Якось монах Епіфаній, що жив на Сицилії відкрив у собі Божий дар: він умів малювати чудові ікони. У нього зародилося бажання створити таку, яка би стала шедевром: понад усе він прагнув зобразити лик Христа.
Якось монах Епіфаній, що жив на Сицилії відкрив у собі Божий дар: він умів малювати чудові ікони. У нього зародилося бажання створити таку, яка би стала шедевром: понад усе він прагнув зобразити лик Христа. Але де найти відповідну модель, що здатна була б виразити водночас страждання і радість, смерть і воскресіння, божественність і людськість? Епіфаній не міг знайти спокою. Він рушив у подорож, обійшов цілу Європу, вдивляючись у кожне обличчя. На жаль, не було серед них такого, яке могло б представляти лик Христа. Одного вечора він заснув, повторюючи слова псалму: «За Твоїм лицем шукаю, Господи. Не укрий переді мною Твого лиця». Епіфанію наснився сон. Ангел підводив його до людей, що траплялись йому на шляху, і вказував на якусь рису, що робила те обличчя подібним до Христового: радість молодої жінки, невинність дитини, силу селянина, страждання недужого, страх приреченого, доброту матері, переляк сироти, суворість суді, веселість штукатура, милосердя сповідника, забинтоване лице прокаженого. Епіфаній повернувся до монастиря і взявся до праці. За рік ікона Христа була готова. Епіфаній показав її настоятелю і братам. Усі страшенно здивувалися й умить опустилися на коліна. Лик Христа був просто чудовий, він зворушував і ставив питання. Даремно допитувалися в Епіфанія, хто послужив моделлю…
Не шукай Христа в образі одної людини. Відблиск Христового лику шукай у кожному.
Не шукай Христа в образі одної людини. Відблиск Христового лику шукай у кожному.