Моління Православної Церкви за воїнів

Свята Церква при кожному богослужіння спонукає своїх вірних молитись і за воїнів, які не тільки охороняють Церкву, керівництво країни і вітчизну, а будучи повноцінними членами суспільства часто жертвують ради них своїми трудами, а нерідко і самим життям

«Так говорить Господь, Який створив землю,

Господь, Який упорядкував і утвердив її,– Господь

ім’я Йому: взивай до Мене– і Я відповім тобі,

покажу тобі велике і недоступне…» (Єв. 33, 3)

Ці слова Господні чітко вказують на необхідність молитовного звернення до Бога; наголошують увагу на тому, що Він чує того хто до Нього взиває; дають впевненість в тому, що буде і відповідь.
Саме в молитві кожна віруюча людина внутрішньо – розумом і серцем – і зовнішнім чином: словами, співом, поклонами та іншими знаками – проявляє свої благоговійні думки і почуття до Бога, молячись перш за все за своє помилування і спасіння, за багато чисельні та різні потреби. Молитвою підтримуються і зміцнюються в людині ревність для боротьби перш за все з гріхом і пристрастями; через молитву подаються від Бога благодатні сили на перенесення різного роду життєвих випробовувань і на вдосконалення у творенні добра. Через молитву випрошуються і даються від Господа всі дари для тимчасового і майбутнього, вічного життя.
Ось чому молитва є обов’язковою для кожного християнина. Вона нам вкрай необхідна як для правильного влаштування земного життя, так і для вдосконалення у житті духовному; необхідна так само як їжа Моління Православної Церкви за воїнів Так говорить Господь, Який створив землю, Господь, Який упорядкував і утвердив її, – Господь ім’я Йому: взивай до Мене – і Я відповім тобі, покажу тобі велике і недоступне… Єр. 33, 3 для тіла (6, с.453 – 454). Але більш вагоме значення має молитва суспільна, церковна. Саме в такій молитві, з безмежної любові до своїх чад, свята Церква не забуває нікого і молиться за всіх, а зокрема за воїнів.
Вчитель Православної Церкви Тертуліан біля 217 року написав: “Ми просимо у Бога імператорам довговічності, мирного царювання, безпеки їхньому дому, хоробрості воїнства, вірності сенату, благо вірності народу, миру для всього світу”(5, с. 42). А святитель Василь Великий в листі до Сорана пише: “Будучи вірним благодаті Божій, звичайно пам’ятаєш церковні моління. Пам’ятаєш, що молимось за братів наших, які знаходяться в подорожі. Звершуємо також молитви у святій Церкві за внесених у військові списки, за сповідуючих із страхом Божим ім’я Господнє і за тих, що показують духовні плоди” (5, с. 42). Таким чином ми чітко бачимо, що в богослужбових чинах Православної Церкви уже з перших століть були особливі моління і молитви за тих, хто із зброєю в руках захищав спокій і мир християнського суспільства чи спільноти. Ці моління виражалися і виражаються по сьогодні у: єктеніях, канонах, стихирах, тропарях, кондаках, молитвах, піснеспівах, тощо. З перших молитовних звернень добового кола богослужінь, які промовляються в храмах, є протяжні молитвослів’я Великої (Мирної) єктенії, що виголошується під час звершення Вечірньої, Ранньої, Літургії, Таїнств, Чинів Великого і Малого освячення води, Молебнів та інших богослужбових чинів.
У шостому проханні ми, устами диякона чи священика, звертаємось до Бога такими словами: “За Богом бережену Україну нашу, владу і військо її, Господу помолись” (10, с. 12, 49, 93) (11, с. 7, 84) (14, с. 43, 106, 118, 153,) (15, с. 21, 46, 193, 258, 479, 493, 516) і увесь люд у храмі разом із хором співає: “Господи помилуй”. Молитись за країну, владу і військо нам вказує святий апостол Павло: “Перед усім благаю чинити молитви, моління, подяки за всіх людей, за царів і за всіх, які начальствують, щоб провадити нам життя тихе й безтурботне, у всякому благочесті і чистоті, бо це добре і угодне Спасителеві нашому Богу, Який хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини” (1 Тим. 2, 1 – 4).
