У 2011 р. міжнародна спільнота відзначає 1000-річчя заснування Софії Київської. Так вирішила 35-та сесія Генеральної конференції ЮНЕС КО (6 – 23 жовтня 2009 p.), яка внесла цей ювілей у календар пам’ятних дат. Ця дата суперечить літописним звісткам, які згадують заснування Софії як під 10l7, так і під 1037 pp., але тим не менше вона має під собою серйозні підстави.
У 2011 р. міжнародна спільнота відзначає 1000-річчя заснування Софії Київської. Так вирішила 35-та сесія Генеральної конференції ЮНЕС КО (6 – 23 жовтня 2009 p.), яка внесла цей ювілей у календар пам’ятних дат. Ця дата суперечить літописним звісткам, які згадують заснування Софії як під 10l7, так і під 1037 pp., але тим не менше вона має під собою серйозні підстави. Тенденційні літописні записи, що вийшли з-під пера книжників Ярослава, різняться між собою двадцятьма роками, бо вони не фіксують історичного факту, а відбивають намагання приурочити створення Софії до правління саме цього князя. Тому літописні дати штучно «прив’язані» до головних віх княжіння Ярослава в Києві: появи тут наприкінці 1016 p. з Новгорода і перетворення в 1036 р. на самодержця Русі після смерті його брата Мстислава і ув’язнення другого брата – Судислава. Тобто суперечливі літописні записи про час заснування Софії, що збереглися у списках XIII – XV ст., є недостовірними. Недарма наукова дискусія щодо них триває вже два століття і давно увійшла в глухий кут. Найбільш достовірні дані для вирішення цієї проблеми містить у собі сама Софія, зокрема неофіційні написиграфіті на її стінах.
Особливу цінність мають графіті, в яких стоять дати їх написання. Виявлені на фресках в різних місцях собору датовані написи-графіті 1018 – 1021, 1022, 1028, 1033 (три написи) і 1036 pp. спростовують 1037 рік як час заснування чи навіть завершення Софії. Перекреслюють вони і 1017 p., адже неспростовно свідчать, що вже до 1018-1021 р. собор уже стояв і був прикрашений розписами. У співставленні з днями освячень Софії, що збереглися в святцях, графіті дозволяють датувати закладення (посвячення) храму Софії Премудрості Божої неділею 4 (17 – за новим стилем) листопада 1011 p., а завершення її (освячення-інавгурацію) – неділею 11 (24) травня 1018 р. Саме на ці дати припали недільні (Господні) дні, лише в які могли освятити Софійський собор (дім Господній). Тобто собор був закладений і майже закінчений князем Володимиром, хрестителем Русі (980-1015 pp.), а завершений його сином Ярославом. Таке датування підтверджують натурні дослідження Софії, на якій відобразився факт зміни її замовника – це архітектурні та стінописні корективи, внесені в щойно створений храм на стадії завершення фрескового розпису. Лабораторними дослідженнями доведено, що за своїм складом фресковий тиньк і полив’яні плити підлоги Десятинної церкви і Софії є повністю ідентичними. Натомість зведені пізніше Ярославом Георгіївська та Ірининська церкви за цими параметрами помітно відрізняються від Софії. У мозаїках та фресках Софії простежено широке й послідовне прославлення замовників собору – хрестителів Русі Володимира й Анни. Найбільш виразно ця тенденція позначилася на світських фресках – княжому груповому портреті у центральній наві й розписі сходових веж, що ведуть на княжі хори. Княжий портрет зазвичай визначали як зображення родини Ярослава Мудрого. Але дана фреска не є портретом родини Ярослава, бо це ніяк не узгоджується з датами вищеназваних графіті, оскільки старші діти князя представлені на фресці дорослими, між тим як старші сини та дочки Ярослава народилися з 1020 по 1032 р. Застарілою є й гіпотеза, що на світських фресках сходових веж зображено візит княгині Ольги до Константинополя – це суперечить змісту сюжетів фресок, середньовічним ментальним і обрядовим нормам та іконографічним канонам. Насправді на княжому портреті представлено родину Володимира й Анни, на фресках веж – укладення їх династичного шлюбу, що започаткував хрещення Русі. У релігійних сюжетах Володимир і Анна прославляються через символічні прообрази – святих, які або були їх небесними патронами, або чиї діяння повторило княже подружжя. Всі ці результати досліджень Софії підтверджуються даними нелітописних джерел. Сучасник будівництва Софії митрополит Іларіон стверджує, що у цій справі Ярослав завершив починання Володимира як Соломон – Давидове у створенні Єрусалимського храму.
