходу предстоятеля відразу ж докладе максимум зусиль, аби зруйнувати Київський Патріархат. Бо він не тільки для російської церкви, а й для російської держави став великою проблемою. І для їхніх планів теж. Зміна в Статуті передбачає, що без Патріарха УПЦ КП не залишиться без керівництва, посаду відразу ж займе місцеблюститель Патріаршого престолу. Керуватиме церквою він не одноосібно, а разом із Синодом.
Чому саме мені випало стати патріаршим намісником? Справа в тому, що за Статутом місцеблюстителем є митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський. Тобто архієрей, який посідає кафедру в Київській області. В той момент цю посаду обіймав я. На моє тверде переконання, Святійший Патріарх Філарет заклав таку основу, яка не дасть у майбутньому жодних шансів нашим недругам зруйнувати Київський патріархат.
– У своїй заяві Патріарх Філарет наголошував на тому, щоб не поспішати з обранням керівника УПЦ КП після його відходу у вічність, а вжити всіх заходів для об’єднання двох гілок Української православної церкви. Яка ваша думка з цього приводу?
– Справді, в Статуті закладено механізм для об’єднання церков на випадок смерті чи відходу предстоятеля. Раніше було чітко прописано, що впродовж 3-6 місяців необхідно обрати нового керівника церкви. Зараз не прописано хронологічних меж. Тобто патріарший намісник разом із Синодом визначає час обрання нового предстоятеля. Це для того, щоб знайти взаєморозуміння з нашими співбратами і об’єднатися. І вже тоді добиватися визнання. Кажемо про це щиро: ми хочемо об’єднання. Хочемо, щоб в Україні була одна Помісна православна церква. Цей шлях торуємо вже понад 20 років. Ми на правильному шляху, бо це шлях правди й істини. У майбутньому, звичайно, так і станеться – об’єднаємося і створимо Помісну православну церкву.
Якщо відверто, від РПЦ нам надходять пропозиції щодо об’єднання. Та вони не підходять, бо ми не бажаємо бути під омофором Московської патріархії. Нас не задовольняє й те, щоб ми стали екзархатом чи митрополією Константинопольського патріархату. Бо тоді будуть дві визнані українські церкви: Українська православна церква Московського патріархату і Українська православна церква Константинопольського патріархату. А де ж тоді буде справжня Українська православна церква? Тоді не буде української церкви. А будуть церкви різного підпорядкування. Тому ми мусимо створити свою Помісну Українську Православну Церкву. У нас є для цього всі можливості, всі атрибути: архієреї, монастирі, навчальні заклади. Ми маємо повноцінну базу для того, щоб претендувати на визнання. Але, повторюся, це дуже болюче питання як для Москви, так і для Константинополя. Тому ми зараз шукаємо взаєморозуміння з представниками інших православних церков, аби вони теж втрутилися у вирішення цього гострого питання, а не споглядали збоку, боячись гегемонії Москви.
– Ваше Високопреосвященство, визнання чи невизнання значною мірою залежить не тільки від волі народу, а й керівництва держави. Ми бачили неодноразово, що керівники України на найвищому рівні охоче зустрічали патріархів Алексія, Кирила, брали разом з ними участь у різноманітних святкуваннях. Вони демонстративно ходять до храмів Московського патріархату, ігноруючи церкви Київського. Але при святкуванні 1025-річчя хрещення Київської Руси-України багатьом видалося, що Глава держави лояльніше поставився до УПЦ КП. Ви можете підтвердити ці спостереження чи заперечите?
– Після обрання нинішнього Президента всі насторожилися. Проросійські сили пішли в наступ. Від них були пропозиції знати з реєстрації Київський патріархат. Однак цього не сталося. Бо нас підтримують мільйони українців. Коли ж народ підтримує, то таку церкву знищити неможливо. Українські патріоти віддавна прагнули мати свою незалежну церкву. З’явився чудовий шанс. І ми його вже не випустимо з рук. Рано чи пізно, але народ України матиме свою Помісну православну церкву, як має державу, президента, уряд, військо, гімн, герб, прапор… Це неминуче.
– Дякуємо, Владико, за щиру бесіду. Благословіть нашу газету, Буковину, її народ!
– Нехай Господь подасть цьому благословенному краю мир, спокій, добро, її мешканцям – добре здоров’я і довголіття, газеті – процвітання і армію передплатників, а журналістам – натхнення, вправних і незрадливих пер.
Розмову вів Анатолій ІСАК
за матеріалами громадсько-політичної газети “Буковина”