Тому свята Церква при кожному богослужіння спонукає своїх вірних молитись і за воїнів, які не тільки охороняють Церкву, керівництво країни і вітчизну, а будучи повноцінними членами суспільства часто жертвують ради них своїми трудами, а нерідко і самим життям. (2, с. 416). Особливу увагу слід зосередити на ще одному молитовному зверненні, що промовляється під час виголошення Потрійної або Сугубої єктенії, яка використовується при звершенні практично всіх Таїнств, чинопослідувань та богослужінь. Її можна знайти в багатьох церковно – богослужбових книгах, а найчастіше вона зустрічається в Служебниках і Требниках. Посередництвом цієї єктенії ми виражаємо наше посилене і більш щире моління за всі наші потреби.
В Сугубій єктенії перш за все священнослужитель закликає всіх до полум’яної молитви від всієї душі, з особливим духовним поривом (2, с. 428). Тут у проханні, яке слідує відразу ж після молитви за предстоятеля Церкви, єпископат, священство і все у Христі братство, ми щиро і піднесено взиваємо: “Ще молимось за Богом бережену Україну нашу, владу і військо її, щоб ми тихе і мирне життя прожили у всякому благочесті і чистоті” (10, с. 18, 39, 63, 105 – 106,) (11, с. 19, 96,)(14, с. 68, 113) (15, с. 221, 292, 419, 487, 498, 522, 590). І у відповідь на це молитовне звернення звучить мелодійне і величне триразове: “Господи помилуй”, яке таємничо вказує на участь всіх трьох іпостасей Святої Тройці у спасінні роду людського.
Крім цього прохання, святими отцями і укладачами богослужбових чинів складене ще одне, особливе, прохання за захисників мирного життя християн. Воно за окремим запитом і бажанням вірних виголошується священиком. І знаходиться це особливе прохання в окремому розділі Служебника під заголовком “Додаткові прохання на Літургії”.
Тут ми знаходимо такі слова: “Ще молимось Господу Богу нашому, щоб вислухав голос моління нас, грішних, і охоронив всіх людей України нашої в час тяжких іспитів та помилував рабів своїх, воїнів (імена), щоб зберіг їх від смертоносної рани і всякої хвороби душевної і тілесної, щоб охоронив від усякої скорботи, лиха, гніву і недолі та дав їм повернутися здоровими і щасливими, Всемилостивий Господи, вислухай і помилуй” (10, с. 164).
Таким чином із приведених слів ми бачимо, що воїни як в часи випробовувань так і в мирні часи, мають духовну підтримку – молитовне заступництво Церкви. Якщо дуже уважно проаналізувати молитви і молитовні звернення до Бога, які використовуюся під час звершення богослужінь, ми дійсно побачимо, що практично на кожному богослужінні свята Православна Церква молиться за визначальну частину християнської спільноти – воїнство, яке покликане охороняти і захищати цю спільноту. У другому проханні єктенії, що виголошується при звершенні Літії на Вечірні, ми читаємо такі слова: “за все у Христі братство наше, і за всяку душу християнську, скорботну і пригноблену, що милості Божої та помочі потребує; за захист міста цього і тих, що живуть у ньому, за мир і лад у всьому світі…” (10, с. 24).
Як бачимо і тут іде мова про захисників міста, якими звичайно що є воїни, які покликані до цього священного обов’язку. Особливо багато молінь за воїнів, крім прохань, ми зустрічаємо під час звершення Таїнства Євхаристії – Чину святої і божественної Літургії, яку склав і впорядкував, святий Іван Золотоустий. Уже в першій частині – Проскомидії – після виймання Святого Хліба, священик, проколюючи Агнець копієм в правий бік печатки згадує свідка страждань і смерті Ісуса Христа та говорить: “Один із воїнів списом проколов Йому ребра, і зараз витекла кров і вода. І той, що бачив, засвідчив, і свідчення його правдиве” (10, с. 81). І дійсно це свідчення є важливим і правдивим, що Христос – Син Божий, Спаситель світу.