В хроніці німецького єпископа Тітмара Мерзебурзького, написаній до 1018 p., Софія згадується як діюча резиденція Київського митрополита вже під 1017/18 pp. Нотатки чужинців Мартина Груневега та Еріха Лясоти, які відвідали Софію наприкінці XVI ст., засвідчили, що традиція пов’язувати її створення з діяльністю Володимира, якого вони називають будівничим Софії, побутувала в Києві до раннього модерного часу. В опублікованому латинському документі 1595 р. з папського архіву також стверджується, що саме Володимир заснував і обдарував митрополичий осідок. 1011 рік як час заснування собору фігурував у його двох головних написах – титульному (над входом), що з’явився наприкінці XVI – на початку XVII ст., та ктиторському (на арках центрального купола), виконаному в 1640 р. на замовлення митрополита Петра Могили, який володів даними софійського архіву, що згорів у 1697 р. Фото знятого реставраторами в середині XX ст. ктиторського напису Могили з датою 1011 рік нещодавно виявлено в архіві заповідника та опубліковано.
Навіть у XVIII ст. 1011 рік офіційно визнавався датою заснування Софії, про що свідчать опубліковані статистичні «Описи Київського намісництва» 70-х – 80-х pp. XVIII ст. 1011 рік як час заснування Софії вказується кафедральним писарем Яковом у складеному ним близько 1770 р. рукописі, що зберігається в Центральному державному історичному архіві в м. Києві. Отже, «день народження» Софії Київської в 1011 р. є офіційно визнаним нашими пращурами і доведеним сучасною наукою історичним фактом, достовірність якого надійно засвідчує сам собор. Ще одним доказом раннього заснування храму св.Софії в Києві за князювання Володимира Великого, є ідея «Софікськості», тобто Мудрості Божої, яку сповідували і якої дотримувалися візантійці в себе в державі, і в країнах, яким вони передали православну віру. Особливо для новозаснованих митрополій, де, як правило, на митрополитів Константинополь призначав грецьких архиєреїв. Так, наприклад, щойно 865 року була охрещена Болгарія, як місто Сердика перейменовується на Софію, і в ній будується кафедральний собор св. Софії. Те саме в македонському Охриді, але вже в XI ст., кафедра дістає назву св. Софії. Чи могли перші грецькі митрополити вважати міську Десятинну церкву (швидше домову церкву князя Володимира поряд з його князівським палацом) своєю кафедрою аж 49 років – між Хрещенням 988 року і ймовірною побудовою св. Софії 1037 року? Дуже сумнівно! Тому ще Володимир міг ініціювати спорудження дійсної кафедри і прийняти ідею греків щодо назви св. Софії, яку вони орієнтували на свій величний храм св. Софії в Константинополі,і яким так захопилися посли князя Володимира, подорожуючи світом у виборі найбільш підходящої для русів-українців віри! Не виключена, що ще до закладки мурованого храму св.Софії на тому місці, де зона тепер, був монастир з резиденцією митрополита (хіба випадково, що й тепер навпроти храму палац називається «митрополичим домом»), з тимчасовим собором, де була кафедра. Ми ніде в літописах не зустрічаємо, щоб Десятинну церкву називали «собором» або «кафедрою». А де ж тоді була кафедра, коли була Київська митрополія і були Київські митрополити? Відповідь напрошується сама собою: у Софійському монастирі, поза «градом Володимира», на тодішній окраїні князівського Києва, при дорозі, що вела до західних воріт міста – пізніше названих Золотими.
Усі ці міркування доповнюють істотні знахідки й дослідження співробітників Національного Заповідника «Софія Київська» доктора історичних наук професора Надії Никитенко, розшифрування нозознайдених графіті на стінах храму кандидатом історичних наук Вячеславом Корнієнком, автором фундаментальної монографії «Корпус графіті Софії Київської», – що кафедральний митрополичий собор св. Софії був закладений з освяченням наріжного каменя 1011 року імовірно в середині вересня, коли відзначається день пам’яті святої мучениці Римської Софії з трьома її дочками Вірою, Надією та Любов’ю (за новим стилем – 30 вересня) логічно, що сім років (1011-1018) пішли на спорудження собору; будівництво розпочато за князювання Володимира Великого, завершено за князювання Ярослава Мудрого. 1018 року собор освячено і тоді ж довершено мозаїчне оздоблення в головній наві й вівтарі та куполі. Складне й трудоміске фрескове малярство могло тривати довше, і 1037 рік фігурує в літописі не інакше, як рік остаточного розмалювання собору фресками.
Д. В. Степовик