Далі, звершуючи Проскомидію священнослужитель при вийманні другої часточки із четвертої просфори промовляє: “Пом’яни, Господи, Богом бережену Україну нашу, владу, військо і всю людність її” (10, с. 85) і поклавши її на Дискос нижче Святого Агнця далі виймає із цієї ж просфори часточки та поминає імена живих членів Церкви із промовлянням слів “Пом’яни, Господи, за здоров’я і спасіння рабів Божих (імена)” (8, с.213). Серед імен які читаються, часто зустрічаються імена, перед якими є слово “воїна”. Такими діями підтверджується, що воїн, будучи громадянином країни і членом Церкви, знаходиться під постійним молитовним заступництвом останньої. Під час звершення Великого входу, коли священнослужителі, подібно небесному воїнству, велично виходячи з вівтаря, переносять святі Дари із Жертовника на Престіл, які символізують Самого Христа – Царя Слави, віруючі чують такі слова: “Преосвященних митрополитів, архієпископів і єпископів православних, священство, дияконство і весь чернечий чин, Богом бережену Україну нашу, владу і військо її, парафіян святого храму цього, вас і всіх православних християн нехай пом’яне Господь Бог у Царстві Своїм” (10, с. 116) (11, с. 28).
Таким чином духовенство під час цієї священнодії згадує тих осіб, суспільні обов’язки яких важкі і священні, і від виконання яких залежить щастя всіх і власне спасіння душ. А серед них почесне місце, як ми бачимо, займає військо (2, с. 549). Молиться священик за воїнів і при прочитанні таємної молитви “За святого Іоана, пророка…”, коли увесь храм співає “Достойно є…” або “Задостойник” (10, с. 130 – 131). А коли звершується Чин Божественної Літургії святого Василія Великого архієпископа Кесарії Каппадокійської, то під час читання цієї ж, але більш повнішої молитви, священик тихо промовляє і такі слова: “Пом’яни, Господи, владу нашу, уряд і військо. Дай їм непорушний мир; наповни серця їх добром до Церкви Твоєї і до всього народу Твого, щоб за спокоєм їх ми провадили тихе і мирне життя в усякій побожності і чистоті; добрих у благості Твоїй збережи, лукавих учини добрими милістю Твоєю” (11, с. 48), а хор в цей час співає величну пісню Пресвятій Богородиці “Тобою радується, Благодатна, всяке творіння”.
Православна Церква не опускає моління за військо навіть і в період Великого посту, коли всі віруючі проводять час в молитві і пості. Враховуючи постові особливості богослужінь змінюється і їх характер. Одні пісне співи і читання відміняються або замінюються іншими, а деякі використовуються тільки один раз в році. Наприклад, Потрійна єктенія, яка проголошується на Вечірні і Ранній в період Великого посту опускається. Але, зате, в кінці Великого Повечір’я під мінорний спів “Господи помилуй” звучить прохання священика: “За Богом бережену Україну нашу, владу і військо її”. (16, с. 233) Під час звершення Літургії Раніш освячених Дарів виголошується Потрійна єктенія в якій є молитовне прохання і за воїнів (11, с. 96). Православна Церква не тільки молиться за воїнів, але і вчить їх як правильно молитись їм самим, тому що молитва умиротворяє, робить людину духовно тверезою і спонукає на вчинення добрих діл.
Солдат також і сам має молитись за себе, за рідних, за Вітчизну. Тому за увесь період діяльності Христової Церкви були сформовані і складені відповідні молитви для воїнів. Православному християнину у військовій формі пропонуються такі молитви: Отче наш; тропар Хресту і молитва за Батьківщину; Десять заповідей Божих; Символ віри; молитва до Пресвятої Богородиці, до Ангела охоронця, за живих, за спочилих; тропарі Дванадцяти великих свят; тропар Світлого Христового Воскресіння. Церква подає воїну і молитви до святих, які своїм життям, подвигами удостоїлись бути заступниками за них перед Престолом Божим, а серед них чимало воїнів. Зокрема це молитви: до святого архистратига Михаїла, святителя Миколая Чудотворця, преподобного Сергія Радонезького, преподобного Серафима Садовського, благовірного князя Олександра Невського, великомученика Юрія Переможця та багато інших. Особливої уваги заслуговує молитва батьків за дітей, які знаходяться на службі в Армії.
Ці та інші молитви подаються в спеціальних молитовниках для воїнів. Такий молитовник був виданий Синодальним Управлінням Духовно-патріотичного виховання у зв’язках зі Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України Української Православної Церкви Київський Патріархат (7, 17 – 300). Особливі і спеціальні моління за воїнів ми знаходимо на сторінках Великого Требника святителя Петра (Могили), митрополита Київського. Тут, зокрема, подаються такі чини: “Чин благословення військового судна, яке відпускається на противників, одного чи багатьох”, “Чин освячення військового прапора, себто хоругви і благословення воїнів на битву”, “Чин благословення військової зброї”(12, с. 238 – 255), “Чин молебня Господу Богу нашому за царя та народ, що відправляється під час війни, проти ворогів, які на них наступають”, “Чин молебня, який відправляється під час навали варварів та находу чужих народів” (13, с. 136 – 160). В цих чинах відображена безмежна любов Церкви за тих, хто із зброєю в руках захищав Її та віруючий український люд. Із самих назв чинів ми бачимо, що свята Православна Церква уже в XVII сторіччі благословляла воїнів на битву, освячувала їхні прапори та хоругви, молилася за них під час ведення бойових дій, чекала на швидке повернення і возносила подячні богослужіння за тих, хто повернувся.
Молячись щоденно за воїнів, особливо випрошуючи їм і Вітчизні небесної допомоги та покрову, свята Церква возносить також і не перестає до кінця світу возносити молитви за тих, які на полі бою віддали своє життя за віру, народ і Батьківщину. Мужність військових у звичайному його вигляді не можна порівняти з тими почуттями, які повинні бути у християнина перед блаженною кончиною. У смертельній боротьбі із ворогом дуже важко себе стримати від почуття ненависті. Практично не можливо втримати себе в рамках любові до ворогів, яку заповідає нам Євангеліє.
Тому саме за цією причиною, при всій надії на благість і милість Божу до воїнів, які віддали колинебудь своє життя за віру і Вітчизну, ми повинні, якомога частіше, підносити за них разом із Церквою моління до Господа, щоб Він Сам доповнив у них те, чого їм не вистачало, вдосконалив те чого вони не змогли досягнути як християни. Ми зобов’язані просити у Бога подати їм засоби, через які воїни могли б увійти в Царство Небесне і там бачити лики воїнства небесного. Інакше чим ми заплатимо воїнам за їх смерть за нас? Вони зробили для нас все, що могли: поклали за волю, свободу і наше щасливе життя саме цінне в житті кожної людини – свою душу.
І тому ми зобов’язані робити те, що можемо, тобто звершувати молитву за спокій і їх душ. Це єдина подяка, яку ми в стані віддати їм. Хто відчуває справедливість цього обов’язку, той буде щодня молитись за тих, хто з безмежної любові віддав своє життя у боріннях заради спокійного і мирного перебування інших. Над воїнами звершувались і звершуються тепер, відповідно до Уставу Православної Церкви, Чини похоронів. В них вся християнська спільнота молиться за прощення і відпущення гріхів та успадкування життя вічного. Але і після похорону свята Церква закликає як рідних спочилих воїнів, так їх побратимів по зброї, молитись, молитись і ще раз молитись. Навіть були встановлені особливі дні поминання воїнів.
Одним із таких днів є Дмитрівська поминальна субота. Вона встановлена перед 26 жовтня (за старим стилем) / 8 листопада (за новим) і названа так в честь святого великомученика Дмитра Солунського (+ 306). Встановлена ця субота в 1380 році князем Дмитрієм Донським для згадування воїнів, які загинули в Куликовській битві. Благословення на це дав преподобний Сергій Радонежський. В цю суботу у молитві згадуються всі воїни, які загинули у різних збройних конфліктах, але разом із ними згадуються також і інші спочилі. Дмитрівська субота може бути в проміжку між 1-м та 7-м листопада (новий стиль), за виключенням свята Казанської ікони Божої Матері (22.10/4.11), тоді служба за спочилих переноситься на четвер або попередню суботу, але не опускається. А само богослужіння звершується за чином М’ясопусної суботи, тобто беруться пісне співи Октоїха чергового гласу (9, с.255 – 258).
У Православній Церкві є і інші дні поминання воїнів. Зокрема слід згадати про 11 вересня – день, коли згадується сумна подія – усічення голови святого Іоана Предтечі. Із 1769 року в цей день згадують в молитві православних воїнів звершенням Панахиди після Божественної Літургії (9, с.259). Поминають загиблих захисників Вітчизни і 9 травня. Особливим днем поминання саме українських воїнів – патріотів є свято Покрова Пресвятої Богородиці. Під покровом Божої Матері перебували: княжі дружини, козацькі курені, сотні січового стрілецтва, загони воїнів Повстанської Армії. Після святкового і урочистого богослужіння в храмах України звучать молитви за славних захисників Вітчизни. Всі ці прохання, молитви і поминання яскраво свідчать про безмежну любов Матері-Церкви до свого народу і зокрема до її захисників – воїнів. З почуттям патріотизму ми повинні возносити свої молитви за тих, хто із зброєю в руках, цілодобово, оберігає спокій і мир українського народу.
Тому шана і похвала воїнам, які вірні своїй клятві, послушні своїм вождям, далекі від зради. Честь захисникам, коли вони самовіддані, безстрашні, мужні, не бояться небезпеки і самої смерті, готові на будь-які випробовування та навіть тортури. А всі ці риси можуть бути тільки у воїна – християнина, якого ще в часи Київської Русі називали “христолюбивим”. Таких воїнів виховувала і може виховати тільки свята Православна Церква, яка завжди була поруч з українськими лицарями. Завжди молилася, молиться і буде молитись за них, тому що вони є її вірними синами. Слава, честь і шана українському війську!

Протоієрей Іван МИХАЙЛИШИН

1 Біблія, книги Священного Писання Старого та Нового Завіту/ переклад Патріарха Філарета (Денисенка). – К., Видання УПЦ КП, 2004, 1387 С.
2 Архимандрит Гавриил. Руководство по Литургике, или наука о православном богослужении. М. изд.“Православный паломник ”, 1998, 581 С.
3 Дебольский Г. С, протоиерей. Дни богослужения Православной Церкви. М. изд.“Отчий дом”, 1996, т.1, 664 С.
4 Дебольский Г. С, протоиерей. Дни богослужения Православной Церкви. М. изд.“Отчий дом”, 1996, т.2, 334 С.
5 Дебольский Г. С, протоиерей. Православная церковь в ее Таинтвах, богослужении, обрядах и требах. М., Изд. “Отчий дом”, 1994, 527 С.
6 Добровольский В., протоиерей. О молитве // Христолюбивое воинство: Православная традиция Русской Армии. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Русский путь, 2006. – 544 С.
7 Молитовник для воїна. – вид. Синодального Управління Духовно-патріотичного виховання у зв’язках зі Збройними Силами та іншими військовими формуваннями України, – К., 2005, 359 С.
8 Настольная книга священнослужителя. – 2-е изд. – М., т.1, 704 С. Нефедов Г., протоиерей. Таинства и обряди Православной Церкви // Учебное пособие по Литургике. – 2-е изд. М., 1999, 319 С.
9 Служебник, – вид. Видавничий відділ УПЦ КП, К., 2006, ч. 1, 270 С.
10 Служебник, – вид. Видавничий відділ УПЦ КП, К., 2006, ч. 2, 239 С.
11 Требник Петра Могили. – Видання УАПЦ в Австралії і Новій Зеландії. Каберна – Мюнхен – Париж. 1988, ч. 2, 258 С.
12 Требник Петра Могили. – Видання УАПЦ в Австралії і Новій Зеландії. Каберна – Мюнхен – Париж. 1988, ч. 3, 425 С.
13 Требник.– Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату. К., 2000, ч. 1, 527 С.
14 Требник.– Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату. К., 2000, ч. 2, 606 С.
15 Часослов. Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату. К., 2000, 391 С.